Напрями сучасної психології

На початку ХХ ст. у психології виникає кризова ситуація, яка була пов’язана з тим, що метод інтроспекції не дав помітних ре­зультатів, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності, вирішити проблему зв’язку фізіологічного та психічного, відкри­вся значний розрив між психологічною теорією та даними експе­рименту.

Біхевіоризм (англ. behaviour - поведінка). Основополож­ники - американські вчені Джон Уотсон (1878-1958) і Едуард-Лі Торндайк (1874-1949). Біхевіористи вважали, що предметом пси­хології повинні бути не свідомість чи душевні явища, що є недо­ступними науковому спостереженню, а поведінка. Основне завдання біхевіоризму полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою з таким розрахунком, щоб, знаючи стимул S, можна було б наперед передбачити реакцію R людини і навпаки. Формула класичного біхевіоризму S -> R.

На думку біхевіористів, вся поведінка, за деяким винятком вроджених інстинктивних реакцій або безумовних рефлексів, є умовно-рефлекторною, тобто закріпленням певних реакцій на по­дразники. При цьому ті вчинки, які позитивно підкріплюються, здійснюються частіше, а ті, що караються, - рідше. Отже, поведі­нка є або результатом научіння - індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок.

Біхевіористична концепція є механістичною за своєю сутніс­тю: людина чи тварина в ній розглядаються як пасивний механізм, що відповідає на впливи, незалежно від наявності свідомості.

Гештальтпсихологія. Сформувалася вона в 20-30-х роках XX ст. завдяки працям Макса Вертгеймера (1880-1943), Вольфга­нга Келера (1887-1967), Курта Коффки (1886-1941) та інших ні­мецьких психологів. Вони виступили проти асоціативної психології В. Вундта і Е. Тітченера, які стверджували, що складні психічні фе­номени утворюються з простих за законами асоціацій. Це була від­повідь на ті вчення, що роздрібнюють психіку на окремі елементи.

Поняття про гештальт (немає точного перекладу, можна розуміти як “форма”, “цілісність”, “образ”) зародилося при вивченні сенсорних утворень, коли виявилася “первісність” їх структури відносно компонентів (відчуттів). Наприклад, хоча ме­лодія при її виконанні в різних тональностях і породжує різні від­чуття, але упізнається як та сама. Гештальтисти підкреслювали якісну своєрідність цілого, вважаючи, що воно не зводиться до суми складових і не виводиться з них. Вони гадали, що мислення полягає в усвідомленні структурних вимог до елементів проблем­ної ситуації і в діях, які відповідають цим вимогам. На їх думку, побудова складного психічного образу відбувається в інсайті - процесі миттєвого схоплювання структури у полі сприймання.

Основне положення гештальтизму: явище не є просто сума його частин. Поведінка втрачає свій смисл, якщо розбити її на окремі складові.

Гештальтисти своїми дослідженнями зробили цінний внесок у вивчення проблем сприймання, пам’яті, мислення, в утвер­дження системного підходу до вивчення психічних явищ. Але, ро­зірвавши аналіз і синтез, вони відмежували просте від складного, створили значні труднощі у пізнанні складного.

Психоаналіз. Найстаріший напрям. Його засновником був австрійський психіатр і психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939). До Фрейда вже писали про те, що людиною управляють неусвідом- лювані спонукання, інстинкти, потреби.

З точки зору психоаналізу людьми управляють ірраціональні спонукання, які знаходяться у несвідомому. Саме сюди витісня­ються недоступні для індивіда потреби (секс) і травмуючі пережи­вання, які є причиною невротичних станів. Завдання психоаналі- тика полягає в тому, щоб виявити за допомогою аналізу вільних асоціацій і сновидінь переживання, які травмують особистість, до­помогти усвідомити їх, а отже, звільнитися від них.

У структурі особистості Фрейд виділив три компоненти, що взаємодіють: Воно (Ід), Я (Его) і Над-Я (Супер-Его). Воно і Над-Я локалізовані в несвідомому.

Воно - зосередження природжених інстинктів і потягів, серед яких провідну роль відіграють: “інстинкт життя” (Ерос) - це ста­тевий інстинкт (лібідо), інстинкт самозбереження; “інстинкт сме­рті” (Танатос) - це потяг до смерті і руйнування. Воно є джерелом психічної енергії, рушійною силою людської поведінки.

