Академічна форма історії релігії: особливі РИСИ, МЕТОДИ, ПРИНЦИПИ

Методи дослідження в історії релігії

При дослідженні релігії використовують найрізноманітніші методи пізнання: зага- льнофілософський, соціологічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпі­ричний.

Генетичний метод. Його мета — відтворити розвиток релігії на всіх її етапах від початкової фази. Велику увагу приділяє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпорядження. В такому разі історизм виступає у формі актуалізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

Історичний метод. Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виник­нення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних обставин. Історичний метод може бути реалізований через гене­тичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

Порівняльно-історичний метод. Активно використовуються у релігієзнавстві й по­рівняльно-історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї ре­лігії на різних відтинках часу, багатьох релігій, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвитку Завдяки цьому стає до­ступним багатий науковий матеріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку.

Структурно-функціональний метод. Він спрямований на розкриття структури і фу­нкціонування релігій, релігійних організацій, культів тощо Виділення елементів релі­гійних систем, порівняння з іншими елементами і системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування.

Соціологічний метод. Передусім він надає широкої можливості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсистеми, що є об’єктом зовнішніх впливів і водночас суб’єктом впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей. Соціо­логічний аналіз розкриває механізм функціонування релігійних вірувань і вчень у різ­них соціальних групах віруючих, висвітлює головні тенденції розвитку релігійних си­туацій з урахуванням впливів різноманітних соціальних факторів.

Типологічний метод. Використовуючи його, вдається охарактеризувати історичні типи релігій, а також типи вільнодумства. За допомогою процедур розподілу і групу­вання об’єктів формуються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певно­го об’єкта є підставою для віднесення його до відповідного типу.

Каузальний метод. Сприяє пізнанню причинно-наслідкових зв’язків виникнення й еволюції різних релігійних явиш. Головним питанням каузального методу є «Чому ре­лігія не може бути зрозумілою через саму себе, чому вона не є саиза зиі (причина самої себе)?» Цей метод допомагає пізнати різні релігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини людей в процесі їх життєдіяльності.

Філософсько-логічний метод. Розглядаючи релігію як об’єкт філософських знань, соціально-духовний феномен суспільства, він досліджує процес відображення релігії у свідомості людини, формування духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об’єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впливає на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (конфесійні) та нерелігійні (неконфесій- ні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

Релігійні (конфесійні) вчення. Це передусім напрями, представлені теологами, а та­кож дослідниками, які, хоч і не є богословами, але перебувають на позиціях релігійного світогляду, їх дослідження безпосередньо пов’язані з релігійними інтересами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії повинна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі.

Нерелігійні (неконфесійні) вчення. Вони базуються на цілком протилежних світогля­дних принципах, використовуючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри заповнюється фундамен­тальною релігієзнавчою освітою.

Нормативні дослідження. Вони фокусуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо.

Дескриптивно-історичні дослідження. їх предметом є структура релігії, її історич­ний розвиток та ін. Подібні дослідження не оперують оцінними судженнями щодо пев­них аспектів релігійних доктрин. Історія релігії сформувалося на основі дескриптивно­го підходу, тобто має тенденцію до максимально допустимої об’єктивності, тоді як дисципліни теологічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескриптивний підхід.

Методологічні принципи історії релігії

Історія релігії не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невірую­чого чи віруючих різних конфесій, воно дає певний обсяг наукових знань і прагне на­вчити самостійно й об’єктивно оцінювати релігійні явища, релігію як суспільний фе­номен, події, що відбуваються в релігійному житті певного суспільства. Тому в своїх дослідженнях воно використовує загальнонаукові та специфічні принципи.

Принцип об’єктивності. Будучи вихідним, передбачає сувору об’єктивність, конк­ретно історичний розгляд предмета, неприйняття абстрактних стереотипів, уявлення в чорно-білих тонах явищ релігії чи вільнодумства. Вимагає науково обгрунтованих по­ложень, встановлених фактів, уникнення тенденційності.

Культурологічний принцип. Дає змогу розглядати релігію, релігійну філософію, ві­льнодумство в контексті розвитку духовної культури.

Антропологічний принцип. Використання його зосереджує увагу на аналізі світогля­дних питань в аспекті проблем буття людини, суті, мети та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

Принцип толерантності й терпимості. Передбачає діалог релігійних і нерелігійних світоглядів про людину, суспільство, світ. Це стосується пояснення основ буття приро­ди, суспільства, людини, космосу, біосфери, економіки, політики, права, моралі, мисте­цтва, психіки, свідомості та ін. Вихідні засади релігійних і нерелігійних світоглядів різ­ні. Різняться в них і пояснення процесів та подій в природі, суспільстві, людині. Але економічні, екологічні, моральні, естетичні, соціально-політичні та інші ідеї, цінності можуть бути близькими.

Принцип правового забезпечення свободи совісті. Має загальнофілософський, тео­логічний, етичний, естетичний, політологічний і правознавчий аспекти, передбачає за людиною право сповідувати певну релігію чи не сповідувати жодної, відправляти чи не відправляти релігійні культи і відповідно організовувати наукові дослідження цих явищ і процесів.

1.6.