Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].
Ясновельможний пане гетьмане великий Корони Польської, до мене вельми милостивий пане й ласкавий добродію!
He знаю, чи є в цьому житті щось тяжче для людського серця, ніж коли без найменшої провини в когось відбираються добро й маєтки.
He знаю й такого недбалого до себе, у якого б віднімали добро, який чув би вороже нахваляння збавити йому віку і який водночас не намагався б від такого зла та нахабності винести й схоронити свою голову. He знаю також і такого, крім святих угодників божих, хто б, живучи в нашому світі, зносич образу, безчестя й зазіхання на своє здоров’я і міг залишатися терплячий, кинувши й пустивши на остаточне забуття зловорожі вчинки.Я сам нині у тяжкому становищі, адже Чаплинський без жодної моєї вини позбавив мене ствердженого королівськими привілеями мого добра. Ці привілеї Чаплинський відібрав від мене підступом, а добро я склав і набув великою працею й трудом військовим його королівській величності Владиславові Четвертому, панові моєму милостивому, який щасливо нині панує, і попереднім польським монархам, а також ясновельможним панам сенаторам і цілій Річі Посполитій Польській. A що найгірше і найсумніше — цей Чаплинський, відібравши маєтки мої та привілеї, п’яний і здурілий, тяжко мене збезчестив, ув’язнивши між злодіїв на чотири дні у тісну тюрму. I коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір [8], то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі? Мене застеріг один мій друг з його ж, Чаплинського, дому, що він, Чаплинський, віднявши майно, намагався водно відняти й життя мені. Думаю також, не через що інше, як тільки через його ворожу підступність й наклеп, і ваша вельможність, добродій мій, наказав був панові Кречовському, переяславському полковникові, взяти мене в міцні шори й тримати так до подальшого свого розпорядження.
Але я знаю напевне, судячи з наклепів і брехливих удань Чаплинського, що доля моя була б така, яка спіткала передоцім не одного з нашої братії, шляхетно уроджених козаків, добрих рицарів, вірних слуг королівській величності й Річі Посполитій, якихвидав коронний хоружий — про розорення України і про втікачів на Січ. Лист писано 3 березня 1648 p., а не в грудні, як Величків. Можна помітити, що Величків лист — розширена реляція справжнього, з великими відступами і додатками.
66 Есфір — персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ.
через фальшиві доноси і свідоцтва позбавлено життя. За це хай буде Бог мстивцею неправедним свідкам і суддям — і не мине їх господь карою. Хай би кожен із них отримав таку милість від Бога на свої замисли й бажання, якої дотримувалися вони правди,— одні в наклепах на небіжчиків, братів наших, а інші в їхньому суддівстві.
He виписую тут, скільки праці й труда моїх покладено для спільного добра Корони Польської цілої Річі Посполитої в багатьох військових діях на воді й на землі проти головного ворога всіх християн — бусурмана. Чимало-бо я витратив у тих січах свого здоров’я й пролив крові, сам про те добре відаєш, ваша вельможносте. He марно й королівська величність, пан мій милосердний, ударував
мене значною частиною земель і грунтів у Чигринському повіті і ствердив ту даровизну своїми високоповажними королівськими привілеями. Він побачив мою дбайливу військову службу для нього й усієї Корони Польської, а у воєнних виправах, старанне дбання і визначив мене з ясновельможними панами сенаторами коронними за гідного такої своєї благодаті й пошанування. При цьому й я до кінця свого життя зобов’язався лишатися вірним і в честь королівської величності та Корони Польської не шкодувати в різних військових пригодах свого здоров’я. Але не знаю, звідки взявся паскудник мого доброго життя Чаплинський, байстрюк литовський, опіяк польський, злодій і здирця український, старостка чигринський! Він-бо, сидячи в Чигрині як дозорця, за вісім років через свого вельможного пана Конецпольського, коронного хоружого, своїми брехлими свідченнями і наклепами багатьох із нашої братії зовсім загубив, а маєтки їхні собі привласнив. Це вже очевидно, що не пан коронний володіє Чигринщиною, але служкар його, брехун, ошуст і п’яниця Чаплинський.
