Архітектура Старокиївської держави.
Письмові джерела, археологічні дослідження, залишки пам’яток свідчать про високий рівень розвитку в Україні-Русі Х-XIV ст. будівництва, архітектури і образотворчого мистецтва. Давньоруська держава потребувала оборони своїх кордонів від нападів кочових племен.
Найбільше загрожували кочовики південним землям. Захищаючи підступи до Києва, київські князі збудували міста-фортеці на річках Сулі, Трубежі, Стугні та Ірпені. Замість звичних на той час земляних валів з частоколом і ровом русичі зводять зруби-городні, засипані всередині землею, влаштовують заборола-бруствери з бойовими майданчиками для воїнів. Висота валу сягала 10-16 м. Це укріплення доповнював рів з водою та підйомний міст через нього. Головною частиною кожного міста був так званий «детинець», з якого й починалася забудова. Тут розміщувалися княжий двір, кафедральний собор, резиденція єпископа. Ця частина міста була ліпше укріплена. За її межами будувалися торжища, будинки бояр, дружини, ремісників. Більшу частину забудови становили дерев’яні споруди. Традиції їх створення мали глибокі корені в народній архітектурі дохристиянських часів і були успадковані майстрами X-XI ст.Перші християнські храми теж споруджувалися з дерева. Це, зокрема, церкви Іллі на Подолі у Києві та на місці поховання Бориса і Гліба у Вишгороді. Дерев’яна архітектура мала певний вплив на архітектуру кам’яних культових споруд, князівських палат (палацу Святослава у Києві).
Із запровадженням християнства в Україні-Русі значного поширення набуває будівництво мурованих храмів. Українська церква, що мала свої витоки з Візантії з її високим рівнем розвитку архітектури та мистецтва, теж прагнула діяти на віруючих силою художньо-емоційного впливу. Велич архітектурних споруд, їхнє художнє оздоблення справляли глибоке враження на вчорашніх язичників і сприяли утвердженню їх у християнській вірі.
Прийняття християнства дало небувалий поштовх розвиткові архітектури, монументального, образотворчого і декоративного мистецтва.
Першим кам’яним християнським храмом в Україні-Русі була Десятинна церква у Києві, збудована в 989-996 рр. Вона стала останнім притулком киян після прориву татаро-монголів через міські укріплення у 1240 р. Ця тринефна споруда була оздоблена мозаїками і фресками, прикрашена вишуканими тканинами і коштовностями. За часів Володимира і Ярослава Десятинна церква була головним собором, політичним і громадським центром міста. У 1037 р. новим таким центром столищ Київської Русі стала Софійська церква, збудована Ярославом на місці розгрому печенігів. Вона була зразком високих технічних і мистецьких досягнень не лише для всієї Східної, але й Центральної Європи, символізувала суперництво Київської Русі з Візантією. Собор являв собою п’ятинефний хрестоподібний храм, оточений з усіх боків відкритою галереєю, яка пізніше була замурована. Iнтер’єр собору прикрашали мозаїка, фрески, різьблення по мармуру. Поруч із Софією на честь християнських патронів князя Ярослава та його дружини Інгігерди були збудовані Георгіївська та Іринінська церкви. Архітектура київської Софії вплинула на розвиток мистецтва в інших регіонах Київської Русі. На зразок цього собору і з такою ж назвою були збудовані храми в Новгороді та Полоцьку.За часів Ярослава Мудрого територія укріпленої князівської частини міста значно розширилася. Київ був обнесений валом 11 м заввишки, на якому були зведені дубові стіни. Головним в’їздом до міста стали Золоті ворота, споруджені на зразок константинопольських. На початку XI ст. велике будівництво розгорнулось у багатьох давньоруських містах. Зокрема, в 30-ті роки за наказом Мстислава Володимировича в Чернігові в центрі князівського града був споруджений собор Спаса. Храм являв собою характерну для того часу будову – тринефну, восьмистовпову, з п’ятьма главами. Давній українській архітектурі X-XI ст. були притаманні деякі спільні риси, а саме – мішане мурування з каменю та цегли (плінфи), п’яти- і тринефні хрестовокупольні плани храмів, багатокупольні завершення, башти зі сходами на хори, відкриті галереї й вишукане прикрашення споруд фресками, мозаїками, різьбленням шиферних і мармурових плит.
