Міф про Скинію Заповіту

З міфом про Шехін тісно пов’язаний міф про Скинію Заповіту. В ранніх єврейських релігійних пам’ятках Скинія асоціюється з двома речами: одна лінія традицій пов’язує його з поневіряннями і ранньою стадією заселення Ханаану, друга —з царем Давидом і єрусалимським культом.

Це: здійснювалося упродовж сорока років поневірянь євреїв у пус­телі, кульмінаційним моментом яких став перехід через Йордан і заво­ювання Єрихону. Важко сказати, яка дійсність лежить в основі цього міфу. Із Книги Вихід [33. 7.] ми дізнаємося, що Мойсей поставив собі шатро за межами стану і назвав його Скинією заповіту, І коли він вхо­див у Скинію, туди опускалася Шехін і ставала біля входу у вигляді стовпа хмарного, із котрого Ягве говорить Із Мойсеєм, тимчасом як увесь народ бачив це, кожен біля свого шатра.

У книзі Суд дів Ковчег згадується лише одного разу, хоча можна було б очікувати, що ми натрапимо на згадування про Ковчег, який відіграє певну роль у походах І битвах, через які пройшли коліна Ізраїлеві під час розселення. Така згадка має місце лише в кінці цієї книги, і вона відрізняється від традиції, за якою у Книзі Ісуса Навина [18. 1.] гово­риться, що Скинія заповіту і, очевидно, Ковчег Заповіту перебувають у Сил омі.

В увідному реченні, яке, очевидно, містить пояснення компілятора Книги Судців, повідомляється, що «Ковчег Заповіту Божого» перебу­вав у Вефилі і що внук Аарона був у ньому священнослужителем [20. 27.]. Коли в Книгах Царів виникла паралельна лінія традиції, що по­в’язувала Ковчег із Давидом і царською владою, Скинія зібрання пере­бувала в Силомі, і міф чи легенда, якими вона зараз овіяна, можливо, зберігалися у традиціях святилища.

Перший епізод — захоплення филистимлянами Ізраїлю, який тер­пить у битві з ними поразку. Старійшини вирішили послати за Ковче­гом, і його принесли два сини Іллі, Офні й ФІнес. Филистимляни почу­ли, що відбувалося в стані євреїв, жахнулися й сказали:

Хто нас врятує від руки цих потужних богів? Оце вони, ті боги, що вдарили були Єгипет усякою поразою у пустині! [ 1 Сам. 4. 8.].

Все ж филистимляни, зібравшись із силами, нападають на Ізраїль і завдають йому поразки, залишивши на полі бою більшість убитих і захопивши Ковчег Заповіту. Вони забирають Ковчег і встановлюють його у храмі Дагона в Азоті (АшдодІ).

...І відвідаю в той день усіх, які переплигують через поріг.

Далі розповідається про те, як переносили Ковчег з одного місця в інше і як всюди, де він з’являвся, мешканців спостигала кара, подібна до єгипетських. Після семи місяців лихоліть жерці й пророки веліли відправити Ковчег у «своє місце» зі спокутною жертвою. Ковчег по­ставили на нову колісницю, запряжену двома теличками І вирішили, що якщо корови повезуть колісницю з Ковчегом туди, звідки він був узятий, це означатиме, що филистимлян спостигла рука Бога Ізраїлю; якщо ж ні, тоді всі їхні лиха випадкові. Так вони і зробили; закрили телят і відправили колісницю дорогою, що вела до Ізраїлю, а «власни­ки филистимлян» прямували за коровами, аби подивитися, куди пове­зуть колісницю. Корови пішли, прикликаючи муканням своїх телят, прямо дорогою на Бет-Шемеш і «не відхиляючись ні праворуч, ні ліво­руч» [1 Сам. 6. 12.]. Жителі Бет-Шемеша збирали на полях врожай пшениці; побачивши Ковчег, вони зраділи. Легенда закінчується тра­гічною нотою. Ягве вразив нещасних жителів Бет-Шемеша, вбив їх передусім за те, що вони заглядали в Ковчег; міфічний характер цієї розповіді виявляється в неправдоподібному числі вбитих — 50 070. Пе­ред нами — явно культовий міф, призначений для прославлення Бога Ізраїлю і звеличення недоторканної святості Ковчега Заповіту.

Та сама тенденція виявляється І в наступному епізоді, пов’язаному з Ковчегом. У псалмі 131 простежується традиція, згідно з якою в не­спокійні роки правління Саула й боротьби з филистимлянами Ковчег зник, а коли Давид задумав перенести його в свою нову столицю Єру­салим, його довелося шукати.

У тринадцятому розділі Першої книги Хронік розповідається про те, як Давид перевозив Ковчег в Єрусалим на новій, запряженій вола­ми колісниці з музикою й ритуальними танцями. Тут сталося нещастя, подібне до того, що скоїлося у Бет-Шемеші. Коли воли, можливо, збу­джені музикою і танцями, оступилися чи зноровили, один із тих, хто супроводжував Ковчег, на ймення Узза, простяг руку, щоб підтримати Ковчег, аби він не перекинувся, і негайно був сам скинутий, на преве­ликий жаль Давида й усіх присутніх. Тоді Давид вирішив перевезти Ковчег у дім гатянина Овед-Едома і залишив його там на три місяці, щоб подивитися, чи не спостигне сім’ю Овед-Едома яке-небудь лихо. Оскільки цього не трапилося, Давид доставив Ковчег, цього разу бла­гополучно, в скинію, встановлену для цього в Єрусалимі. Псалом 131 вважається церемоніальною літургією, і хоча, без сумніву, два цих епі­зоди мають історичне підґрунтя, ясно, що навколо традиції склався культовий міф, який можливо, мав етнологічний елемент, що поясню­вав, чому камінь у Бет-Шемеші вважається священним і звідки похо­дить назва місця Перец-Узза. Цікаво зазначити, що в одному з проро­кувань Єремїї можна вбачити деміфологізацію міфу про Ковчег. У Книзі пророка ЄремІЇ [З.І.] натрапляємо на таке твердження: «...в ті дні, го­ворить Господь, не говоритимуть більше: Ковчег Заповіту Господньо­го; він і на розум не прийде, і не згадають про нього, і не будуть прихо­дити до нього, і його вже не буде». Очевидно, пророк вважав Ковчег предметом культу, з яким пов’язувалися марновірні уявлення і який втратить значення для тих, хто досягне більш повного знання про Ягве, яке міститься у Новому Заповіті.

7.9,10.