Особливості психічного відображення. Стадії розвитку психіки

Ще в давні часи людина звернула увагу на те, що існують явища речові (навколишня природа, люди, різні предмети) і нема­теріальні (образи різних людей і предметів, спогади про них, пере­живання), таємничі, часом важко пояснені.

З матеріалістичної точки зору психіка є властивістю високо- організованої матерії відображати об’єктивну реальність і на ос­нові сформованого при цьому психічного образу регулювати дія­льність суб’єкта та його поведінку.

З цього визначення випливає, що основними, тісно взаємо­пов’язаними між собою функціями психіки є: відображення об’єктивної реальності та регулювання індивідуальної поведінки і діяльності.

Відображення характеризує здатність матеріальних об’єктів у процесі взаємодії відтворювати у своїх змінах особливості і риси об’єктів, що впливають на них. Форма відображення залежить від форми існування матерії.

У природі можна виділити три основних форми, або рівня, відображення.

Нижчому рівню відповідає фізична форма відображення, ха­рактерна для взаємодії об’єктів неживої природи. Усьому живому притаманна біологічна форма відображення. Біологічна форма ві­дображення проявляється в активності (зовнішньої і внутрішньої) на прямі впливи, які самі по собі позитивно чи негативно вплива­ють на організм.

Як форма відображення дійсності високоорганізованою ма­терією - нервовою системою, мозком, психіка характеризується рядом особливостей.

Психічне відображення не дзеркальне, не пасивне, воно пов’язане з пошуком та вибором адекватним умовам способів дій, це активний процес, пов’язаний з пошуком та добором способів дій, що відповідають умовам середовища. Іншою особливістю психічного відображення є його суб’єктивність: це опосередко­вано минулим досвідом людини та її індивідуальністю. та виявля­ється насамперед у тому, що бачимо один світ, але постає він для кожного з нас по-різному. Водночас психічне відображення дає можливість будувати “внутрішню картину світу”, адекватну об’єктивній реальності, і тут необхідно відзначити ще одну влас­тивість психічного - його об’єктивність. Лише завдяки правиль­ному відображенню можливе пізнання людиною навколишнього світу. Критерієм правильності є практична діяльність, в якій пси­хічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається. Ще однією важливою особливістю психічного відо­браження є його випереджувальний характер, воно робить мож­ливим передбачення в діяльності та поведінці людини, що дозво­ляє приймати рішення з певним часово-просторовим випереджен­ням відносно майбутнього.

Найважливішою функцією психіки є регуляція поведінки і діяльності, завдяки чому людина не тільки адекватно відображає навколишній об’єктивний світ, але й має можливість його пере - творення в процесі цілеспрямованої діяльності. Адекватність ру­хів і дій людини умов, знарядь і предмета діяльності можлива тільки в тому випадку, якщо вони правильно відображаються суб’єктом. Ідея регулюючої ролі психічного відображення була сформульована ще Й. М. Сєченовим, який зазначав, що відчуття і сприймання є не тільки пусковими сигналами, але й своєрідними “зразками”, відповідно до яких здійснюється регулювання рухів.

Психіка є продуктом тривалого і складного процесу розвитку органічної природи. Найпростіші мікроорганізми не мають пси­хіки. Для них характерна елементарна форма відображення - под­разливість.

Поява психічної форми відображення як властивості особли­вої матерії пов’язана з виникненням найпростішої нервової сис­теми. Така нервова система вперше з’являється у кишковопорож­нинних тварин (гідра, медуза, актинія). Ця нервова система являє собою окремі нервові клітини з відростками, що переплітаються між собою, і називається дифузійною. За такої нервової системи спостерігаються недиференційовані реакції всього організму на різні подразники. Тут ще немає будь-якого керуючого центру.

Керуючий центр з’являється на наступному етапі розвитку нервової системи - гангліозної (вузлової). У хробаків нервові ву­зли (ганглії) розташовані в кожному сегменті тіла. Усі вузли з’єд­нані між собою, і організм діє як єдине ціле. При цьому головний вузол влаштований значно складніше, ніж усі інші, і реагує більш диференційовано на зовнішні подразники.

Нервова система, характерна для комах, є подальшим розвит­ком і ускладнення гангліозної нервової системи. Тут уже чітко виді­ляються черевна, грудна та головна ділянки. Помітно ускладню­ється головний вузол, який регулює рух кінцівок, крил та інших органів. У вищих комах (бджоли, мурашки) є нюхові, смакові, до­тикові і зорові відчуття.

У хребетних тварин з’являється новий тип нервової сис­теми - центральна, для якої характерне виділення спинного і голо­вного мозку. Розвиток центральної нервової системи виявлється в поступовій кортікалізації, тобто збільшенні об’єму і ролі кори го­ловного мозку.

Розвиток центральної нервової системи у різних тварин від­бувається неоднаково і нерівномірно. Він обумовлений способом життя виду, особливостями середовища проживання.

Для птахів вирішальне значення має зір, і зорова сфера кори була у них найбільше розвинена. У мавп і людини провідну роль відіграють зорові відчуття. Зорова сфера кори у них розвинена зна­чно краще, ніж, наприклад, нюхова.

О. М. Леонтьев виділив в еволюційному розвитку психіки тварин три стадії: стадію елементарної сенсорної психіки, перцеп- тивної психіки та стадію інтелекту.

Тварини на стадії елементарної сенсорної психіки здатні ві­дображати лише окремі властивості зовнішніх впливів. До істот, які перебувають на нижчому рівні цієї стадії і мають лише зачатки психіки, належать найпростіші. Вони здатні до досить складних переміщень у просторі. Їхні рухи відбуваються в бік від сприятли­вих умов середовища (позитивні таксиси), або в бік від несприят­ливих умов (негативні таксиси). Уже на цій стадії живі організми здатні до елементарних форм навчання, тобто формування умов­них реакцій. У ряді дослідів посуд, у якому перебували інфузорії туфельки, було поділено на дві частини. Одна частина була освіт­лена, а інша - ні, при цьому світло поєднувалося з “покаранням” (підвищена температура, електричний струм). У результаті інфузо­рії, раніше байдужі до характеру освітлення, починали віддавати пе­ревагу безпечній частині посуду навіть за відсутності негативних пі­дкріплень, орієнтуючись тільки на світло. Із зростанням рівня філо­генетичного розвитку відбувається ускладнення поведінки. У червів та молюсків з’являються цілі ланцюги вроджених таксистів.

На стадії перцептивної психіки тварини відображають зов­нішню дійсність у формі цілісних образів речей. На цій стадії перебувають хребцеві, практично всі членистоногі, у тому числі комахи, а також головоногі молюски. Основу всіх форм поведінки тварин становлять інстинкти, тобто генетично фіксовані, успад­ковані форми поведінки. Як і морфологічні ознаки, вони відтворю­ються у кожної особини цього виду у відносно незмінній формі. Згідно із Ст. А.

Висока доцільність інстинктів здавна породжувала теорії про “розумність”. Однак з часом ці теорії поступилися місцем прямо протилежним оцінкам. Стали свідчити про “сліпоту” інстинктів. Якщо позбавити сенсу якусь інстинктивну дію, тварина все одно завершує її і переходить до наступної. Ригідність інстинкту доці­льна: вона відображає пристосованість тварини до постійності певних умов існування. В інстинктивній дії виділяють дві фази. Перша - більш лабільна, підготовча, пошукова, друга - консерва­тивна, завершальна. На завершальній фазі виконуються, власне, інстинктивні рухи.

Переважання вроджених інстинктивних форм поведінки на цій стадії розвитку психіки не означає, що у тварини відсутня можливість навчання. Багато інстинктивних актів остаточно фор­муються в її індивідуальному досвіді, що забезпечує пристосу­вання інстинктивної дії до умов середовища. Звичайно, пластич­ність інстинктивної дії при цьому обмежена і визначається генетич­но заданою варіативністю. По суті, будь-яка дія тварин являє собою складне переплетення видотипічних і набутих елементів поведінки. Згідно з уявленнями К. Е. Фабрі на стадії перцептивної психіки кожен поведінковий акт формується в онтогенезі шляхом реалізації генетично фіксованих компонентів видового досвіду у процесі індивідуального навчання. Індивідуально набуті і закріп­лені у вправах способи поведінки тварин називаються навичками. Утворення навичок залежить від рівня розвитку нервової системи і психіки тварини: чим вище стоїть тварина на філогенетичних ща­блях, тим складніші навички і легше їх вироблення.

Наступна стадія розвитку психіки тварин - стадія інтелекту, вона характеризується ще більш складним відображенням дійсно­сті, яке полягає у здатності не тільки відображати окремі предмети в їх цілісності, але й встановлювати відносини між предметами.

Німецький психолог В. Келер, один із засновників гештальт­психології, працюючи на експериментальній станції на о. Тене­рифе, досліджував мислення у людиноподібних мавп. Він виявив, що тварини в нових для них ситуаціях здатні відшукувати нові способи вирішення завдань, коли не спрацьовує накопичений арсенал навичок, причому нові дії запозичуються з минулого дос­віду. Перенесення минулого досвіду у нові умови можливе завдяки тому, що тварини встановлюють відносини між речами і на основі цього будують свою поведінку. Це відбувається так.

На більш низькому щаблі розвитку знаходження рішення в проблемній ситуації відбувається повільно, шляхом численних проб, у процесі яких вдалі операції поступово закріплюються, а зайві так само повільно загальмовуються, відмирають. На стадії ін­телекту тварина спочатку робить безліч спроб, що не приводять до вирішення завдання, потім настає раптове розуміння зв’язків і структури проблемної ситуації - інсайт, що майже одразу приво­дити до успіху. Якщо досвід повторюється ще раз, то знайдене рішення відтворюється вже без попередніх спроб. Знайдене рішення легко переноситься в інші умови, аналогічні тим, в яких це рішення вперше було впроваджено. При цьому інтелектуальна форма поведінки істотно відрізняється від простого навчання, тобто формування навичок. Інтелектуальний розвиток вищих мавп показує, що людське мислення має реальні передумови у світі тварин, що відображається в природній спадкоємності розвитку психіки людини і тварин. Однак не варто перебільшувати подіб­ність між ними, виводячи закони існування людини з тих законів, якими регулюється життєдіяльність тварин. Інтелектуальна пове­дінка, властива вищим ссавцям і досягає особливо високого розвитку у людиноподібних мавп, являє собою ту верхню межу розвитку, за якою починається історія розвитку психіки зовсім ін­шого, якісно нового типу - історія розвитку людської свідомості.

3.3.