<<
>>

2.1.1. Аналіз концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини»

Як відомо, систему та класифікацію злочинів у кримінальному законодавстві зумовлюють головним чином об’єкти злочинних діянь. Не є винятком у цьому розумінні і система злочинів проти здоров’я населення.

Але проблема об’єкта в кримінальному праві є дискусійною. Тому для з’ясування позицій щодо системи та видів злочинів проти здоров’я населення необхідно визначити основні концептуальні положення з проблеми об’єкта злочину в цілому.

У теорії кримінального права колишнього СРСР, зокрема України, від початку 1920 р. протягом майже семи десятиріч переважала концепція, що об’єктом злочину є суспільні відносини. Якщо відкинути політичні аспекти проблеми, незважаючи на її небезспірність, про що мова піде нижче, ця концепція відіграла позитивну роль у розвитку законодавства і кримінально-правової науки. Адже суспільні відносини посідають досить вагоме місце серед тих цінностей, на які посягає злочин. Визначення ієрархії цих відносин дозволяло встановити певною мірою характер і ступінь небезпеч- ності злочинних діянь різних видів, обирати основні напрями кримінально- правової політики тощо, що в цілому забезпечувало відносну ефективність кримінального законодавства. Не випадково ця концепція має прибічників і нині, зокрема визнаних теоретиків кримінального права.

І все ж, протягом усього зазначеного часу між дослідниками вказаної проблеми точилися гострі дискусії щодо низки важливих питань, з нею пов’язаних. Попри здійснення по цій темі численних досліджень, у тому числі кількох докторських дисертацій, єдиного підходу до її вирішення так і не було знайдено.

Спірними були і залишаються питання щодо змісту суспільних відносин як об’єкта злочину, їхньої структури, суті та значення елементів, які вони містять, їх класифікації, ступеня абстракції, конкретизації та функціональної ролі у складі об’єкта того чи того виду, стосовно місця та значення предмета злочину, його видів, співвідношення з предметом суспільних відносин тощо.

Не призвели до бажаного результату і спроби відшукати так зване ядро суспільних відносин (інтереси, соціальні зв’язки, предмет відносин тощо) як визначального показника для вирішення проблеми об’єкта злочину.

Незавершеність теоретичних досліджень проблеми об’єкта злочинів, складність, спірність і суперечливість рекомендацій науковців з цього приводу певною мірою позначилися на зниженні ролі об’єкта в процесі кваліфікації злочинних діянь суб’єктами правозастосування. Із 20 чинних на момент прийняття нового КК постанов Пленуму Верховного Суду України у 8 постановах містилися роз’яснення щодо предмета злочину і тільки у двох згадувалося про об’єкт злочину, але при цьому Пленум обмежився надто загальними формулюваннями. Так, п. 2 постанови «Про судову практику у справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25.XII 1992 р. судам роз’яснювалося, що об’єктом посягань, передбачених гл. V КК України 1960 р., є приватна власність громадян. Але таке роз’яснення мало що дає для з’ясування ознак складу злочину. Часто обминали це питання і автори науково-практичних коментарів Кримінального кодексу та інших джерел доктринального тлумачення закону. Втім, не потрібні особливі докази, щоб підкреслити, яке велике значення для вирішення питань кваліфікації злочинних діянь має відігравати інформація щодо ознак об’єкта злочину. Адже саме ця інформація орієнтує суб’єкта правозастосування щодо розділу, в якому вміщено статтю про відповідальність за той чи інший злочин, допомагає ви- значити критерії розмежування суміжних складів злочинів тощо. Однак результативно використати таку інформацію в процесі кваліфікації злочину юрист-практик може за наявності належних теоретичних рекомендацій.

Викладене, звичайно, не дає підстав для категоричного висновку про неспроможність наведеної концепції сприяти успішному вирішенню цих практично важливих питань, але про незавершеність дослідження зазначеної проблеми можна стверджувати однозначно.

Саме це зумовило необхідність подальших наукових пошуків, у тому числі й перегляду концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини».

У 1994 р. ця концепція була докладно проаналізована С. Б. Гавришем. На підставі проведеного дослідження він дійшов до висновку, що точніше об’єктом злочину визнавати не абстрактні суспільні відносини, а конкретні блага, що охороняються законом. Критичні зауваження на адресу концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини» висловили й інші українські науковці. Відмінну від цієї концепції позицію запропонував і автор цієї праці.

Російський вчений А. М. Наумов, зважаючи на хиби концепції визначення об’єкта злочину як суспільних відносин, запропонував повернутися до теорій, створених у рамках класичної та соціологічної шкіл кримінального права. Йдеться про праці таких відомих юристів кінця XIX – початку XX ст., як Кістяківський А., Колер І., Франц Ліст, Познишев С. В., Таганцев Н. С., Фойницький І. Л. та ін. Представники цих шкіл визнавали об’єктом злочину правові блага, життєві інтереси тощо. Поступово група юристів, які визначають об’єкт злочину з інших позицій, ніж прибічники теорії «об’єкт – суспільні відносини», збільшується.

Критичні зауваження опонентів цієї теорії, хоч і висловлені іноді надто категорично, в цілому заслуговують на увагу. Зокрема, вони зводяться до такого.

1. Об’єктом злочину, з урахуванням характеру й змісту суспільних відносин, в остаточному підсумку визнавалася по суті політична категорія: злочинний результат оцінювався, насамперед, крізь призму панівних відносин, з огляду на соціальну, політичну шкоду суспільству і його інститутам. З цим зауваженням не погодитися не можна, оскільки перебільшення політичного та ідеологічного аспекту всіх суспільних наук, особливо в радянський період, очевидне. Таке глобальне «зомбіювання» науки і науковців обмежувало творчий пошук. Іноді воно призводило навіть до парадоксальних теоретичних рекомендацій. Так, тільки прагненням науковців до обов’язкового відшукання суспільних відносин як об’єкта злочину можна пояснити те, що у підручниках та іншій літературі з кримінального права радянського періоду поняття «народне здоров’я» було фактично підмінене поняттям «охорона здоров’я» (адже воно більше підходило до поняття «суспільні відносини»).

2. Абстрактність і розпливчастість поняття «суспільні відносини». При цьому автори зауважень звертають увагу на те, що категорійний статус суспільних відносин більшою мірою відповідає досить абстрактному рівневі соціально-філософського погляду на суспільство. Суспільні відносини – це категорія, котра відображає спосіб спільного, взаємозалежного співбуття певних груп людей, суть якого полягає у наявності для них реальної можливості вступати з необхідністю в актуальний взаємозв’язок за допомогою діяльності та її продуктів. Змістом цього поняття не охоплюється конкретна діяльність персоніфікованих суб’єктів. Тому теза про те, що об’єктом злочину виступають суспільні відносини, дуже віддалена від безпосередньої практики юриста. Через це невипадково, як нам здається, рекомендації теорії щодо об’єкта злочину не «спрацьовували» у судовій практиці, про що йшлося вище. Крім того, розпливчастість поняття «суспільні відносини» породжувала непослідовність законодавця у визначенні системи злочинів. Ілюстрацією цього є віднесення в КК 1927 р. статті про відповідальність за виготовлення та зберігання з метою збуту і самий збут без належного дозволу кокаїну, морфію та інших одурманюючих речовин до господарських злочинів, в КК 1960 р. статті про відповідальність за забруднення водойм – до злочинів проти народного здоров’я, яку врешті-решт було поміщено в КК 2001 р. до розділу «Злочини проти довкілля». Таких прикладів можна наводити досить багато. Породжувало плутанину і вирішення таких питань за доктринального тлумачення кримінально-правових норм. Як результат, досить часто в юридичній літературі містилися найрізноманітніші визначення об’єкта злочину одного виду.

Показово, що самі прибічники формули «об’єкт – суспільні відносини» через її абстрактність змушені були різним способами конкретизувати, себто «приземлити» її як безпосередній об’єкт злочину, предмет посягання тощо, але уникнути при цьому протиріч не змогли. Наприклад, А. А. Піонтковський, визначаючи загальний об’єкт злочину як суспільні відносини, водночас робив висновок, що безпосереднім об’єктом посягання можуть бути не самі суспільні відносини, а їх матеріальний вираз – у разі посягання на соціалістичну та особисту власність, їх суб’єкти – у разі посягання на особу радянського громадянина. Але такий підхід нелогічний, оскільки дається двозначне, ще й суперечливе, тлумачення однорідних понять.

