Форми прояву альтернативності у побудові, функціонуванні та модернізації політичних систем

У сучасній науковій літературі політичні системи усвідомлюються як сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, що здійснюють політичну владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечуючи стабільність суспільства та відповідний порядок у ньому [93, с.

Політична система характеризується також наявністю двох компонентів, які детермінують її розвиток.

Метою даного підрозділу є конкретизація та практична характеристика форм прояву та способів використання принципу альтернативності у політичному бутті, а також виявлення потенційних переваг проведення дослідження політичного процесу через застосування означеного принципу.

Політична система як оригінальний зміст другої природи соціального світу має декілька форм проявів. Зокрема, сутнісну (у вигляді взаємодії людей між собою); функціональну (у вигляді людської діяльності); продуктивну (у вигляді матеріалів рішень); онтологічну (у вигляді суспільних відносин); логічну (у вигляді знань); субстанціональну (у вигляді інтелігібельної матерії); ноуменологічну (у вигляді фенотипічної інформації); суб’єктивовану (у вигляді природних або сутнісних сил особистості); об’єктивовану (у вигляді соціуму); фізичну (у вигляді слабкого електромагнітного (лептонового) випромінювання) [32, с. 197].

Критерієм такої формалізації є морфологічна досконалість. Кожна із означених форм має варіативні траєкторії реалізації. Пріоритетність вектору розвитку залежить, певним чином, від суб’єктивного фокусу зору. Зміна спрямування, цілі означає зміну тенденції перспективи, процес зміни фокусу зору. Ця залежність у вигляді альтернативності проявляється через визначення меж принципу альтернативності або його формату.

У соціальному організмі присутні елементи, які здатні забезпечити процес відбиття протиріч його внутрішнього життя.

За критерієм пріоритетності, у функціонуванні політичної системи можна виділити центральну альтернативу, яка визначається об’єктом і метою діяльності суб’єкта. Проте межі соціально-політичного вибору перебувають під впливом також бокових альтернатив. Основними параметрами бокових альтернатив є нецентральність положення та пов’язані з цим суб’єктивні характеристики (нечіткість, стохатичність) та

находження у полі зору.

Межі форми та змістового наповнення політичної альтернативи залежать не лише від бокового вектору, який пов’язаний із центральним напрямом, але й з альтернативами, що не належать до фокусу суб’єкта. Ці альтернативи можуть опосередковано впливати на центральну альтернативу через бокові, або визначити варіанти зміни центральної альтернативи.

Отже, межі або форма політичної альтернативи залежать від спрямованості траєкторії суб’єкту, та проявляються як проблема центризму / периферії політичного вибору. Направленість суб’єкта є характеристикою орієнтирів і тенденцій політичної альтернативи

Розглянемо форми прояву принципу альтернативності за траєкторією векторів розвитку у точці біфуркації.

Формально за траєкторією векторів політична альтернатива розподіляється на: пряму, висхідну, низхідну, діагональну. Окрім простих форм - траєкторій, доцільно виокремити також складні - криву, циклічну, спіралеподібну. Складні форми можуть утворюватися із простих та більш складних. Прості та складні форми переважно пов’язуються і взаємодіють через етапи діяльності суб’єкта. Вказані формати характерні не лише у просторі, а й у часі. Траєкторію стохатичності соціальної системи виводить синергетична теорія, що ґрунтується на положенні про те, що для нестійких етапів характерною є точка біфуркації, з якої можливі різні траєкторії розвитку соціального суб’єкту, залежно від соціальних силових полів тригера.

моноцентрична форма, яка визначає кінцеве становлення перспективи політичного розвитку;

поліцентрична форма, яка визначає декілька центрів політичної альтернативи та спрямованість суб’єкта (паралельна, схрещувана тощо). Поліцентризм альтернативності є формою свободи орієнтування або свободи вибору тенденції соціальної перспективи суб’єкта.

