Міфи про Іллю і Єлисея

Історична достовірність постатей цих двох пророків не викликає сумніву, але вони значною мірою обросли міфами. В період благоден­ства за династії Омри (синод. Амврій) у IX ст. до Р.Х.

Ілля пропонує учасникам змагання збудувати вівтарі й покласти на них жертви, щоб потім оголосити істиним, єдино гідним вшануванням Ізраїлем того бога, який зможе послати з небес вогонь, що пожирає жертву. Жерці Ваала, викликаючи насмішки Іллі, проводили цілий день у спробах спонукати Ваала до дії. Потім, «у час здійснення вечірнього жертвоприношення», стародавнього і вельми поширеного семітського звичаю, Ілля споруджує вівтар Ягве на 12 каменів по числу колін Ізра- їлевих, кладе на нього дрова і розрубану тушу забитого теляти й пове­ліває присутнім вилити на жертву 12 глеків води, аби вона стікала у рів навкруг вівтаря; потім він звертається до Ягве, і той посилає з небес вогонь, що пожирає і жертву, і дрова, і камені вівтаря, і тушу, і навіть воду, якою все це було полите. Тоді народ визнає Ягве як Господа І за наказом Іллі вбиває 400 жерців Ваала.

Міфологічно забарвлена і розповідь про втечу Іллі до пророка Хо- рафа і про те, що з ним трапилося там. Сорок днів дороги — це зви­чайне символічне число, небесний вісник і «віяння тихого вітру» — висловлення, яке використовується в давньоєврейській поезії для опи­су тихого гомону чи шепотіння духа з пекла [Іс. 29. 4; Йов. 4. 16.], — усе це вказує на міфологічний елемент, яким обросло уявлення про історичну особу пророка. В цьому повідомленні є й інші подібні моти­ви, За словом Іллі, борошно в кадилі у вдови і олива у її глеку не закін­чуються протягом трьох з половиною років голоду, крім цього, він ожив­ляє її померлого сина. Найвища точка історії пророка — його вихід з цього світу. Ця розповідь — шедевр мистецтва розповідей.

Ілля і Єлисей вирушають із Ґілґалу, й Ілля намагається умовити свого слугу Єлисея залишитися на місці, коли він, згідно з Божою волею, піде далі у Вефиль, але Елисей відмовляється. Коли вони прибувають у Вефиль, сини, які живуть там громадою пророків, виходять, щоб зу­стріти їх, І говорять Єлисею, що Ягве піднесе його в той день, а він відповідає їм: «Я також знаю, мовчіть» [2 Цар. 2. 3.]. Знову Ілля нама­гається умовити Єлисея залишитися, але той знову відмовляється за­лишити свого вчителя. В Єрихоні відбувається те саме, і вони разом доходять до Йордана. Тут Ілля згорнув свого плаща і вдарив ним по воді, ріка розступилася, і вони пройшли по сухому. На другому березі Ілля запитав Єлисея, що він хоче від нього на прощання, і Єлисей по­просив наділити його духом, удвічі могутнішим, ніж той, що є в само­го Іллі. «Тяжкого зажадав ти! Якщо ти побачиш мене, що буду взятий від тебе—буде тобі так, а якщо ні — не буде» [2 Цар. 2. 10.]. Після цього вогненна колісниця і вогненні коні розлучили їх, і Ілля у вихорі знісся на небо.

У розповіді про діяння Єлисея ще сильніше відчуваються міфоло­гічні мотиви, які забарвили історію діянь Іллі. Він почав з того, що оздоровив воду джерела, яке робило землю безплідною, піддав про­кляттю дітей міста Бет-Ел, що глузували з нього, після чого з лісу ви­йшли дві ведмедиці і вбили сорок два з них. За його повелінням мала кількість оливи у вдови примножилась; він вразив свого жадібного слугу Гехазі проказою, і оживив померлого хлопчика [2 Цар. 2_У 4-5.].

З образом Єлисея пов’язаний один важливий міфологічний мотив, що зберігся в єврейських віруваннях аж до наших днів, — віра в по­вернення Іллі на землю перед самим Апокаліпсисом (Днем Страшного Суду), аби повторити сподіяне ним на горі Кармель і викликати пока­яння єврейського народу. Віра в повернення Іллі була поширена в часи Ісуса Христа, який пояснив своїм учням, що воно відбулося в службі й смерті Івана Хрестителя. В наш час, святкуючи Пасху, згідно з ритуа­лом, ставлять на стіл чотири наповнених вином келихи, кожен з яких має особливе символічне значення; третій з цих келихів вважається «чашею Іллі», і з неї ніхто не п’є. Вона призначена для Іллі, який має з’явитися перед приходом Месії. Цікаву хасидську[§] [**] легенду, пов’язану з чашею Іллі, наводить професор Гудилаф: якийсь рабин Мендель свят­кував єврейську Пасху з одним мараном** у печері в Іспанії. Печера заповнилася світлом, і чаша з вином для Іллі, яка, згідно зі звичаєм, стояла на столі, піднялась, немовби хтось підніс її до губів, а потім опустилася на стіл, але в ній уже не було вина. Після цього рабин Мен­дель вчив, що Ілля повернеться як вісник спасіння в ту ніч, коли єврей­ський народ був звільнений з єгипетського полону.

У єврейських синагогах є ніша, де стоїть назване «троном Іллі» крі­сло, яке чекає на Іллю, котрий має повернутися і зайняти його.

Розповідями про Іллю і Єлисея ми завершуємо розгляд міфологіч­ного матеріалу в Старому Заповіті.

7.9.11.