ВСТУП

Актуальність теми. Захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження є одними із першочергових завдань кримінального провадження, визначених в ст.

Питання визначення процесуального становища потерпілого в кримінальному провадженні неодноразово перебували у центрі уваги таких відомих процесуалістів, як Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.П. Бож’єв, В.Г. Буткевич, Л.В. Брусніцин, М.І. Гошовський, Ю.М. Грошевий, К.Ф. Гуценко, С.В. Давиденко, Т.М. Добровольська, П.С. Елькінд, З.З. Зінатуллін, Х.Р. Кахнич, Л.Д. Кокорєв, В.М. Кудрявцев,

О.П. Кучинська, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, В.Т. Маляренко,

О.Г. Мазалов, Л.Л. Нескороджена, В.Т. Нор, І.Л. Петрухін, Т.І. Присяжнюк, В.Я. Понарін, В.М. Савицький, М.С. Строгович, І.А. Тітко, Н.Б. Федорчук та ін.

Особливого значення в аспекті заявленої теми набувають праці зарубіжних науковців (Р. Алстон, В. Бернс, Д. Донеллі, П. Касрін,

Н.

Водночас слід відзначити, що більшість наукових праць, які стосуються теми дослідження, було виконано під час дії КПК 1960 р., що певною мірою знижує їх актуальність та значущість у сучасних умовах. Ефективне застосування положень КПК неможливе без модернізації класичних та вироблення нових доктринальних підходів, а також без належного врахування міжнародних стандартів та зарубіжного досвіду. Усе це зумовило актуальність дисертаційної роботи, присвяченої вивченню процесуального становища потерпілого під час досудового розслідування, визначило основні його напрями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Судова влада: проблеми організації та діяльності» (номер державної реєстрації 0111U000957). Тема роботи затверджена вченою радою Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 21 грудня 2012 р.).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення процесуального становища потерпілого у кримінальному провадженні, а також наукове обґрунтування пропозицій щодо вирішення теоретичних і практичних проблем, пов’язаних з участю потерпілого у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких основних задач:

- розробити авторське визначення поняття «процесуальне становище особи» та встановити його співвідношення з терміном «процесуальний статус особи»;

- сформулювати поняття «міжнародні стандарти захисту прав потерпілих», «кримінальна процесуальна реституція» та «цивільний позов»;

- розкрити передумови набуття фізичною та юридичною особою процесуального становища потерпілого;

- визначити систему гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілого під час укладення угоди про примирення;

- визначити кримінальні процесуальні засоби забезпечення відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням;

- з’ясувати існуючі в науковій літературі підходи до класифікації прав потерпілого та запропонувати власний підхід до визначення їх системи;

- внести рекомендації щодо удосконалення норм КПК, які регулюють процесуальне становище потерпілого під час досудового розслідування.

Об’єктом дослідження виступають кримінальні процесуальні

правовідносини, що виникають і розвиваються у зв’язку із участю потерпілого в досудовому розслідуванні.

Предметом дослідження є процесуальне становище потерпілого під час досудового розслідування.

Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки цілей, задач, об’єкта і предмета дослідження. У роботі використано систему методів наукового пізнання: історико-правовий, порівняльно-правовий,

статистичний, метод моделювання, узагальнення тощо. Комплексне застосування названих методів сприяло досягненню всебічності, повноти і об’єктивності наукового пошуку, конкретності, обґрунтованості і узгодженості сформульованих у дисертації висновків.

Використання історико-правового методу дозволило дослідити ґенезу розвитку наукових поглядів на процесуальне становище потерпілого. Порівняльно-правовий метод став у нагоді при зіставленні норм чинного КПК з КПК 1960 р., кримінальним процесуальним законодавством інших держав, а також при дослідженні наукових поглядів щодо питання правової регламентації поняття «потерпілий» та його процесуального становища під час досудового розслідування. Статистичний метод дав змогу здійснити дослідження правозастосовної практики, узагальнити її, виявити помилки правозастосування. Нормативно-правове та інформаційне підґрунтя дисертації становлять: Конституція України, міжнародно-правові договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, рішення Європейського суду з прав людини, КПК, закони та підзаконні нормативно - правові акти України; законодавчі акти зарубіжних країн (Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови, Російської Федерації та ін.).

Теоретичним підґрунтям дисертаційної роботи стали праці і висновки дослідників у галузі кримінального процесуального права, міжнародного права, теорії держави і права, конституційного права та інших юридичних наук.

Емпіричним фундаментом дослідження стала опублікована практика Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, апеляційних і місцевих судів, результати проведеного автором узагальнення практики щодо використання судами термінів «кримінальна процесуальна реституція» та «кримінально-правова реституція» при розгляді кримінальних проваджень.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є однією із перших у вітчизняній юридичній науці комплексною науковою працею, присвяченою теоретичним і практичним аспектам визначення процесуального становища потерпілого під час досудового розслідування в умовах дії КПК 2012 р. До найважливіших положень, що містять наукову новизну, слід віднести наступні:

уперше:

- надано визначення міжнародних стандартів захисту прав потерпілого, під якими пропонується розуміти закріплену в джерелах міжнародного права систему норм і принципів, що на основі загальновизнаних уявлень про права особи встановлює права потерпілого та умови їх обмеження, механізми і гарантії реалізації таких прав, що з урахуванням особливостей порядку правового регулювання мають бути втілені й конкретизовані в національних правових системах;

- визначено систему гарантій захисту прав та законних інтересів потерпілого під час укладення угоди про примирення, до якої слід віднести наступні: обов’язок слідчого, прокурора проінформувати потерпілого щодо права на укладення угоди про примирення, механізм його реалізації та наслідки укладення такої угоди; забезпечення контролю за процедурою та умовами укладення угоди; можливість брати участь у провадженні через свого представника; забезпечення здійснення примирення за допомогою незалежного посередника; забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням та вчинення дій, не пов’язаних із відшкодуванням шкоди;

- сформульовано пропозицію включити до переліку учасників кримінального провадження правонаступника потерпілого у випадку смерті останнього, якщо між смертю особи і кримінальним правопорушенням (суспільно небезпечним діянням) відсутній причинно-наслідковий зв'язок;

- зроблено висновок, що з метою недопущення порушення права потерпілого на оскарження рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні його потерпілим необхідно доповнити КПК положенням, відповідно до якого слідчий, прокурор зобов’язані направити або вручити особі копію постанови про відмову у визнанні її потерпілим негайно після її винесення, але не пізніше 24 годин із моменту прийняття від неї заяви про кримінальне правопорушення або суспільно небезпечного діяння, а також заяви про залучення до провадження як потерпілого;

- обґрунтовано необхідність законодавчо закріпити обов’язок слідчого, прокурора розпочати досудове розслідування в межах кримінального провадження у формі приватного обвинувачення в разі відсутності заяви потерпілого, який знаходиться в безпорадному стані, у випадку вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

- запропоновано нову для кримінального процесу України процедуру по проведенню жеребкування між близькими родичами або членами сім’ї померлого потерпілого, щодо їх участі у проваджені в якості потерпілих у випадках, коли між ними виник спір про право брати участь у провадженні.

Удосконалено:

- наукову позицію, згідно з якою у доктрині кримінального процесу можливе використання як поняття «процесуальний статус», так і поняття «процесуальне становище особи», оскільки вони несуть різне смислове навантаження.

- визначення поняття «потерпілий як учасник кримінального провадження». Потерпілим може бути особа, у разі наявності достатніх підстав вважати, що їй кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано шкоди. При цьому фізична особа вважається потерпілим у разі завдання їй майнової, фізичної, моральної шкоди, а юридична особа - майнової або моральної шкоди;

- наукові підходи щодо визначення передумов набуття особою процесуального статусу потерпілого. Зокрема, вказується, що для набуття особою процесуального статусу потерпілого у кримінальному провадженні достатньо наявності двох передумов - фактичної та інформаційної. Виокремлення додатково нормативної передумови розглядається як недоцільне, враховуючи її загальний характер, у той час, як фактична та інформаційна передумова мають бути встановлені персонально щодо кожного потерпілого;

- дефініцію «цивільний позов у кримінальному провадженні», під яким запропоновано розуміти вимогу потерпілого, якому безпосередньо кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової, фізичної та/або моральної шкоди, їх представників, законних представників, прокурора в інтересах держави або в інтересах потерпілого, до підозрюваного, обвинуваченого, фізичної або юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за дії цих осіб, з метою захисту порушених майнових або немайнових прав;

- теоретичні напрацювання щодо розуміння кримінальної процесуальної реституції як способу відшкодування шкоди потерпілому у кримінальному провадженні. У зв’язку з чим зроблено висновок, що реституція як спосіб відновлення майнового стану потерпілого полягає у поверненні речей або інших матеріальних цінностей, які були вилучені з його безпосереднього законного володіння та/або користування в результаті вчинення кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, що здійснюється для захисту прав потерпілого у кримінальному процесі.

Набули подальшого розвитку:

- наукові погляди стосовно розширення переліку випадків обов’язкової участі адвоката - представника потерпілого у кримінальному провадженні, оплата за послуги якого повинна здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету (коли потерпілий є неповнолітнім або має фізичні чи психічні вади, які не дозволяють йому ефективно здійснювати захист своїх прав та ін.);

- наукові рекомендації щодо включення моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, до фактичної передумови набуття юридичною особою процесуального статусу потерпілого;

- пропозиції щодо створення національної установи (фонду) захисту прав потерпілих від кримінальних правопорушень або інших суспільно небезпечних діянь як додаткової гарантії реалізації потерпілим своїх прав у кримінальному провадженні.

Практичне значення отриманих результатів. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані: (а) у правотворчій роботі - при вдосконаленні кримінального процесуального законодавства; (б) у правозастосовній сфері - для забезпечення єдності та ефективності застосування законодавства, що регламентує участь потерпілого у кримінальному провадженні на стадії досудового провадження; (в) у сфері науково-дослідницької діяльності - для подальшого дослідження проблем участі потерпілого у кримінальному провадженні; (г) у навчальному процесі та навчально-методичній діяльності - під час викладення навчальних дисциплін «Кримінальний процес», «Практикум зі складання процесуальних документів у кримінальному провадженні»; (д) у правовиховній діяльності - для підвищення рівня правової культури посадових осіб правоохоронних органів та осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень або інших суспільно небезпечних діянь, тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження доповідалися на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях та семінарах, серед них: Міжнародна науково -практична конференція «Правові засади гарантування та захисту прав і свобод людини і громадянина» (м. Полтава, 23.11.2012 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (м. Ужгород, 16.02.2013 р.); Всеукраїнська конференція «Проблеми розвитку юридичної науки в дослідженнях молодих учених» (м. Харків, 18.04.2013 р.); Круглий стіл «Державна політика у сфері захисту прав потерпілих від кримінальних

правопорушень» (м. Харків, 25.04.2013 р.); Всеукраїнська науково -

практична конференція молодих вчених і здобувачів «Юридична осінь 2013 року» (м. Харків, 14.11.2013 р.); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю НАПрН України та обговоренню п'ятитомної монографії «Правова доктрина України» (м. Харків, 21.11.2013 р.); Постійно діючий науково-практичний семінар «Досудове розслідування: актуальні проблеми та шляхи їх вирішення» (м. Харків,

17.10.2014 р.); VI Всеукраїнська наукова конференція студентів та аспірантів «Актуальні питання кримінального процесу очима молодих дослідників» (м. Харків, 20.05.2015 р.); Всеукраїнська науково-практична конференція «Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування» (м. Одеса,

17.04.2015 р.).

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення у 5-ти наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях (у тому числі 1 - в іноземному науковому виданні (Республіка Молдова), і в тезах 10-ти доповідей на наукових, науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах.