<<
>>

Маніфест Катерини Il від 3 серпня 1775 p. про ліквідацію Запорозької Січі

(Витяг)

Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

.. .їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі заходи, є такими:

1. Забуваючи свої попередні важливі і з^бні злочини і зраду вірності і підданства, вони почали років з десять тому назад та й зовсім недавно надто далеко заходити з своїм зухвальством, привласнивши і вимагаю-

чи врешті для себе в кінці, ніби як надбання їх власності, не тільки всі ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті і інші здавна належали...

2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілились не тільки робити перешкоди вказаному нами їх обмежуванню, загрожуючи надісланим для цього офіцерам явною смертю, але й наводити і будувати для них свавільно власні зимівники, більше того — виводити ще з тамтешніх жителів та поселених tycapo>Koro і пікінерського полків людей чоловічої і жіночої статі, яких забрано і виведено на Запорожжя всього 8000 душ, включаючи сюди і тих, які від утисків козаків у своїх власних житлах були змушені переходити до них і підкорялися їх сваволі...

5. Приймали до себе в козаки, незважаючи на часті наші урядові заборони, не тільки утікачів, які вступали До козаків, але й людей жонатих і сімейних, через різні спокуси підмовили до втечі з Малоросії тільки для того, щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, B чому й досягали багато успіхів, бо селян, які займаються хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності, яке з великою мужністю ставиться до нашої служби і порядком і доброю поведінкою здобуло собі назавжди відмінну нашу височайшу монаршу прихильність. Вони забороняють донським козакам користуватись згаданими землями, які вже тривалий час знаходяться у їх володінні.

Всяка твереза людина може легко зрозуміти, які лукаві наміри запорозьких козаків, яка відчутна шкода від цього для держави. Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, із своїм власним несамовитим управлінням, в надії, що нахил до розбещеного життя і до грабунків буде при внутрішньому достатку безперестанно обновлювати і збільшувати їх кількість. Даремно тут пояснювати, наскільки негоящм було б здійснення цього злодійського наміру, як з огляду на безпеку суміжних до Запоріжжя жител і сіл, так і з огляду неминучого убутку числа наших вірних підданих.

.. .Так з належною увагою до всього вищесказаного ми вважаємо нині своїм обов'язком перед богом, перед нашою імперією і взагалі перед самим людством зруйнувати Запорозьку Січ і ім'я козаків, запозичене від неї. Внаслідок цього 4 червня нашим генерал-поручиком Текелієм з довіреними йому нашими військами зайнята Запорозька Січ у цілко- витому порядку і повній тиші без всякого опору з боку козаків, через те, що вони побачили наближення війська, коли вже з усіх боків були оточені. Ми цьому начальнику наказали найспокійнішим чином виконати доручену йому справу, уникаючи, наскільки це можливо, кровопролиття.

Повідомляючи наших вірних і любих підданих про всі ці обставини, ми можемо одночасно їм оголосити, що немає тепер більше Запорозької Січі з її політичним спотворенням, значить, і козаків цього імені. Місце жител і тамтешні угіддя ми залишаємо, зараховуючи їх за здатністю до Новоросійської губернії. Доручаємо при новому влаштуванні особливе опікунство заснованому там нашому урядові...

Хрестоматія з історїі'УкраїнськоТРСР: У 3 r. — K., 1959. — T. I. — C. 536—537.

<< | >>
Источник: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. — K.,2003. - 656 c.. 2003

Еще по теме Маніфест Катерини Il від 3 серпня 1775 p. про ліквідацію Запорозької Січі:

  1. Указ Катерини Il про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (10 листопада 1764 p.)
  2. Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибран- ня у Глухові гетьмано
  3. Про рушення Хмельницького з Запорозьким і татарським військом від Січі до Жовтої Води та на Україну; про злучення його з реєстровими козаками, що їх послали проти нього коронні гетьмани; про розгром під Жовтою Водою польських військ на чолі з комісаром і гетьмановим сином; про взяту там здобич і полонян; про відправлення їх до Чигрина; про те, як зловили Чаплинського.
  4. Про вислання від Хмельницького до Запорозькоі Січі списків, поданих вище жалуваних грамот усьому війську Запорозькому і народові малоросійському і про письмову відповідь на те запорожців.
  5. Розгром Запорозької Січі. Подальша доля запорозького козацтва.
  6. Про вибрання на Києво-Печерську архімандрію Вуяхевича; про монаршу платню, прислану гетьману, і про розіслання Ti полковникам; про послання тієї ж таки платні полтавському полковникові через канцеляриста Петрика; про його, Петрикову, втечу за Мазепи- ним благозволенням до Січі та Криму; про воєводу Новобогородиць- кого Змєєва і про архімандрита Хрисанфа, якого прислано в Малу Росію від святійшого єрусалимського патріарха Досифея з грамотою do київського митрополита отця Ясинського, писаною на те
  7. Про тривогу в Литві від Москви, а в Гданську від шведа; про повторне ущемлення шведами дунника і про допомогу дунчикові від цісарців, поляків та брандебуржців; про здобуття поляками у шведів Торуня; про схилення торунців до миру; про прибуття туди з Варшави польського короля і про накладання важких поборів для заплати польському війську.
  8. Історичне значення Запорозької Січі
  9. Уривки з опису Запорозької Січі невідомого уЧасника (1740 p.)
  10. Про несподівані й печальні звістки шведам і венграм; про прикрості шведам від Чернецького; про наступ на нього шведів і про втечу його, переслідуваного шведами, за Віслу; про незадоволення у шведському війську, що люди їхні марно пропадають від свого ж війська; про шведське й венгерське рушення від Бристя до Варшави і про взяття через угоду Варшави; про вирубання в ній люду і про спалення Ti Ракочим; про невтішні звістки шведам та Ракочому і про їхнє роз'єднання під Варшавою; про вирубання Гриму
  11. Про злий умисел султана й вейзира турського на викоренення запорожців; про нещасливу їхню в тому ділі поведінку з погублен- ням у Запорозькій Січі численних янчарів; про щастя в тому запорожців і про всі тодішні діяння; про подяку їхню спасителеві Богу; про взятих живцем янчарів і про викуплення їх ханом; про чотири агиу що викупилися; про запорозький листу з підозрінням і діткливо писаний до Дорошенка; про клятвенн
  12. Про ущемлення Лохвиці від зимових постояльців; про полтавця Іскру, якого відпустили з Москви з гетьманським нареченням і який поспішав до Лохвиці; про розгром його під Пісками виговцями; про те, що з Лохвиці йому не допомогли; про рушення Виговського до Зінькова на запорожців; про виправу від нього Немирича під Лохви- цю і про битву, яку той там учинив; про марнотний прихід та відхід Виговського від Зінькова; про спалення ним Веприка, Рашавки, Лютенки й Миргорода і про прибуття його в Чигрин; пр
  13. Про ущемлення пруссів від шведів; про непослух польського війська, бо йому не оплачено його заслуги; про вичерпання коронного скарбу; про малу надію в поляків помиритися зі шведом; про несамовитість їхніх, поляків, союзників; про виправу від поляків послом до цісаря Ольшевського; про неприязну його відправу назад від цісаря; про схильність поляків до миру з ким тільки можна; про прохання Виговським польського війська, щоб відібрати Україну, і про схильність поляків до того прохання; про їхній на
  14. Про повторне турецьке готування на розорення Чигрина; про начальників, які були з військом у Чигрині; про повторне прибуття бусурман під Чигрин; про тісну його облогу і про мужню козацьку відсіч з Чигрина; про нещасливий похід християнських командирів на оборону Чигрина і про їхнє прибуття до Дніпра; про переправу Дніпра; про те, як вони прогнали від Дніпра турків і татар; про рушення від Дніпра до Чигрин
  15. Про поїздку Хмельницького з Січі до Криму; про побит його там, про те, як він присягав перед ханом; про ханську приязнь і запевняння, що дасть для війни з поляками кримське військо; про ханське вшанування Хмельницького на Великдень.
  16. Даний у коші Січі Запорозької, листопада 15, року 1662
  17. Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн