§ 4. Класифікація злочинів

1. Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи

іншого критерію. Так, залежно від форми вини злочини можна поділити на умисні і

необережні; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності — на закінчені

і незакінчені тощо.

завдання, а тому має і теоретичне, і практичне значення (наприклад, ст. 13 КК,

що визначає закінчений і незакінчений злочини).

Однак розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із

завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від

тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки,

тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів

залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК

Росії, Латвії, Іспанії.

2. Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що

залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості,

середньої тяжкості, тяжкі та особливо т я ж к і. Із змісту цієї норми можна

зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере

матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів —

ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються

кримінальним законом.

Як вже зазначалося в § 1 цього розділу, ступінь суспільної небезпечності, що

відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єктивних і

суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його

вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому

класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що

визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Поряд з матеріальним критерієм класифікації законодавець у ст.

ЇЇ формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що

найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так,

для злочинів невеликої

тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення

волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів

середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти

років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк не

більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі

понад десять років або довічного позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв

пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК,

є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності

злочину, дозволяє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові

наслідки. Це ж дає законодавцю можливість об'єднати в одну категорію близькі за

ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію — вид і

розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до

однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні

мати санкції, максимальні розміри яких обмежені межами типової санкції,

зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч.З ст.12, типовою санкцією для

злочинів середньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не

більше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види

злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це,

наприклад, і умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст.

116), і грабіж (ч. 1 ст. 186), і давання хабара (ч. 1 ст. 369).

3. Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє

конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин.

виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб,

які вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до

злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності

взагалі (ч. 2 ст. 14); можливість звільнення від кримінальної відповідальності

пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості (статті 45^8).

Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і

середньої тяжкості (ч. 4 ст. 74 й ін.).

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш

суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий

злочин довічного позбавлення волі (ст. 64), або призначення такого додаткового

покарання, як позбавлен-

ня військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст.

54). Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі

корисливі злочини (ст. 59); найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття

судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини (статті 49, 80)

тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини

КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як

основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування

злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням

тяжкого чи особливо тяжкого злочину (ст. 396); створення злочинної організації

передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину

(ст. 255). У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається

вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або

особливо тяжкому злочині.