Стаття 111. Обмеження прав на земельну ділянку

1. Право на земельну ділянку може бути обмеже­но законом або договором шляхом встановлення:

а) заборони на продаж або інше відчуження пев­ним особам протягом установленого строку;

б) заборони на передачу в оренду (суборенду);

в) права на переважну купівлю у разі її продажу;

г) умови прийняття спадщини тільки визначеним спадкоємцем;

ґ) умови розпочати і завершити забудову або осво­єння земельної ділянки протягом встановлених стро­ків;

д) заборони на провадження окремих видів діяль­ності;

Ве) заборони на зміну цільового призначення зе-ельної ділянки, ландшафту та зовнішнього виду не­рухомого майна;

є) умови здійснити будівництво, ремонт або утри­мання дороги, ділянки дороги;

ж) умови додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт;

з) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділян­ці в установлений час і в установленому порядку;

и) інших зобов'язань, обмежень або умов.

2. Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку передбачає можливість володіти, користуватися і розпоряджатися нею. Але законодав­ством передбачені певні правові можливості здійснен­ня таких прав. Вони розповсюджуються як на визна­чення «юридичної долі», тобто відчуження земельної ділянки, так і на можливість її використання не тіль­ки власником, а і землекористувачем.

Згідно з Законом «Про внесення змін і доповнень в Закон України «Про селянське (фермерське) госпо­дарство» від 22.06.1993 р. власники земельних діля­нок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншим способом відчужувати належ­ну їм земельну ділянку, крім переходу її у спадщи­ну або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана.

У відповідності до Цивільно-процесуального коде­ксу України та Господарсько-процесуального кодексу України суд чи суддя на прохання осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою може вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в усякій стадії справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити не­можливим виконання рішення суду.

Позов забезпечується:

1) накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною провадити певні дії;

3) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

У відповідності до ст. 73 Закону України від 2.09.1993 р. «Про нотаріат» державний нотаріус чи посадова особа виконавчого комітету сільської, селищ­ної, міської Ради народних депутатів за місцезнаход­женням жилого будинку, квартири, дачі, садового бу­динку, гаража, іншого нерухомого майна чи місцем

271

розташування земельної ділянки накладають заборо­ну їх відчуження:

за повідомленням установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будів­ництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого буди­нку;

при посвідченні договору довічного утримання;

при посвідченні договору про заставу жилого будин­ку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

в усіх інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Закону України від 2.10.1992 р. «Про заставу» предметом іпотеки можуть бути також нале­жні громадянам на праві приватної власності земель­ні ділянки та багаторічні насадження.

Договір про іпотеку повинен бути нотаріально по­свідчений.

Державний нотаріус, якщо це передбачено договором, одночасно з посвідченням договору накладає заборону на відчуження предмета іпотеки. Якщо такий договір посвідчено приватним нотаріусом, підставою для накла­дення державним нотаріусом заборони є повідомлення приватного нотаріуса про посвідчення ним договору, яким передбачається накладення заборони відчужен­ня. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згі­дно із Законом № 287/94-ВР від 14.12.94).

При зміні змісту забезпеченого іпотекою зобов'язан­ня, а також при переході права власності на предмет іпотеки від заставодавця до іншої особи, провадиться відповідний запис у Книзі запису застав. Порушення вказаної вимоги тягне за собою недійсність вчинених змін.

Згідно ст. 114 Цивільного кодексу України при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має пра­во привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.

Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спіль­яої часткової власності про намір продати свою част­ку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної ча­сткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого май­на протягом десяти днів з дня одержання повідомлен­ня, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової вла­сності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю.

При продажу частки з порушенням права привіле­євої купівлі інший учасник спільної власності протя­гом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.

Згідно ст. 524 Цивільного кодексу спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окре­мим державним, кооперативним та іншим громадсь­ким організаціям.

Заповідач може у заповіті позбавити права спадко­ємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Хоча ст.

Певні обмеження і вимоги до власників і користу­вачів земельних ділянок, які здійснюють їх забудову, встановлюються законом України від 16.11.1992 р. зі

273

змінами від 8.02.2001 р. «Про основи містобудування», законом від 20.05.1999 р. «Про архітектурну діяль­ність «, законом від 20.04.2000 р. «Про планування і забудову територій*. Державними будівельними норма­ми і правилами (ДБН).

Земельним кодексом регулюються відносини, що виникають щодо володіння, користування і розпоря­дження землею. Суспільні відносини щодо використан­ня інших природних об'єктів — надр, лісів, вод, рослин­ного і тваринного світу регулюються відповідними нормативно-правовими актами поресурсного екологіч­ного законодавства, яке в деяких випадках передбачає врахування інтересів власників земельних ділянок. Наприклад, законом України від 22.02.2000 р. «Про мисливське господарство та полювання» передбачено, що відносини між власниками або користувачами зе­мельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Обмеження використання земельною ділянкою, як і право земельного сервітуту, підлягає державній реєст­рації. Час дії обмежень встановлюється законом або договором.