<<
>>

Проблема організації церкви.

Володимира не могла задовольнити й iнтеграцiя нової київської церкви у схiдну православну. Всi грецькi iєрархи були у пiдпорядкуваннi вiзантiйських iмператорiв, за якими церковнi собори визнали лiдерство у церковнiй iєрархiї i надали їм титул «iмператорiв-архiєреїв».

Вiзантiйськi базилевси (iмператори) могли призначати i змiщувати найвищих церковних сановникiв, iстотно впливати на рiшення вселенських соборiв. Таким чином, прийняття християнства з Вiзантiї неминуче вело до виникнення полiтичної залежностi великих князiв київських вiд вiзантiйських iмператорiв, якi через церковну органiзацiю могли б нав’язувати Київськiй державi свою волю.

Як далекоглядний державний дiяч Володимир усвiдомлював величезне значення прийняття хрещення з Вiзантiї, що переживала тодi перiод свого полiтичного i культурного пiднесення. На тi часи вона була наймогутнiшою державою християнського свiту з високою культурою, давнiми традицiями, блиском iмператорського двору. Саме це спонукало Володимира до нав’язання тiсних i добросусiдських стосункiв своєму могутньому сусiдовi. Проте, органiзацiю київської церкви було доручено Володимиром болгарсько-охридськiй церквi, що давало можливiсть уникнути константинопольської гегемонiї. З боку болгарської церкви Володимировi не загрожувала жодна полiтична небезпека. Тодi як константино-польський патрiарх був простим знаряддям у руках вiзантiйського iмператора, а над Римом тяжiла рука германських iмператорiв, Захiдна Болгарiя могла бути природним союзником. Причому, своєю обрядовiстю вона була зв’язана з Константинополем, пiдтримувала тiснi контакти з Римом, а мовно була спорiднена з Київською Руссю.

Боротьба болгарської церкви за автокефалiю стала для Володимира зразком у його планах паралiзувати усi спроби зазiхань Константинополя на незалежнiсть Русi не лише церковну, а й полiтичну. Саме в Охриду – резиденцiю болгарського патрiарха – й звернувся київський князь за мiсiонерами-священиками, якi мали б служити хрещенню населення й становленню церковної органiзацiї.

Князь Володимир поставив свою церкву пiд покровительство патрiарха Болгарського (Охридського). Вiн прагнув, щоб київська кафедра була автокефальною на зразок п’яти автокефальних архiєпископств: Кiпрського, Сiнайського, Iверiйського, Охридського i Сербського. Водночас Володимир пiдтримує зв’язки з Римом. Подiбна ситуацiя виникала пiсля прийняття християнства i в Болгарiї. Болгарський князь Борис, який теж прийняв християнство з Вiзантiї, вiдразу ж звернувся до папи з проханням надiслати мiсiонерiв та єпископiв. Безперечно, що головною причиною була загроза полiтичнiй незалежностi Болгарiї з боку Вiзантiї.

На Українi також з’являються захiдноєвропейськi мiсiонери пiсля офiцiйного прийняття нею християнства. Одним з них був Бруно-Бонiфацiй, який у 1007 р. прибув з Угорщини до Києва з метою мiсiонерської дiяльностi серед печенiгiв. Володимир приязно зустрiв його i супроводив до пiвденних кордонiв своєї держави. Повернувшись через якийсь час до Києва, Бруно гостював у князя цiлий мiсяць. Згодом вiн продовжував свою дiяльнiсть у Польщi та Пруссiї, де був убитий поганинами.

Таким чином, створена Володимиром церква була, найiмовiрнiше, або автокефальною, або залежною вiд самостiйної тодi Болгарiї. Пiдпорядкованою Константинополю київська церква стала за часiв Ярослава Мудрого, коли вiн у 1037 р. запровадив залежну вiд Константинополя митрополiю на чолi з першим київським митрополитом греком Феопемтом.

У 1014-1019 рр. Болгарська держава пережила катастрофу розгрому, завданого їй базилевсом Василем на прiзвисько Болгаробойця: Болгарiя втратила самостiйнiсть i була приєднана як провiнцiя – «катепанат» до Ромейської iмперiї. Автокефальний архiєпископат – патрiархат Охридський – був понижений у ранзi. Патрiарховi Iоану, що очолював того часу болгарську церкву, залишили титул архiєпископа, i в цьому вже пониженому санi Iоан вiдвiдав київську ставропiгiю на запрошення Ярослава Мудрого. Болгарськiй церквi ще була залишена iмператорами тiнь автономiї, але пiсля смертi Iоана у 1037 р.

над болгарською церквою був поставлений грек – Лев. У зв’язку з цим Ярослав усвiдомлював невiдворотнiсть пiдпорядкування київської церкви константинопольському патрiарховi. Посередництво Охридської архiєпископiї втрачало свою колишню силу. Ярослав був вимушений прийняти канонiчне грековладдя. Ось чому у 1037 р. у Києвi з’являється перший митрополит – грек Феопемт, а Ярослав споруджує резиденцiю митрополита i першу для грекiв кафедральну церкву Святої Софiї (на зразок константинопольської), яка мала затьмарити розкiш i славу Володимирового кафедрального храму – Успiння Богородицi. Для грекiв цей храм був небажаним символом автономiї руської церкви пiд патронатом болгар. Десятинна церква вiдiйшла у тiнь, незважаючи на те, що там покоїлись останки хрестителя Русi, його грецької дружини Анни i його бабусi княгинi Ольги. Отже, вiдбувся цiлий канонiчний переворот, i руська церква влилась у рiчище Константинопольського патрiархату як одна з його митрополiй. На неї поширювалися права патрiархiв щодо наставлення митрополитiв, виклику їх до себе на собори, суду над ними, апеляцiї на суд митрополитiв. Вiд того часу до Києва послiдовно направлялися митрополити-греки. У домонгольський перiод лише двiчi порушувався встановлений порядок, коли митрополити обиралися згiдно з волею князiв мiсцевими iєрархами.

Прийнявши церковну залежнiсть вiд Константинополя, київська церква стала залежною не тiльки вiд константинопольських патрiархiв, але й певною мiрою вiд вiзантiйських iмператорiв. Утворення нацiональної церкви не вiдповiдало нi релiгiйним, нi полiтичним iнтересам грекiв. Вони хотiли мати у Києвi свою колонiю i не допускали впродовж понад двохсот рокiв, щоб у Києвi правили митрополити-українцi i щоб сформувалася нацiональна церква.

Київська церква внаслiдок пiдпорядкованостi Вiзантiї не зумiла виробити своєї української iдентичностi. Крiм мови вона мало чим вiдрiзнялася вiд грецької. Київ став однiєю з константинопольських митрополiй, навiть з меншими правами, нiж решта митрополiй, що мали право обирати своїх митрополитiв. Вiд 1240 до 1458 рр. кожний другий київський митрополит був присланий з Константинополя. В результатi греки отримали монопольний вплив на формування церковної органiзацiї, права, обрядiв, свят, постiв, канонiзацiї i значною мiрою – церковного мистецтва. Все це не могло не позначитися на стосунках Русi-України iз Захiдною Європою, яка не була в захватi вiд догматично-консервативного прив’язання тогочасного українського суспiльства до Константинополя. Особливо пiсля остаточного розколу християнської церкви у 1054 р.

<< | >>
Источник: Терещенко Ю.І.. Україна і європейський світ: Нариси історії від утворення Старокиївської держави до кінця ХVІ ст. – К.: Перун,1996. – 496 с.. 1996

Еще по теме Проблема організації церкви.:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -