ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Абстрагування — особливий прийом мислення, який дозво- ляє залишати осторонь несуттєві властивості, зв’язки і відношення предметів, водночас фіксувати ті риси, які в даному дослідженні роз- глядаються як істотні, суттєві.

Агностицизм (грец. а — заперечення, gnosis — знання) — філо- софська установка, згідно з якою неможливо однозначно довести відповідність поняття дійсності, а отже, побудувати істинну всеохо- плюючу систему знання.

Академік — академічне звання дійсних членів НАН та галузе- вих академій України: найвище вчене звання, яке мають особи, об- рані до Академій наук.

Аксіома — деяке вихідне твердження, інтуїтивно очевидне або апріорі істинне, яке приймається без доказів як опорне в деякій те- орії і з якого (або сукупності яких) виводяться всі інші положення цієї теорії в межах прийнятих у ній правил виведення.

Аксіоматичний (грец. axioms — загальноприйняте) метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — спосіб побудови наукової теорії у ви- гляді систем постулатів (аксіом) і правил висновку (аксіоматики).

Актуальність теми — сучасність, злободенність, важливість будь-чого на даний момент і в даній ситуації для вирішення даної проблеми.

Алгоритм — сукупність точних приписів чи правил, за якими можна розв’язувати однотипні завдання.

Аналіз (грец. analysis — розкладання) — уявне або практичне розчленування цілого на частини. Це метод пізнання, за якого ви- конують практичне або розумове розчленування об’єкта досліджен- ня на його складники з метою дослідження окремих частин як еле- ментів складного цілого. Це дає змогу виявити структуру об’єкта, відокремити суттєве від несуттєвого, звести складне до простого. Аналіз явища в процесі розвитку дає можливість виділити в ньому окремі етапи, суперечливі тенденції тощо. Мета аналізу — пізнан- ня окремих частин об’єкта як елементів складного цілого. Умовою всебічного пізнання об’єкта дослідження є багатогранність його аналізу. Нерозривно пов’язаний із синтезом — зворотним процесом об’єднання в одне ціле частин, ознак, властивостей об’єкта, визна- чених за допомогою аналізу.

Аналогія (грец. analogia — відповідність, подібність, схожість) — метод пізнання, заснований на перенесенні однієї або кількох ха- рактеристик із відомого явища на невідоме. Це міркування, в яких із подібності двох об’єктів за окремими ознаками робиться висновок про їх подібність і за іншими ознаками. Використовується при ви- суненні гіпотез, дає поштовх до висловлювання припущень. Анало- гія повинна базуватися на суттєвих ознаках і якнайбільшій кількості схожих характеристик об’єктів порівняння. Зв’язок ознаки, щодо якої роблять висновок, зі знайденими в об’єктах загальними ознака- ми повинен бути дуже тісним. Аналогія не повинна вести до висно- вку про схожість об’єктів в усіх ознаках. Висновок за аналогією по- винен доповнюватися дослідженням відмінностей і доказами того, що ці відмінності не можуть служити підставою для відмови від ви- сновків за аналогією.

Анкетування — один із засобів письмового опитування значної кількості респондентів за повною схемою анкети або опитувального листа.

Анотація — короткі відомості про книгу, статтю, монографію.

Анотування — процес аналітичного опрацювання наукового документа, що полягає в складанні стислої характеристики змісту і призначення документа, основної його теми і мети виконаної робо- ти.

Апорія — суперечність у міркуванні, яка здається непереборною. Апостеріорі та апріорі — філософські категорії, за допомогою яких позначають знання, набуті з досвіду (від лат. аposteriori) і

знання, що передують досвіду (від лат. аргіорі). Таке розмежуван- ня насправді відносне, оскільки будь-яке знання так чи інакше пов’язане з досвідом і практикою.

Аргумент — положення, яке використовується для доведення істинності тези.

Аргументування — логічний процес, суть якого — довести істин- ність власних суджень (тезу, доказу) за допомогою інших суджень (аргументів, доказів).

Аспект — точка зору, за якою розглядається об’єкт дослід- ження.

Бібліографічний опис — і процес, і результат аналітичного опра- цювання наукових документів, що полягає в складанні за встанов- леними правилами переліку відомостей про документ, які дають змогу повністю визначити цей документ і знайти його серед інших з метою використання його в різних видах праць.

Брошура — друковане видання обсягом від 5 до 48 сторінок.

Валідність — критерії оцінки якості тексту.

Верифікація (лат. verus — істинний ifacio — роблю) — емпіричне підтвердження істинності наукових тверджень шляхом емпіричної їх перевірки. Відбувається шляхом зіставлення їх з об’єктом дослі- дження, даними відчуття та експерименту, це повторюваність ре- зультату дослідження.

Визначення — логічна дія, за допомогою якої об’єкт повинен відрізнятися від інших шляхом встановлення його специфічних і типових ознак чи такого розкриття змісту терміна, яке позначає да- ний об’єкт і замінює опис його властивостей.

Вимірювання — операція, в основі якої лежить порівняння об’єктів за певними подібними властивостями чи ознаками з ви- користанням кількісних характеристик. Це подання властивостей реальних об’єктів у вигляді числової величини, процедура надан- ня числових значень властивостям реальних об’єктів за допомогою одиниць виміру.

Висловлювання — думка, виражена розповідним реченням, яка може бути істинною або помилковою.

Відкрита система — система, доступна для проникнення в неї потоків речовин, енергії, інформації.

Відображення — загальна властивість матерії, яка полягає в тому, що за певних умов взаємодії одна матеріальна система відтворює у

специфічній для неї формі певні сторони іншої системи, яка вза- ємодіє з нею.

Впровадження результатів наукових досліджень — передаван- ня на виробництво або в повсякденну практичну діяльність науко- вої продукції (звітів, інструкцій, технічних умов, технічних проек- тів, тимчасових вказівок та ін.), що забезпечує техніко-економічний ефект, у зручній для реалізації формі.

Галузь інформації — це сукупність документованих або публіч- но оголошених відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності.

Генезис — процес створення та становлення будь-якого природ- ного чи соціального явища.

Гіпотеза (грец. hypothesis — основа, припущення) — наукове пе- редбачення, припущення, істинність якого не визначено, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів, причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза — наукове припущення щодо певних влас- тивостей явищ, яке потрібно обґрунтувати теоретично та довести на практиці. Потреба в гіпотезі виникає в науці тоді, коли не зрозумі- лий зв’язок між явищами, причина їх, хоча відомо багато обставин, що передують або супроводжують його; коли за деякими характе- ристиками сучасного треба встановити картину минулого; на під- ставі минулого і сучасного треба зробити висновок про майбутній розвиток явища. Гіпотеза має ймовірний характер і потребує пере- вірки, доведення. Після такої перевірки гіпотеза або стає науковою теорією, або видозмінюється.

Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб міркування, оснований на дедукції наслідків із гіпотез.

Гіпотетичний метод — науковий метод дослідження, що базу- ється на гіпотезі — науковому припущенні, яке висувається для пояснення певного явища і потребує перевірки й теоретичного об- ґрунтування для того, щоб стати достовірною науковою теорією.

Гносеологія — вчення про сутність і закономірності пізнання.

Головна функція науки — розвиток системи знань, яка сприяє найбільш раціональній організації виробничих відносин і викорис- танню виробничих сил в інтересах всіх членів суспільства. Розкла- дається на низку конкретних функцій: пізнавальну — задоволення потреб людей у пізнанні законів природи і суспільства; культурно-

виховну — розвиток культури, гуманізація виховання і формування нової людини; практично-діючу — удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Дедукція (лат. deductio — відводжу, виводжу) — метод пізнання, за яким висновок щодо конкретного явища робиться на підставі за- гальних наукових положень: висновок від загального до часткового (особливого). Дедукція — протилежність індукції.

Детермінізм (лат. determino — визначаю) — вчення про всеохо- плюючий об’єктивний взаємозв’язок і причинну зумовленість явищ соціоприродного середовища.

Дефініція — коротке визначення змісту якогось поняття.

Диз’юнкція — логічна операція, за допомогою якої із двох чи більше суджень вибудовується нове судження шляхом оператора диз’юнкції, якому відповідає сполучник «або».

Дисертація — кваліфікаційна наукова праця, виконана особисто у вигляді спеціально підготовленого рукопису або опублікованої наукової монографії для здобуття наукового ступеня. Містить на- уково обґрунтовані теоретичні або експериментальні результати, наукові положення, висунуті автором для публічного захисту, ха- рактеризується єдністю змісту і свідчить про особистий внесок здо- бувача в науку.

Дискурс (франц. discours — промова, виступ) — організація мовної діяльності (писемної, усної), яка пов’язана з певною проб- лематикою.

Дискурсив — міркування, аргумент, який спирається на розум і логічне міркування. В теорії пізнання протиставляється інтуїції.

Діалектика — фундаментальний науковий принцип і метод пізнання багатопланової і суперечливої дійсності в усіх її про- явах.

Доведення — процедура встановлення істинності гіпотези або будь-якого іншого твердження. Можливі два способи: безпосеред- ній, який полягає в тому, що в процесі практичних дій відбувається зіставлення деякого припущення з фактичним станом об’єкта до- слідження (наприклад, спостереження, експеримент, демонстрація, вимірювання, розрахунки, облік та інші); опосередкований, коли істинність гіпотези або твердження доводять способом умовиводів

на основі вже наявних знань у вигляді різних законів і положень, істинність яких уже доведено. У структурі доказів виділяють тезу — точно і чітко сформульоване твердження, що підлягає доведенню, аргумент — положення, яке використовують для доведення й істин- ність якого встановлено раніше, і форму — спосіб зв’язку аргумен- тів між собою та тезою, логічну послідовність переходу від аргумен- та до аргумента, а потім до тези.

Довідково-інформаційний фонд — це сукупність упорядкованих первинних документів і довідково-пошукового апарату, призначе- них для задоволення інформаційних потреб.

Догматизм (грец. dogma (dogmatos) — думка, філософське вчен- ня) — спосіб мислення, за яким певне вчення або положення вважа- ють істиною, не враховуючи конкретних умов життя.

Доказ — обґрунтування (встановлення) істинності будь-якого твердження за допомогою інших тверджень, істинність яких дове- дена.

Докторська дисертація — кваліфікаційна наукова робота, в якій сформульовано і обґрунтовано наукові положення, що характери- зуються як новий напрям у відповідній галузі науки, або здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, що має велике народногосподарське та соціально-культурне значення.

Документ — матеріальний об’єкт, що містить фіксовану інфор- мацію для її збереження і використання.

Документ друкований — друкована продукція, яка стано- вить певний вид наукового документа, що пройшов редакційно- видавниче опрацювання (книжки, журнали, брошури).

Документ науковий — носій, в якому зафіксовано наукові дані або науково-технічну інформацію з обов’язковим посиланням на те, де, ким і коли його було створено. Наукові документи поділяють на первинні, що містять безпосередні результати наукових дослі- джень і розробок, нові наукові дані або нове осмислення відомих ідей і фактів, та вторинні — результати аналітико-синтетичного і логічного опрацювання одного або кількох первинних документів або відомостей про них.

Документ рукописний, або друкарський — носій інформації, який не проходив редакційно-видавничого опрацювання і не був виданий засобами поліграфії (науково-технічні звіти, документи обліку господарської діяльності, дисертації).

Достовірність — достатня правильність, те, що не викликає сум- нівів, доказ того, що названий результат (закон, закономірність, су- купність фактів та ін.) є істинним, правдивим.

Евристика — сукупність прийомів і методів, які сприяють більш швидкому організованому і цілеспрямованому пошуку істини, хоча і не гарантують її безумовного знаходження.

Економіка науки — розділ наукознавства, який досліджує вза- ємодію науки і виробництва, створює передумови для узагальнення практичного досвіду, його теоретичного осмислення і впливу на ви- робництво.

Експеримент (лат. experimentum — проба, дослід) — метод піз- нання об’єктивної дійсності, пов’язаний з активним і цілеспрямова- ним втручанням дослідника в природні умови існування предметів і явищ або створення штучних умов, необхідних для виявлення від- повідної властивості.

Експлікація — уточнення понять і суджень за допомогою засо- бів символічної чи математичної логіки.

Екстраполяція — процедура перенесення і поширення влас- тивостей, відношень і закономірностей з однієї предметної галузі на іншу.

Епістемологія (грец. epistemologia) — теорія пізнання, розділ фі- лософії, у якому вивчаються закономірності й можливості пізнан- ня, відношення знання до відчуттів, уявлень, понять об’єктивної ре- альності, досліджуються ступені й форми процесу пізнання, умови і критерії його достовірності й істинності.

Завдання наукове — теоретичне завдання, що вимагає вста- новлення невідомої раніше певної закономірності, властивості чи явища.

Закон — необхідне, суттєве, стале співвідношення, внутрішній зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Це філософ- ська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювані відношення залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності.

Закон виключення третього — закон класичної логіки, який стверджує, що із двох суперечливих суджень істинним є або саме висловлювання, або його заперечення. Третього не дано.

Закон протилежності — закон логіки, який стверджує, що не мо- жуть бути одночасно істинними два суперечливих висновки, один з яких щось стверджує, а другий те саме заперечує.

Засоби науки — методи мислення, емпіричного дослідження, а

також технічні засоби.

Збірник — це видання, яке складається із окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей.

Збірник наукових праць — друкований науковий документ, що містить низку наукових матеріалів одного або кількох авторів.

Зміст науки — сукупність інтелектуальних надбань людства, що складається із: теорії як системи знань, яка є формою суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини; суспільної ролі в практич- ному використанні рекомендацій для виробництва благ, що є жит- тєвою необхідністю людей.

Знання — вищий рівень інформації, що функціонує в суспіль- стві, особливим чином перетвореної і опрацьованої людиною, у ре- зультаті чого інформація отримує суть і значення, набуває знакової форми або представляється в цій формі за допомогою інших знань, уже накопичених у пам’яті людства. Це перевірений практикою ре- зультат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості лю- дини.

Ідеалізація — конструювання об’єктів, яких немає в дійсності або які практично не здійснились, наділення об’єктів властивостя- ми, які відповідають ідеалу. Це науковий метод, що базується на створенні певних абстрактних об’єктів, які принципово не можуть бути здійсненими в досліді та реальності. Ідеалізовані об’єкти є гра- ничними випадками тих чи інших реальних об’єктів і виступають як засоби їхнього наукового аналізу, основа побудови теорії ре- альних об’єктів, наприклад: пряма, ідеальний розчин, ідеальний газ, абсолютно чорне тіло тощо.

Ідея (грец. idea — начало, основа, першообраз) — інтуїтивне по- яснення явищ (процесів) без проміжної аргументації, без усвідом- лення всієї сукупності зв’язків, на основі яких робиться висновок. Це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. В ній ві- дображається не лише об’єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворюючою матеріальною силою.

Імплікація — логічна операція, що об’єднує два судження в нове шляхом зв’язки, словесно виражається за допомогою граматичної конструкції «якщо..., то...».

Імпліцитно — заплутано, сплутано, опосередковано (міститься в даному міркуванні).

Індетермінізм (лат. in — префікс на позначення заперечення і determinare — обмежити) — вчення й методологічна позиція, які за- перечують загальну закономірність і причинно-наслідковий зв’язок явищ у природі й суспільстві.

Індукція (лат. inductio — наведення) — метод дослідження та спосіб міркування, при яких загальний висновок будується на осно- ві часткових посилань. У реальному пізнанні індукція завжди ви- ступає в єдності з дедукцією — науковим методом, за якого висно- вок про характеристики будь-якого елемента множини роблять на підставі пізнання загальних характеристик всієї множини.

Інтерпретація — тлумачення, роз’яснення, розкриття змісту явища, яке сприяє його розумінню.

Інтуїція — здатність осягати істини, не звертаючись до роз- горнутого логічного міркування. В логіці та методології розгля- дається як догадка, що потребує перевірки.

Інформатика — наукова дисципліна, що вивчає структуру і за- гальні властивості наукової інформації, закономірності всіх проце- сів наукової комунікації, способи подання інформації; використан- ня кодів для ефективної передачі, зберігання і пошук інформації; обчислювальні машини та їхнє програмне й математичне забезпе- чення тощо. Має свою теорію, що вивчає предмет безвідносно до його використання, і прикладну частину, спрямовану на розвиток інформаційних послуг.

Інформаційне забезпечення — процес задоволення потреб кон- кретних користувачів в інформації, заснований на використанні спеціальних методів і засобів її отримання, опрацювання, накопи- чення та видачі в зручному для користувача вигляді.

Інформація нова — інформація, що відображає новизну запро- понованого рішення або обґрунтовує причину вад, виявлених до- слідженням.

Інформація релевантна — інформація, зміст якої відповідає ін- формаційній потребі, міститься в аналогах, прототипі і стосується лише тієї частини досліджуваних об’єктів, де виявлено суттєві від- мінності.

Ірраціональний — поняття чи судження, протилежне розум- ному, обґрунтованому фактами та логікою.

Істина — правильне, адекватне відображення предметів і явищ дійсності, відтворення їх так, як вони існують поза межами нашої свідомості. Істина об’єктивна за змістом, але суб’єктивна за фор- мою, як результат діяльності людського мислення.

Історичний метод передбачає дослідження виникнення, форму- вання і розвитку об’єктів у хронологічній послідовності, у резуль- таті чого створюються додаткові знання про об’єкт дослідження в процесі його розвитку.

Історія науки — розділ наукознавства, що становить накопичен- ня наукових знань, які характеризують розвиток в історичному ас- пекті і окремих наук, і наукознавства в цілому.

Каталог алфавітний — система карток з описом видання, роз- ташованих в порядку алфавіту за прізвищем авторів та назвами пу- блікації, незалежно від їхнього змісту.

Каталог предметний — містить дані про наявну літературу з певного предмета та інформацію про її згруповані за предметними рубриками, які теж розташовані в алфавітному порядку.

Категорії — форми усвідомлення в поняттях загальних способів ставлення людини до світу, що відображають найбільш загальні та суттєві властивості, закони природи й суспільства.

Категорія — форма логічного мислення, в якій розкриваються внутрішні, суттєві сторони і відносини досліджуваних предметів. Категорії пов’язані з вирішенням основного питання філософії: від- ношення мислення та буття. Основні категорії: матерія, свідомість, рух, простір і час, якість і кількість, зміст і форма тощо.

Класифікація — система співпідпорядкованих понять (класів, об’єктів) будь-якої галузі знання чи діяльності людини, як засіб для встановлення зв’язків між цими поняттями чи класами об’єктів.

Класифікація наук — у наукознавстві виконує функції групу- вання наукових знань у певні системи, що сприяє уніфікації науки, її міжнародних зв’язків і прискоренню темпів розвитку.

Книжка — друкований багатосторінковий неперіодичний твір обсягом понад 48 сторінок.

Компіляція — наукова праця, яка розроблена на основі запози- чених в інших авторів матеріалів без самостійного їх дослідження та опрацювання.

Комплексна проблема — сукупність наукових проблем, комп- лексних теоретичних і практичних завдань, об’єднаних однією на- уковою ідеєю, спільною метою.

Композиція (лат. compositio — складання, створення) наукової роботи — послідовність розташування її частин: основного тексту (глав і параграфів), довідково-супроводжувального апарату.

Конкретизація — науковий метод, який полягає в дослідженні предметів або явищ в усій якісній різнобічності реального їх існу- вання. При цьому досліджується стан об’єктів у зв’язку з певними умовами їх існування та історичного розвитку.

Конспект (лат. conspectus — огляд) — короткий письмовий ви- клад змісту книги, статті, лекції тощо.

Концепція — система поглядів на будь-що, головна думка при ви- значенні мети та завдань дослідження шляхів його проведення. Про- ведений задум, конструктивний принцип різних видів діяльності.

Кон’юнкція — логічна операція утворення складного висло- влювання із двох чи більше простих висловлювань за допомогою зв’язки, якій відповідає сполучник «і».

Кореляція (лат. со — префікс на позначення спільності і relatio — відношення) — співвідношення, відповідність, взаємозв’язок пред- метів або понять; у статистиці — залежність між явищами або вели- чинами, що не має чіткого функціонального характеру.

Курсова робота — робота студента, виконана як підсумок на- вчання на певному курсі. Сприяє розвитку ініціативи і самостій- ності, передбачає систематизацію, закріплення та розширення теоретичних знань студента, оволодіння навичками самостійної, теоретичної, експериментальної роботи, роботи з комп’ютерною технікою, користування літературними джерелами тощо.

Магістерська дипломна робота — самостійна науково-дослідна робота студента, основне завдання якої — продемонструвати рівень наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання; виконує кваліфікаційну функцію.

Мета науки — опис, пояснення і передбачення процесів та явищ дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі відкритих нею законів; теоретичне відображення дійсності з метою викорис- тання в практичній діяльності людей.

Мета наукового дослідження — визначення конкретного об’єкта і всебічне достовірне вивчення його структури, характеристик з ме- тою отримання і впровадження в практику корисних для людини результатів.

Метод (грец. methodos — спосіб пізнання) — спосіб досліджен- ня явищ, планомірний підхід до їх вивчення, послідовність дій у проведенні теоретичного дослідження або практичного здійснення якогось явища або процесу; у найзагальнішому значенні — спосіб, певним чином упорядкована діяльність і своєрідний інструмент для досягнення конкретної мети. Це — сукупність прийомів і опе- рацій теоретичного пізнання і практичного освоєння дійсності, під- порядкованих вирішенню конкретного завдання. Наукові методи ґрунтуються на певних принципах, теоріях і законах.

Метод дослідження — засіб досягнення мети, пізнання явищ дійсності в їх взаємозв’язку і розвитку. Спосіб відтворення дослі- джуваного об’єкта або предмета.

Методика — система правил використання методів, прийомів та операцій у науковому дослідженні.

Методологія (грец. methodos — спосіб пізнання і logos — вчен- ня) — філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, використання принципів світогляду в процесі пізнання і практики; містить сукупність пізнавальних засобів, методів, при- йомів, що застосовуються в певній науці, а також галузь знань, що вивчає засоби, передумови і принципи організації пізнавальної і практично-перетворювальної діяльності людини.

Методологія дослідження — сукупність конкретних прийомів і способів для проведення будь-якого наукового дослідження.

Методологія науки — вчення про принципи побудови, форми і способи наукового пізнання.

Методологія наукового пізнання — вчення про систему нау- кових принципів, форм і способів дослідницької діяльності.

Мінімізація (лат. minimus — найменше) теорії — добір міні- мальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії.

Мова науки — розділ наукознавства, який вивчає певну систему понять, за допомогою яких індивідуальні наукові знання перетво- рюються на колективне надбання.

Модальність (лат. modus — спосіб) — категорія, що позначає різ- ні види відношень висловлювань до дійсності, а також відношення того, хто говорить, до висловлювань.

Моделювання (франц. modeler — ліпити, формувати) — вив- чення об’єкта (оригіналу) шляхом створення і дослідження його копії (моделі), яка заміняє оригінал з певних сторін, які цікавлять

пізнання і підлягають вивченню, непрямий, опосередкований метод наукового дослідження. Це науковий метод, який полягає в теоре- тичних і практичних діях, спрямованих на розробку і використан- ня моделей — образів реальних об’єктів (процесів) у матеріальній чи ідеальній формі, які відображають суттєві властивості об’єктів (процесів), що моделюються, і заміщають їх в ході дослідження. Базується на методі аналогії — можливості вивчення реального об’єкта через дослідження подібного до нього і доступнішого, а саме моделі.

Монографія — друкований неперіодичний науковий документ, в якому подаються результати всебічного вивчення однієї пробле- ми чи теми та який належить одному автору або невеликій групі ав- торів (колективна монографія). Це наукова праця у вигляді книги, яка містить повне або поглиблене дослідження однієї проблеми чи теми.

Навчальні видання — неперіодичні видання, що містять систе- матизовані відомості наукового і прикладного характеру, викладені у формі, зручній для викладання і вивчення.

Наука — динамічна система знань, що розкривають нові явища в суспільстві і природі з метою використання їх у практичній діяль- ності людини. Це сфера людської діяльності, спрямована на вироб- лення і систематизацію нових знань про дійсність; одна з форм сус- пільної свідомості.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спря- мована на здобуття і використання нових знань.

Наукова інформація — інформація, яка адекватно відображає явища і закони природи, суспільства та мислення і використовуєть- ся в суспільно-історичній практиці, отримана в результаті діяльнос- ті окремих науковців і спеціалістів або їхніх колективів, пройшла опрацювання та узагальнення абстрактно-логічними методами і зафіксована в системі точних понять, суджень, умовиводів, теорій, гіпотез.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному про- цесі — система заходів, спрямованих на вдосконалення методів і умов інтелектуальної праці, збереження здоров’я працівників на основі новітніх досягнень науки і техніки, що забезпечують най- більшу ефективність за найменших витрат розумової праці. Науко- ва організація праці складається з окремих елементів: організації

трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації праці з функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання, розвитку твор- чих здібностей працівників.

Наукова проблема — комплекс теоретичних і практичних за- вдань, необхідність вирішення яких постала перед суспільством; відображення суперечності між потребою в нових знаннях і відоми- ми шляхами їх отримання (глобальна, національна, регіональна, га- лузева та інше). Це конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання, і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий.

Наукова стаття — один з основних видів публікацій, містить ви- клад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження.

Наукова та науково-технічна експертиза — найбільш деталь- ний та об’єктивний метод оцінки наукової діяльності та її результа- тів, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз науково-технічного рівня об’єкта експертизи і підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо таких об’єктів.

Наукова творчість — мислення в його найвищій формі, що ви- ходить за межі відомого, а також діяльність, результатом якої є створення нового.

Наукова тема — завдання наукового характеру, яке потребує проведення наукового дослідження.

Наукова школа — неформальна творча співдружність в межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів.

Наукове дослідження — вивчення явищ і процесів, аналіз впли- ву на них різноманітних чинників, а також вивчення взаємодії між явищами з метою отримання переконливо доведених і корисних для науки і практики рішень з максимальним ефектом.

Наукове питання — невелике наукове завдання, що стосується конкретної теми наукового дослідження. Емпіричні завдання, спря- мовані на виявлення, точний опис, докладне вивчення різних чин- ників досліджуваних процесів та явищ. Теоретичні завдання мають за мету виявлення та вивчення причин, зв’язків, залежностей, що дають змогу встановити поведінку об’єкта, визначити його струк- туру, характеристику на основі розроблених наукою принципів і методів пізнання.

Науковий закон — внутрішній суттєвий і стійкий зв’язок явищ і процесів, що обумовлює їх впорядковані зміни і дає можливість до- стовірно передбачити перебіг цих явищ або процесів. Науковий закон існує об’єктивно, незалежно від свідомості людей як відображення необхідних суттєвих внутрішніх відносин між властивостями речей чи явищ або різноманітними тенденціями їх розвитку. Науковий за- кон не створюється людиною, а лише виявляється, розкривається,

Науковий напрям — окрема наука або комплекс наук, у межах яких провадяться дослідження (технічний, біологічний, економіч- ний та інші), з можливою подальшою деталізацією. Структурними одиницями наукового напряму є комплексні проблеми, теми, нау- кові питання. Це сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.

Науковий результат — нове знання, здобуте в процесі наукового дослідження та зафіксоване на носіях наукової інформації.

Науковий факт (лат. factum — зроблене) — подія чи явище, яке є основою для висновку чи підтвердження; як складова науково- го знання відображає об’єктивні властивості явищ та процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, вибу- довуються теорії, виводяться закони.

Науково-дослідний процес — чітко організований комплекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкривають суть процесів і явищ у природі і суспільстві, з метою використання їх у практичній діяльності людей.

Наукознавство — галузь досліджень, що вивчає закономірності функціонування і розвитку науки, структуру і динаміку наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сферами матеріального й духовного життя суспільства.

Наукометрія — галузь наукознавства, яка займається статистич- ними дослідженнями структури і динаміки наукової інформації.

Об’єкт дослідження — процес або явище, яке породжує проб- лемну ситуацію і вибране для дослідження. Це певна частина дій- сності — досить конкретний предмет або явище, на яке спрямовано пізнавальну діяльність дослідника і з метою пізнання його суті, за- кономірностей розвитку і можливостей наступного використання в практичній діяльності.

Об’єкт наукового пізнання — весь матеріальний світ і форми його відображення у свідомості людей.

Огляд — результат аналітико-синтетичного опрацювання на- укових документів, який становить текст, що містить синтезова- ну інформацію з якогось питання чи низки питань, вилучену з деякої множини спеціально підібраних з цією метою первинних документів, виданих за певний час. Розрізняють огляди: бібліо- графічні, реферативні, аналітичні. Бібліографічний огляд містить характеристику первинних документів як джерел інформації, що з’явилися за певний час або поєднаних за якоюсь загальною озна- кою. Реферативний огляд містить систематизовані дані й факти та узагальнену інформацію про стан питання без їхньої критичної оцінки автором огляду. Аналітичний огляд — це всебічний аналіз усієї інформації, що міститься у вихідних первинних; документах, аргументована оцінка та обґрунтовані рекомендації щодо викорис- тання цієї інформації.

Парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок) — поняття су- часної науки, яке означає особливий спосіб організації наукових знань щодо того чи іншого бачення світу та відповідні зразки або моделі дослідження. Зміна парадигми розглядається наукою як ре- волюція. Це — система творчих методологічних і ціннісних устано- вок, прийнятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішення наукових завдань. Це — сфера вільних ідей як першо- образ, зразок, відповідно до якого Бог створив світ сущого, в анти- чній та середньовічній філософії; у сучасному трактуванні — систе- ма творчих методологічних й аксіологічних (ціннісних) установок, взятих усіма членами наукового співтовариства за зразок вирішен- ня наукових завдань.

Періодичне видання — це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки і техніки з викладом матеріалу в популярній доступній формі.

План (лат. planum — площина) — система взаємопов’язаних за- вдань, що визначають терміни, порядок і послідовність виконання програм, окремих робіт, операцій. Послідовність викладення мате- ріалу.

Поняття — форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ (процесів), узагальнення їх ознак та взаємозв’язків.

Порівняння — метод пізнання дійсності, покликаний встановити спільні й відмінні параметри між процесами, явищами, об’єктами. Це

— пізнавальний прийом, що полягає у зіставленні об’єктів з метою

визначення рис схожості або відмінності між ними (або і того, і дру- гого разом). Порівняння є важливою передумовою узагальнення.

Постулат — твердження, попереднє припущення деякої науко- вої теорії, що береться в ній за вихідне і стає основою для великих теоретичних узагальнень.

Пояснення — з’ясування особливостей ситуації, розкриття мо- тивів, причин певних процесів, явищ, подій. Це найважливіша функція науки, сутність якої полягає у розкритті мотивів та причин певних процесів, явищ, подій, підведенні фактів щодо них під за- гальні твердження (закони, теорії і принципи).

Предмет дослідження — все те, що знаходиться в межах об’єкта дослідження у визначеному аспекті пізнання. Це досліджувані з певною метою властивості, ставлення до об’єкта. Конкретне матері- альне явище, що сприймається органами чуття.

Предмет науки — взаємопов’язані форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідомості людини.

Предмет наукового дослідження — окремий аспект існування об’єкта наукового дослідження: причини виникнення процесу або явища, закономірності його розвитку, різноманітні властивості, якості тощо.

Прикладні наукові дослідження — вид пізнавальної діяльності, спрямованої на визначення способів використання законів приро- ди для створення нових і вдосконалення існуючих способів і засобів людської діяльності; встановлення того, як можна використовувати в практичній діяльності наукові знання, отримані в результаті фун- даментальних досліджень.

Принцип (лат. principium — основа) — вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань. Це першооснова, провідна ідея, центральне поняття, що становить узагальнення і по- ширення якогось положення на всі явища тієї галузі знань, з якої цей принцип виведено. Це — головні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки; внутрішні переконання людини, її усталений погляд на те чи інше питання.

Проблема — велика множинність наукових питань майбутніх досліджень; складне теоретичне або практичне питання, що потре- бує дослідження.

Прогнозування — спеціальне наукове дослідження конкурентних перспектив розвитку будь-якого явища; процес наукового передбачення

майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минуло- го й сучасного, систематична, науково-обґрунтована інформація про якісні і кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі. Це — сукупність засобів і прийомів мислення, що да- ють змогу на основі аналізу ретроспективних даних вивести суджен- ня певної достовірності стосовно майбутнього розвитку об’єкта.

Психологічна інерція мислення — підсвідоме намагання діяти у згоді з попереднім досвідом і знаннями, використанням стандарт- них методів, впливом авторитетів, пов’язане зі страхом перед невда- чею, опором критиці, надто високою самокритичністю та іншими внутрішніми бар’єрами.

Публікація — оприлюднення результатів наукового дослі- дження за допомогою преси, радіо або телебачення.

Резюме — короткий висновок, що містить основні положення доповіді, промови, наукової праці, дискусії. Вказівка на зміст пер- винної роботи, гранично лаконічна, може бути у вигляді одного ре- чення. Розміщується в кінці статті і містить інформацію оцінного характеру

Релятивізм (лат. relativus — відносний) — визнання відноснос- ті, умовності й суб’єктивності пізнання, заперечення абсолютних етичних норм і правил.

Релятивність — відносність людських знань.

Реферат (лат. referre — доповідати, повідомляти) — доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Реферування — процес аналітико-синтетичного опрацювання документа, що полягає в стислому викладенні змісту первинного документа (або його частини) з основними фактичними даними та висновками. У процесі реферування виконується семантична комп- ресія (стискання) тексту. Результат цього процесу — реферат, який містить тему, предмет, об’єкт, мету, метод проведення роботи, отри- мані результати, висновки, сферу використання.

Риторика (грец. rhetorike — ораторське мистецтво) — наука крас- номовства.

Розробка — процес і результат перетворення нової наукової та науково-технічної інформації, отриманої в результаті фундамен- тальних і прикладних досліджень, у форму, придатну для впровад- ження в практичну діяльність.

Рукопис депонований — науковий документ, виконаний індиві- дуально або у співавторстві, розрахований на обмежене коло корис- тувачів і переданий на зберігання до відповідного органу науково- технічної інформації (в Україні — Інститут науково-технічної інформації і техніко-економічних досліджень).

Самостійна робота — навчальна діяльність студента, спрямо- вана на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Синтез (грец. synthesis — складання) — об’єднання раніше виді- лених чи вже існуючих елементів у єдине ціле. Такими елементами можуть бути частини предмета, ознаки, відношення.

Системний аналіз — науковий метод вивчення об’єкта дослі- дження як сукупності елементів, що утворюють систему; перед- бачає оцінку поведінки об’єкта як системи з усіма чинниками, які впливають на його функціонування. Єдиної процедури проведен- ня системного аналізу в наукових дослідженнях поки що немає, у ньому широко використовують методи системної динаміки, тео- рії ігор, евристичного програмування, імітаційного моделювання, програмно-цільового управління тощо.

