РОЗДІЛ 3 КРИМІНАЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ СПОСОБИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ПОТЕРПІЛОМУ
Право потерпілого на швидке та повне відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, безпосередньо закріплено в Європейській конвенції «Про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів» від 24.11.1983 р., Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою та інших міжнародних документах.
Вивчаючи це питання, С.С. Алексєєв акцентує увагу на тому, що захист прав особи - це державна діяльність, спрямована на відновлення порушених прав потерпілого [5, с. 180]. У свою чергу, В.Т. Нор наголошує, що на виконання базового завдання кримінального провадження, яке випливає з конституційного положення про людину як найвищу соціальну цінність для держави (ст. 3 Конституції України), органи, які здійснюють кримінальне провадження, мають вжити всіх наданих їм кримінальним процесуальним законом заходів для швидкого і повного усунення шкідливих майнових та морально-психологічних наслідків кримінального правопорушення. Власне на виконання цього завдання і покликаний інститут відшкодування шкоди потерпілому [131, с. 32].
Вказаною проблематикою займались такі вчені-процесуалісти, як С.О. Александров, С.С. Алексєєв, С.А. Альперт, Б.Т. Безлепкін, В.П. Бож’єв, Б.Л. Ващук, В.Г. Власенко, О.В. Верхогляд-Герасименко, О.С. Герасименко, М.І. Гошовський, С.В. Давиденко, П.П. Гуреєв, К.Ф. Гуценко, В.Г. Даєв, З.З. Зінатуллін, Я.О. Клименко, В.М. Корнуков, О.В. Крикунов, Е.Ф. Куцова, О.П. Кучинська, О.Г. Мазалов, В.Т. Маляренко, Ю.М. Мирошниченко, Л.Л. Нескороджена, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, В.Я. Понарін, П.М. Рабінович, О.П. Рижаков, В.М. Савицький, Л.К. Трунова, Н.Б. Федорчук, Д.П. Чекулаєв, М.О. Чельцов, Л.І. Шаповалова, С.А. Шейфер та ін.
Оскільки головним обов’язком держави є забезпечення прав і свобод людини, діяльність осіб, які здійснюють кримінальне провадження, має бути спрямована на виконання цього зобов’язання, а саме: забезпечення прав і свобод учасників процесу, передусім потерпілого, з огляду на те, що його права були порушені в результаті вчинення кримінального правопорушення.
Підтримуючи точку зору О.С. Герасименко [46, c. 120], зазначимо, що відшкодування шкоди потерпілому є не тільки метою кримінального провадження, а й способом захисту порушених прав потерпілого.Усталеною в теорії кримінального процесу є думка, що відшкодування шкоди потерпілому представляє собою здійснення конкретних дій, спрямованих на відновлення становища особи [71, с. 8]. Дані дії, на наш погляд, становлять зміст конкретного способу відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
Вивчаючи це питання, О.П. Рижаков робить висновок, що спосіб відшкодування шкоди слід розуміти як систему дій, спрямованих на безпосередній захист майнових та інших інтересів фізичної особи або організації, а також на відновлення порушених злочином прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у кримінальному судочинстві [177, c. 14].
Цілком погоджуючись із такою думкою, зазначимо, що зміст способу відшкодування шкоди, крім іншого, включає конкретні заходи або дії самого потерпілого (наприклад, пред’явлення цивільного позову про відшкодування шкоди), а також дії відповідних посадових осіб.
Ознайомившись з юридичною науковою літературою, можемо констатувати, що в теорії кримінального процесу немає єдиного підходу до визначення переліку способів відшкодування шкоди потерпілому. Одні науковці виокремлюють такі способи: цивільний позов у кримінальному процесі, відшкодування шкоди за ініціативою суду, фактичне повернення майна його законному володільцю, добровільне відшкодування шкоди [41, с. 40]. Інші ж способами відшкодування шкоди вважають добровільне відшкодування, кримінально-процесуальну реституцію, цивільний позов [183, с. 9].
Так, В.Т. Нор способами відшкодування шкоди потерпілому за КПК 1960 р. визнавав цивільний позов у кримінальному процесі, відшкодування матеріальних збитків від злочину за ініціативою суду, кримінально - процесуальну реституцію, покладення на засудженого кримінально-правового обов’язку відшкодувати матеріальні збитки потерпілому [130, с.
15 - 15]. Враховуючи відповідні зміни у кримінальному процесуальному законодавстві, науковець робить висновок, що наразі до способів відшкодування шкоди потерпілому належать: добровільне відшкодування (усунення) завданої шкоди підозрюваним, обвинуваченим, пред’явлення цивільного позову про відшкодування шкоди, застосування кримінальної процесуальної реституції, компенсація потерпілому завданої кримінальним правопорушенням шкоди за рахунок Державного бюджету України [131, с. 34].Крім того, досить поширеною в науці кримінального процесу є класифікація вказаних способів на позовні та непозовні. До позовних способів захисту порушених злочином прав особи відносять пред’явлення цивільного позову, а до непозовних - кримінально-процесуальну реституцію і добровільне відшкодування шкоди [191, с. 10]. У цілому погоджуючись із наведеною класифікацією, слід додати, що до непозовних способів відшкодування шкоди також належить і відшкодування шкоди потерпілому за рахунок Державного бюджету України. Поясними свою позицію. Даний спосіб закріплений в міжнародних документах, ратифікованих Україною, зокрема в Декларації .
У цьому контексті зазначимо, що В.Т. Нор, думку якого ми наводили, не випадково не згадує про цей спосіб відшкодування, оскільки в Україні на сьогодні відшкодування шкоди потерпілим за рахунок Державного бюджету фактично не здійснюється.
Проте в підрозділі 1.1 дисертації наголошувалося на тому, що створення державою фондів для відшкодування потерпілим шкоди завданої кримінальним правопорушенням є міжнародним стандартом захисту прав потерпілих, який [18] потребує негайного впровадження в національний кримінальний процес з огляду на ратифікацію Україною міжнародних актів, що закріплюють вказаний стандарт. З урахуванням наведеного, вважаємо за необхідне створити в Україні державний фонд відшкодування потерпілим шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
З огляду на викладене, пропонуємо звернути увагу на ті способи відшкодування шкоди потерпілим, які реально застосовуються на практиці та нормативна регламентація яких, на наш погляд, потребує вдосконалення.