4.1. Методика підготовки та оформлення курсових і дипломних робіт студентів-психологів

Курсова робота — це передбачена учбовим планом письмова ро- бота студента на певну тему, що містить елементи наукового дослі- дження. Її написання допомагає студентам поглибити і закріпити отримані знання з дисципліни, набути навички самостійного прове- дення наукових досліджень, аналізу й узагальнення психологічної практики, літературного оформлення результатів творчої праці.

Протягом навчального року пишеться тільки одна курсова ро- бота. Терміни написання і захисту курсових робіт встановлюються деканатом.

Перелік тем курсових робіт з кожної дисципліни визначається кафедрами. Студентові надається право вибору теми. За узгоджен- ням з науковим керівником студентові дозволяється виконання роботи за темою, яка хоч і не значиться в переліку, але має пряме відношення до дисципліни, що вивчається.

Не допускається написання курсових робіт декількома студен- тами на одну тему, за винятком тих випадків, коли з дозволу на- укового керівника кожним з них розглядаються різні аспекти цієї теми.

Вибрана тема повинна бути зареєстрована на відповідній кафедрі. Науковим керівником студента є, як правило, викладач, який проводить заняття в тій групі, в якій студент навчається. З ним необхідно погоджувати план роботи, список нормативних актів і спеціальної літератури, методи добору й опрацювання практичних

матеріалів і терміни її подання на перевірку.

В цілях упорядкування основних етапів роботи корисно склас- ти робочий план із зазначенням термінів їх виконання. Наприклад, в нього можна включити наступні етапи: 1) вибір теми; 2) вивчен- ня нормативних актів і спеціальної літератури; 3) складання плану курсової роботи; 4) консультація у наукового керівника; 5) вивчен- ня практики; 6) написання першого (чорнового) варіанта роботи;

7) подання роботи науковому керівникові і консультація у нього;

8) усунення недоліків, редагування і подання на кафедру остаточ- ного варіанта роботи; 9) підготовка доповіді і захист роботи.

Об’єм курсової роботи повинен складати приблизно один дру- карський лист, тобто 20–25 сторінок тексту комп’ютерного друку, виконаного на стандартному аркуші паперу формату А4, не врахо- вуючи додатків.

Виконана курсова робота до встановленого терміну здається на кафедру і передається на рецензування науковому керівникові. Від- гук керівника пишеться в довільній формі, але в ньому обов’язково слід зазначити важливість роботи, помилки та інші недоліки, від- повідність роботи встановленим вимогам і зазначити: допускається вона до захисту або не допускається.

Не допускаються до захисту роботи:

– виконані тільки на основі підручника, без використання і ана- лізу спеціальної літератури, матеріалів практики або прикла- дів, узятих з підручників, навчальних посібників, монографій і журнальних статей;

– виконані не самостійно, а шляхом списування без посилань на автора і джерело, або що є конспектом підручника, навчально- го посібника чи монографії;

– ті, що не розкривають змісту теми і ті, що мають грубі психоло- гічні помилки;

– що мають багато граматичних і стилістичних помилок, а також недбало і неправильно оформлені.

Такі роботи повертаються для усунення недоліків. До повтор- но виконаної роботи студент зобов’язаний додати відгук керівника про первинний варіант виконаної роботи, щоб він міг перевірити, чи усунені відмічені в ній недоліки.

Студент захищає курсову роботу перед науковим керівником. Якщо керівник з об’єктивних причин не може прийняти захист,

то завідувач кафедри може доручити цю роботу іншому виклада- чеві. У деяких вузах курсові роботи захищаються перед комісією у складі 2–3 викладачів.

На комісійному захисті студент стисло висловлює основні поло- ження, висновки і результати дослідження, а також пояснює, які з за- значених у відгуку керівника недоліків усунені і які зауваження вва- жає спірними. Потім він відповідає на запитання членів комісії. При захисті курсової роботи перед керівником студент дає пояснення по

зауваженнях, що містяться у відгуку, і відповідає на запитання ке- рівника.

Курсова робота оцінюється за п’ятибальною системою, з ураху- ванням її змісту і оформлення, а також рівня захисту. Критеріями оцінки є:

– науковість, самостійний і творчий підхід до дослідження;

– об’єм і якість виконаної роботи, зокрема кількість вивченої лі- тератури, матеріалів практики;

– стиль і письменність написання тексту;

– уміння захистити результати дослідження.

Курсові роботи, які відзначаються актуальністю і новизною теми, теоретичною і практичною значущістю розроблених питань, самостійністю і глибиною дослідження, можуть бути подані на кон- курси студентських наукових робіт або використані в учбовому процесі.

Дипломна робота — це випускна кваліфікаційна робота, яка яв- ляє собою теоретичне або експериментальне дослідження однієї з актуальних тем у галузі психології, в якій випускник демонструє рівень оволодіння необхідними теоретичними знаннями і практич- ними уміннями і навиками, що дозволяють йому самостійно вирі- шувати професійні завдання. Її виконання передбачене Державним освітнім стандартом вищої професійної освіти за фахом «Психоло- гія» з привласненням кваліфікації «психологія». У цьому стандарті вказано, що випускна кваліфікаційна робота психолога повинна:

– носити творчий характер;

– відповідати вимогам логічного і чіткого викладу матеріалу, до- стовірності фактів;

– відображати уміння студента користуватися раціональними прийомами пошуку, відбору, опрацювання і систематизації ін- формації;

– бути правильно оформлена (чітка структура, завершеність, правильне оформлення бібліографічних посилань, списку лі- тератури і таке інше).

Дипломна робота має бути науково-практичним досліджен- ням, в якому теоретичні положення і висновки поєднуються з ана- лізом і узагальненням практичного досвіду, розробкою науково- обґрунтованих пропозицій і рекомендацій. Науковість роботи виражається в аналізі різних концепцій, поглядів з тих або інших

проблем, їх зіставленні, аргументації власної позиції, у вирішен- ні теоретичних і практичних завдань, висуненні нових ідей і таке інше.

