5.3. Право вільного використання наукових творів

Виходячи з вищепроведеного аналізу особливостей інтелекту- альної власності та авторського права необхідно звернути увагу на право вільного використання наукових творів.

Авторське право, як і будь-яке монопольне право, слід тлума- чити як виключне.

Закони про авторське право передбачають можливість у певних випадках використовувати твір, що його охороняють, вільно і без- оплатно або з виплатою винагороди володареві авторського права. Це називають вільним використанням творів, які охороняють.

Перш за все, виходячи із зазначених положень, необхідно звер- нути увагу на особливості використання з виплатою винагороди: ліцензії за законом.

Система так званих ліцензій за законом має виключний харак- тер. Вона становить собою компромісне рішення, прийнятне лише для випадків, коли необхідно забезпечити доступ до творів та їх належне розповсюдження. Вона є доцільною лише тоді, коли вже мало місце перше розповсюдження твору з дозволу автора, і лише для певних видів використання, таких як механічне відтворення, здійснюване без змін у разі масового і неконтрольованого викорис- тання (приватного копіювання).

Використання за ліцензією згідно із законом має вільний харак- тер, проте може бути обумовлене виплатою винагороди. Законодав- ці вважали за необхідне полегшити діяльність користувачів, не по- збавляючи в той же час авторів або інших правовласників вигод, що випливають з використання творів.

Умови, під які підпадають ліцензії відповідно до закону, такі:

– ліцензії можуть надавати лише невиключне право (описано вище);

– ліцензії не підлягають перевідступленню;

– ліцензії жодним чином не мають обмежувати немайнові права автора;

– ліцензії мають гарантувати право автора на справедливу винаго- роду шляхом визначення ставки такої винагороди або містити

доручення відповідній або судовій інстанції встановлювати її, якщо сторони не дійдуть згоди;

– дія ліцензій є обмеженою.

Приватна копія становить собою відтворення в одному при- мірнику коротких фрагментів творів або окремих оприлюднених творів, які охороняє авторське право, для особистого використання виготівником копії (у тих випадках, коли йдеться про дослідження, освіту та таке інше).

Під особистим використанням, яке крім відтворення може включати переробку (переклад, аранжування тощо) твору, що його охороняють, мають на увазі, що використовувати одержаний таким чином твір дозволено лише його виготівникові, що останній є фі- зичною особою і що скопійований примірник не потрапить до ін- ших осіб, тобто його не використовуватимуть колективно і не роз- повсюджуватимуть ні з комерційною, ні з іншою метою.

Ст. 9 (2) Стокгольмського акта Бернської конвенції, підтвердже- ного Паризьким актом, містить наступне положення щодо визнання можливості обмеження цього виду права на відтворення: «За зако- нодавством багатьох країн зберігається право дозволяти відтворен- ня таких творів в особливих випадках за умови, що це відтворення не шкодить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно законних інтересів автора».

Ця норма відображає рівень техніки фотокопіювання, досягну- тий у другій половині 60-х років минулого століття. Проте у зв’язку з почастішанням випадків відтворення в особистих цілях за до- помогою репрографічної техніки (або аналогічних методів) і від- творення в домашніх умовах стало важко розглядати їх як прояви

«особливих випадків», передбачених ст. 9 (2) Бернської конвенції, за яких відтворення «не шкодить нормальній експлуатації твору і не зачіпає безпідставно законних інтересів автора».

Ст. 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» допускає відтворення без дозволу автора (чи іншої особи, яка має авторське право) і без виплати авторської винагороди, виключно в особистих цілях або для кола сім’ї попередньо правомірно опри- люднених творів за винятком репрографічно відтворених книжок.

Твори, зафіксовані у їх примірники, можна використовувати в домашніх умовах виключно в особистих цілях або для кола сім’ї без дозволу автора (авторів), але з виплатою їм винагороди.

Законодавство багатьох країн встановило більш або менш сут- тєві обмеження авторського права щодо деяких видів використання творів для навчання.

У контексті обмежень авторського права під ілюстративни- ми матеріалами для навчання розуміють використання творів, що виходить за межі простого цитування: або в повному обсязі, коли йдеться про невеликий твір, або як ілюстрації учбового процесу — за допомогою публікацій або ж у записах звуку чи зображення, почина- ючи від моменту, коли це сповіщення здійснюється з педагогічною метою. На ілюстративний матеріал поширюється такий же режим, що й на цитати. Необхідно зазначити джерело та ім’я автора, їх ви- користання має відповідати «добрим звичаям» (тобто відтворення твору для ілюстрації повинно не заважати звичайному використан- ню твору і не завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора) та переслідуваним дидактичним цілям.

Ст. 10 (2) Бернської конвенції розглядає використання творів для ілюстрації учбового процесу таким чином: «Законодавство різних країн та спеціальні угоди, які укладені або будуть укладені між ними, можуть дозволяти використання наукових, літературних або художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у вигляді видань або зображення учбового характеру за умови, що це використання здійснюють з дотриманням «добрих звичаїв».

Конвенція встановлює (ст. 10 (3)) обов’язок зазначати джерело та ім’я автора, якщо вони позначені у джерелі, також і щодо цитат.

Ст. 23 (1) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає відтворення без згоди автора чи іншої особи, яка має авторське право, уривків з опублікованих письмових творів, а та- кож аудіовізуальних творів як ілюстрацій для навчання за умови, що обсяг відтворення відповідає поставленій меті.

Законодавство багатьох країн стверджує, що відтворення й одержані примірники мають бути призначені виключно для реалі- зації педагогічних цілей в учбових закладах, які зробили ці копії, і це відтворення не має переслідувати комерційної мети.

Ст. 23 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять без згоди автора чи іншої особи, яка має ав- торське право, опублікованих статей та інших невеликих за обсягом

творів, а також уривків з письмових творів з ілюстраціями або без них за умови, коли:

– обсяг відтворення відповідає зазначеній меті;

– відтворення твору є поодиноким випадком і не має система- тичного характеру.

Законодавство деяких країн дозволяє бібліотекам і архівним службам:

– відтворювати без дозволу автора твір, який знаходиться в їх- ньому зібранні, для власного використання (щоб зберегти пев- ний примірник або, якщо необхідно, замінити його, коли він втрачений, пошкоджений або ним не можна користуватися);

– робити копії творів з інших бібліотек або архівних служб, щоб замінити у фонді постійного збереження примірник, який був утрачений, пошкоджений або яким не можна користуватися, чи примірники для користувачів за умови, що відтворення здійснюють на некомерційній основі і виключно з дослідниць- кою метою.

Так, ст. 22 Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає репрографічне відтворення без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, одного примірника твору бібліоте- ками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або непря- мо на одержання прибутку, якщо:

– відтвореним твором є окрема опублікована стаття та інші не- великі за обсягом твори чи уривки з письмових робіт (за ви- нятком комп’ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, а саме відтворення здійснюють за запитом фізич- них осіб за умови, що: бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що цей примірник використовуватимуть з метою освіти, навчання приватного дослідження; відтворен- ня твору є поодиноким випадком і не має систематичного ха- рактеру;

– відтворення здійснюють для збереження або заміни загублено- го, пошкодженого та непридатного примірника з фонду бібліо- теки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, коли одержання цього примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким ви- падком і не має систематичного характеру.

Особливе значення при використанні авторських творів приділя- ється цитуванню. Цитування — одне з традиційних обмежень автор- ського права. Під цитуванням розуміють виклад відносно короткого фрагмента іншого письмового, звукового або аудіовізуального твору, щоб продемонструвати або зробити більш зрозумілими твердження автора або щоб відіслати до аутентичного погляду іншого автора.

Мову слід вести про твори, які вже були оприлюднені з дозволу автора: цитований уривок має точно відповідати оригіналу і бути поданим у вигляді цитати для того, щоб його використали для ана- лізу твору або критичних коментарів і суджень. Цитату можна ви- користовувати тільки для учбових або дослідницьких цілей, вона не має виходити за межі обґрунтованої мети, яку переслідує.

Завжди необхідно зазначати джерело цитати й автора цитовано- го твору, щоб не порушити особисте немайнове право останнього і не спричинити плутанини між думкою того, хто цитує, і того, кого цитують.

Що стосується розмірів, які повинна мати цитата, щоб залиша- тися в межах винятку, за загальною згодою цитовані уривки мають бути короткими.

Ст. 10 (1) Бернської конвенції право цитування визначає як обмеження: «Допускають цитати з твору, який правомірно став доступним для загального відома, за умови дотримання «добрих звичаїв» і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси».

Ст. 21(1) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає:

– використання без згоди автора (чи іншої особи, яка має автор- ське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення, цитат (коротких уривків) з опублікова- них творів в обсязі, виправданому поставленою метою;

– цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлене критичним, полемічним, науковим або інфор- маційним характером твору, до якого включають цитати;

– вільне використання цитат у формі коротких уривків з висту- пів і творів, включених до фонограми (відеограми) або про- грами мовлення.

Винятки, що стосуються використання творів з інформаційною метою, також є класичними прикладами обмеження авторського права, і, як правило, їх допускають національні законодавства.

Обмежують авторське право на опубліковані статті, присвячені актуальним темам економічного, політичного або релігійного ха- рактеру, які поширюють у пресі, за допомогою ефірного мовлення або передач по кабелю, їх відтворення, розповсюдження та спові- щення дозволяють за умови, що джерело й автор (якщо стаття під- писана) зазначені, а можливість їх використання первинно не була спеціально застережена.

Ст. 21 (3) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає відтворення у пресі, публічне виконання чи сповіщен- ня без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей із поточ- них економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи сповіщених творів такого ж характеру у випадках, коли право на відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

З метою оприлюднення інформації про поточні події допуска- ють відтворення у пресі промов, матеріалів конференцій або пу- блічних виступів.

У деяких країнах цей виняток стосується певних видів виступів, призначених для широкої публіки: виступів на засіданнях політич- ного, адміністративного, юридичного або академічного характеру, на публічних зібраннях, політичних та офіційних церемоніях. Про- те публікації серії виступів певного автора завжди залежать від його дозволу.

Ст. 21 (9) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускається без згоди автора (чи іншої особи, яка має автор- ське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора та дже- рела запозичення, відтворення з інформаційною метою в газетах чи інших періодичних виданнях, передачу в ефір або інше публіч- не сповіщення публічно виголошених промов, звернень, допові- дей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою.

Ще одним особливим випадком вільного використання вважають сповіщення твору в тих випадках, коли останнє не було передбачено первинно, але потім стало неминучим під час репортажу про громад- ські заходи, у яких цей твір фігурує випадково або як додатковий еле- мент (ст. 10 (2) Бернської конвенції). Такі види використання твору

під час ефірного мовлення, коли передають новини, становлять один із випадків вільного використання твору, особливість якого полягає у відсутності необхідності зазначати ім’я автора.

Ст. 21 (4) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела за- позичення, відтворення з метою висвітлення поточних подій засо- бами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою.

Законодавства деяких країн відносять також до випадків віль- ного та безоплатного використання відтворення творів, що станов- лять собою матеріали судового чи адміністративного провадження, або використовувані в них докази за умови, що ім’я та джерело ав- тора будуть зазначені.

Ст. 21 (7) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора і джерела запо- зичення, відтворення творів для судового й адміністративного про- вадження в обсязі, виправданому цією метою.

Законодавства деяких країн допускають інші випадки вільного та безоплатного використання.

Так, наприклад, використання з гуманітарною метою. Йдеться про відтворення шрифтом для сліпих або будь-яким іншим мето- дом творів, призначених для сліпих, за умови, що їх вже було опу- бліковано з дозволу автора і що їхнє відтворення не переслідує ко- мерційної мети.

Ст. 21 (6) Закону України «Про авторське право і суміжні пра- ва» допускає без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора та джерела за- позичення, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» не перед- бачає обмеження прав автора щодо зазначених випадків.

Виходячи з вищезазначеного необхідно звернути увагу на період дії авторського права. Обмеження строку охорони майнового права автора покликане полегшити доступ до творів, що їх охороняють.