Я є свідомістю людини, яка в інтересах самозбереження при­гнічує інстинкти і потяги відповідно до вимог соціального середо­вища.

Над-Я - носій моральних норм, що формується несвідомо за життя людини в процесі виховання, проявляється як совість, вико­нує функцію критики. Постійний і непримиренний конфлікт між цими компонентами, за Фрейдом, породжує почуття напруженості і тривоги, що частково знімаються за допомогою захисних механізмів: витіснення (переведення того, що не відповідає прин­ципу реальності, у несвідоме), проекції (перенесення власних переживань на об’єктивну реальність), регресії (повернення до нижчих форм поведінки) і сублімації (витрачання енергії, трансфор­мація бажань на різні дозволені форми діяльності).

Послідовники З. Фрейда переглянули його теорію. Так, австрійський психолог Альфред Адлер (1870-1937) у своїй індиві­дуальній психології заперечував існування чіткої межі й гострих суперечностей між свідомістю і несвідомим, а основоположник аналітичної психології швейцарський психолог Карл-Гюстав Юнг (1875-1961) розглядав людину з точки зору того, що є в ній пози­тивного, а не її недоліків.

Американські психологи-неофройдисти Карен Хорні (1885­1952), Гаррі-Стек Саллівен (1892-1949), Еріх Фромм (1900-1980), реформуючи психоаналіз Фройда, були впевнені, що особливості людської психіки залежать і від несвідомого її ядра, і від соціаль­них умов життя індивіда. Вони стверджували, що спонукають людину до активності не тільки біологічно задані неусвідомлювані інстинкти, а й набуті прагнення до безпеки і саморегуляції (Хорні), образи себе та інших, що сформувалися в ранньому дитинстві (Саллівен), вплив культури (Фромм).

Когнітивна психологія. Це один із сучасних напрямів пси­хології, її представники - німецький психолог Ульріх Найссер (нар. 1928) та інші - вважають, що вирішальну роль у поведінці суб’єкта відіграють знання. Вони досліджують внутрішню органі­зацію основних психічних процесів: сприймання, пам’яті, мис­лення. Центральне місце відводиться питанням систематизації знань у пам’яті суб’єкта, співвідношення словесних і образних компонентів у процесах мовлення і мислення.

Напрям виник під впливом теоретико-інформаційного під­ходу. Тому він передбачає створення моделей психічних процесів на основі аналогії між обробленням інформації машиною і люди­ною. Основне поняття когнітивної психології - схема. Так, процес сприймання інтерпретується як певний набір послідовних змін,

опосередкованих когнітивною схемою - нервовими і психологіч­ними структурами, які формуються у людини разом із набуванням досвіду.

Гуманістична психологія. Найвідоміші представники цього напряму - американські психологи Гордон Олпорт (1897-1969), Карл Роджерс (1902-1987), Абрахам Маслоу (1908-1970) - вважа­ють, що предметом психологічного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до самоактуалізації, розвитку конструктивного начала людського “Я”. Вони стверджують, що людина відкрита для світу і наділена від природи потенційними можливостями для безперервного роз­витку і самовдосконалення, вона шукає сенс життя, а її базисними потребами є любов, творчість, інші найвищі цінності.

Свобода волі і здатність до незалежного вибору мають вирі­шальне значення для людини. Реальний світ такий, яким хоче ба­чити його людина. Кожна людина - унікальна.

Діяльнісний підхід. Він був властивий радянській психологіч­ній науці, яка зробила значний внесок у розвиток світової психо­логії, про що свідчить її визнання багатьма зарубіжними вченими. Представники діяльнісного підходу розглядали психіку як функ­цію мозку, спрямовану на відображення об’єктивної дійсності в процесі активної взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто в процесі діяльності.

У розвитку цього напряму найпомітнішими є наукові доробки російських, українських та зарубіжних дослідників О. Леонтьєва, Л. Виготського, С. Рубінштейна, Б. Ломова, Г. Кос- тюка, П. Зінченка, Анрі Валлона тощо.

Охарактеризовані напрями і підходи до вирішення основних психологічних проблем свідчать про те, що психологія все ще пе­ребуває в пошуках свого предмета дослідження. Отримані наукові результати все більше розширюють сферу людського пізнання. 32

Нерідко вони змушують заново переосмислити ці проблеми. Тому можлива поява тенденцій, які стануть новими ланками безперерв­ного процесу пізнання психіки людини.

1.8.