Він бере з неї багато користі й багатства, сіючи крайнє розорення й кривавий плач наших братів шляхетних козаків та й всіх узагалі українських малоросіян. 3 усієї Чигринщини панові хоружому доходить від нього, злодюги Чаплинського, заледве десята частина пожитків,— це напевне виявилося б на ревізії, коли б її вчинити. Але я на те не роблю доносу, оскільки мені це й незручно, й не належить. Проте лише осмілюся дещо сказати до вашої вельможності у цім листі моїм, що вище названий Чаплинський, утискуючи всіх нас, малоросіян, брутально й безрозумно утискує й віру нашу православну, не дотримуючись цілості й твердості давніх королівських уставів та мандатів, які мали лишити віру нашу православну греко-руську обов’язково ствердженою на віки вічні своїми привілеями. Цей Чаплинський, як тільки побачить і порозмовляє з нашими православними священиками, ніколи не відпустить їх, не збезчестивши: вириває волосся й бороду і товче добре києм чи обухом ребра,— це кожен із нас, православних, чує і бачить кров священицьку, що проливається і віддається на наругу.
Військові шатра (45).
Портрет О. Конецпольського (42).
67 Олександра Конецпольського.
Відтак неважко додуматися, що й віра наша православна греко-руська лишається від ошуста й ледащиці Чаплинського та інших схожих на нього легкодумних поляків,віддана огуді й безчестю (а в ній спасалося багато божих святих, які спочивають нині у різних багатьох місцях кільканадцять сот років у нетлінних бого- вгодних тілах своїх; багато з них зціляють прийшлих до них із вірою і творять дивні чудеса). Bipy нашу православну достойні вічної пам’яті давні святі отці грецькі й наші греко-руські святителі, так само як і монархи, й князі польські, взнали й визнали за правдиву й святу і бути їй ні в чому не залежною утвердили вічними своїми привілеями. Однак ті шевлюги, п’яниці й зрадники власної своєї вітчизни Корони Польської і руйнівники святого спокою й тиші (хоча б і той Чаплинський) непутять віру нашу, роздирають і знищують.
Оскільки на кожного з них поодинці важко дїйти управи й справедливості в польських судах за всі ці образи й наші утиски, то все Запорозьке військо, коли я прибув сюди, до Січі, врадило виправити своїх послів до пана свого милостивого, найяснішої королівської величності й ясновельможних їхніх милостей панів сенаторів коронних та цілої Річі Посполитої Польської з покірним проханням застерегти й припинити ті нововведення, збитки, утиски й розорення України. Хочемо просити ми, щоб давні права та вольності козацькі й малоросійські були на підставі давніх привілеїв стверджені й закріплені новими найяснішої королівської величності привілеями, заховавши при цьому в непорушній цілості й нашу православну віру. Оці-бо посли війська Запорозького нині обов’язково мають виїхати у дорогу. A я, попереджуючи їхній виїзд, звіщаю вашій вельможності як про них, так і про моє відбуття з Чигрина до Запорозької Січі,— вчинив я те через уже згадані причини, був-бо підданий небезпеці. При цьому і самого себе вручаю покірно й назовсім вашій надійній панській ласці.3 Січі Запорозькоіі, 29 грудня 1648 року.
Вашій ясновельможності у всьому зичливий і слуга покірний
Зіновій Богдан Хмельницький, товариш Запорозького війська.
Еще по теме Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].:
- Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя до коронного хоружого, тодішнього чигринського державця 67.
- Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя
- Лист, якого написав Хмельницький із Запорожжя Барабашеві.
- Лист коронного гетьмана M. ГІотоцького до короля Владислава IV про повстання козаків I селян пІд проводом Богдана Хмельницького (21березня 1648р.)
- Універсал коронного гетьмана Й. Потоцького, в якому він загрожує карами усім, хто буде допомагати опришкам, керованим О. Довбушем (серпень1742р.)
- Уривок із звернення шляхти Київського воєводства до коронного гетьмана Й. Потоцького з проханням надати допомогу в боротьбі проти гайдамацьких загонів (червень 1750 p.)
