<<
>>

Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].

Ясновельможний пане гетьмане великий Корони Польської, до мене вельми милостивий пане й ласкавий добродію!

He знаю, чи є в цьому житті щось тяжче для людського серця, ніж коли без найменшої провини в когось відбираються добро й маєтки.

He знаю й такого недбалого до себе, у якого б віднімали добро, який чув би вороже нахваляння збавити йому віку і який водночас не намагався б від такого зла та нахабності винести й схоронити свою голову. He знаю також і такого, крім святих угодників божих, хто б, живучи в нашому світі, зносич образу, безчестя й зазіхання на своє здоров’я і міг залишатися терплячий, кинувши й пустивши на остаточне забуття зловорожі вчинки.

Я сам нині у тяжкому становищі, адже Чаплинський без жодної моєї вини позбавив мене ствердженого королівськими привілеями мого добра. Ці привілеї Чаплинський відібрав від мене підступом, а добро я склав і набув великою працею й трудом військовим його королівській величності Владиславові Четвертому, панові моєму милостивому, який щасливо нині панує, і попереднім польським монархам, а також ясновельможним панам сенаторам і цілій Річі Посполитій Польській. A що найгірше і найсумніше — цей Чаплинський, відібравши маєтки мої та привілеї, п’яний і здурілий, тяжко мене збезчестив, ув’язнивши між злодіїв на чотири дні у тісну тюрму. I коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір [8], то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі? Мене застеріг один мій друг з його ж, Чаплинського, дому, що він, Чаплинський, віднявши майно, намагався водно відняти й життя мені. Думаю також, не через що інше, як тільки через його ворожу підступність й наклеп, і ваша вельможність, добродій мій, наказав був панові Кречовському, переяславському полковникові, взяти мене в міцні шори й тримати так до подальшого свого розпорядження.

Але я знаю напевне, судячи з наклепів і брехливих удань Чаплинського, що доля моя була б така, яка спіткала передоцім не одного з нашої братії, шляхетно уроджених козаків, добрих рицарів, вірних слуг королівській величності й Річі Посполитій, яких

видав коронний хоружий — про розорення України і про втікачів на Січ. Лист писано 3 березня 1648 p., а не в грудні, як Величків. Можна помітити, що Величків лист — розширена реляція справжнього, з великими відступами і додатками.

66 Есфір — персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ.

через фальшиві доноси і свідоцтва позбавлено життя. За це хай буде Бог мстивцею неправедним свідкам і суддям — і не мине їх господь карою. Хай би кожен із них отримав таку милість від Бога на свої замисли й бажання, якої дотримувалися вони правди,— одні в наклепах на небіжчиків, братів наших, а інші в їхньому суддівстві.

He виписую тут, скільки праці й труда моїх покладено для спільного добра Корони Польської цілої Річі Посполитої в багатьох військових діях на воді й на землі проти головного ворога всіх християн — бусурмана. Чимало-бо я витратив у тих січах свого здоров’я й пролив крові, сам про те добре відаєш, ваша вельможносте. He марно й королівська величність, пан мій милосердний, ударував

мене значною частиною земель і грунтів у Чигринському повіті і ствердив ту даровизну своїми високоповажними королівськими привілеями. Він побачив мою дбайливу військову службу для нього й усієї Корони Польської, а у воєнних виправах, старанне дбання і визначив мене з ясновельможними панами сенаторами коронними за гідного такої своєї благодаті й пошанування. При цьому й я до кінця свого життя зобов’язався лишатися вірним і в честь королівської величності та Корони Польської не шкодувати в різних військових пригодах свого здоров’я. Але не знаю, звідки взявся паскудник мого доброго життя Чаплинський, байстрюк литовський, опіяк польський, злодій і здирця український, старостка чигринський! Він-бо, сидячи в Чигрині як дозорця, за вісім років через свого вельможного пана Конецпольського, коронного хоружого, своїми брехлими свідченнями і наклепами багатьох із нашої братії зовсім загубив, а маєтки їхні собі привласнив. Це вже очевидно, що не пан коронний володіє Чигринщиною, але служкар його, брехун, ошуст і п’яниця Чаплинський.

Він бере з неї багато користі й багатства, сіючи крайнє розорення й кривавий плач наших братів шляхетних козаків та й всіх узагалі українських малоросіян. 3 усієї Чигринщини панові хоружому доходить від нього, злодюги Чаплинського, заледве десята частина пожитків,— це напевне виявилося б на ревізії, коли б її вчинити. Але я на те не роблю доносу, оскільки мені це й незручно, й не належить. Проте лише осмілюся дещо сказати до вашої вельможності у цім листі моїм, що вище названий Чаплинський, утискуючи всіх нас, малоросіян, брутально й безрозумно утискує й віру нашу православну, не дотримуючись цілості й твердості давніх королівських уставів та мандатів, які мали лишити віру нашу православну греко-руську обов’язково ствердженою на віки вічні своїми привілеями. Цей Чаплинський, як тільки побачить і порозмовляє з нашими православними священиками, ніколи не відпустить їх, не збезчестивши: вириває волосся й бороду і товче добре києм чи обухом ребра,— це кожен із нас, православних, чує і бачить кров священицьку, що проливається і віддається на наругу.

Військові шатра (45).

Портрет О. Конецпольського (42).

67 Олександра Конецпольського.

Відтак неважко додуматися, що й віра наша православна греко-руська лишається від ошуста й ледащиці Чаплинського та інших схожих на нього легкодумних поляків,віддана огуді й безчестю (а в ній спасалося багато божих святих, які спочивають нині у різних багатьох місцях кільканадцять сот років у нетлінних бого- вгодних тілах своїх; багато з них зціляють прийшлих до них із вірою і творять дивні чудеса). Bipy нашу православну достойні вічної пам’яті давні святі отці грецькі й наші греко-руські святителі, так само як і монархи, й князі польські, взнали й визнали за правдиву й святу і бути їй ні в чому не залежною утвердили вічними своїми привілеями. Однак ті шевлюги, п’яниці й зрадники власної своєї вітчизни Корони Польської і руйнівники святого спокою й тиші (хоча б і той Чаплинський) непутять віру нашу, роздирають і знищують.

Оскільки на кожного з них поодинці важко дїйти управи й справедливості в польських судах за всі ці образи й наші утиски, то все Запорозьке військо, коли я прибув сюди, до Січі, врадило виправити своїх послів до пана свого милостивого, найяснішої королівської величності й ясновельможних їхніх милостей панів сенаторів коронних та цілої Річі Посполитої Польської з покірним проханням застерегти й припинити ті нововведення, збитки, утиски й розорення України. Хочемо просити ми, щоб давні права та вольності козацькі й малоросійські були на підставі давніх привілеїв стверджені й закріплені новими найяснішої королівської величності привілеями, заховавши при цьому в непорушній цілості й нашу православну віру. Оці-бо посли війська Запорозького нині обов’язково мають виїхати у дорогу. A я, попереджуючи їхній виїзд, звіщаю вашій вельможності як про них, так і про моє відбуття з Чигрина до Запорозької Січі,— вчинив я те через уже згадані причини, був-бо підданий небезпеці. При цьому і самого себе вручаю покірно й назовсім вашій надійній панській ласці.

3 Січі Запорозькоіі, 29 грудня 1648 року.

Вашій ясновельможності у всьому зичливий і слуга покірний

Зіновій Богдан Хмельницький, товариш Запорозького війська.

<< | >>
Источник: Самійло Величко. Давньоруські та давні українскі літописи. Том 1. Київ - 1991. 1991

Еще по теме Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].:

