ПЕРЕДМОВА

Для поглибленого розуміння історико-правових і державотворчих процесів на терені України-Руси, які відбувалися у різні періоди її існування, важливе значення має вивчення документів і матеріалів.

Слід зазначити, що обмежений обсяг видання дозволив укладачам подати щонайменшу частку з тієї величезної маси законодавчих актів, інших нормаТивно-правових документів, що їх було прийнято в Україні за участі різних політичних сил, державних і правових інституцій протягом понад тисячоліття. Як наслідок, зміст цієї праці, з одного боку, визначався потребами слухачів і студентів вищих навчальних закладів освіти у вивченні, насамперед, у ході самостійної роботи, а також під час семінарських і практичних занять пропонованого навчального курсу, з іншого — переслідувалася мета надати можливість для більш детального ознайомлення з основними, багато в чому епохальними документальними свідченнями, що часто, як це зрозуміло сьогодні, визначали головні напрями державотворчих і правових процесів в Україні.

B основу періодизації як підручника, так і поданих у хрестоматії відомостей, покладено проблемно-хронологічний підхід. Для полегшення користування останньою вміщені документи і матеріали розташовано відповідно до тем, що розглядаються у теоретичному курсі. Разом з тим, кількість поданих у кожйому конкретному випадку документів з об'єктивних причин не є рівнозначною. Найбільш насиченими є розділи: «Козацько-гетьманська держава (середина XVII — кінець XVIII ст.)»; «Держава і право України в 1917—1920 рр.»; «Радянська державність в Україні 1920—30 рр.» тощо. Значно меншими є розділи «Стародавнідер- жави на території Північного Причорномор'я (D< ст.

Найбільш складно було підібратиматеріали до сьомого розділу праці «Запорозька Січ». 3 одного боку, існування козацької республіки глибоко вкорінено у народній пам'яті і значно вплинуло на державотворчі процеси в Україні, з іншого — феноменом цього державного утворення є те, що однакові за формою для будь-якого режиму веління і дії тут ґрунтувались на засадах послідовного демократизму, незмінно служили справі соціальної справедливості і, водночас, забезпечували твердий порядок.

I найголовніше: при обранні старшини, в судах, у ході визначення винуватості, виду злочину й покарання, а також його міри та способу виконання, вирішенні багатьох інших державно-правових питань, запорожці керувалися не писаними законами, а стародавніми військовими звичаями, словесним правом і здоровим глуздом. Власне, писаних законів від січового товариства не можна було й чекати. Bce історичне життя низового запорозького війська було наповнене майже безперервними походами та битвами. Ha облаштування порядків та внутрішнього життя на основі тих чи інших законодавчих актів не вистачало ні часу, ні бажання. Нарешті, писаних законів козацька маса просто намагалась уникнути, побоюючись, щоб у лабірингістатей, пунктів, параграфів тощо не потонули вільності посполитих. Показове й інше: керуючись у своїй практиці лише звичаєвим правом, запорозькі судді при розгляді справ ніколи не дозволяли собі сваволі, тяганини та казуїстичних вивертів. Останнє й зумовило той факт, що прй відборі матеріалів до розділу укладачі Основну уьату вимушено звернули на історичні свідчення тогочасних вчених-мандрівників Михайла Литвина, Гамберіні, Л. Міл- лера, Epixa Лясоти, Попроцького, Джидьса Флетчера, Гійома ле Васеда де Бопляна, а також загальновідомого наукового дослідження видатного українського вченого-історика Д. I. Яворницького.

Переважну більшість документів подано у витягах. При цьому передбачалося, за рахунок скорочення другорядних деталей і фактів, і, як наслідок, економії обсягу видання, подати головні, найважливіші й найістотніші положення, що містяться в них.

Подані документи і матеріали мають відповідну нумерацію. Щоб полегшити їх сприйняття й оцінку, до деяких додано легенди, примітки, пояснення тощо. Цей факт, з оглядуукладачів, може послугувати істотним орієнтиром і спонукальним мотивом до більш поглибленого вивчення державотворчих процесів і нормативно-правової бази історичного минулого нашої держави.