Моноцентрична або поліцентрична форма політичної альтернативи детермінують наступні характеристики політичної альтернативи: дальність та глибина альтернативи (залежність суб’єкта та віддаленість об’єкта від цілі досягнення у часі та просторі); багатоплановість та одноплановість альтернативи (яка визначає етапи досягнення мети та наближення до об’єкту уваги та фокусу); збалансування та несбалансування полікомпонентної політичної альтернативи (об’єктивне несбалансування політичної альтернативи характеризується нестійкістю станів та чинників, що впливають на вектор розвитку, і навпаки, об’єктивна збалансованість характеризується усталеністю); динаміка (ритм) або статика (контраст) відносно конкретного суб’єкту; ефемерність або постійність політичної альтернативи; замкнутість та відкритість

У сучасній прикладній політології принцип альтернативності застосовується для вирішення варіативних задач: від діагностики політичної ситуації, виявлення її значимих елементів і зв'язків до оцінки наслідків прийнятих політичних рішень або побудови “дерева цілей”. Водночас, усе розмаїття задач можна звести до двох основних форматів: поетапний опис можливих змін політичної ситуації; планування та розробка системи дій, спрямованих на досягнення визначених політичних цілей, бажаної політичної ситуації.

У першому випадку принцип альтернативності проявляється у формі пошукової (або генерованої), у другому - нормативної (програмно- цільової) моделі [192, С.57-58].

Пошуковий варіант фіксує стан системи та домінуючі тенденції її трансформації, послідовність подій, що логічно призводять до можливого майбутнього розвитку даної системи.

Від типу задачі залежить, буде альтернатива мати пошукову або нормативну форму. Пошукова форма, яка відповідає завданню першого типу, фіксує та характеризує стан системи і домінуючі тенденції її трансформації, послідовність подій, які логічно призводять до можливого майбутнього стану системи. При складанні такої форми альтернативи дослідник абстрагується від можливості активного впливу суб'єкта політичного рішення на сам процес.

Нормативна форма, яка відповідає завданню другого типу, орієнтована на визначення шляхів досягнення майбутніх бажаних станів об'єкту дослідження, прийнятих як цілі. Нормативне альтернативне прогнозування за формою подібне до нормативних, планових, програмних чи проектних розробок. Проте, якщо останні передбачають директивне встановлення заходів щодо реалізації визначених рішень, перші є описом можливих альтернативних шляхів досягнення заданого стану [79, с. 44]. Крім того, нормативна альтернатива, на відміну від програми або плану, засвідчує не тільки послідовність дій зацікавленої сторони, але й демонструє супутні цим діям трансформації політичної ситуації загалом, реакції інших суб'єктів, коливання фонових показників.

Відзначимо також принциповий момент методологічного характеру: якщо пошукові альтернативи формуються у часовій послідовності - від сьогодення до майбутнього, то нормативні - навпаки, від майбутнього до сьогодення.

Вихідним пунктом у пошуковому альтернативному прогнозуванні є наявна реальна чи гіпотетична ситуація, що поступово трансформується у послідовність майбутніх станів. У процесі нормативного альтернативного прогнозування відбувається дослідження в зворотному порядку - від заданого майбутнього стану до явищ, що спостерігаються. У пошуковій формі альтернативного прогнозування акцент дослідницької уваги залежно від поставлених задач може робитися на виявлення найбільш ймовірного розвитку подій, аналізі правдоподібних систематичних контекстів, або на описуванні малоймовірних сценаріїв та ситуацій.

Акцентуємо, що найбільш ефективним методом для пошукової форми альтернативного прогнозування малоймовірних ситуацій є метод колективної генерації ідей. Застосування принципу альтернативності, завдяки технологічній гнучкості, дозволяє без особливих проблем структурувати окремі процедури мозкового штурму у загальний алгоритм створення політичних сценаріїв. Принципи та технології брейнстормінгу є доцільними також і у нормативному альтернативному прогнозуванні. У ситуації дефіциту творчих рішень вони здатні допомогти перебуванню невиявлених раніше складових у системі заходів, спрямованих на досягнення визначених політичних цілей.