  1. Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя до коронного хоружого, тодішнього чигринського державця 67.
  2. Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя
  3. Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя Барабашеві.
  4. Лист коронного гетьмана M. ГІотоцького до короля Владислава IV про повстання козаків I селян пІд проводом Богдана Хмельницького (21березня 1648р.)
  5. Універсал коронного гетьмана Й. Потоцького, в якому він загрожує карами усім, хто буде допомагати опришкам, керованим О. Довбушем (серпень1742р.)
  6. Уривок із звернення шляхти Київського воєводства до коронного гетьмана Й. Потоцького з проханням надати допомогу в боротьбі проти гайдамацьких загонів (червень 1750 p.)
  7. Про перепросини Хмельницьким короля через лист і нарочних послів за завдану при Батозі поразку Калиновському; про віддання королеві своєї зичливості до Корони; про підозру його (Хмельницького) в підступності й облудності; про те, що король відпровадив посланців Хмельницького ні з чим; про сейми і сеймики в Польщі, які радили королю збирати на війну проти Хмельницького платні війська і гроші на них.
  8. Про справу Жабокрицького, номіната Луцько'і єпископії, його корес- понденцїі і про патріарші та царські відповіді; про листовну відозву архімандрита Хрисанфа до гетьмана; про смерть царя Іоанна Олексійовича; про шкідливе ординське вторгнення на Україну у помсту за Казикермен; про прусських музикантів, які прибули з Москви. Про бажання коронного гетьмана через лист відомостей у гетьмана Мазепи. Про запорозьку приязн
  9. Про щасливу перемогу Хмельницького над поляками біля Батога; про рушення його звідтіля з доброю надією під Кам'янець; про теу що надія його там не збулася, і про страх у Польщі після поразки польських військ під Батогом; про лист Хмельницького в Кам'янець і про відповідь на нього, про незадоволення татар Хмельницьким і про утолення його; про збирання нових польських військ на Хмельницького; про відступ його від Кам’янця додому і про розпущення своіх військ по домівках; про лист Хмельницького до
  10. Про втрати війська Хмельницького; про готування до другоїбитви вже з самими гетьманами; про похід Хмельницького від Жовтоі Води до Корсуня; про свіже військо, яке прибуло до нього; про скорботу коронного гетьмана і про його наміри; про ганення його від війська за невправність; про гетьманські лячність і страх; про розгром під Корсунем усього польського війська; про полонення обох Отак скінчилася та кривава битва при Жовтій Воді. Козаків там полягло півтораста чоловік і стількох же відіслали в Чи
  11. Про те, що гетьмани зрозуміли хитрощі Хмельницького, коли він писав у своїх листах, що посилаються запорозькі посли; про прибуття коронних гетьманів з польськими військами на Україну; про виправу проти Хмельницького з Черкас до Кодака водою і суходолом польських і козацьких військ,їхня невправність.
  12. Про лядські замисли на Хмельницького і про його засторогу на них; про посольства Хмельницького до сторонніх монархів із проханням допомогти проти поляків і про обітниці; про два значні лядські роз'їзди і про велику шкоду від них Хмельницькому; про Богуна, якого послав Хмельницький проти наскоку Чернецького; про здобуття Чернецьким МонастириЩу про його поранення там і втечу звідтіля.
  13. Про прохання Хмельницького через своїх послів протекції у всеросійського монарха; про присланих від його величності повноважних послів і про виконання Хмельницьким зі старшиною й товариством у Переяславлі присяги на постановлених пактах; про убезпечення з боку царської величності Україні та всьому війську Запорозькому і про подарунки Хмельницькому та іншим; про відібрання присяги в усіх малоросійських містах і про визначення Хмельницьким малоросійського кордону від Корони Польської.
  14. Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 p.)
  15. Наказ польського коронного гетьмана А. Синявського полковникові Острозького ординарного полку взяти участь в каральних діях проти повсталих селянських загонів у Волинському восводстві (липень 1721 p.)
  16. Лист Богдана Хмельницького до кримського хана Махмет-Прея (24 жовтня 1654 p.)[71]
  17. Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки; про дітей його та значніших слуг; про німецького історика Пуфендорфія.
  18. Про те, як Хмельницький прибув із Криму; про обрання його на гетьмана, про вручення йому військових клейнодів та виділення війська Запорозького; число того війська; про бажання того війська йти на війну; про урочистості, які були на честь гетьманового обрання; про число війська, яке пішло з Хмельницьким; про вшанування, яке виказав кошовий Тугай-беєві; про застережні заходи Хмельницького; про польських шпигунів, яких піймали татари, і про відомості, які від них узяли; про війська польські та реє
  19. Лист Богдана Хмельницького до князя ТрансІльванії Юрія Ракоці про союз зі Швецією (26січня 1657р.)
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -