<<
>>

11. Процесуальна характеристика слідчого.

1. Слідчий — це суб'єкт кримінального процесу, який самостійно здійснює кримінальне переслідування осіб шляхом порушення кримінальних справ, викриття винних у вчиненні злочинів, обрання щодо них запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

Чинний КПК не розкриває змісту поняття "слідчий", а лише обумовлює його відомчу належність.

Зокрема, в п. 7 ст. 32 і ст. 102 КПК зазначено, що досудове слідство у кримінальних справах проводять слідчі прокуратури', слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції, слідчі органів Служби безпеки України.

Питання віднесення слідчого до суб'єктів, які виконують функцію кримінального переслідування, в теорії процесу є суперечливим. Ще з радянських часів домінує думка, шо слідчий виконує функцію розслідування злочинів, зміст якої становлять підфункції обвинувачення, захисту і вирішення справи. З позицій сучасного погляду на модель вітчизняного кримінального процесу, яка стає дедалі ближчою до змагальної, такий погляд на зміст функції слідчого вичерпав себе.

Змагальність процесу передбачає участь у ньому протилежних за інтересами сторін. Інтерес слідчого як державного органу", покликаного боротися зі злочинністю, полягає у викритті винного, пред'явленні йому обвинувачення і направленні кримінальної справи з обвинувальним висновком прокурору для порушення ним державного обвинувачення. Поєднання в одній особі трьох процесуальних функцій (обвинувачення, захисту і вирішення справи) неминуче зумовить домінування якоїсь однієї. Слідчий, здійснюючи

' Згідно з п. 9 розділу 15 Конституції України прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію слідства — до сформування системи досудовога слідства І введення в дію законів, шо регулюють її функціонування. На сьогодні відповідні закони не ухвалено.

" Слідчий Е не просто посадовою особою, а саме органом держави (див.

ст. 102 КПК). діяльність із розслідуиання злочинів, не може одночасно "сидіти на трьох стільцях".

Щодо цього відомий учений-процесуадіст XIX ст. В. П. Даневський (представник харківської школи права) писав: "Не кажучи вже про принципову помилку і практичну небезпеку поєднання в одній особі обов'язків судді і функцій сторін, одне ототожнення у слідчому цих останніх функцій вважається великою помилкою, яка згубно впливає иа хід попереднього слідства, на його результати, а врешті-решт, і на вирішення справи по суті. Навряд чи можливо для однієї особи бути у справі й обвинувачем, і захисником. Ці функції принципово протилежні і не узгоджені, особливо тоді, коли вони зосереджені в особі, яка брала активну участь у збиранні доказів, шо викривають і виправдовують. Створене законом становище слідчого — психологічно фальшиве: дуже важко у справі, досліджуваній стосовно певної особи, водночас зосередити увагу, рівномірно напружену, на двох різних сторонах справи; нелегко скласти собі дві протилежні точки зору, які перебували б у становищі рівноваги і які слідчий перевіряв би з однаковою ревністю, упевненістю і силою логічного мислення. Рівновага неминуче має порушитися, переважна увага й енергія дослідника мають поступово обернутися у той чи інший бік"'.

Дискусія щодо функцій слідчого спричинила в теорії процесу полеміку стосовно відомчої належності слідчого апарату. На сьогодні є три погляди щодо місця органів досудового слідства в системі апарату держави:

1) залишити слідчий апарат у підпорядкуванні тих відомств, що й у радянський час, де він перебуває і сьогодні;

2) підпор ял кувати суду, запровадивши посади слідчих суддів або судових слідчих (як це було за Статутом кримінального судочинства 1864 p.);

3) вивести його із підпорядкування окремих відомств і утворити самостійний слідчий апарат (комітет).

2. Підставою участі слідчого у кримінальному процесі є:

• порушення слідчим кримінальної справи. Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 98 КПК після порушення справи слідчий зобов'язаний розпочати у ній досудове слідство;

• доручення начальника слідчого відділу або прокурора про розгляд заяви чи повідомлення про злочин або про прийняття справи до свого провадження, шо формулюється у вигляді резолюції на заяві (повідомленні) чи иа кримінальній справі.

3. Слідчий не може брати участі в розслідуванні кримінальної справи і підлягає відводу (самовідводу) за таких обставин (ст.

