ВИСНОВКИ

В умовах демократизації державного та громадського життя, формування громадянського суспільства та правової держави, децентралізації та деконцентрації державної влади спостерігаються тенденції розширення джерел (форм) права, що виступають оптимальним правовим способом правового регулювання.

Правова система України знаходиться на стадії активного реформування, приведення її у відповідність до норм Основного закону, правил та принципів міжнародного співтовариства. На сьогоднішній день досить актуальним є повернення до доктринальних витоків права, дослідження розвитку такої його характеристики на майбутнє. Інтелектуальна традиція запобігає відриву правового регулювання від соціальної дійсності та робить правову систему якісно вищого рівня розвитку. Спрямування права в напрямку принципу верховенства права, верховенства людини над державою здійснюється в першу чергу правовою доктриною, а вже потім - пересічними громадянами через праворозуміння та державою завдяки виконанню правових приписів.

Вивчення суті правової доктрини є важливим як в теоретичному, так і практичному значенні. Правова доктрина виступає визначальним напрямком правової політики держави як у правовій, так і політичній сферах життєдіяльності суспільства. Створення сучасної загальної теорії джерел права на нових засадах є неможливою без визначення місця та ролі в ній правової доктрини.

Уявляється, що розширення системи джерел права з позицій широкого праворозуміння, дасть можливість досконалішому функціонуванню національної системи права з позицій найбільш ефективного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, заповнення існуючих прогалин в праві, усунення колізій.

Правова доктрина відіграє значну роль у державотворенні, формуванні сучасної системи національного законодавства, правозастосовній діяльності тощо. Науково обгрунтовані висновки, рекомендації, пропозиції становлять основу загальнодержавних програм і концепцій.

Комплексний аналіз теоретичних та практичних питань, що стосуються правової доктрини як джерела (форми) права, та відповіді на поставлені завдання дали можливість зробити наступні висновки:

1.

Історія розвитку правових систем світу свідчить, що правова доктрина як джерело права може застосовуватися у випадках:

- прогалин у позитивному праві, оскільки саме правові ідеї є фундаментом права, його основою і мають велике значення для процесу тлумачення права;

- розроблення законопроектів та їх прийняття;

- втілення положень правової доктрини у рішеннях конституційних судів;

- обґрунтування на підставі правової доктрини судового чи адміністративного рішення (наприклад, вживаючи формулу «відповідно до панівної в науковій літературі думки»).

2. Комплексний історико-теоретичний аналіз правової доктрини як джерела (форми) права дав змогу виявити такі притаманні їй особливості, які значною мірою зумовлені відповідними факторами формування правової системи тієї чи іншої держави:

- доктрина зазвичай передує правовому формулюванню юридично обов’язкового варіанту поведінки, пояснює її необхідність та доцільність, узгоджує з моральними, етичними, релігійними переконаннями, що панують в тому чи іншому соціальному середовищі;

- становить систему правових принципів, ідей, теорій концептуального рівня, тобто до неї входять лише ті знання, що їх було теоретично обґрунтовано та концептуально викладено;

- відповідає належному рівню в ієрархічній системі джерел (форм) права;

- може виступати як найменування правових актів державної влади, а не лише в контексті неписаних джерел права, правової науки;

- виступає засобом гармонізації правової системи та системи права;

- встановлює напрями державно-правового життя, спираючись на досягнення національної і світової юридичної думки та науки;

- має відповідний механізм виникнення та дії як джерела (форми) права, що включає декілька складових. До них можна віднести, зокрема, виникнення необхідності у правовому регулюванні окремих суспільних відносин, появи ідеї, обґрунтування її, визнання на державному рівні і схвалення громадськістю, перетворення ідеї на напрямок проведення правової реформи у будь-якій сфері суспільного життя;

- формалізується шляхом посилань, звернень, тобто набуває своєї обов’язковості, чим відрізняється від правової теорії.

3. Показано на підставі комплексного історико-теоретичного дослідження, що накопичені правові ідеї, які є серцевиною правової доктрини, мають не тільки наукове, а й практичне значення. Аналіз основних особливостей функціонування доктрини у державно-правовому просторі показав те, що правова доктрина є центральною ланкою системи джерел права, оскільки саме правові ідеї складають основу правової системи.

4. Доведено факт наявності достатніх історичних, соціальних, правових передумов та причин визнання правової доктрини джерелом (формою) права України. Досвід використання правової доктрини як джерела (форми) права в правових системах держав, віднесених до різних правових сімей, може бути корисним для побудови більш досконалої правової системи України та її системи законодавства. Обгрунтовано положення про те, що сучасний стан правової системи України вимагає широкого використання доктринальних надбань вчених- правознавців.

5. Правову доктрину охарактеризовано як об’єктивно обумовлену, стійку систему поглядів на право та пов’язаних з нею правових явищ, що отримали визнання через втілення її положень в програмних документах політичного

характеру, нормативно-правових актах, договірних та звичаєвих нормах, рішеннях органів державних влади.

6. Сформульовано авторську дефініцію правової доктрини як джерела (форми) права. Правова доктрина - це джерело (форма) права, засобами якого є система основоположних поглядів правознавців, що визначають стратегічні перспективи правового розвитку держави, науково обґрунтовують важливі проблеми права з метою більш ефективного їх вирішення, безпосередньо орієнтують на практичну дію та можуть виступати в якості регулятора суспільних відносин.

7. Виявлено співвідношення понять «доктрина», «принцип», «концепція», «теорія», що дало змогу встановити їх відмінність та спорідненість, загальні риси і свої особливості. Зокрема встановлено, що незважаючи на змістовну близькість понять, процес виникнення кожного з них та механізм впливу на учасників суспільних відносин залишається різним.

8. Встановлено, що для правової доктрини, яка є важливим джерелом права, характерні науковість, обгрунтованість, послідовність, ефективність та стабільність. Основними її функціями є правотворча, правозастосовча, правоспрямувальна та юридично-технічна.

9. Доведено, що механізм реалізації положень правової доктрини включає в себе такі процеси: включення доктринальних положень в текст нормативно­правового акту або пряма відсилка до них, посилання під час винесення рішень правозастосовчими органами, а також фактична дія правової доктрини як форми права.

10. Встановлено, що тенденція прийняття на державному рівні концепцій та доктрин як нормативних документів (актів) є прагненням закріпити доктринально- концептуальні засади державної політики у відповідних сферах суспільного життя.