Основними підставами для такого обмеження є те, що:

– автори користуються спільним культурним надбанням, з якого вони черпають необхідні елементи для створення своїх творів; з цієї причини справедливо, щоб їхні твори також стали скла- довою частиною такого фонду;

– по закінченні певного часу практично не можна знайти всіх спадкоємців і домогтися того, щоб їхні бажання збігалися щодо надання дозволу на використання твору в такі строки, яких вимагає динаміка ринку розповсюдження творів;

– принцип довічного права дорожчий для суспільства і має згуб- ні наслідки; він вигідний тільки для спадкоємців і не стиму- лює творчої діяльності, утруднює розповсюдження творів, а це суперечить безумовній вимозі доступу широких мас до науки та культури.

Охорона майнового права на твори, як правило, поширюється на весь строк життя автора та певну кількість років після його смер- ті, починаючи з 1 січня наступного після його смерті року.

Відповідно до ст. 28 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право діє протягом усього життя автора і

70 років після смерті автора.

За законом зазначений строк дії авторського права застосову- ють до творів, створюваних одним автором і розповсюджуваних за його життя під його іменем або псевдонімом за умови, що остан- ній не викликає будь-яких сумнівів щодо особи автора (є прозорим псевдонімом).

Встановлено спеціальні строки охорони творів. Так, відповідно до ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

– для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо авторство твору, оприлюдне- ного анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовують загальний строк дії авторського права;

– авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протя- гом життя співавторів і 70 років після смерті останнього спі- вавтора;

– коли твір публікують (оприлюднюють) не повністю і водночас, а поступово — томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначають окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору;

– авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

– авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування;

– будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони автор- ського права щодо неоприлюдненого твору вперше його опри- люднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони таких прав становить

25 років від дати першого оприлюднення твору.

Відповідно до ст. 28 (10) Закону України «Про авторське право і суміжні права» особисті немайнові права автора охороняють без- строково.

Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх пе- рехід у суспільне надбання.

Твір, який став суспільним надбанням, може вільно, без випла- ти авторської винагороди, використовувати будь-яка особа за умо- ви дотримання особистих немайнових прав автора.

Відповідно до ст. 30 (3) Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за вико- ристання на території України творів, що стали суспільним надбан- ням. Поки що зазначені відрахування Кабінет Міністрів України не встановив.

Щодо передання майнових авторських прав. Використання тво- рів пов’язане із проблемою пошуку балансу між інтересами автора, публіки та користувача. Автори створюють твори і вимагають ви- знання своїх прав на них, широка публіка хоче мати можливість ко- ристуватися ними безперешкодно, а користувач — неминучий посе- редник між автором і широкою публікою — хоче вести свої справи на найвигідніших умовах.

Договори, предметом яких є відступлення майнових прав авто- ра, крім спеціальної регламентації, підпорядковуються певним за- гальним правилам. Матеріально-правові вимоги стосуються згоди сторін, їх дієздатності, предмета договору й авторської винагороди.

Згода сторін. Використання творів можливе тільки за письмової згоди автора. Це положення спрямоване на захист особистого не- майнового права автора, зокрема права на оприлюднення твору.

Згода автора необхідна, навіть коли автор твору у встановленому законом порядку визнаний недієздатним, за винятком тих випадків, коли він фізично не в змозі дати відповідну згоду. Це положення передбачає виняток, коли договір підписаний правонаступниками автора.

Майнові права автора не залежать одне від одного. Відступлен- ня права на публічний показ не тягне за собою відступлення права на відтворення. У тих випадках, коли договір включає певне відсту- плення одного із двох видів зазначених прав, його обсяг обмежують способи використання, передбачені договором.

Мудрість законодавця спрямована на те, щоб завадити автору необдумано відступати свої майнові права. Так, відповідно до ст. 33 (2) Закону України «Про авторське право і суміжні права» договір про передання прав на використання твору вважають укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов, у тому числі щодо розміру та порядку виплати винагороди.

Передання майнових авторських прав слід відрізняти від пере- ходу цих прав до іншої особи. Перехід — більш широке поняття, яке охоплює й ті випадки, коли авторські права переходять до іншої особи не з волі автора (спадкування, перехід прав на службові тво- ри, перехід прав на аудіовізуальні твори тощо).

Для авторського права традиційною є договірна форма взаємо- відносин автора з особами, які використовують результати його творчості, оскільки ця форма дозволяє найбільшою мірою забезпе- чити дотримання прав і законних інтересів автора. Авторський до- говір виділяють як самостійний різновид цивільного договору, що має власний предмет і певну специфіку.

Цивільний кодекс України 1963 р. (розділ IV «Авторське пра- во») не містив єдиного визначення авторського договору. Законо- давець виділив два його типи: авторський договір про передачу тво- ру для використання й авторський ліцензійний договір.

За авторським договором про передачу твору для використан- ня автор (або його правонаступник) передавав (чи зобов’язувався створити і в установлений договором строк передати) організації твір для використання визначеним у договорі способом, а організа- ція зобов’язувалася здійснити (або розпочати) використання твору в установлений договором строк, а також сплатити авторові (або його правонаступнику) винагороду, крім випадків, зазначених у за- коні (частина третя ст. 500).

За авторським ліцензійним договором автор (або його право- наступник) надавав організації право використати твір, у тому чис- лі шляхом перекладу іншою мовою або перероблення, в обумов- лених договором межах і на визначений ним строк, а організація зобов’язувалася сплатити винагороду за надання цього права або за використання твору у формі, передбаченій договором, якщо інше не встановлено законодавством, або якщо сторони не домовилися про інше (частина четверта ст. 500).

Відповідно до ст. 501 Цивільного кодексу України 1963 р. до ав- торських договорів про передачу твору для використання належали:

– договір про видання або перевидання твору в оригіналі (ви- давничий договір);

– договір про публічне виконання неопублікованого твору (по- становочний договір), причому постановочний договір, що пе- редбачав виплату одноразової винагороди, міг бути укладений автором на один і той же твір лише з однією організацією;

– договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення);

– договір про використання у промисловості неоприлюдненого твору декоративно-прикладного мистецтва;

– а також інші договори про передачу творів науки, літератури чи мистецтва для використання будь-яким способом.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» (у редак- ції від 11 липня 2001 р.) визначив: «Передача майнових прав авто- ра (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється автор- ським договором» (ст. 31 (І)).

Договірним відносинам присвячені такі статті Закону: «Пере- дача (відчуження) майнових прав суб’єктів авторського права» (ст.

31), «Передача права на використання твору» (ст. 32), «Договори на право використання творів» (ст. 33), «Відповідальність за неви- конання авторського договору» (ст. 34).

Ст. 1107 (1) Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік видів договорів розпорядження майновими правами інте- лектуальної власності, до якого увійшли:

– ліцензія на використання об’єкта права інтелектуальної влас- ності;

– ліцензійний договір;

– договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

– договір про передання виключних майнових прав інтелекту- альної власності;

– інший договір щодо розпорядження майновими правами інте- лектуальної власності.

У ст. 1072 (2) Цивільного кодексу України фігурують «автор- ські договори». Отже, положення Цивільного кодексу України не заперечують існування авторського договору.

Авторський договір можна визначити як договір, за яким автор передає або зобов’язується передати іншій стороні свої права на використання твору в межах і на умовах, погоджених сторонами. Авторський договір має цивільно-правовий характер і є самостій- ним серед інших цивільно-правових договорів. Це означає, що на авторсько-правові відносини поширюються: як загальні положення цивільного права, так і відповідні норми зобов’язувального права, що стосуються порядку укладення та виконання договору, відпо- відальності за його порушення тощо.

Авторський договір має консенсуальний, взаємний і відшкодов- ний характер.

Як особливий вид цивільно-правового договору авторський договір має окремі різновиди, кожний з яких має свою специфіку. Класифікацію існуючих авторських договорів здійснюють за різни- ми критеріями:

– залежно від виду творів, із приводу яких укладають договори, можна виокремити авторські договори на створення та вико- ристання наукових та інших творів;

– залежно від предмета авторського договору (чи йдеться про го- тові твори, чи про твори, які необхідно створити) розрізняють авторські договори замовлення й авторські договори на гото- вий твір;

– залежно від того, чи стає придбавач авторських прав єдиним їх володарем, авторські договори поділяють на договори про передачу виключних і невиключних прав;

– залежно від способу використання твору авторські договори поділяють на: видавничі, договори про депонування рукопису тощо.

Майнові авторські права можна передавати за авторським до- говором або на інших підставах, передбачених законом.

Передачу майнових прав можна здійснювати на підставі автор- ських договорів про передачу виключних або невиключних прав.

Авторський договір про передачу виключних прав дозволяє ви- користовувати твір певним способом і у встановлених договором межах тільки особі, якій ці права передано, і дає цій особі право за- бороняти подібне використання твору іншим.

Право забороняти використання твору іншим особам може здій- снювати автор твору, якщо особа, якій передані виключні права, не здійснює захисту цього права.

Авторський договір про передачу невиключних прав дозволяє користувачеві використовувати твір нарівні з володарем виключ- них прав, який передав ці права, і (або) іншими особами, які одер- жали дозвіл на використання твору таким самим способом.

Права, передані за авторським договором, вважають невиключ- ними, якщо в договорі прямо не передбачено інше.

Авторський договір має передбачати:

– способи використання твору — конкретні права, передані за цим договором;

– строк і територію, на які передають право;

– розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру вина- городи за використання твору, порядок і строки її виплати;

– інші умови, які сторони вважатимуть суттєвими для цього до- говору.

Сторонами авторського договору є автор (або його правонас- тупник), з одного боку, і користувач його твору, з другого.

Не можуть бути предметом авторського договору:

– права на використання твору, невідомі на момент укладення договору;

– права на використання творів, які автор може створити в май- бутньому.

Питання як про загальний строк дії авторського права, так і про строки виконання сторонами своїх зобов’язань за договором вирі- шують самі сторони.

За відсутності в авторському договорі умови про строк, на який передають право, договір може бути розірваний автором по закін- ченні 5 років від дати його укладення, якщо користувача письмово повідомлять про це за 6 місяців до розірвання договору.

За відсутності в договорі умови про територію, на яку передають право, дію передаваного за договором права обмежують територією України.

Винагороду визначають в авторському договорі як відсоток від доходу за використання твору, а якщо це неможливо здійснити у зв’язку з характером твору або особливостями його використання — як зафіксовану в договорі суму або іншим способом.

Мінімальні ставки авторської винагороди встановлює Кабінет Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. за № 71 затверджено розміри винагороди (роял- ті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядок їх виплати, постановою від 18 січня 2003 р. за № 72 — мінімальні ставки винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права та суміжних прав.

Якщо в авторському договорі про видання або інше відтворення твору винагороду визначають як фіксовану суму, то має бути вста- новлено максимальний тираж твору.

Права, передані за авторським договором, можна передавати на весь строк їхньої дії або тимчасово іншим особам, лише якщо це прямо передбачено договором. Договір про передання прав іншим особам не має містити умов, що зачіпають майнові або особисті не- майнові права та інтереси автора чи іншого правовласника.

Авторський договір може містити умови про обов’язок користу- вача використати твір зазначеними в договорі способами і у визна- чений договором строк.

Якщо авторський договір зобов’язує користувача використати твір зазначеними в договорі способами, то при порушенні цього зобов’язання автор або його спадкоємці мають право звернутися до суду з вимогою розірвати авторський договір.

Особа, яка одержала права на використання твору, має право здійснити все необхідне для оприлюднення твору, якщо інше не пе- редбачене договором.

Умови авторського договору, що суперечать положенням зако- ну, є недійсними.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі. Ав- торський договір про використання творів у періодичній пресі може бути укладений в усній формі.

Зміст авторського договору, як і будь-якого іншого цивільно- правового договору, визначає права й обов’язки сторін. Авторський договір має взаємний характер, тобто відповідними правами й обо- в’язками володіють обидві сторони. При цьому обов’язки однієї

сторони кореспондують з правами іншої сторони. Обсяг прав і обов’язків сторін в авторських договорах різних видів буде різним.

Основним обов’язком автора є створення та передача організації- замовнику свого твору. Щоб виконати цей обов’язок належним чи- ном, автор повинен створити твір, який відповідатиме умовам укла- деного договору.

Автор зобов’язаний особисто виконати замовлену роботу. Залу- чення до роботи над твором інших осіб, зміну складу співавторів можна здійснювати тільки за згодою організації-замовника. До ви- конання робіт технічного характеру автор може залучати будь-яких осіб, не запитуючи згоди замовника.