Значна група науковців «взяла на озброєння» поняття «предмет посягання», по суті конкретизуючи суспільні відносини у такий спосіб. До предмета посягання відносили матеріальні цінності: речі, блага тощо. Але ця позиція не давала змоги враховувати цінності нематеріального характеру. Цей «вакуум» деякі вчені заповнювали категорією «інтерес». Я. М. Брайнін також враховував вказану категорію і пропонував вирішення цих питань шляхом розгляду понять «об’єкт злочину», тобто суспільні відносини, на які він безпосередньо посягає, та «об’єкт впливу», який має матеріальний або нематеріальний вираз, через що злочинне діяння опосередковано посягає на вказані відносини. Ці та подібні концепції не зовсім вписувались у формулу «об’єкт – суспільні відносини», вони формувались у процесі напруженого творчого пошуку науковців, гострих дискусій та обопільної критики, але в кінцевому результаті, на наш погляд, були кориснішими для практики, ніж абстрактно-політична теза, яка на сьогоднішній день виглядає штучною перешкодою, котру науковці мусили долати, віддаючи данину монопольно домінуючій на той час ідеології.

3. Вчення про суспільні відносини як об’єкт злочину містить положення, вирішені прибічниками цієї теорії вкрай суперечливо.

Зокрема, відсутня єдина думка стосовно структури суспільних відносин. Так, Никифоров Б. С. визначав її такою формулою: учасники (суб’єкти) суспільних відносин; відносини між учасниками; умови існування, реалізація відносин.

Проте умови будь-якого явища навряд чи правильно відносити до його внутрішніх елементів. Піонтковський А. А., визначаючи загальний об’єкт злочину як суспільні відносини, долучав до структури безпосереднього об’єкта «матеріальні передумови існування та розвитку суспільних відносин». Але за такого підходу не враховувалися закономірності співвідношення загального та особливого, зокрема те, що особливе не може бути ширше за загальне. Показово, що позиції вчених розійшлися навіть щодо кількості елементів суспільних відносин як об’єкта злочину.

Деякі науковці вважали, що складовими суспільних відносин є три елементи: учасники, предмет, взаємозв’язок. Незважаючи на те, що ця позиція відповідала загальноприйнятому підходу до вирішення цього питання філософами, деякі юристи доповнювали цю тріаду таким елементом, як інтереси суб’єктів суспільних відносин. Наприклад, Брайнін Я. М. вирізняв чотири елементи суспільних відносин: суб’єктів або учасників цих відносин, їх дії та стан стосовно один до одного, охоронювані законом інтереси суб’єктів, їх матеріальне втілення у вигляді предметів, речей та інших матеріальних цінностей. При цьому вони небезпідставно підкреслювали важливість інтересів для конструювання моделі складів багатьох складів злочинів. З іншого боку, конструктивною була і критика цієї позиції, оскільки поняття «суспільні відносини» та «інтерес» є суттєво різними. Але згідно з відомим логічним правилом два протилежні судження щодо одного предмета не можуть бути істинними. Тому ця проблема по суті залишається невирішеною.

Автори зауважень звертають також увагу на те, що концепція «об’єкт – суспільні відносини» наразилася на серйозні труднощі під час дослідження меанізму заподіяння шкоди об’єкту і співвідношення його з наслідками злочинної діяльності. При цьому виникло протиріччя, якого неможливо усунути: з одного боку, завдання збитків хоча б одному елементові суспільних відносин вважалося заподіянням шкоди суспільним відносинам у цілому, а з іншого боку – суспільні відносини самі безпосередньо постраждати не могли внаслідок їх абстрактності. Не позбавлена ця концепція й інших протиріч.

У зв’язку з критикою тлумачення суспільних відносин як об’єкта злочину її прибічники наводили додаткові аргументи на користь цієї концепції. Ці аргументи зводяться головно до того, що не торкаючись суспільних відносин і не використовуючи їх ніяким чином, нібито не можна відмежувати злочинне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень від хірургічної операції, розкрадання від самоуправства, розкрадання державного або колективного майна від злочинів проти приватної власності тощо. Але ці аргументи не є переконливими. По-перше, питання про кримінальну протиправність діяння та розмежування суміжних складів злочинів вирішується аналізом усіх об’єктивних і суб’єктивних ознак. Так, якщо хірург діє з метою врятувати людину, то злочинець, навпаки, завдає їй шкоди умисно, з метою понівечити або навіть позбавити життя. Крім того, ми не стверджуємо, що конкретні соціальні зв’язки зовсім не можуть зазнавати шкоди від злочинного посягання. У визначенні об’єкта злочину дійсно досить часто не можна обійтися без аналізу соціальних зв’язків, що їх може порушувати злочинне діяння. Але цього для вирішення даного питання замало, тому що в багатьох випадках є необхідним урахування інших важливих характеристик – прав, інтересів потерпілого, благ, які йому належать, що поняттям «суспільні відносини» не охоплюються. Іншими словами, об’єктом злочинів є ширше коло цінностей, а соціальні зв’язки є тільки їхньою часткою. Але ж ознакою, яка характеризує частину цілого, не можна охарактеризувати все ціле.