Давньоукраїнські зодчі, виявляючи високий естетичний смак, швидко оволодівали архітектурними і будівельними прийомами візантійських майстрів і пристосовували їх до місцевих умов.3 другої половини XI ст. починається створення і забудова монастирів. За часів Ярослава Мудрого (1051) Антонієм з Любеча був заснований Печерський монастир. Великий князь дарував йому землю поблизу своєї літньої резиденції – Берестового. Саме тут у 1073-1078 рр. Святославом Ярославичем був споруджений головний храм монастиря – Успіння Богородиці, який започаткував новий напрям в архітектурі Київської Русі. Шестистовпний хрестовокупольний храм завершував один великий купол. Східна стіна мала три гранчасті апсиди. Денне світло потрапляло не лише через вікна бані, а й через довгасті отвори у стінах. Особливістю храму була його одноверхість, відсутність галерей. За традицією, інтер’єр прикрашали мозаїки, фрески, різьблені шиферні плити. Іконопис виконали іконописці монастиря, найвідоміший з них – Алімпій. Архітектурний стиль Успенського собору став взірцем для князівсько-монастирського будівництва XI-XII ст. Його наслідували архітектори Чернігова, Галича, Володимира-Волинського, Переяслава, Ростова, Суздаля, Полоцька та інших міст.
Стилістичні особливості Успенського собору вплинули на майстрів, що за наказом Святополка Ізяславича спорудили 1108 р. у Києві Михайлівський Золотоверхий монастир (поряд зі збудованим півстоліттям раніше Дмитрівським монастирем). Виняткове художнє та історичне значения мала мозаїка головного собору монастиря, виконана як грецькими, так і місцевими майстрами.
Князі дедалі більше коштів витрачали на будівництво храмів і монастирів, намагаючись перевершити один одного у меценатстві. Наприкінці XI ст. великі храми в Києві збудували Всеволод та його син Володимир Мономах. Монастир і Михайлівський собор, заснований в урочищі Видубичі над Дніпром князем Всеволодом (1070-1088), здобув широку славу. Саме тут ігумен Видубецького монастиря Сильвестр (1105-1118) склав літописний звід – «Повість минулих літ».
Серед споруд Видубецького монастиря значний інтерес з огляду на свої інженерні якості викликала підпірна стіна Михайлівської церкви (1199), зведена Петром Мілонегом. Цьому видатному зодчому приписують також авторство храмів Василя в Овручі і Дванадцяти апостолів у Білгороді (кінець XII ст.). Володимир Мономах заснував неподалік від Печерського монастиря у князівській резиденції Берестовому монастир Спаса. Собор монастиря згодом став мавзолеем київських Мономаховичів.У 30-ті роки XII ст. на Подніпров’ї формується новий архітектурний стиль, спорудам якого притаманне певне спрощення планових і композиційних рішень. Як правило, це шести- та чотиристовпні храми з однією главою, трьома апсидами і паралелепіпедним або кубічним об’ємом. Складаються три архітектурні школи: київська, чернігівська і переяславська, об’єднані загальною стилістичною спрямованістю. До числа перших пам’яток цієї архітектури в Киеві належать церква Богородиці Пирогощі на Подолі та Кирилівська церква. Серед храмів чернігівської школи виділяється собор Бориса і Гліба та Успенський собор Єлецького монастиря.
Певні еволюційні зміни стилю відбуваються наприкінцi XII – в першій половині XIII ст. Архітектура давньоруських храмів набуває нових рис, зокрема, підкресленої динаміки східчастих композицій, більшої живописності декору, домінування вертикалізму, динамічного злету конструкцій і форм не лише зовні, а й в інтер’єрі. До храмів цього типу на Подніпров’ї дослідники відносять церкву Василія в Овручі, собор Апостолів у Білгороді під Києвом, П’ятницьку церкву в Чернігові та ін.
Причому, споруджуються вони за новою будівельною технікою з маломірної цегли-плінфи, а також брущатої, поширеної спочатку у романському, а згодом і готичному будівництві Центральної Європи. Для цієї доби характерною є поява невеликих «посадських» церков, що будувалися не лише князями та монастирями, а й торговельними та ремісничими громадами. Ставилися вони на торгу і називалися часто «п’ятницькими» – на честь покровительниці торгівлі Параскеви П’ятниці.
Стильові зміни в архітектурному будівництві України-Русі були пов’язанi з бурхливим розвитком міського життя, що відбувалося тоді не лише на заході, але й на сході Європи. У західноєвропейських містах починає своє життя готика; у давньоруських містах архітектурні споруди набувають вежоподібного характеру, витягнутих пропорцій, на зміну статичним композиціям приходять більш динамічні і мальовничі.