Лист, якого Хмельницький написав із Запорожжя до гетьмана коронного, пана Миколи Потоцького [7].

Ясновельможний пане гетьмане великий Корони Польської, до мене вельми милостивий пане й ласкавий добродію!

He знаю, чи є в цьому житті щось тяжче для людського серця, ніж коли без найменшої провини в когось відбираються добро й маєтки.

Я сам нині у тяжкому становищі, адже Чаплинський без жодної моєї вини позбавив мене ствердженого королівськими привілеями мого добра. Ці привілеї Чаплинський відібрав від мене підступом, а добро я склав і набув великою працею й трудом військовим його королівській величності Владиславові Четвертому, панові моєму милостивому, який щасливо нині панує, і попереднім польським монархам, а також ясновельможним панам сенаторам і цілій Річі Посполитій Польській. A що найгірше і найсумніше — цей Чаплинський, відібравши маєтки мої та привілеї, п’яний і здурілий, тяжко мене збезчестив, ув’язнивши між злодіїв на чотири дні у тісну тюрму. I коли б не допомогла своєю участю й проханням Чаплинська, ця розсудлива невинних людей жалібниця-Есфір ^[8], то не знаю, що б сталося від ворожого наклепу Чаплинського з моєю головою далі? Мене застеріг один мій друг з його ж, Чаплинського, дому, що він, Чаплинський, віднявши майно, намагався водно відняти й життя мені. Думаю також, не через що інше, як тільки через його ворожу підступність й наклеп, і ваша вельможність, добродій мій, наказав був панові Кречовському, переяславському полковникові, взяти мене в міцні шори й тримати так до подальшого свого розпорядження.

видав коронний хоружий — про розорення України і про втікачів на Січ. Лист писано 3 березня 1648 p., а не в грудні, як Величків. Можна помітити, що Величків лист — розширена реляція справжнього, з великими відступами і додатками.

⁶⁶ Есфір — персидська цариця, яка, за легендою, врятувала своїм мужнім вчинком іудейський народ.

через фальшиві доноси і свідоцтва позбавлено життя. За це хай буде Бог мстивцею неправедним свідкам і суддям — і не мине їх господь карою. Хай би кожен із них отримав таку милість від Бога на свої замисли й бажання, якої дотримувалися вони правди,— одні в наклепах на небіжчиків, братів наших, а інші в їхньому суддівстві.

He виписую тут, скільки праці й труда моїх покладено для спільного добра Корони Польської цілої Річі Посполитої в багатьох військових діях на воді й на землі проти головного ворога всіх християн — бусурмана. Чимало-бо я витратив у тих січах свого здоров’я й пролив крові, сам про те добре відаєш, ваша вельможносте. He марно й королівська величність, пан мій милосердний, ударував

мене значною частиною земель і грунтів у Чигринському повіті і ствердив ту даровизну своїми високоповажними королівськими привілеями. Він побачив мою дбайливу військову службу для нього й усієї Корони Польської, а у воєнних виправах, старанне дбання і визначив мене з ясновельможними панами сенаторами коронними за гідного такої своєї благодаті й пошанування. При цьому й я до кінця свого життя зобов’язався лишатися вірним і в честь королівської величності та Корони Польської не шкодувати в різних військових пригодах свого здоров’я. Але не знаю, звідки взявся паскудник мого доброго життя Чаплинський, байстрюк литовський, опіяк польський, злодій і здирця український, старостка чигринський! Він-бо, сидячи в Чигрині як дозорця, за вісім років через свого вельможного пана Конецпольського, коронного хоружого, своїми брехлими свідченнями і наклепами багатьох із нашої братії зовсім загубив, а маєтки їхні собі привласнив. Це вже очевидно, що не пан коронний володіє Чигринщиною, але служкар його, брехун, ошуст і п’яниця Чаплинський.

Військові шатра (45).

Портрет О. Конецпольського (42).

⁶⁷ Олександра Конецпольського.

Відтак неважко додуматися, що й віра наша православна греко-руська лишається від ошуста й ледащиці Чаплинського та інших схожих на нього легкодумних поляків,віддана огуді й безчестю (а в ній спасалося багато божих святих, які спочивають нині у різних багатьох місцях кільканадцять сот років у нетлінних бого- вгодних тілах своїх; багато з них зціляють прийшлих до них із вірою і творять дивні чудеса). Bipy нашу православну достойні вічної пам’яті давні святі отці грецькі й наші греко-руські святителі, так само як і монархи, й князі польські, взнали й визнали за правдиву й святу і бути їй ні в чому не залежною утвердили вічними своїми привілеями. Однак ті шевлюги, п’яниці й зрадники власної своєї вітчизни Корони Польської і руйнівники святого спокою й тиші (хоча б і той Чаплинський) непутять віру нашу, роздирають і знищують.

3 Січі Запорозькоіі, 29 грудня 1648 року.

Вашій ясновельможності у всьому зичливий і слуга покірний

Зіновій Богдан Хмельницький, товариш Запорозького війська.