Про ознаки влади у запорожців

Клейноди вперше були надані Війську Запорізькому ще польським королем Стефаном Баторієм як знаки незалежного становища низових козаків від польського уряду. «В літо 1576 за Стефана Баторія короля польскаго козаки в лучшій еще строй учинени...

Видя у козаков мужество великеє и з татари на бранех, постави им гетмана й присла им корогов, бунчук й булаву й на печати герб рицер з самопалом й на голові колпак перекривленній, армат й всяких воєнних припасов». Згодом клейноди жалували козакам і російські царі: 1708 p. Петро 1,1734 p.- Анна Іванівна, 1763 p.- Катерина II.

Булавою називалася срібна позолочена, часом прикрашена коштовними каменями куля, насаджена на металеву чи дерев'яну (горіхову) палицю, гладенько обстругану, помальовану темною фарбою, завдовжки до трьох з половиною четвертей. Ми довідалися, що булаву використовували у найвіддаленіші від нас часи, наприкінці епохи неоліту й на початку бронзового віку; її знали вже сучасники Троянської війни, оскільки булави знайдено при розкопках Трої. Жителі Кавказу, Сибіру, Фінляндії, Західного краю знали їх задовго до Різдва Христового; згодом булаву стали використовувати татари, через них поляки, а через поляків — і запорізькі козаки. Прапором, хоругвою, чи корогвою, називалася шовкова яскраво-червона хустка із зображеним посередині або білим польським орлом, коли запорожці були за польським королем, або двоголовим російським, коли вони перейшли до московського царя, а по боках — Спасителем і архангелом Михаїлом. Бунчуком називали просту, помальовану начорно палицю завдовжки чотири з половиною аршини, на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся. Військову печатку округлої форми виготовляли зі срібла; вона мала зображення козака у гостроверхій шапці, в жупані з гудзиками на грудях, із шаблею й порохівницею при боці та рушницею через ліве плече, зі списом, «стоящим пред рицером, воина бодрствующаго знаменующим», і з написом по краю лицевого боку: «Печать славного воіска запорозкого низового» або «Печать войска ея імператорскаго ве- личества запорожскаго низового». Паланкові, або курінні, печатки були круглими чи чотирикутними, виготовленими зі срібла, із зображенням левів, оленів, коней, місяця, зірок, корон, списів, шабель і луків. Пірнач, або шесгопер чи жезл,— та сама булава, лише меншого розміру, зі срібною чи залізною кулею на горішньому кінці палиці, з вертикальними вирізами уздовж кулі, або із особливими виступами у формі наконечників списів упоперек кулі, часом із шістьма перами над кулею. Пірначі, як і булави, використовувалися також з дуже давніх часів: залізні та бронзові пірначі були відомі осетинам і сванетам у V—VII ст. до P. X.; особливо багато було їх у Сванетії, яку можна вважати батьківщиною пірначів; згодом вони зустрічалися у татар та інших азіатських на- родів, як знак влади: по-татарськи «буздихан», або «буздичан»,— воєводський жезл, яблуко якого обтикане гострими цвяхами, й котрий водночас був і булавою, і пірначем.Литаврялш називали спочатку залізні, а потім срібні котли з натягнутою на них шкірою і з дерев'яними паличками для ударів по шкірі. Значки — прапори куренів чи сотень. Палиці — звичайні палки, товсті, гладенько обстругані, помальовані під горіх, оправлені з обох кінців сріблом і з тупим залізцем на кінці. Армати, або гармати й мортири,— мідні, залізні, стягнуті обручами, невеликі, переважно польського, російського й турецького виробництва.

Кожен із клейнодів належав лише певній особі із запорізької старшини. Булаву давали кошовому, він тримав її у правій руці під час військових рад, з чого склалася українська приказка: «до голови треба булави». Прапор, чи хоругва, дарувалася всьому війську, але носив її хорунжий; бунчук — кошовому, але носив його бунчужний або бунчуковий товариш, який тримав його під час походу над головою отамана, щоб подавати знак козакам у бою, куди веде їхній ватажок; військова печатка — військовому судді; курінна чи паланкова печатка — курінному отаманові чи паланковому полковнику; пірнач, або жезл,— полковникові, котрий носив його у себе за поясом і часом вручав його мандрівникові, що проїжджав запорізькими степами, для його повної безпеки в дорозі; литаври — всьому військові, але в особливе завідування довбиша чи политаврника; значки для всіх тридцяти восьми запорізьких куренів, але у відання військового пушкаря. Bd ці клейноди, за винятком «палок до литавр» і військових гармат, запорожці зберігали або в гічовій Покровській церкві, або у військовій скарбниці, звідки їх виносили лише за особливим наказом кошового отамана перед загальною чи окремою радою; палички до литавр завжди зберігалися в курені військового довбиша, а всі гармати — в артилерійському цейхгаузі, чи гічовій пушкарні, під опікою особливого старшини — пушкаря.

