Стаття 110. Поняття обмеження прав на земельну ділянку

1. На використання власником земельної ділянки або їх частини може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

2. Перехід права власності на земельну ділянку не припиняє встановленого обмеження (обтяження).

Глава 18 Земельного кодексу України вперше міс­тить більш-менш концентровано правові норми інсти­туту обмеження (обтяження) прав власності на землю. Новація термінів, а отже і правового регулювання від­носин полягає в тому, що в подальшому в главі мова йде тільки про обмеження прав на землю власників земельних ділянок, але не про обтяження їх прав. Оче­видно, термія «обтяження прав на земельну ділянку», повинен бути надбанням глави 16 Земельного кодек­су — «Право земельного сервітуту♦, де переважно пе­редбачається захист приватних, суміжних земельних інтересів.

Українським законодавством не сприйнята право­ва конструкція права «абсолютної земельної власнос­ті «, носію якого протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні заважати здійснювати таке право. Згідно ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу і «власність зобов'язує« до певних цивілізованих засобів здійснення права вла­сності на землю при її використанні не на шкоду лю­дині і суспільству. Отже, певні обмеження при здійс­ненні суб'єктивних прав земельної власності є проявом меж реалізації права власності на земельні ділянки з

269

урахуванням тих чи інших обставин, які можуть мати як публічний, так і приватний інтерес.

Такі обмеження можуть бути встановлені як в силу приписів, прямо передбачених законодавством, так і на підставі відповідних договорів, однією із сторін якого є власник земельної ділянки. Обмеження, встановлені для попереднього власника ділянки, розповсюджуються і на наступного, якщо не втратили чинності обставини їх договірного встановлення.