Наведене ілюструє, що спроби вирішення цього питання в рамках концепції, яка визнає суспільні відносини єдиним і універсальним показником змісту об’єкта злочину, не приводили до бажаного результату.

Отже суспільні відносини не є єдиною та універсальною характеристикою об’єкта злочину. Наприклад, цим поняттям не охоплюються такі особисті блага людини, як життя і здоров’я. Хоча збереження і захист цих благ забезпечуються системою відповідних суспільних відносин, право фізичного існування людини – це право, насамперед, суб’єктивно-індивідуальне.

Не можна визнати коректним аргументом прибічників концепції, що розглядається, і посилання на те, нібито такий підхід до визначення об’єкта злочину втілений в законі, зокрема у статтях 1, 11, 11, 258, 293, 296, 377 КК. По-перше, у жодній з цих статей не зазначено, що злочин як такий посягає саме на суспільні відносини. Навпаки, у ст. 1 КК йдеться не тільки про соціальні зв’язки, а й про права і свободи людини і громадянина тощо. Не є підтвердженням тези про універсальність суспільних відносин і визнання суспільної небезпеки однією із ознак злочину, адже про неї свідчить комплекс характеристик як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. По-друге, той факт, що в окремих статтях дійсно йдеться про соціальні зв’язки як один із компонентів об’єкта злочину, не є свідченням, що суспільні відносини – єдина субстанція, що становить його зміст. Не є суттєвим «за» позицію авторів такої аргументації і твердження, що у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об’єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин. Адже стосовно структури суспільних відносин вони не дійшли згоди. До того ж, не можна погодитися з однозначним, «монопольним» віднесенням указаних елементів тільки до суспільних відносин. Наприклад, визнання того чи іншого суб’єкта елементом суспільних відносин не є категоричним «проти», щоб визнати його потерпілим, тобто одним у компонентів тих цінностей, які є об’єктом злочину.

Крім того, концепція визначення об’єкта злочину як суспільних відносин не зовсім відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей, які бере під захист кримінальний закон. Суттєвим її недоліком є певне перебільшення значення категорії «публічного» стосовно до категорії «приватного» у сфері соціального життя. Через це людина з її потребами, інтересами, правами відходила на другий план.

Відповідно до такого підходу було визначено ієрархію об’єктів злочинів і в Кримінальному кодексі України 1960 р. Так, перша глава Особливої частини цього кодексу передбачала відповідальність за злочини проти держави, друга – за злочини проти державної або колективної власності, і лише третя глава – за злочини проти особи. Нехтування значенням людини в соціальному житті, її особистістю зумовлювало і те, що навіть саме поняття «людина» підмінялося знеособленим поняттям «особа як сукупність суспільних від- носин».

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.1.1. Аналіз концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини»:

  1. § 1. Проблема визначення місця сімейного права в системі права
  2. 1. Місце інвестиційного права в системі права України.
  3. Незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння)
  4. Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення
  5. Ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості
  6. 4. Злочини в сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності
  7. 6. Злочини проти сім'ї
  8. 1. Поняття і види злочинів у сфері господарської діяльності
  9. 3. Злочини проти моральності
  10. 3.5. Адміністративно правові конфлікти
  11. 1.1. Стан наукової розробки досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній юридичній літературі
  12. 1.3. Основні положення загальної теорії правової системи 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства 1.3.1. Правова система як підсистема суспільства
  13. 2.1. Поняття міждержавної правової системи
  14. 45. Суспільство як об’єкт філософського аналізу. Основні підходи до розуміння суспільства.
  15. ЗМІСТ
  16. 2.1.1. Аналіз концепції «об’єкт злочину – суспільні відносини»
  17. 2.1.8. Блага