- Про перепросини Хмельницьким короля через лист і нарочних послів за завдану при Батозі поразку Калиновському; про віддання королеві своєї зичливості до Корони; про підозру його (Хмельницького) в підступності й облудності; про те, що король відпровадив посланців Хмельницького ні з чим; про сейми і сеймики в Польщі, які радили королю збирати на війну проти Хмельницького платні війська і гроші на них.
- Про справу Жабокрицького, номіната Луцько'і єпископії, його корес- понденцїі і про патріарші та царські відповіді; про листовну відозву архімандрита Хрисанфа до гетьмана; про смерть царя Іоанна Олексійовича; про шкідливе ординське вторгнення на Україну у помсту за Казикермен; про прусських музикантів, які прибули з Москви. Про бажання коронного гетьмана через лист відомостей у гетьмана Мазепи. Про запорозьку приязн
- Про щасливу перемогу Хмельницького над поляками біля Батога; про рушення його звідтіля з доброю надією під Кам'янець; про теу що надія його там не збулася, і про страх у Польщі після поразки польських військ під Батогом; про лист Хмельницького в Кам'янець і про відповідь на нього, про незадоволення татар Хмельницьким і про утолення його; про збирання нових польських військ на Хмельницького; про відступ його від Кам’янця додому і про розпущення своіх військ по домівках; про лист Хмельницького до
- Про втрати війська Хмельницького; про готування до другоїбитви вже з самими гетьманами; про похід Хмельницького від Жовтоі Води до Корсуня; про свіже військо, яке прибуло до нього; про скорботу коронного гетьмана і про його наміри; про ганення його від війська за невправність; про гетьманські лячність і страх; про розгром під Корсунем усього польського війська; про полонення обох Отак скінчилася та кривава битва при Жовтій Воді. Козаків там полягло півтораста чоловік і стількох же відіслали в Чи
- Про те, що гетьмани зрозуміли хитрощі Хмельницького, коли він писав у своїх листах, що посилаються запорозькі посли; про прибуття коронних гетьманів з польськими військами на Україну; про виправу проти Хмельницького з Черкас до Кодака водою і суходолом польських і козацьких військ,їхня невправність.
- Про лядські замисли на Хмельницького і про його засторогу на них; про посольства Хмельницького до сторонніх монархів із проханням допомогти проти поляків і про обітниці; про два значні лядські роз'їзди і про велику шкоду від них Хмельницькому; про Богуна, якого послав Хмельницький проти наскоку Чернецького; про здобуття Чернецьким МонастириЩу про його поранення там і втечу звідтіля.
- Про прохання Хмельницького через своїх послів протекції у всеросійського монарха; про присланих від його величності повноважних послів і про виконання Хмельницьким зі старшиною й товариством у Переяславлі присяги на постановлених пактах; про убезпечення з боку царської величності Україні та всьому війську Запорозькому і про подарунки Хмельницькому та іншим; про відібрання присяги в усіх малоросійських містах і про визначення Хмельницьким малоросійського кордону від Корони Польської.
- Ухвалений Радою Міністрів тимчасовий закон про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного Пана Гетьмана всієї України (1 серпня 1918 p.)
- Наказ польського коронного гетьмана А. Синявського полковникові Острозького ординарного полку взяти участь в каральних діях проти повсталих селянських загонів у Волинському восводстві (липень 1721 p.)
- Лист Богдана Хмельницького до кримського хана Махмет-Прея (24 жовтня 1654 p.)[71]
- Вивід про гетьмана Хмельницького, хто він був і звідки; про дітей його та значніших слуг; про німецького історика Пуфендорфія.
- Про те, як Хмельницький прибув із Криму; про обрання його на гетьмана, про вручення йому військових клейнодів та виділення війська Запорозького; число того війська; про бажання того війська йти на війну; про урочистості, які були на честь гетьманового обрання; про число війська, яке пішло з Хмельницьким; про вшанування, яке виказав кошовий Тугай-беєві; про застережні заходи Хмельницького; про польських шпигунів, яких піймали татари, і про відомості, які від них узяли; про війська польські та реє
- Лист Богдана Хмельницького до князя ТрансІльванії Юрія Ракоці про союз зі Швецією (26січня 1657р.)