Передмова
Світове співтовариство з кожним роком виявляє все більшу зацікавленість в охороні довкілля, забезпеченні сталого розвитку країн і регіонів, захисті інтересів майбутніх поколінь.
В сучасних умовах суспільного розвитку серед пріоритетів національних інтересів України особливо виділяється забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження і відновлення навколишнього природного середовища.
На сьогодні доведена пряма залежність між забрудненням довкілля і суттєвим погіршенням здоров’я населення, негативними змінами в його генофонді. В таких умовах актуальність і значимість права громадян на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище набуває особливої гостроти. Охорона і відновлення довкілля, як загальної системи життєзабезпечення людини, перетворюється в задачу першорядної важності з точки зору збереження генофонду народу України, а також перспектив економічного і соціального розвитку.Монографічне дослідження спрямоване на утвердження гарантування правового забезпечення екологічної безпеки - пріоритетний напрям екологічної політики України, стратегічного напряму механізму правового забезпечення проблем комплексного регулювання якості довкілля.
Сьогодні у світі утвердилась тенденція швидкого розвитку як міжнародного екологічного права, так і національного екологічного законодавства, яка супроводжується небаченим досі явищем - взаємним «перетіканням» прогресивних екологічних ідей між національним та міжнародним екологічним правом.
Право людини на чисте довкілля в конституціях сучасних держав вважається правовою підставою юридичного закріплення екологічної функції держави.
Збереження довкілля для нинішнього і прийдешніх поколінь у сучасній теорії права і конституційній практиці розглядається як спільний обов’язок держави, громадянського суспільства і людини.
Такий підхід можна визначити як еколого-правовий імператив, що сприйнятий майже у всіх державах світу.Природно-правова доктрина, що лежить в основі права на безпечне навколишнє природне середовище, відповідна загальна спрямованість правового регулювання екологічних відносин дозволяють вважати його забезпечення й охорону одним з основних галузевих принципів екологічного права. Даний принцип пронизує всю систему екологічних знань, об’єднує її та визначає загальний напрямок правового впливу на екологічні суспільні відносини. Він виражає соціальне призначення екологічного права і відображає ідею орієнтації всієї екологічної політики держави на охорону життя і здоров’я своїх громадян шляхом гарантування безпечної якості оточуючого їх природного середовища.
Слід відзначити, що проблемам правового регулювання екологічної безпеки у нашому суспільстві, зокрема права на безпечне навколишнє природне середовище досліджувались та продовжують досліджуватися талановитими вченими-правознавцями сучасності: В.І. Андрейцевим, Г.І. Балюк, А.Г. Бобковою, А.П. Гетьманом, В.В. Костицьким, С.М. Кравченко, М.В. Красновою, Н.Р. Малишевою, В.Л. Мунтяном, В.К. Поповим, Р.Г. Розовським, П.М. Рабіновичем, Ю.М. Тодико, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульгою та ін.. за що їм низький уклін та велика подяка, подальших значних успіхів в науковій роботі та особистому житті.
З повагою О.С. Заржицький