Системний підхід — комплексне дослідження великих і складних об’єктів (систем) як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин.

Соціологія науки — розділ наукознавства, який вивчає вплив матеріально-виробничої діяльності, соціально-економічного ладу та ідеології на функції науки в суспільстві.

Спостереження — метод пізнання дійсності, який ґрунтується на безпосередньому сприйнятті процесів, явищ, об’єктів за допо- могою органів чуття, без втручання в їх буття дослідника. Це ціле- спрямоване й організоване сприйняття зовнішнього світу за відсут- ності суттєвого впливу суб’єкта на об’єкт. Можливе використання приладів та інструментів, що компенсує природну обмеженість ор- ганів сприйняття людини.

Стандарт — норма, зразок. Це нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил, вимог до об’єкта стандар- тизації і затверджений компетентним органом. Містить технічні вимоги та умови, параметри й розміри, типи, конструкції, марки, сортаменти, правила приймання, методи контролю, правила екс- плуатації та ремонту, типові технологічні процеси та інше.

Суб’єкти наукової діяльності — вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи та ор- ганізації, вищі навчальні заклади.

Судження — думка, в якій за допомогою взаємопов’язаних по- нять стверджується або заперечується що-небудь. Це розумовий акт, що реалізує ставлення мовця до змісту висловлюваного. Су- дження про предмет або явище можна отримати або через безпо- середнє спостереження фактів, або опосередковано — за допомогою умовиводу.

Сутність — головне, основне, визначальне у предметі.

Сцієнтизм (лат. scientia — наука) — абсолютизація ролі науки, зокрема домінування природничих наук у культурі, духовному житті суспільства.

Творчість — мислення в його найвищій формі, що виходить за межі відомого, а також діяльність, що створює дещо нове і містить постановку або вибір завдання, пошук умов або способу його вирі- шення і, як результат, — створення нового.

Теза (грец. thesis — положення, твердження) — коротко сформу- льовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення тощо. Це — стислий виклад основних положень, наукової праці, статті, допові- ді, який передбачає попереднє ознайомлення учасників семінарів, конференцій, симпозіумів з результатами наукового дослідження.

Телеологія (грец. telos (teleos) — мета, кінець і logos — слово, вчення) — ідеалістичне вчення, яке визнає наявність мети в проце- сах і явищах природи.

Тема — наукове завдання, що належить до конкретної галузі на- укового дослідження.

Тема наукового дослідження — складник наукової проблеми, вирішення якої дає змогу отримати відповіді на певну низку на- укових питань, що охоплюють частину проблеми. Узагальнення результатів виконання комплексу тем у рамках наукової проблеми може дати її вирішення в цілому.

Теорія (грец. theoria — розгляд, міркування, вчення) — вчення, сис- тема ідей або принципів, висока форма узагальнення і систематизації знань, спрямованих на визначення того чи іншого явища. Це форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і зако- ни втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань. Найважливішими компонентами

теорії є: фундаментальні поняття і закони; ідеалізовані об’єкти, що в абстрактній формі відображають властивості реальних об’єктів; логі- ка теорії, що дозволяє виводити одні твердження з інших.

Теорія науки — розділ наукознавства, що становить систему узагальненого знання про науку, основні напрями її розвитку, кон- цепції та методологію.

Теорія пізнання (гносеологія) — вчення про природу пізнання та його можливості, основні закономірності, форми та методи піз- нання людиною навколишньої дійсності.

Термін — поняття, що увійшло до наукового обігу.

Узагальнення — логічна дія, в процесі якої здійснюється пере- хід від одиничного до загального. Узагальнення відбувається шля- хом абстрагування при утворенні понять та суджень. Узагальнен- ня — логічний процес переходу від окремого до загального, засіб створення наукових понять, формулювання законів і теорій. Це на- уковий метод, що становить логічний процес переходу від окремого до загального, виділення поняття, яке визначає те загальне, що ха- рактеризує об’єкти певного класу. Отримання узагальненого зна- ння означає глибше відображення дійсності, проникнення в її суть.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої на основі ви- хідних, заданих суджень виводиться інше судження певним чином пов’язане з ними.

Уява — психічний процес, що полягає у створенні людиною но- вих образів, думок, на основі попереднього досвіду. Особливим ви- дом уяви є мрія.

Формалізація — метод вивчення різноманітних об’єктів шля- хом відображення їхньої структури у знаковій формі, наприклад, за допомогою математичних формул.

Фундаментальний (лат. fundamentum — основа) закон — закон, що виражає зв’язки між вихідними, основними поняттями.

Фундаментальні наукові дослідження — вид пізнавальної ді- яльності, спрямованої на відкриття та вивчення нових явищ і за- конів природи, на створення нових принципів дослідження, розши- рення наукового знання суспільства, встановлення того, що може бути використано в практичній діяльності людини.

Цитата — буквально відтворені фрагменти чужої промови чи статті для підтвердження власного погляду або полеміки з цитова- ним автором.