Дипломна робота — це самостійне, творче дослідження. В ре- зультаті її виконання студент повинен:

– показати знання основних теоретичних положень і наукових проблем з теми, рівень освоєння методів наукового аналізу складних психологічних явищ, уміння робити теоретичні уза- гальнення і практичні висновки;

– вільно орієнтуватися в нормативних актах і літературі;

– вивчити як позитивний, так і негативний практичний досвід;

– сформулювати обґрунтовані пропозиції і рекомендації з окрес- леної проблеми.

Виконання дипломної роботи проходить такі етапи: 1) вибір теми, 2) вивчення літератури, 3) складання плану, 4) визначення методів дослідження, 5) вивчення практики, 6) робота над текстом і оформлення. Далі слідують підготовка до захисту і захист роботи.

Дипломна кваліфікаційна робота психолога оформляється у ви- гляді тексту з додатками, таблицями, схемами та іншими матеріала- ми, що ілюструють зміст роботи

Готова дипломна робота підписується її виконавцем і здається науковому керівникові в строк, встановлений завданням і планом- графіком. Після її прочитання керівник складає на неї письмовий відгук. У відгуку слід відмітити позитивні і негативні сторони ди- пломної роботи приблизно за такою схемою:

– актуальність, новизна, теоретична і практична значущість про- веденого дослідження;

– правильність побудови плану;

– повнота освітлення питань теми, використання літератури і практичного матеріалу (опублікованої і (або) неопублікованої практики);

– ступінь самостійності автора в розкритті теми;

– обґрунтованість висновків, логічність аргументів;

– наявність пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення і за- стосування;

– практична значущість отриманих результатів, можливість їх впровадження в учбовий процес або практику;

– відповідність оформлення роботи встановленим правилам;

– неточності, помилки, спірні положення, зауваження за змістом роботи і її оформленню (із зазначенням сторінок, на яких вони містяться);

– відповідність роботи вимогам, що пред’являються, і висновок про допуск роботи до захисту.

Науковий керівник може дати попередню оцінку дипломної ро- боти в загальному вигляді (наприклад, «робота заслуговує високої (позитивної) оцінки»), оскільки остаточну оцінку дає комісія, що враховує результати захисту.

Потім дипломна робота разом з відгуком наукового керівника подається завідувачеві кафедри, який вирішує питання про допуск студента до захисту, ставлячи на титульному листі свій підпис. Якщо завідувач кафедри не вважає за можливе допустити дипломника до захисту, це питання розглядається на засіданні кафедри за участю випускника і наукового керівника. Протокол засідання кафедри по- дається деканом факультету на затвердження ректорові вузу.

Дипломна робота не може бути допущена до захисту за таких обставин:

– вона є плагіатом або компіляцією;

– виконана тільки на основі підручників, однієї монографії або одного навчального посібника без використання іншої спеці- альної літератури;

– у ній відсутні матеріали практики або приклади з практики за- позичені з підручника, навчального посібника, монографії чи наукової статті;

– її зміст не відповідає темі або тема в основному не розкрита;

– вона містить безліч друкарських помилок, граматичних поми- лок, посилання на джерела і список використаної літератури оформлені неправильно.

Дипломна робота, допущена кафедрою до захисту, надходить на рецензування. Передача роботи на рецензування членові тієї кафе- дри, на якій працює науковий керівник, не бажана, щоб виключити вплив службових відносин на її оцінку. Рецензія пишеться за тією ж схемою, що і відгук наукового керівника. Іноді рецензенти дають рецензії не більше ніж на одну сторінку, де називається тема, в де- кількох пропозиціях висловлюється, про що мовиться в кожному розділі (цитується зміст роботи), і висловлюється думка про оцінку роботи. При цьому зміст роботи не аналізується, недоліки, спірні

моменти не зачіпаються. Таке формальне відношення до рецензу- вання — це неповага до студента і вузу, показник загальної і про- фесійної культури самого рецензента.

Кафедра знайомить дипломника з відгуком керівника і рецензі- єю, щоб він зміг врахувати зауваження, що містилися в них, при під- готовці до захисту. Потім перший примірник дипломної роботи з цими документами передається до державної атестаційної комісії.

До захисту дипломних робіт допускаються випускники, які по- дали свої роботи у встановлений деканатом термін, мали на них по- зитивний відгук і рецензію, успішно пройшли всі попередні атес- таційні випробування. При негативному відгуку і (або) рецензії рішення про допуск до захисту ухвалюється деканатом за ухвален- ням випускаючої кафедри. Деканат сповіщає студентів і викладачів про місце і час захисту.

Готуючись до захисту дипломної роботи, студентові доцільно підготувати текст виступу. У ньому необхідно обґрунтувати акту- альність, теоретичну і практичну значущість проведеного дослі- дження, сформулювати його цілі і завдання, вказати методи їх ви- рішення, стисло викласти основні положення, висновки і отримані результати, особливо виділивши нові дані, пропозиції щодо вдоско- налення і практичні рекомендації.

У кожному вузі встановлений орієнтовний час для доповіді на захисті. Тому доповідь необхідно прочитати вголос розміреним темпом і скоректувати її об’єм з урахуванням часу виступу. Якщо виступаючий не вкладеться в регламент, то головуючий зупинить його і той не встигне сказати щось важливе, необхідне.

Якщо в процесі виступу дипломникові необхідно показати ілю- стративний матеріал (схеми, таблиці, слайди і таке інше), то його слід заздалегідь оформити і продумати процедуру демонстрації.

Після ознайомлення з відгуком наукового керівника і рецензією доцільно підготувати письмові відповіді на ті зауваження, що міс- тяться в них і на запитання, щоб на захисті правильно і впевнено висловити свою думку.

Захист дипломної роботи проходить на відкритому засіданні державної атестаційної комісії з участю не менше двох третин її складу при обов’язковій присутності її голови або його заступника.