Наявність дослідницької установки на виявлення нетипових, малоймовірних альтернатив впливає також на принципи та критерії відбору фахівців. У даному випадку розвинута уява, нестандартне бачення ситуації може виявитися більш корисною якістю, ніж бездоганне логічне мислення.

Чинником, що впливає на форму прояву принципу альтернативності може стати спосіб використання принципу політичної альтернативи у даному конкретному політико-прогностичному дослідженні:

альтернативність як самостійний і центральний для даного конкретного дослідження принцип прогнозування;

альтернативність як необхідна процедура у межах комплексної методики прогнозування;

альтернативність як допоміжний компонент, що застосовується для рішення окремих спеціальних задач прогнозування.

Так, наприклад, у другому випадку технологія альтернативного аналізу виявляється підлеглою задачам і методичним особливостям використовуваного комплексного методу прогнозування.

Отже, розподіл прояву принципу політичної альтернативи на нормативну і пошукову форми відбиває важливий аспект методологічного характеру: вихідним пунктом у принципі альтернативності є наявна реальна або гіпотетична форма, що поступово трансформується у послідовність майбутніх політичних станів.

Однією з ключових особливостей принципу альтернативності є її технологічний формат, що передбачає широкий діапазон вибору послідовності процедур та інструментарію прогнозних розробок залежно від умов, в яких проводиться альтернативний аналіз, його цілей і задач. У випадку відсутності універсальної визначеної доктрини політичної

альтернативи експерт має визначені моделі технологічних можливостей.

Форма прояву політичної альтернативи не може бути визначеною апріорно. Вона конкретизується завданнями дослідження. С. Браун зазначає, що функція, форма і зміст альтернативного сценарію формулюється через специфіку завдання. Різні рівні аналізу мають різні ступені деталізації і сценарного пророблення [40]. Іноді сценарій є лише “первинною” формою, яка виступає базисом для кінцевої моделі. В інших випадках, коли має місце тісне співробітництво між сценаристом і системним аналітиком сценарій може бути високо формалізованим. Але в будь-якому випадку кінцеву форму альтернативного сценарію визначає форма аналітичної моделі, у яку “вбудовується” сценарій”.

На стадії практичної реалізації принцип політичної альтернативи класифікувати за трьома формами:

1. Форма “есе”. Дана форма виразу принципу альтернативності характеризується вільним, близьким до публіцистичного стилем, високим ступенем деталізації, свідомою драматизацією ключових моментів викладу, відсутністю твердої структурованості даних. Як правило, есе досить значні за обсягом. Серед найважливіших переваг форми “есе” зазначимо: високий ступінь наочності форми викладу матеріалу. Особливої значущості означена властивість здобуває в тому випадку, коли експерту потрібно професійно переконати аудиторію. Альтернативні сценарії такого характеру останнім часом стали використовуватися в Україні у агітаційних та контрагітаційних цілях під час виборчих кампаній. Таким чином, емоційність, навмисне “згущення фарб” також можна віднести до переваг “публіцистичних” альтернатив, внаслідок того, що у межах даної форми пріоритетною задачею альтернативного сценарію виступає вплив на масову свідомість і психологію. Не менш важливою дана психологічна властивість виступає відносно самого дослідника. Такі альтернативні сценарії дозволяють детально окреслити досліджувану проблему і тим самим додатково виділити в її контексті деталі та аспекти, що часто випадають з виду під час “традиційного” аналізу.

2. “Аналітична форма”. Характеризується строгим стилем, наявністю чіткої структури викладу матеріалу, невеликим обсягом. Вміщує короткий (тезовий) опис вихідних і результативних ситуацій, стиснуту характеристику основних політичних акторів, максимально чітку демонстрацію альтернатив розвитку ситуації через виділення конкретних ланцюгів. Така форма існування політичних альтернатив значно більш зручна для персоналії, що приймає рішення. Крім того, вона характеризується “науковою” переконливістю і наочністю.

3. “Формалізована альтернативи”. У порівнянні з першими двома формами, що містять якісні судження експертів, формалізовані альтернативи включають кількісні показники. Вербальний виклад альтернатив розвитку подій сполучається у них з побудовою графів, мереж, блок-схем, з використанням кількісних коефіцієнтів (імовірності, відносної важливості тощо). У найбільш складних варіантах такі альтернативи можуть використовувати математичний апарат теорії ймовірності, формальної і математичної логіки, теорії розпізнавання образів, лінійного і нелінійного програмування. Саме тому деякі аспекти таких сценаріїв можуть складні для сприйняття, вимагають спеціальної підготовки і кваліфікації. У той же час такі сценарії мають набагато більш значний обсяг необхідної для ухвалення оптимального рішення інформації, ніж аналітичні сценарії й есе. Крім того, формалізований сценарій є фактично готовою основою для побудови математичної моделі. Специфіка дослідницьких цілей і особливості конкретної ситуації визначають не тільки форму підсумкового документа - альтернативного сценарію, але й істотно впливають на вибір методики його створення. Основним чинником, що визначає структурні параметри технології написання сценарію, є тип прогнозної задачі.

Інший чинник, який впливає на форму прояву політичної альтернативи - це терміни підготовки прогнозу. Час роботи групи політологів - аналітиків може коливатися в інтервалі від декількох годин до декількох місяців і навіть років. Конкретні терміни визначаються специфікою сформованої ситуації (кризова або стандартна), характером задачі (науково-дослідна або сугубо прикладна), а також суб'єктивними вимогами замовника. Варто підкреслити особливу важливість удосконалювання методики оперативного альтернативного прогнозування стосовно до політичної сфери загалом і перехідних політичних процесів.

В арсеналі методики написання альтернатив є кілька типових прийомів, що дозволяють істотно скоротити час, затрачуваний на їх складання. Серед них:

застосування “‘рівнобіжного” методу роботи експертів. У контексті рівнобіжної сценарної експертизи окремі фази алгоритму роботи “нашаровуються” одна на одну. Наприклад, ситуаційний аналіз і побудова “чорнових” альтернатив може починатися уже у процесі збору первинної необхідної інформації з наступним виправленням на нові дані.

відмовлення від ітерацій (повторень) у процесі групового методу написання альтернатив. Класична процедура аналізу носить, як правило, ітеративний характер: експерти неодноразово повертаються до вже пророблених етапів розробки альтернативного прогнозу і мають можливість скорегувати свою думку на підставі аргументів своїх колег, власних нових ідей, свіжої інформації. В умовах обмеженості тимчасових ресурсів прогнозні ітерації втрачають зміст, тому що сутнісною рисою даного методу є наявність тривалого інтервалу часу між етапами роботи. Він потрібен експертам для ретельного повторного обмірковування проблеми під декількома кутами зору, зіставлення різних висловлених думок, і в кінцевому варіанті - знаходження більш свіжого погляду на

проблему.

скорочення обсягу інформаційного забезпечення. У зв'язку з такою ситуацією виникає необхідність у залученні тих фахівців, що вже володіють досить повною інформацією з проблеми.

стислість термінів підготовки альтернативного прогнозу визначає форму підсумкового документа. Це завжди буде “аналітичний сценарій”, тому що створення “есе” чи “формалізованого сценарію” вимагає значних тимчасових ресурсів.

Таким чином, до основних чинників, що впливають на технологічну форму прояву принципу альтернативності відносяться спосіб використання конкретного принципу у даному дослідженні, терміни підготовки прогнозу, ступінь складності проблемної ситуації, організаційні і фінансові ресурси, і - саме головне - тип прогнозної задачі і пов'язані з ним параметри глибини прогнозу і масштабу розгляду об'єкта альтернативного прогнозування. Вказані чинники визначають склад і роль експертних та прогнозних методик (Дельфі, брейнстормінг та ін.), загальний метод роботи (індивідуальний або груповий), склад експертної групи (однорідний, неоднорідний), характер взаємодії експертів між собою та з керівником групи (стаціонарний, заочний, комбінований тощо). Широта спектру технологічних альтернатив підкреслюють потенціал зазначеного принципу як організуючої основи комплексного прогнозного дослідження політики.

6.3.