<<
>>

§ 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. новий КК України, що набрав

чинності з 1 вересня 2001 р., є знаменною віхою в становленні України як

правової держави. Він є першим фундаментальним кодексом, прийнятим внаслідок

проведення в Україні правової реформи, яка ставить своїм завданням кодификацію

найважливіших галузей права.

Новий КК є базовим для майбутніх

Кримінально-виконавчого і Кримінально-процесуального кодексів України.

Кримінально-виконавчий кодекс має визначати порядок і умови виконання

кримінальних покарань, система, підстави і порядок застосування яких встановлені

саме в КК. Кримінально-процесуальний кодекс покликаний визначити ту процедуру, в

ході якої встановлюється винність особи у вчиненні злочину. Вихідним тут є

положення ч. 2 ст. 2 КК, відповідно до якої особа вважається невинуватою у

вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не

буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Робота над проектом нового КК тривала більше восьми років, і він є результатом

колективної праці вчених, практичних працівників, комітетів Верховної Ради

України і, звичайно, народних депутатів України, що і прийняли цей кодекс.

Положення КК цілком грунтуються на приписах Конституції України, відповідають

потребам сучасного життя, відображують зміни, що сталися в політичній,

економічній і соціальній сферах нашого суспільства. Він покликаний сприяти

розвиткові України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної,

правової держави.

Основними концептуальними положеннями КК є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її

прав і свобод, власності і всього правопорядку від

злочинних посягань;

2) закріплення принципу, що КК — це єдиний законодавчий акт, який включає в себе

всі закони України про кримінальну відповідальність' .

' В подальшому терміни «закон про кримінальну відповідальність», «кримінальний

закон», «закон», якщо не застережено інше, застосовуються як ідентичні.

Поняття і система кримінального права.

Наука кримінального права

3) закріплення основного принципу цивілізованого кримінального права «немає

злочину — немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі»;

4) наявність в діях особи ознак складу злочину, встановленого (описаного) в

кримінальному законі, — єдина підстава кримінальної відповідальності;

5) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

6) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів з

наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до

осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням

волі. Введено, наприклад, таке покарання, як громадські роботи;

7) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою

злочинністю (наведено поняття організованої злочинної групи, злочинної

організації, створені спеціальні склади злочинів про відповідальність

організаторів і учасників організованих груп, передбачена відповідальність за

вчинення терористичного акту та ін.);

8) введення системи покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих,

що забезпечує справедливість кари залежно від тяжкості злочину і особи

засудженого. Істотне зниження санкцій порівняно з КК 1960 р.;

9) наявність широкого переліку норм, що встановлюють можливість звільнення від

кримінальної відповідальності (при дійовому каятті, примиренні з потерпілим у

справах про злочини невеликої тяжкості та ін.)\а також від покарання (наприклад,

при звільненні з випробуванням, цри умовно-достроковому звільненні та ін.).

10) відмова від^ покарання у виді смертної кари і заміна її довічним

позбавленням волі. Відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну

поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої

групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її

розкриттю, та ін.);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про відповідальність

неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку в багатьох випадках пом'якшують

відповідальність порівняно з дорослими злочинцями;

13) значне перевищення за обсягом КК 1960 р.

(більш ніж на 150 статей), але це

не означає, що новий КК цілком відкидає норми, які містяться в КК 1960 р. Багато

з них витримали випробування часом, передбачені у всіх кримінальних кодексах

цивілізованих країн і тому збережені в новому КК (наприклад, положення про

неосудність, умисел і необережність, необхідну оборону, давність, види вбивств,

характеристику тілесних ушкоджень та ін.). Деякі норми КК 1960 р. були незначно

змінені і доповнені (наприклад, статті про готування до злочину, окреслення

видів співучасників, формулювання диспозицій статей деяких злочинів, у тому

числі проти власності, господарських злочинів та ін.). І таке положення є

природним, тому що наступність у праві, в тому числі кримінальному, —

найважливіша тенденція розвитку всієї правової матерії;

14) КК поділено на Загальну і Особливу частини. Загальна частина (статті 1-108)

включає норми загального характеру: про завдання КК, підстави кримінальної

відповідальності, чинність закону в часі і просторі, поняття злочину і його

види, вік відповідальності, умисел і необережність, співучасть у злочині,

повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної

відповідальності, поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і

звільнення від нього та деякі інші. Особлива частина (статті 109-447) містить

норми, в яких передбачена відповідальність за окремі види злочинів і зазначені

покарання, застосовувані до осіб, що їх вчинили. Це злочини проти основ

національної безпеки України, проти особи, її конституційних прав і свобод,

проти власності, злочини у сфері господарської діяльності, у сфері охорони

довкілля, проти громадської безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти

здоров'я населення, громадського порядку і моральності, авторитету органів

державної влади і органів місцевого самоврядування, у сфері службової

діяльності, проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і

міжнародного правопорядку та ін.

Новий КК, прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає,

що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Розвиток суспільства,

поява якихось нових тенденцій у структурі злочинності, виявлення в ході

правозастосування окремих недоліків конкретних норм КК можуть викликати

необхідність у таких змінах і доповненнях. Законодавець не може допустити, щоб

КК відставав від потреб реального життя, і повинен усувати таке відставання

шляхом внесення в нього необхідних законодавчих новел.

Поняття і система кримінального права. Наука кримінального права

<< | >>
Источник: М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти — Київ—Харків: Юрінком Інтер—Право,2001. - 416 с.. 2001

Еще по теме § 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України:

  1. § 2. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України
  2. § 6. Наука кримінального права
  3. § 1. Поняття закону про кримінальну відповідальність
  4. 3.2. Ідентифікація правової системи України з романо-германським типом
  5. ЗАГАЛЬНА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ
  6. 3. 2. Козацькі ради – новий етап українського державотворення
  7. 5.2. Козацьке судочинство та його традиції
  8. 5. КОДИФІКАЦІЇ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВА
  9. Загальна характеристика основних концепцій причинового зв’язку у науці кримінального права
  10. Причиновий зв’язок як об’єктивна характеристика злочину
  11. Еволюція виконання позбавлення волі персоналом установ виконання покарань
  12. Персонал Державної пенітенціарної служби України як суб’єкт кримінально-виконавчих правовідносин
  13. 3.1 Кримінально-виконавчі напрямки поліпшення виправного впливу на засуджених
  14. 3.3 Заохочувальні норми кримінально-виконавчого права як засіб формування правомірної поведінки засуджених до позбавлення волі
  15. Міжнародно-правові вимоги, що пред’являються до персоналу місць позбавлення волі та пов’язані з виконанням кримінальних покарань
  16. Поняття та елементи адміністративно-правового статусу прокуратури України
  17. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  18. ВСТУП
  19. 3.2. Об’єктивна сторона злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону