<<
>>

§ 2. Структура Кримінального кодексу

1. Закони про кримінальну відповідальність систематизовані і поділяються в КК на

Загальну і Особливу частини.

У Загальній частині зосереджені норми, що встановлюють принципи і загальні

положення кримінального права, а також визначають його основні інститути,

наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині,

повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів

покарань та підстав їх застосування.

Це норми, які застосовуються до всіх

злочинів.

Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні

діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані

до осіб, що їх вчинили.

Загальна і Особлива частини КК пов'язані між собою і утворюють нерозривну

системну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні

окремих статей КК. Не можна застосувати кримінально-правову норму, що міститься

в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини.

Загальна і Особлива частини КК поділяються на розділи, а останні, у свою чергу,

— на окремі статті.

Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: «Загальні положення»,

«Закон про кримінальну відповідальність», «Злочин, його види та стадії», «Особа,

яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її

форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність та рецидив злочинів»,

«Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної

відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання»,

«Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи

медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної

відповідальності та покарання неповнолітніх».

Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих по групах споріднених

суспільних відносин, на які посягають відповідні злочини.

Наприклад, статті КК,

норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні

цінності української державності, проголошені в статтях 1 і 2 Конституції

України, поміщені в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки

України». Статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і

гідність, недоторканність і безпеку, розташовані в розділі II «Злочини проти

життя та здоров'я особи», розділі III «Злочини проти волі,

честі та гідності особи» і розділі IV «Злочини проти статевої свободи та

статевої недоторканності особи». Статті КК, норми яких охороняють основні права

і свободи людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та

інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК

на 20 розділів робить її більш зручною для застосування, оскільки надає

слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир в розміщенні тих чи інших статей у

КК. Та й для громадян України дуже важливо просто знайти в КК ту чи іншу статтю

про відповідальність за окремий злочин.

Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що виражають

сутність кримінально-правових норм, які в них містяться. При включенні в КК

нової статті вона буде поміщена у відповідний розділ Загальної або Особливої

частини. Нова стаття повинна вміщуватися, як правило, вслід за статтею, що є

найбільш близькою до неї за змістом. Новій статті мають бути надані номер

попередньої статті і додатковий цифровий індекс — 1,2,3 і т. д. Наприклад, у

1977 р. до Загальної частини КК 1960 р. було включено статтю «Відстрочка

виконання вироку», її було поміщено вслід за ст. 46 «Відстрочка виконання вироку

військовослужбовцеві або військовозобов'язаному у воєнний час». Статті був

наданий номер 46'. У 1994 р. було прийнято статтю «Відстрочення відбування

покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років». Ця

стаття була поміщена вслід за ст. 46' КК 1960 р.

під номером 462.

Виключення тієї чи іншої статті із КК також не змінює порядку нумерації статей в

КК. Так, у КК 1960 р. зберігається номер статті 27 з поміткою «Виключена». Ця

стаття встановлювала покарання у виді заслання, яке було скасоване Верховною

Радою України 6 березня

1992р.

Багато статей КК поділяються на частини, які виділені в окремий абзац. Абзаци

забезпечені цифровими позначеннями. Наприклад, стаття 1 КК «Завдання

Кримінального кодексу України» має дві частини — 1 і 2; стаття 135 «Залишення в

небезпеці» складається із трьох частин — 1,2 і 3. Перед кожною із цих частин

стоїть відповідне цифрове позначення.

Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини,

характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається

відповідна норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або

встановлюються випадки незастосуван-ня цієї норми чи виключення її із дії.

Наприклад, у ч. 1 ст. 55 вказа-

но строк, на який може бути призначене покарання у виді позбавлення права

обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких

видів покарань воно нагежить; у ч. 2 вказані випадки, коли може бути призначене

таке покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої

частини КК; у ч. З встановлено порядок обчислення строків виконання цього

покарання як додаткового.

В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним

правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей,

що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають

на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за

за-володіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього

злочину; частини 2, 3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких

посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин.

Деякі статті Особливої частини містять положення, якими обмежується їх дія

(наприклад, ч.

4 ст. 331 КК), або передбачаються умови і порядок звільнення від

кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину

(наприклад, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258). Цими положеннями регулюється

застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.

У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пуьгги, що мають

цифрове позначення. Наприклад, норма ст. 89 «Строки погашення судимості»

поділена на 9 пунктів. Частина 1 ст. 49 «Звільнення від кримінальної

відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності» поділяється на

пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст. 115 «Умисне вбивство» містить 13 пунктів,

які також позначені цифрами.

Окремі статті КК забезпечені примітками, в яких роз'яснюються поняття і терміни,

застосовані в цій або в деяких інших статтях. Так, в п. 1 примітки до ст. 185 КК

«Крадіжка» сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених

статтями 185, 186, 189-191 КК; в абзацах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин

проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих

розмірах.

2. У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює

кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура

характеризується однорідністю складових еле-

ментів; у них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька

статей, в нормах яких або в примітках до них наведені поняття злочинів певного

виду, позначені суб'єкти їх вчинення, сформульовані деякі інші нормативні

положення (наприклад, ст. 401 дає поняття військового злочину; визначення

службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст. 364).

Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається

злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду

злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції

чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну.

Зустрічаються також

змішані диспозиції.

Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад,

без вказівки на ознаки діяння сформульована диспозиція у ст. 369 «Давання

хабара». Проста диспозиція використовується законодавцем у тих випадках, коли

зміст суспільне небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без

опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції,

розкриваються в слідчо-судовій практиці і теоретичній літературі.

Описовою називається диспозиція, де описуються найбільш істотні ознаки діяння.

Так, у ст. 185 «Крадіжка» наводиться визначення крадіжки як таємного викрадення

чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція у зв'язку з

цим має перевагу перед простою диспозицією.

Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або

називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак злочину

до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність

(інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок

тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції у ст. 271 «Порушення вимог

законодавства про охорону праці», ст. 286 «Порушення правил безпеки дорожнього

руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами».

Таким чином, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити

кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні

вимоги або заборони, описані або детально розкриті в інших нормативних актах. Ці

акти можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну

відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним і після його

видання; вони можуть змінюватися, але

кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому

без змін. Установи і організації, що приймають і затверджують такі нормативні

акти, досить різноманітні. Мають вони відмінності і за сферою їх застосування.

Ці нормативні акти, як вже відмічалося, не є джерелами норми кримінального

права. Відповідно до закону про кримінальну відповідальність (його соціального

призначення) вони виконують підпорядковану роль. Вимоги, заборони, що в них

сформульовані, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне

небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що

в КК 2001 р. кількість кримінально-правових норм, які мають бланкетну

диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це характерно для норм розділу VII

<< | >>
Источник: М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право,2001. - 416 с.. 2001

Еще по теме § 2. Структура Кримінального кодексу:

  1. 4. Закон про кримінальну відповідальність та її підстава.
  2. § 4. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
  3. § 3. Джерела кримінального процесу. КПКУ, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
  4. § і. Поняття, суть і завдання кримінально-процесуального закону
  5. Система Особливої частини (ОЧ) кримінального права.
  6. § 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права
  7. § 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
  8. § 6. Наука кримінального права
  9. § 2. Структура Кримінального кодексу
  10. 1. Поняття та система Особливої частини кримінального права
  11. 2.2. Структура юридичногоконфлікту
  12. ШЛЯХИ ОНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ
  13. СТРУКТУРА ДИСПОЗИЦІЇ СТАТЕЙ КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ЯК ПРОТИДІЯ ФІНАНСОВИМ ЗЛОЧИНАМ