Клейнодами, або клейнотами, від німецького «Kleinod», польського «Kleinot» — дорогоцінна річ чи коштовність, у запорізьких козаків називалися військові знаки, регалії чи атрибути влади, при котрих у них відбувалися великі чи малі ради і які вживалися старшинами, відповідно до посади кожного з них. Але що саме розумілося під цими військовими знаками? Відповідь на це питання дає насамперед український літописець Величко. Під 1648 роком, 9 квітня, у нього сказано таке: «По якой елекціи (після прибуття Б. Хмельницького в Микитинську Січ), зараз от кошевого послан до скарбниці войсковой писарь січовій, з нісколькома атаманами курінними й иним значним товариством, взявши там й прйнесши в раду клейноти войсковіи, тіи прето посланніи в скарбниці бывши й клейноти приказанніе взявши, вскорі принесли до ради й вручили их зараз Хмельницкому. Клейноти зась именно были тіи: корогов королевская, златописанная, барзо красная; бунчук, тож велце модній, з позлоцістою галкою й древцем, булава срібная позло- цістая, зело майстерно зділанная й каменіем честним украшенная; печать сребная войсковая й котли новій мідній великіи з дебошем; к тОму теж й три штуки армат полевых з достатком пороху До них й куль, з арматами й пушкарами». Далі у грамоті про запорізькі клейноди, даній імператрицею Катериною II запорізьким козакам 6 лютого 1763 p., читаємо: «Имянным нашим указом cero 1763 года, февраля 6 дня, повелено в знак к войску запорожскому нашего императорского благоволе- ния й высочайшей милости тому войску по прошеним их дать войсковые клейноты, яко-то: булаву, знамя, бунчук, печать, пернач, литавры, значки й трости». Тут, таким чином, додано 3 нові знаки: пірнач, значки й палиці, зате не названо гармат. До цього слід додати, що історик князь C. Мишецький, котрий перебував у Січі з 1736 по 1740 рік, знаком кошового вважає не булаву, а палицю, «в котрій кошового вся честь полягає». Так само зображений кошовий отаман і в літописі Рігельмана.

Яворницький Al Історія запорізьких козаків:

УЗт.—Львів, 1990.—T. 1.—C. /69—171.

7.7.

<< | >>
Источник: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. — K.,2003. - 656 c.. 2003

Еще по теме Про ознаки влади у запорожців:

  1. § 1. Вищі органи влади та управління
  2. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  3. Виникнення козацтва, його роль у зародженні буржуазних відносин в Україні.
  4. Про ознаки влади у запорожців
  5. ЗМІСТ
  6. Право
  7. 1648 p.
  8. САМІЙЛО ВЕЛИЧКО TA ЙОГО ЛІТОПИС
  9. Про королівський універсал з присягою преосвященного отця Тукальського, київського митрополита; про листовну Дорошенкову відповідь до запорожців з його вимовленнями і висловленням запорозької неправди; там-таки про роздвоєння та розтроєння малоросійське; про цьогобічних гетьманів і уманського Ханенка; про шкідливі для Малої Росії Андрусівські договори; про Підгаєцькі пакти; про Острозьку комісію і про піддання його, Дорошенка, під турецьку протекцію.
  10. СПИСОК 3 ДОГОВОРУ ВІЧНОГО МИРУ росіян з поляками 1686 року
  11. Ocтaннє відновлення гeтьмaнcтвa. Кирило Розумовський
  12. Розділ 1 ВНУТРІШНЯ I ЗОВНІШНЯ СИТУАЩЯ B УКРАЇНІ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ІВАНА ВИГОВСЬКОГО
  13. Розділ 4 БОРОТЬБА ЗА ВЛАДУ HA ЛІВОБЕРЕЖЖІ. ПОРАЗКА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ HA ПРАВОБЕРЕЖЖІ B 1662—1663 pp. ЧОРНА РАДА I РОЗКОЛ УКРАЇНИ ДЕ-ЮРЕ
  14. Роздіп 5 ЗМОВА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ВЕЙСЬК У 1663—1664 pp. KPAX ЦІЄЇ СПРОБИ ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНУ
  15. Специфіка продукування документальних джерел
  16. Специфіка створення, побутування та фіксації усно-історичних і фольклорних джерел
  17. Архівосховища України