60

КПК):

• якщо він є потерпілим, свідком, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь із них, а також родичем обвинуваченого;

• якщо він брав участь у справі як експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;

• якщо він або його родичі заінтересовані в результатах справи;

• за наявності інших обставин, що зумовлюють сумнів у його об'єктивності.

Питання про відвід слідчого вирішує протягом 24 годин прокурор.

4. Слідчий зобов 'язаний:

• у кожному випадку виявлення ознак злочину порушити кримінальну справу, прийняти її до свого провадження і розпочати досудове слідство;

• повно, всебічна й об'єктивно дослідити обставини справи у визначений законом строк;

• при провадженні слідства вживати всіх передбачених законом заходів, використовувати всі свої повноваження та наявні в його розпорядженні науково-технічні засоби і свої знання для розкриття злочину;

• роз'яснити всім суб'єктам досудового слідства їхні права і забезпечити реалізацію цих прав;

• вжити заходів до відшкодування завданої злочином шкоди;

• вжити заходів до виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів, та до їх усунення та ін,

Слідчий має право (ст. 114 КПК):

• самостійно приймати рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій (за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди, санкції, затвердження прокурора або згоди суду), які є обов'язковими для виконання всіма юридичними і фізичними особами;

• у разі незгоди із вказівками прокурора, що стосуються найважливіших питань кримінальної справи (ч. 2 ст. 114 КПК). подавати справу прокуророві вишого рівня з письмовим викладом своїх заперечень;

• у межах своєї компетенції застосовувати заходи процесуального примусу;

• давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження слідчих і оперативно-розшукових дій. Слідчий не має права доручати органам дізнання пред'явлення обвинувачення і допит обвинуваченого, а також виконання складних слідчих дій (відтворення обстановки та обставин події, очної ставки, пред'явлення для впізнання);

• вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій;

• при провадженні слідчих дій використовувати машинопис, звукозапис, стенографування, кінозйомку, відеозапис;

• провадити слідчі дії в інших слідчих районах самостійно або доручити це відповідному слідчому чи органу дізнання (ч.

1 ст. 118 КПК) та ін.

Із метою забезпечення повноти регулювання процесуального статусу слідчих Верховна Рада України 29 червня 2004 р. своєю постановою № 1903-IV прийняла за основу проект Закону України "Про статус слідчого та процесуальні і соціальні гарантії слідчих України" (реєстраційний № 1903-1V).

5. Слідчий здійснює провадження протягом часу, відведеного законом для розгляду заяв і повідомлень про злочини (ч. З ст. 97 КПК), а також для досудового слідства (ст. 120 КПК). До нього зараховують час, протягом якого справа перебуває у провадженні слідчого.

6. Слідчих за невиконання їх обов'язків може бути притягнуто до таких видів юридичної відповідальності:

• кримінально-процесуальної — скасування прийнятих рішень; визнання незаконними доказів, зібраних із порушенням процесуальної форми тощо;

• кримінальної за злочини:

— у сфері службової діяльності (розділ XVII КК);

— проти правосуддя (статті 371—374; 380—381);

• дисциплінарної згідно із нормативно-правовими актами відомств, у яких вони працюють

<< | >>
Источник: ОНЮА. Шпагралка по кримінальному процесу України. 2011. 2011

Еще по теме 11. Процесуальна характеристика слідчого.:

  1. 10. Процесуальна характеристика суду (судді)'.
  2. 11. Процесуальна характеристика слідчого.
  3. § 2. Класифікація доказів та їх джерел
  4. § 3. Поняття і характеристика основних положень досудового слідства
  5. § 2. Загальна характеристика слідчих дій
  6. Призначення експертизи
  7. Джерела та характерні риси права
  8. Органи автономної влади й управління
  9. §1. Поняття та значення версій як методу гіпотетичного пізнання при розслідуванні злочинів
  10. §2. Порядок і правила використання версій при розслідуванні злочинів
  11. §3. Поняття криміналістичного прогнозування та його значення при розслідуванні злочинів
  12. §2. Непроцесуальні форми використання спеціальних знань
  13. §1. Поняття криміналістичної техніки, правові підстави використання техніко~ криміналістичних засобів при розслідуванні злочинів
  14. §2. Поняття трасології і значення слідів- відображеньпри розслідуванні злочинів
  15. §2. Структура методики розслідування злочинів окремого виду
  16. §5. Криміналістична характеристика заподіянн я умисних тілесних ушкоджень та особливості їх розслідування
  17. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій у справах про привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем