Над чутливість до проблеми.

Здібність бачити проблему там, де інші не бачать ніякої складності – одна з важливих якостей, істинного творця від „посередньої” людини. Серед якостей, властивих обдарованій дитині, над чутливість до проблем традиційно займає одне із важливих місць.

Над чутливість до проблем необхідна в будь якій творчій діяльності і являється якістю самостійно мислячої людини. Однак природа цієї самостійності в обдарованих дітей і в дорослих творців різна. Ця якість відрізняє того, хто не може задовольнитися чужими поверхневими проблемами рішення, хто здатен подолати суспільну думку, які би авторитети за цим не стояли. Та якщо дорослий в ході рефлексії здатен до корекції своїх ідей в сторону цілеспрямованої відмови від склавшися стереотипів навіть не тому, що яка небудь ідея не досконала, а вже тому, що вона відноситься до числа загально прийнятих, загальновідомих, то дитині це не дано в силу обмеженого його досвіду.

Дитина, навіть обдарована, виявляється здібною до подібних дій тільки завдяки цілеспрямованості педагогічної роботи. Та ж над чутливість, яка виявляється в неї спонтанно, іншого походження. Коріння її все в тій же підвищеній дитячій враженості, допитливості, з одної сторони, а з іншої – виявлення цієї якості забезпечено не прагненням до подолання загальноприйнятих уявлень, а часто просто виявляються результатом їх незнання.

Розвиток над чутливості до проблем або придушення її багато дослідників пов'язують в першу чергу з характером навчання. Догматичний зміст співвідношення з домінуванням репродуктивних методів навчання, виявляються основними факторами, подавляючи дитячу над чутливість до проблем. І навпаки, проблемне, орієнтоване на самостійну дослідницьку роботу дитини, навчання розвиває як ту здібність, та і інші необхідні для творчої якості. Ця думка, багаторазова обумовлена теоретичними і доказана експериментально, відноситься до числа загальновідомих, та, на жаль, не до числа загальноприйнятих в масовій педагогічній практиці.

Інший важливий аспект цієї проблеми розкритий в дослідженнях Д.Б.Богоявленської. Вона вводить поняття „пізнавальна самодіяльність” , стверджуючи при цьому, що якраз це являється ознакою „констатуючої обдарованості”. Під „пізнавальною самодіяльністю” вона розумує здібність до „ситуативно не стимулюючої діяльності”, до постійної заглибленості в проблему. Раніше задачі не являються для обдарованої закінченням роботи, це початок нової. „В цій здібності не гаснуть” в отриманій відповіді, - пише Д.Б.Богоявленська, - а „загоряються” в новому запитані скривається тайна вищих форм творчості, здібність бачити в предметі нове, таке, що не бачать інші.