Автор повинен надати замовлений йому твір у визначений дого- вором строк. Твір має бути переданий організації-замовнику в гото- вому для використання вигляді, проте угода сторін може передбача- ти передання твору частинами. Передаваний твір має бути належно оформлений, продубльований у передбаченій договором кількості примірників і зданий компетентному представнику організації- замовника.

Рішення про необхідність доопрацювання твору приймає орга- нізація за результатами розгляду твору, якщо останній загалом від- повідає умовам договору, але вимагає внесення певних виправлень, змін, уточнень. Вимогу про внесення до твору змін, доповнень і ви- правлень можна висувати тільки в межах умов договору.

Щодо участі автора в підготовці твору до використання. Зміст цього обов’язку залежить від виду твору, способу його використання і, як правило, розкривається в конкретних авторських договорах.

Протягом усього строку дії авторського договору про передачу виключних прав автор не має права без згоди іншої сторони пере- давати третім особам зазначений у договорі твір або його частину для використання тим самим способом і у встановлених договором межах. Цей обов’язок виникає для автора в момент укладення до- говору і зберігається протягом усього строку його дії.

Організація, за замовленням якої створюють твір, повинна при- йняти та розглянути наданий автором твір. Прийняття твору озна- чає перевірку якості його оформлення та комплектності, яку здій- снюють у порядку, встановленому конкретним договором.

Організація повинна розглянути твір у встановлений договором строк. Протягом цього строку вона повинна письмово повідомити

автора про схвалення твору, його відхилення на підставах, перед- бачених договором, або про необхідність внесення до твору виправ- лення, пояснивши суть необхідних виправлень у межах умов дого- вору.

Оцінку твору повинна дати сама організація. При цьому вона може спиратися на думки рецензентів, відгуки та висновки інших організацій.

Організація-користувач повинна забезпечити дотримання всіх особистих немайнових прав автора, зокрема права на захист твору від будь-якого спотворення. В авторських договорах, як правило, зазначають, що користувач не може без згоди автора вносити до твору певні зміни: скорочувати його обсяг, додавати до твору перед- мови, коментарі тощо. Проте при укладенні договору автор може дати згоду на внесення певних змін до свого твору.

Організація-замовник може залучити автора до роботи з підго- товки твору до використання. На вимогу організації автор повинен сприяти випуску твору у світ; організація зобов’язана використати роботу автора тим способом, який передбачений договором.

Користувач зобов’язаний виплатити автору винагороду за вико- ристання твору. Розмір, форму, строки та порядок виплати автор- ської винагороди визначають самі сторони.

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов’язань за авторським договором сторони несуть відповідальність за пору- шення авторського права.

Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності, її можна визначити як міру державного примусу майнового характеру, застосовну з метою від- новити порушений стан і задовольнити потерпілу сторону за раху- нок сторони, яка порушила договірне зобов’язання.

Основною метою відповідальності за авторським договором є відновлення порушених прав і законних інтересів потерпілої сторо- ни за рахунок порушника.

Особливістю відповідальності за порушення авторського дого- вору є те, що відповідальність автора, з одного боку, і відповідаль- ність користувача, з другого, не збігаються ні за підставами, ні за обсягом.

Відповідно до чинного законодавства відповідальність автора за порушення обов’язків за договором може полягати в поверненні

одержаного ним гонорару, односторонньому розірванні укладеного з ним договору, покладанні на нього обов’язку відшкодувати збитки користувача, а також у сплаті ним неустойки.

Умови реалізації санкцій визначають самі сторони в конкретно- му авторському договорі. Залежно від того, що записано в договорі, передбачені в ньому санкції можна реалізовувати або самостійно, або лише за одночасного розірвання авторського договору.

Якщо питання відповідальності в авторському договорі не ви- рішені або вирішені не досить чітко, необхідно керуватися загаль- ними положеннями цивільного права. До них відносять наступні загальні умови:

– наявність вини автора в порушенні договірних зобов’язань;

– факт завдання збитків і обґрунтованість їх розміру;

– наявність причинного зв’язку між допущеним автором пору- шенням умов договору та наслідками цього порушення;

– наявність у діях автора ознаки протиправності. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань несе і

користувач твору. Підставу, обсяг і форму його відповідальності визначає конкретний авторський договір, а також деякі загальні по- ложення цивільного законодавства.

Замовник може нести відповідальність за:

– порушення зобов’язання використати твір (якщо таке зобо- в’язання покладене на нього авторським договором);

– завдання автору збитків (наприклад, у зв’язку із втратою мате- ріального носія твору);

– порушення цілісності твору;

– невиплату автору обумовленої договором винагороди тощо.

За згодою сторін конкретний авторський договір може перед- бачати додаткову відповідальність замовника за порушення дого- вірних зобов’язань.

Більшість користувачів творів несе відповідальність неза- лежно від своєї вини у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язань.

Підстави, умови та наслідки припинення дії авторського догово- ру регулюють як загальні положення цивільного законодавства, так і спеціальні норми авторського права, які відображають специфіку авторських договорів.

Підставами для припинення дії авторського договору є:

– закінчення строку його дії;

– взаємна угода сторін про припинення авторського договору;

– угода про заміну одного зобов’язання іншим (новацію);

– неможливість виконання, викликана діями непередбаченої сили або іншими обставинами, за які боржник не відповідає;

– смерть автора або ліквідація юридичної особи, що є стороною договору;

– одностороння заява тієї або іншої сторони у зв’язку з порушен- ням контрагентом суттєвих умов договору тощо.

Порядок припинення дії авторського договору авторське зако- нодавство не регламентує. Іноді, наприклад по закінченні строку дії авторського договору, це відбувається автоматично, в інших ви- падках оформляється спеціальною угодою сторін, зокрема шляхом обміну листами, або здійснюється на підставі односторонньої заяви однієї зі сторін.

Якщо одна зі сторін не згідна з розірванням договору або під- ставою, відповідно до якої його здійснюють, спір розглядають у су- довому порядку.

Загальним наслідком припинення дії авторського зобов’язання є скасування прав і обов’язків сторін. Іноді разом із ним виникають зобов’язання, пов’язані із врегулюванням майнових наслідків при- пинення договору, зокрема з поверненням авторського гонорару, відшкодуванням збитків тощо.

Запитання для самоперевірки

1. Чи існує різниця між поняттями «твір» і «об’єкт авторського права»?

2. Які твори охороняє авторське право?

3. Які існують види авторських прав?

4. Які особисті немайнові права авторів ви знаєте?

5. Які майнові права авторів ви знаєте?

6. Які існують види співавторства?

7. Чим зумовлені випадки вільного використання творів?

8. Чому авторське право має строковий характер?

9. Чим відрізняються первинні суб’єкти авторського права від похідних?

10. Коли у творця твору виникають авторські права?

Завдання для самопідготовки

1. Визначте, якими є відносини між автором і роботодавцем службового твору.

2. Охарактеризуйте, яким чином набувають права спадкоємці як суб’єкти авторського права.

3. Окресліть взаємовідносини між авторами й організаціями ко- лективного управління майновими правами.

Література

1. Гражданское право: В 2-х т. — Т. 1: Учебник. — 2-е изд., пере- раб. й доп. — М.: БЕК, 2003. — С. 623–637.

2. Гришаев С.П. Интеллектуальная собственность: Учеб. посо- бие. — М.: Юрист, 2003. — С. 46–53.

3. Зенин И.А. Гражданское и торговое право капиталистических стран. — М.: Изд-во МГУ, 1992. — 231 с.

4. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практи- ка. — Наук.-практ. вид.: У 4-х т. — Т. 1: Право інтелектуальної влас- ності. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 1999. — С. 17–28.

5. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і ф-тів. К.: Юрінком Інтер, 1998. — С. 33–39.

6. Підопригора О.А., О.Д. Святоцький. Право інтелектуальної власності. — К. Видавничий дім «Ін Юре», 2002. — 531 с.

7. Право інтелектуальної власності: Підручник для студентів ви- щих навч. закладів. — 2-е вид., перероб. та допов. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — 654 с.

8. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Рос- сийской Федерации: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ТК

«Велби», 2004. — 432 с.