ВСТУП.

За умов незаконної анексії Кримського півострова військовими силами Російської Федерації, питання вивчення кримської історії як складової історії України з кожним днем зростає в геометричній прогресії.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається тим, що воєнне мистецтво візантійської Таврики досі не ставала предметом спеціального дослідження, хоча на даний момент накопичений значний корпус матеріалів щодо цієї проблематики. Через те, постає необхідність комплексного розгляду порушеної проблеми. Військово-організаційні питання становили невід’ємну частину життя жителя Таврики в епоху середньовіччя. Воєнне мистецтво в цьому регіоні зазнавало еволюції, зумовленої зовнішніми чинниками та змінами імперського військового апарату. Не останнє місце в цьому процесі займав розвиток дипломатичних прийомів. Дослідження воєнного мистецтва візантійської Таврики є вагомою складовою реконструкції воєнної сфери життєдіяльності Імперії ромеїв. Крім того, обрана тема становить значний інтерес і в контексті дослідження взаємовпливів воєнного мистецтва кочових степових «варварських» культур і осілих грецьких колоній, зацікавлених, передусім, у вільному торговому просторі. Це відображає основну направленість зацікавленості центрів античної цивілізації до Таврики — як до узбережжя, вздовж якого здійснювався каботаж, що вимагав посилених засобів охорони від сусіднього варварського світу. Завдяки опорним пунктам у Тавриці візантійці, також, могли вести стратегічну розвідку в євразійських степах; їхній уряд, спостерігаючи за пересуванням кочових народів на півночі, зміг проводити дипломатичну роботу з владною верхівкою цих племен, не допускаючи нових нападів.

Підкреслимо, що для всього періоду середньовічної історії Криму є характерним цілковите володарювання в степовій частині півострова кочових народів: гунів, тюркутів, хозаро-болгар, печенігів, половців, монголів. Родючі гірські долини та узбережні території в цей час займало досить строкате за етнічним складом хліборобське осіле населення, що знаходилося під сильним культурним впливом Риму, а пізніше — Візантії, Г енуї та Золотої Орди.

До висвітлення залучені різні категорії джерел. Окрім трактатів античних та середньовічних авторів, залучені дані сфрагістики, нумізматики, археології, епіграфіки, лінгвістики та етнографії. Велика увага приділяється залишкам фортифікаційних споруд, які збереглися до наших днів. Такий підхід дає можливість більш об’ємно розглянути певні дискусійні моменти, для яких суто писемних матеріалів замало.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до наукових тем відділу історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України: «Україна в політико-антропологічних вимірах середньовіччя — раннього нового часу», І квартал 2012 р. — IV квартал 2014 р., державний реєстраційний номер 0112U001186; «Соціополітичний простір України в контексті модернізаційних викликів середньовіччя — раннього нового часу», І квартал 2015 р. — IV квартал 2016 р., державний реєстраційний номер 0114U007375.

Мета дисертаційного дослідження полягає у висвітленні процесу адаптації воєнного мистецтва Візантії до особливостей Північного Причорномор’я наприкінці IV — на початку XIII ст.

Для досягнення поставленої мети слід вирішити такі завдання:

— проаналізувати історіографію щодо воєнного мистецтва Візантії, а також безпосередньо щодо воєнної ситуації міст та фортець Північного Причорномор’я, на які поширювався вплив імперії в зазначений період;

— з’ясувати сучасний стан джерельної бази щодо порушеної проблематики;

— визначити основні етапи візантійського військового будівництва в Тавриці;

— охарактеризувати принципи організації та функціонування системи інженерної оборони в регіоні;

— реконструювати призначення візантійських оборонних комплексів та їхніх гарнізонів;

— провести аналіз організації, юридичного стану, кількісного та етнічного складу військового угруповання Візантії в Криму;

— розглянути озброєння візантійських армійських угруповання в контексті кримської специфіки;

— простежити еволюцію воєнно-адміністративної системи в Криму;

— виокремити серед етнічного населення Таврики основну тактичну силу ромеїв у цьому регіоні.

Об’єктом дослідження виступає воєнне мистецтво Візантії на території Таврики в добу середьовіччя.

Предметом дослідження є адаптативні зміни у воєнному мистецтві Візантії до особливостей Північного Причорномор’я наприкінці IV — на початку XII ст.

Хронологічні рамки дисертації: кінець IV — на початку XII ст. Нижня хронологічна межа — 395 р., коли відбувся остаточний розподіл єдиної Римської держави на Західну та Східну і Кримський півострів ввійшов до сфери інтересів Візантії. Верхня хронологічна межа — 1204 р., коли з утворенням Трапезундської імперії Візантія остаточно втратила свої позиції в північному Причорномор’ї.

Географічні межі дослідження охоплюють узбережжя Криму та зону двох його гірських Пасм від Севастополя до Феодосії — територію, на яку в середньовіччі поширювався вплив Візантії.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму та наукової об’єктивності. Застосовано спеціальні історичні методи, такі, як аналітично-реконструктивний та типологічний. Важливе місце посідає метод зіставлення даних наративних, епіграфічних, сфрагістичних, нумізматичних джерел, результатів археологічних досліджень, тому що проблематика роботи вимагає верифікації свідчень письмових джерел. Окрім того, застосовується метод системного аналізу, за допомогою якого з’ясовуються такі питання, як причини підвищеної уваги уряду Візантії до Кримського півострову, особливості візантійського військового будівництва на узбережжі Чорного моря і в Кримських горах та його результати.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше систематизовано та узагальнено відомості про воєнне мистецтво Візантії на території Північного Причорномор’я, зокрема:

— використано сучасну джерельну базу, значне розширення якої в

останні десятиріччя, створює можливість поглибити наше уявлення про процеси адаптації воєнного мистецтва імперії ромеїв в умовах

середньовічного Криму;

— охарактеризовано мету та завдання візантійського оборонного будівництва на стратегічному та тактичному рівнях;

— розкрито принципи організації та функціонування системи інженерної оборони в регіоні;

— визначені основні принципи та відмінності в організації оборони Південно-західного Криму та Південного берега Криму;

— розглянуто озброєння візантійських армійських угруповання в контексті кримської специфіки;

— простежено еволюцію воєнно-адміністративної системи упродовж означеного періоду, а також основне завдання військових формувань.

Практичне значення полягає в розширенні наукових знань про воєнну практику Візантії на українських теренах. Викладені в дисертації теоретичні положення можуть стати основою для написання монографій та науково- популярних праць, під час підготовки спеціальних курсів лекцій.

Апробація висновків та результатів дослідження була проведена на наукових конференціях: Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. Міжнародні студентські наукові археологічні конференції (м. Чернігів, 2004 — 2007 рр.), Причорномор’я, Крим, Русь в історії й культурі (ІІ Судакська міжнародна конференція 2004 р.), Міжнародна конференція «Актуальні проблеми історії стародавнього світу» (КНУ 17 — 18 травня 2007 р.)

Публікації. Основні положення дисертації відображені в десяти наукових публікаціях, шість із яких вміщені у фахових виданнях, визначених переліком ДАК МОН України.

Структура й обсяг дисертаційної роботи визначається змістом проблеми, поставленою метою й завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури й додатків. Загальний обсяг рукопису становить 256 с., з них 175 с. основного тексту.