На цьому засіданні бажана присутність наукового керівника. За- хист починається з доповіді дипломника. Щоб справити краще вра- ження на членів комісії, не рекомендується читати текст, не відри- ваючись від паперу.

Після закінчення доповіді члени комісії і присутні можуть по- ставити дипломникові запитання з теми дипломної роботи. Запи- тання можна записати, обдумати і висловити відповіді на кожне з них. Відповіді повинні бути по суті поставлених запитань, коротки- ми і аргументованими.

Потім зачитуються відгук керівника і рецензія (зауваження та основні висновки з них) або надається слово керівникові і рецен- зентові, які повідомляють свою думку про дипломну роботу. Ди- пломникові дається можливість в коректній формі відповісти на зауваження, захистити ті положення, щодо яких виникли запере- чення. Рішення комісії про оцінку дипломних робіт і підсумки за- хисту ухвалюються на закритому засіданні простою більшістю го- лосів членів комісії. При рівному числі голосів голос голови (при його відсутності — заступника) є вирішальним. Результати визна- чаються оцінками «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовіль- но» і оголошуються того ж дня після оформлення в установленому порядку протоколу засідання комісії.

При визначенні оцінки за наслідками захисту враховуються: актуальність і новизна теми, якість і об’єм виконаної роботи, са- мостійність дослідження, теоретична і практична значущість його результатів, використання матеріалів практики, науковий апарат і оформлення роботи, відповіді на запитання, захист положень, що містяться в роботі, висновків і пропозицій, оцінки, запропонованої науковим керівником і рецензентом.

За підсумками захисту державна атестаційна комісія може ре- комендувати кращі дипломні роботи для використання в учбовому процесі та практичній діяльності, а їх авторів — для навчання в ас- пірантурі.

Якщо студент не задоволений отриманою оцінкою, то він має право в день захисту подати апеляцію. Державна атестаційна комі- сія розглядає апеляцію і повідомляє своє рішення в день її надхо- дження.

У разі нез’явлення дипломника на захист роботи з поважної при- чини голова державної атестаційної комісії має право призначити

захист в інший час, але не пізніше дати закінчення роботи комісії. У разі нез’явлення на засідання державної атестаційної комісії без поважної причини дипломникові виставляється оцінка «незадо- вільно».

Оформлення курсових та дипломних робіт із психології (далі за текстом робіт) — дуже важливий процес, нехтувати яким не слід. Воно здійснюється з урахуванням Державних стандартів: ДСТУ

1.5-93 «Державна система стандартизації України. Загальні вимо- ги і правила складання до побудови, оформлення і змісту стандар- тів»; ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення»; ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові та бібліографіч- ному описі. Загальні вимоги та правила» та інших.

«Оформлення курсових та дипломних робіт: Вимоги і коментарі» мають силу стандарту організації та поширюються на дипломні і кур- сові роботи, які пишуть та захищають в університеті. Вони встановлю- ють загальні вимоги до структури, виконання та оформлення робіт.

Структура курсових та дипломних робіт студентів-психологів складається таким чином.

Роботу умовно поділяють на вступну частину, основну частину та додатки.

Вступна частина містить такі структурні елементи:

– титульний аркуш;

– завдання на курсову або дипломну роботу;

– реферат;

– зміст;

– перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів.

Основна частина складається зі:

– вступу;

– основного тексту роботи;

– висновків;

– списку використаних джерел.

Додатки розміщують після основної частини роботи. Усі вони мають починатися з нової сторінки.

Титульний аркуш (титульна сторінка) є першою сторінкою ро- боти і служить основним джерелом інформації стосовно курсової або дипломної роботи.

На ньому мають бути зазначені:

– найменування вищого навчального закладу (повна назва);

– шифр групи;

– прізвище, ім’я, по батькові студента;

– тема курсової або дипломної роботи;

– шифр і найменування спеціальності;

– посада, прізвище, ініціали наукового керівника;

– прізвище, ініціали нормоконтролера;

– назва міста і рік.

На титульному аркуші дипломної роботи обов’язково зазна- чається гриф «ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ». Він складається із слів «ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ», посади, вченого звання осо- би, яка дала допуск, її підпису, зазначення ініціалів і прізвища, дата погодження.

Дату проставляють арабськими цифрами у такій послідовності:

число, місяць, рік.

Наприклад: дату 21 травня 2007 року слід оформляти так:

21.05.2007 або 21.05.07.

Допускається словесно-цифровий спосіб оформлення дат: 21 травня 2007 року.

Інформацію, що подається на титульній сторінці, допускається розташовувати без обов’язкового дотримання якоїсь певної відста- ні між її окремими блоками та з використанням різних шрифтів на розсуд автора.

Слова «КУРСОВА або ДИПЛОМНА РОБОТА» та її тему дру- кують великими літерами посередині сторінки.

Переноси слів у заголовках титульного аркуша не допуска- ються.

Підписи осіб оформляють так: ліворуч зазначають шифр ака- демічної групи студента, науковий ступінь і посаду керівника роботи, далі залишають вільне місце для особистих підписів і праворуч від них у відповідних рядках уміщують прізвища та ініціали осіб, які підписа- ли роботу, нижче особистих підписів проставляють дати підписання.

Рік захисту роботи вміщують посередині рядка в нижній частині титульного аркуша (без вживання слова «рік» або «р»).

Завдання на роботу оформляється, як правило, на стандартному бланку, виконаному на двох сторінках аркуша, і розміщується після титульного аркуша.

Реферат розміщують безпосередньо після завдання на диплом- ну (курсову) роботу, починаючи з нової сторінки.

Реферат призначений для ознайомлення з роботою в цілому. Він має бути стислим, інформаційним і містити відомості, які до- зволяють прийняти рішення про доцільність читання всієї роботи.

Реферат має включати дані про:

– обсяг роботи, кількість ілюстрацій, таблиць, рисунків, додат- ків, кількість джерел згідно зі списком використаних джерел;

– текст реферату;

– перелік ключових слів.

Текст реферату повинен послідовно відображати таку інфор- мацію: об’єкт дослідження; мета роботи; методи дослідження; осно- вні характеристики об’єкта дослідження; отримані результати; на- укова і практична значимість роботи та висновки.

Ключові слова — це основні поняття, терміни, що характеризують суть роботи, їх перелік має складатися з 5–15 слів (словосполучень), надрукованих великими літерами в називному відмінку в рядок че- рез коми.

Обсяг реферату повинен становити не більше однієї сторінки. Зміст розміщують після завдання на курсову або дипломну ро-

боту.

Зміст подають, починаючи з нової сторінки, з найменуваннями та номерами початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунк- тів (якщо вони мають заголовок), вступу, висновків до розділів, за- гальних висновків, додатків, списку використаних джерел та інше.

Якщо в дипломній (курсовій) роботі вжито специфічну термі- нологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий у курсовій або диплом- ній роботі окремим списком, який розміщують перед вступом.

Перелік друкують двома колонками: у лівій за абеткою наводять скорочення, у правій — їх детальне розшифрування.

Якщо в курсовій, дипломній роботі якісь окремі терміни, ско- рочення, символи, позначення і таке інше зустрічаються менше трьох разів, то їх до такого переліку не включають, але розшифро- вують у тексті (в дужках) при першому згадуванні.

Основна частина курсової або дипломної роботи складається зі

«Вступу», «Основного тексту», «Висновків», «Списку використа- них джерел».

У «Вступі» насамперед слід розкрити сутність і стан досліджен- ня наукової проблематики роботи, після чого навести її загальну характеристику (нижченаведене стосується головним чином ди- пломних робіт і не є обов’язковим в усіх частинах для курсових).

Актуальність теми. Шляхом критичного аналізу та порівняння з уже існуючими підходами до розв’язання проблеми чітко, аргумен- товано обґрунтовують актуальність і доцільність роботи для розви- тку психологічної науки.

Мета і завдання дослідження. Формулюють головну мету робо- ти, яка може мати кілька складників, і завдання, які необхідно ви- рішити для її досягнення. Не слід починати формулювання мети зі слів «Дослідження...», «Вивчення...», оскільки вони вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету. Мета роботи, як правило, тісно узгоджується з назвою роботи і повинна чітко вказувати, що саме прагне вирішити автор.

Методи дослідження. Наводять перелік використаних методів дослідження або досягнення поставленої в роботі мети. Вказані ме- тоди повинні мати тісний зв’язок зі змістом роботи, тобто слід ко- ротко, але по суті, визначити, які саме проблеми досліджувалися за допомогою того чи іншого методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Коротко викладають нові науково-психологічні положення (рішення), запропоновані автором особисто. Необхідно показати, у чому полягає відмінність отриманих результатів від уже відомих, охарактеризувати ступінь новизни («вперше отримано», «удосконалено», «дістало подаль- ший розвиток» тощо).

Кожне наукове положення чітко формулюють, виокремлюючи його основну сутність і зосереджуючи особливу увагу на рівні до- сягнутої при цьому новизни. Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без надмірної деталізації, що може затінити його сутність, а то й спотворити її). Ні в якому разі не можна робити виклад наукового положення у вигля- ді анотації, коли просто констатують, що в роботі зроблено те й те, а сутність і новизна фактично залишаються незрозумілими. Це одна з найбільш поширених помилок авторів при викладенні загальної характеристики роботи і її слід уникати.

Усі наукові положення з урахуванням рівня їх новизни є тео- ретичною основою (фундаментом) розв’язання в роботі наукових завдань і проблем.

При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: «вперше формалізовано..», «розроблено метод..., який відрізняється від...», «доведена залежність між...», «досліджена по- ведінка... і показано...», «доопрацьовано (відомий) метод... в части- ні... і розповсюджено на новий клас систем...», «створена концепція, що узагальнює... і розвиває...», «досліджено новий ефект...», «розро- блено нову систему... з використанням відомого принципу...».

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомен- дацій. Тут необхідно конкретно довести, що положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, тобто реально (об’єктивно) існуючими в теоретичній і (або) прак- тичній галузях психології. Тільки вагомі докази дають підставу довіряти дослідженням автора, можуть підтвердити правильність сформульованих ним висновків.

Достовірність, тобто доведена правильність, — це доказ того, що якийсь результат (закон, закономірність, сукупність фактів, можли- вість і таке інше) досягається завжди для названого класу об’єктів за певних умов. Достовірність підтверджується верифікацією (від лат. verus — істинний, facto — роблю), тобто повторюваністю резуль- тату за тих самих умов під час багатьох перевірок на різних об’єк- тах. Методи доведення достовірності можна об’єднати у три групи: аналітичні, експериментальні, підтвердження практикою та інші (їх сутність див. психологічні методи дослідження).

Наукове значення роботи. У цьому пункті загальної характерис- тики роботи автори здебільшого роблять одну й ту саму помилку: вдаються до простого переліку отриманих ними наукових поло- жень. Насправді ж, якщо в курсовій або дипломній роботі дійсно отримано нові наукові результати, підтверджено їх обґрунтованість і достовірність, то автору слід великим планом показати й оцінити те значення, яке ці наукові положення мають з точки зору розвитку (доповнення) наукових психологічних знань, для вирішення того чи іншого наукового завдання або проблеми.

Практичне значення отриманих результатів. У курсовій або ди- пломній роботі, котра має теоретичний характер, подають відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в курсовій або дипломній роботі з приклад- ним значенням висвітлюють результати практичного застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання.

Необхідно коротко повідомити про впровадження результатів досліджень, назвавши структури, де здійснена їх реалізація, та її форми, реквізити документів, у яких це підтверджується. Як пра- вило, впровадження оформляється актом, підписаним керівником чи іншою відповідальною особою установи, де таке впровадження здійснено.

Апробація результатів курсової або дипломної роботи. Зазнача- ється, на яких наукових конференціях чи в інших формах висвіт- лено результати досліджень, включених до курсової або дипломної роботи.

Основний текст роботи — це виклад відомостей про об’єкт і предмет дослідження, які є необхідними і достатніми для розкриття сутності даної роботи та її результатів.

Основний текст роботи складається з розділів, підрозділів, пунк- тів, підпунктів. Кожен розділ починають з нової сторінки.

Основному тексту кожного розділу може передувати коротка передмова з описом вибраного напряму й обґрунтуванням застосо- ваних методів дослідження.

У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим ви- кладом наведених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу не обтяжувати загальних висновків незначними подроби- цями.

У розділах подають:

– огляд літератури за темою і вибір конкретних напрямів дос- ліджень;

– експериментальну частину і методику досліджень;

– проведені теоретичні і (або) експериментальні дослідження;

– аналіз і узагальнення результатів досліджень.

В огляді літератури за темою автор окреслює основні етапи роз- витку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критично висвіт- ливши роботи попередників, автор повинен вказати ті питання, котрі залишилися не вирішеними і, отже, визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення досліджень у даній галузі психології.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір напрямів досліджень, конкретизують методи вирішення завдань та їх порів- няльні оцінки, розробляють загальну методику проведення дослід- жень.

Наступні розділи присвячують вичерпному і повному викладу результатів власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Автор повинен дати оцінку повноти вирішення поставлених ним завдань, достовірності отри- маних результатів (характеристик, параметрів), навести порівнян- ня з аналогічними результатами інших дослідників, обґрунтувати потребу у подальших дослідженнях.

Виклад цього матеріалу підпорядковують одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Висновки вміщують безпосередньо після викладення основного тексту роботи, починаючи з нової сторінки.

У «Висновках» узагальнюють і викладають найважливіші нау- кові та практичні результати, отримані в курсовій або дипломній роботі, з формулюванням розв’язаної наукової проблеми (завдан- ня) та значення її для науки і практики. Далі подають висновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання отри- маних результатів.

Перелік джерел, на які є посилання в тексті роботи, наводять у

«Списку використаних джерел» і розміщують у роботі після «Вис- новків».

Джерела у «Списку використаних джерел» слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті або в алфавітно- му порядку початкових букв бібліографічного опису.

У додатках вміщують матеріал, який:

– є необхідним для повноти роботи, але включення його до основного тексту може ускладнити сприйняття змісту роботи;

– не може бути послідовно розміщений в основній частині робо- ти через великий обсяг або способи відтворення.

До додатків можуть бути включені:

– проміжні математичні доведення, формули і розрахунки;

– таблиці статистичних даних;

– протоколи і акти випробувань, впровадження, розрахунки еко- номічного ефекту;

– інструкції і методики, опис алгоритмів і програм, розроблені в процесі виконання роботи;

– пакети прикладних програм;

– ілюстрації, схеми;

– витяги з нормативних документів тощо.

Будь-яку курсову чи дипломну роботу виконують за норматив- но визначеними вимогами до її оформлення.

Роботу, як правило, друкують на комп’ютері з одного боку ар- куша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм) через 1,5 міжряд- кових інтервали, використовуючи шрифти текстового редактора Word розміру 14.

Можливе також виконання роботи машинописним або рукопис- ним (чітким почерком) способами.

Курсова або дипломна робота виконується українською мовою, але, за бажанням студента, після узгодження з проректором з на- вчальної роботи, дозволяється виконання роботи та її захист іншою мовою.

Обсяг курсової або дипломної роботи визначається відповід- ною кафедрою з урахуванням повного розкриття вибраної теми. До визначеного загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених елементів роботи під- лягають нумерації на загальних засадах.

Текст роботи друкують, залишаючи поля таких розмірів: ліве, верхнє і нижнє — не менше 20 мм, праве — не менше 10 мм.

Дозволяється вписувати в текст роботи від руки тушшю або пас- тою (чорного кольору) окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути набли- женою до щільності основного тексту, а розмір (за висотою) — не меншим за розмір шрифту усього тексту. Надрядкові та підрядкові індекси, показники степенів тощо можуть бути інших розмірів, але висотою не менше 2 мм.

Друкарські помилки, описки і графічні неточності, виявлені в процесі написання роботи, можна виправляти шляхом підчищення або затушовування спеціальним білилом («коректором»), поверх якого на тому ж місці вписується правильний текст або окремі зна- ки. На одній сторінці допускається не більше п’яти таких виправ- лень.

Абзацний відступ має бути однаковим по всьому тексту в межах

12–20 мм.

Заголовки структурних частин курсової або дипломної ро- боти «ЗАВДАННЯ», «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКО- РОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК

ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» і заголовки розділів друкують великими літерами симетрично до тексту, без крапок в кінці, не підкреслюючи.

Заголовки підрозділів, пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголо- вка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше ре- чень, їх розділяють крапкою.

Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і те- кстом зверху і знизу має становити два вільних рядки.

Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Переліки, за потреби, можуть бути наведені всередині пунктів

або підпунктів. Перед переліком ставлять двокрапку.

Перед кожною позицією переліку слід ставити малу літеру української абетки з дужкою, або, не нумеруючи — дефіс (перший рівень деталізації).

Для подальшої деталізації переліку слід використовувати араб- ські цифри з дужкою (другий рівень деталізації).

Приклад:

а) форма і розмір клітин;

б) живий склад клітин:

1) частини клітин;

2) неживі включення протопластів;

в) утворення тканини.

Переліки першого рівня деталізації друкують малими літерами з абзацного відступу, другого рівня — з відступом відносно місця розташування переліків першого рівня.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів подають арабськими цифрами у правому верхньому куті сторінки без знака № і без крапки в кінці.

Першою сторінкою курсової або дипломної роботи є титульна (титульний аркуш), яку включають до загальної нумерації сторі- нок, але не нумерують.

Такіструктурнічастинироботи,як«ЗАВДАННЯ»,«ЗМІСТ»,«ПЕ- РЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ», «ВСТУП», «ВИСНОВКИ»,

«СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ» не мають порядкового номера, тобто не можна друкувати «1. Вступ», або «6. Висновки».

Цифру, що вказує на порядковий номер розділу, ставлять після слова «РОЗДІЛ», після неї крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер під- розділу складається з номера розділу і порядкового номера підроз- ділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу також має стояти крапка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого роз- ділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими, а також після номера, ставлять крапку, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту, хоча такого заголовка пункт може й не мати.

Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими са- мими правилами, що й пункти.

Ілюструють курсову або дипломну роботу, виходячи із загально- го задуму дослідження, за ретельно продуманим тематичним пла- ном, що дає змогу уникнути ілюстрацій випадкових, другорядних та навпаки, включити ілюстрації вкрай необхідні, стосовно найваж- ливіших тем. Зміст кожної ілюстрації має бути узгоджений з тек- стом, а зміст тексту — з ілюстрацією.

Ілюстрації (фотокартки, креслення, схеми, графіки, карти) не- обхідно розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації, розміщені на окремих сторінках курсової або дипломної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Рисунок або креслення за розміром, більшим за формат А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповід- них місцях після згадування в тексті або додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими і після якого ставиться крапка.

Приклад: Рис. 1.2. (другий рисунок першого розділу).

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необ- хідності ілюстрації доповнюють експлікацією — пояснювальними даними (підрисунковим підписом).Отже, загальний підпис під ілю- страцією, як правило, містить чотири елементи:

– скорочене слово «Рис.»;

– порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака но- мера арабськими цифрами;

– тематичний заголовок ілюстрації — текст із якомога стислішою характеристикою зображеного;

– експлікацію, яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найме- нування сюжету, а лише пояснює його.

Якщо ілюстрації створені не автором роботи, то при їх поданні необхідно посилатися на джерело, з якого вони взяті.

Основними видами ілюстративного матеріалу в роботах є: схе- ма, діаграма, графік, креслення, технічний рисунок, фотокартка.

Схема — це зображення, що передає за допомогою умовних по- значень і без збереження масштабу. На схемах обов’язково витриму- ють товщину ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщину ліній їхнього зв’язку.

Діаграма — один із способів зображення залежності між величи- нами. У діаграмах наочно відбивають і аналізують масові дані. Від- повідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, ліній- ні й об’ємні. Найбільшого поширення набули лінійні діаграми, а з площинних — стовпчикові (стрічкові) і секторні.

Для побудови лінійних діаграм, як правило, використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки (незалежні), на осі ординат — показ- ники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з’єднуються відрізками, в ре- зультаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно наносити кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміще- них вертикально (тоді діаграма називається стовпчиковою) або го- ризонтально (називається стрічковою). Довжина (висота) прямо- кутників є пропорційною до зображених ними величин.

Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, роз- міри яких пропорційні величинам частин зображеного об’єкта чи явища.

Результати опрацьованих числових даних можна подати у вигля- ді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для більшої наочності ілюстративного матеріалу.

Крім геометричного зображення, графік містить низку допоміж- них елементів: загальний заголовок графіка; пояснення умовних знаків і значення окремих елементів зображення; осі координат, шкалу із масштабами і числові сітки; числові дані, що доповнюють або уточнюють величину вказаних на графіку показників.

Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях координатних осей стрілок не ставлять. На координатних осях зазначають умовні позначення і розмірності відкладених вели- чин у прийнятих скороченнях. На графіку слід писати лише умовні літерні позначення, наведені у тексті. Написи, що стосуються кри- вих і точок, залишають тільки у тих випадках, коли їх небагато і вони є короткими. Багатослівні підписи замінюють цифрами, а роз- шифрування наводять у підрисунковому підписі.

Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна по- чинати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в яких розглядаєть- ся дана функціональна залежність.

Креслення — основний вид ілюстрацій в інженерних роботах. Воно використовується, коли треба максимально точно зобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення має бути виконане з обов’язковим дотриманням правил креслення і вимог відповідних стандартів.

Креслення в роботі не є робочим кресленням, за яким ви- готовляється деталь або агрегат. Це насамперед ілюстрація, яку, порівняно з робочим кресленням, суттєво спрощують, випускаючи усе те, що є не суттєвим для розуміння конструкції об’єкта чи ха- рактеру його дії.

Назви вузлів і деталей на такому кресленні, як правило, не пи- шуть. Якщо за змістом треба позначити окремі деталі, то вони ну- меруються на кресленні за годинниковою стрілкою зліва направо арабськими цифрами. Розшифрування цифр (позицій) подають у тексті у міру того, як вони згадуються у підписі під кресленням.

Технічні рисунки використовуються в роботах, коли треба зо- бразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємо зором, але без зайвих деталей і подробиць. Такі рисунки виконуються, як правило, в аксонометричній проекції, що дає змогу найбільш повно, просто і дохідливо зобразити предмет. Незважаючи на простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.

Фотокартка — найбільш переконливий і достовірний засіб на- очної передачі дійсності. Фотокартка — це не тільки ілюстрація, а й науковий документ (зображення об’єктів спостереження і таке інше).

Фотокартки розміром менші за формат А4 можна наклеювати на аркуші білого паперу зазначеного формату.

Посилання на ілюстрації у тексті курсової або дипломної роботи оформляють у вигляді круглих дужок, наприклад: (рис. 3.1) або як зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1», чи «... як це показано на рис.

3.1».

Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зі- ставленні певних показників, як правило, оформляють у вигляді таблиці.

Таблиці слід розташовувати в роботі безпосередньо після тек- сту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці.

Таблиці, розміщені на окремих сторінках курсової або диплом- ної роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, розміри якої більші за формат А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або до- датках.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому куті над відповід- ним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначен- ням її номера.

Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового но- мера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця

1.2» (друга таблиця першого розділу).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» почина- ють з великої літери. Назву не підкреслюють.

Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при яко- му цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи (вертикальні колонки), відокремлені одна від одної відповідно го- ризонтальними чи вертикальними лініями.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні і неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом опрацювання й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнен- ня про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами:

«Таблиця дає змогу зробити висновок, що...», «Із таблиці видно, що...» і таке інше. Часто такі таблиці сприяють виявленню і форму- люванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, необхідні лише для подання інформації або кон- статації певного стану речей.

Як правило, таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка (назви), боковика, заголовків вер- тикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини — прографки).Приклад побудови таблиці:

_{Назва таблиці}

Таблиця 5.3

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (по- значення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний пред- мет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується під- мет), — у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок ряд- ка в боковику — всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути якомога ко- ротшим. Треба уникати повторів тематичного заголовка в заголо- вках окремих граф, не варто одиниці виміру зазначати у тематич- ному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об’єднувальні рубрики; загальні для всіх за- головків боковика слова розміщують у заголовку над ним.

У цифрових таблицях числа, що містять більше як чотири знаки, мають розділятися інтервалом в один знак на класи по три цифри в

кожному (за винятком чисел, що позначають номери та календарні роки). Класи цифр у графах мають бути вирівняні вертикально.

Примітки та виноски до таблиць друкують безпосередньо під відповідною таблицею. Виноски до цифр у таблиці мають познача- тися лише зірочкою.

Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки — з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (як підпорядковані, так і головні) мають бути максимально точними і простими. В них не повинно бути слів або розмірностей, що повторюються. Висота рядків — не менше за 8 мм. Слід визначитися, чи доцільно включати в таблицю графу «Примітки». Вона потрібна лише тоді, коли містить дані, що стосуються більшості рядків таблиці.

Таблицю розміщують в тексті таким чином, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку роботи або з поворотом за годинниковою стрілкою.

Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на на- ступний аркуш. При цьому слово «Таблиця», її номер і назву вка- зують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими (пере- несеними) пишуть слова «Продовження табл.» і вказують її номер, наприклад: «Продовження табл. 5.3», і повторюють головку. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі прону- меровують графи і переносять цю нумерацію на наступну сторінку. Заголовок таблиці не повторюють. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну над одною в меж- ах тієї самої сторінки. При цьому в кожній частині таблиці повто- рюють її боковину.

Якщо той самий текст в графі таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Сказане не стосується повторень цифр, математичних і хімічних символів тощо. Коли якийсь із ряд- ків не містить тексту, цифрових або інших даних, в ньому ставлять прочерк.

Наводити в курсовій або дипломній роботі треба лише ті таб- лиці, які неможливо передати звичайним текстом.

У роботах дуже часто використовують спрощені таблиці- висновки. Висновок, як правило, містить боковик та одну чи дві

графи (стовпчики). Висновок дають без заголовка, якщо він є без- посереднім продовженням матеріалу і граматично пов’язаний із вступною фразою тексту; і з заголовком, якщо висновок має само- стійне значення.

Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки, відділяючи їх від тексту зверху і знизу, а також одне від одного інтервалом не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (–), множення (х), ділення (:).

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмі- щують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійно- го значення, вписують безпосередньо в рядках тексту.

Розшифрування значень символів і числових коефіцієнтів тре- ба подавати безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони у формулі зазначені. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки, потім зазначають символ, ставлять тире і записують пояснення з маленької літери. Пояснення кожного сим- вола і числового коефіцієнта записують з нового рядка; кожний ря- док завершують крапкою з комою, а останній — крапкою.

Усі наведені в таблицях дані мають бути достовірними, од- норідними і порівнянними, в основу їх групування покладають лише суттєві ознаки.

Формули в курсовій або дипломній роботі (якщо їх більше од- нієї) нумерують у межах розділу.

Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула тре- тього розділу).

Нумерувати рекомендується лише ті формули, на які у подаль- шому є посилання у тексті.

Номер, який не вміщується в одному рядку з формулою, пе- реносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Якщо форму- ла знаходиться у рамці, то номер такої формули записують ззовні рамки з правого боку напроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єд- наних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться посередині групи формул і звернене в бік номера.

Необхідно знати і правила пунктуації в тексті з формулами. За- гальне правило тут таке: формула входить до речення як його рівно- правний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розді- лові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, перед- бачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є уза- гальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за од- ною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з ко- мою, що ставляться безпосередньо за формулою перед її номером.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять посе- редині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначальники і матриці, розділові знаки можна не ставити.

Також необхідно звернути увагу на загальні правила подання приміток і виносок.

Примітки вміщують у роботі за необхідності пояснення змісту тексту, таблиці або ілюстрації.

Примітки розміщують безпосередньо після (нижче) тексту, таблиці, ілюстрації, яких вони стосуються.

Якщо примітка одна, то її не нумерують. Слово «Примітка» друкують з великої літери з абзацного відступу не підкреслюючи. Після слова «Примітка» ставлять крапку і з великої літери в тому ж рядку подають текст примітки. При цьому рекомендується вико- ристовувати шрифт меншого розміру, ніж той, яким надруковано основний текст.

Декількапримітокнумеруютьпослідовно,вмежаходнієїсторінки, арабськими цифрами з крапкою. Після слова «Примітки» ставлять двокрапку і з нового рядка з абзаца після номера примітки з великої літери подають тест примітки.

Приклад «Примітки»:

1. Текст примітки.

2. Текст примітки.

Пояснення до окремих даних, наведених у тексті або в табли- ці, допускається оформляти виносками. Їх нумерують окремо для кожної сторінки арабськими цифрами у вигляді верхнього індексу.

Якщо виноска на сторінці одна, то її допускається позначати символом у вигляді зірки (*).

Знаки виноски проставляють безпосередньо після того слова, числа, символа, речення, до якого дають пояснення. Текст виноски вміщують під таблицею або внизу сторінки і відокремлюють від та- блиці чи основного тексту лінією завдовжки 40–50 мм, проведеною в лівій частині сторінки.

Номер або символ (*) і текст виноски друкують з абзацного від- ступу через один міжрядковий інтервал.

Приклад

«... як можна співвіднести кібернетику* — науку управління — й організаційно-технічний інструментарій — зрозуміти нелегко. На- копичення визначень неминуче веде до термінологічної та понятій- ної плутанини...».

*Тут і далі в жодному разі не ставляться під сумнів теоретичні й практичні результати досліджень як такі. Мова йде лише про тер- мінологію.

Для ствердження власних аргументів посиланням на авторитет- не джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору, слід наводити цитати.

Науковий етикет вимагає точного відтворення цитованого тек- сту, без найменшого спотворення змісту джерела.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збережен- ням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запро- поновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використо- вується вираз «так званий»;

б) цитування має бути повним, без довільного скорочення ав- торського тексту і без перекручень думок автора. Допускається пропуск слів, речень, абзаців за умови, якщо це не спотворює автор- ського тексту; такі пропуски позначаються трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кін- ці). Якщо перед вилученим текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути

гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оці- нювання його результатів. Посилатися при цьому слід на джерело непрямого цитування, наприклад: (цит. за:...);

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо в обох випадках це може вплинути на рівень дипломної (курсовоґ) роботи: надмірне цитування створює враження її компілятивності, а недостатнє знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

є) якщо необхідно виявити власне ставлення до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках став- лять знак оклику або знак питання;

є) якщо виникає необхідність виділити в цитаті деякі слова, зро- бити якесь застереження, то одразу після цього ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора дипломної (курсової) ро- боти, а весь текст застереження береться у круглі дужки. Наприк- лад: (курсив наш. — B.C.), (підкреслено нами. — B.C.).

Посилання, в бібліографічному розумінні цього слова, означає вказівку на джерело інформації (книгу, статтю, документ тощо). Воно є обов’язковим, якщо в роботі наведено цитату чи якісь важ- ливі або оригінальні фактичні (цифрові) дані, принципові поло- ження або точки зору різних авторів.

Посилання в роботах слід оформляти у вигляді квадратних дужок безпосередньо в тексті роботи одразу після цитати чи даних, що потребують такого посилання. Спочатку зазначають арабськими циф- рами порядковий номер джерела інформації, під яким воно внесено у

«Список використаних джерел», а потім (через кому) — номер сторін- ки (чи сторінок), на яких вміщено саме ту інформацію, на яку робить- ся посилання, наприклад, «... текст цитати... [25, 235–237]». Якщо в роботі просто згадується якесь видання (джерело інформації), то по- силання на нього не передбачає вказівки конкретних сторінок, напри- клад, «... у працях [1–7]...», «... як зазначається в роботі [12]».

При посиланні на розділи, підрозділи, пункти, підпункти, роботи зазначають їх номери, наприклад «...у розділі 4...», «... дивись 2.1....»,

«... за 3.4.4....», «... відповідно до 2.3.4.3....», «... у додатку Б...».

Посилання на ілюстрації та формули роботи вказують порядко- вим номером ілюстрації чи формули — останній беруть у дужки, на- приклад, «рис. 1.2, у формулі (2.1)».

На всі таблиці курсової або дипломної роботи повинні бути по- силання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено,

наприклад: «...у табл. 1.2». У повторних посиланнях вживають ско- рочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Список використаних джерел — це обов’язкова складова час- тина, важливий елемент наукового апарату роботи, в котрій міс- тяться бібліографічні описи використаних джерел. Розміщується після висновків.

Бібліографічний апарат є своєрідним ключем до використаних автором джерел, ознакою наукової етики і культури наукової праці. Крім того, він є показником рівня обізнаності автора з наявною до- слідницькою літературою за темою його роботи.

Описи джерел у «Списку використаних джерел» мають бути повними і точними, з дотриманням встановленої послідовності розміщення окремих бібліографічних відомостей. Орієнтуватися тут потрібно насамперед на бібліографічні каталоги та покажчи- ки. Але якщо виникає необхідність самостійно описати джерело, то слід звертатися до чинних державних стандартів: ДСТУ 3582-97

«Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові та бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила» та інші.

Джерела у «Списку використаних джерел» слід розміщувати в порядку, за яким вони вперше згадуються в тексті або в алфавітно- му порядку початкових букв бібліографічного опису. В останньому випадку можливе виділення окремих видів джерел за їх походжен- ням або змістовими особливостями.

Усі джерела (з першого по останнє) мають бути пронумеро- вані за принципом суцільної нумерації арабськими цифрами. Якщо використано дві чи більше праць одного автора, то вони вказуються у хронологічній послідовності їх публікації.

Відомості про джерела, включені до списку, треба давати відпо- відно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів із бібліотечної та видавничої справи. Зокрема, потрібну інформацію можна одержати із таких стандартів: ГОСТ 7.1-84 «Би- блиографическое описание документа. Общие требования и прави- ла составления», ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Ско- рочення слів в українській мові в бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «Библиографическая запись. Со- кращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

Найтиповіші випадки бібліографічних описів:

Додатки оформляють як продовження курсової або дипломної роботи, її окрему частину, розміщуючи після «Списку використа- них джерел» у порядку появи на них посилань у тексті роботи.

Кожен додаток починають з нової сторінки. Додаток має заго- ловок, надрукований у верхній частині аркуша малими літерами з першої великої симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується сло- во «Додаток А» і велика літера, що позначає конкретний додаток.

Додатки треба позначати послідовно великими літерами україн- ської абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, до- даток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: пе- ред кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крап- ку, наприклад, «А.2» — другий розділ додатка А; В.3.1 — підрозділ

3.1 додатка В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 — другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А.1) — перша формула до- датка А.