Над чутливість до проблеми.
Здібність бачити проблему там, де інші не бачать ніякої складності – одна з важливих якостей, істинного творця від „посередньої” людини. Серед якостей, властивих обдарованій дитині, над чутливість до проблем традиційно займає одне із важливих місць.
Ще Платон відзначає, що пізнання починається із здивування тому, що буденне. „Все представляється само собою розуміючи лише то, чий розум ще бездільний”( С.Л. Рубін штейн).Над чутливість до проблем необхідна в будь якій творчій діяльності і являється якістю самостійно мислячої людини. Однак природа цієї самостійності в обдарованих дітей і в дорослих творців різна. Ця якість відрізняє того, хто не може задовольнитися чужими поверхневими проблемами рішення, хто здатен подолати суспільну думку, які би авторитети за цим не стояли. Та якщо дорослий в ході рефлексії здатен до корекції своїх ідей в сторону цілеспрямованої відмови від склавшися стереотипів навіть не тому, що яка небудь ідея не досконала, а вже тому, що вона відноситься до числа загально прийнятих, загальновідомих, то дитині це не дано в силу обмеженого його досвіду.
Дитина, навіть обдарована, виявляється здібною до подібних дій тільки завдяки цілеспрямованості педагогічної роботи. Та ж над чутливість, яка виявляється в неї спонтанно, іншого походження. Коріння її все в тій же підвищеній дитячій враженості, допитливості, з одної сторони, а з іншої – виявлення цієї якості забезпечено не прагненням до подолання загальноприйнятих уявлень, а часто просто виявляються результатом їх незнання.
Розвиток над чутливості до проблем або придушення її багато дослідників пов'язують в першу чергу з характером навчання. Догматичний зміст співвідношення з домінуванням репродуктивних методів навчання, виявляються основними факторами, подавляючи дитячу над чутливість до проблем. І навпаки, проблемне, орієнтоване на самостійну дослідницьку роботу дитини, навчання розвиває як ту здібність, та і інші необхідні для творчої якості. Ця думка, багаторазова обумовлена теоретичними і доказана експериментально, відноситься до числа загальновідомих, та, на жаль, не до числа загальноприйнятих в масовій педагогічній практиці.
Інший важливий аспект цієї проблеми розкритий в дослідженнях Д.Б.Богоявленської. Вона вводить поняття „пізнавальна самодіяльність” , стверджуючи при цьому, що якраз це являється ознакою „констатуючої обдарованості”. Під „пізнавальною самодіяльністю” вона розумує здібність до „ситуативно не стимулюючої діяльності”, до постійної заглибленості в проблему. Раніше задачі не являються для обдарованої закінченням роботи, це початок нової. „В цій здібності не гаснуть” в отриманій відповіді, - пише Д.Б.Богоявленська, - а „загоряються” в новому запитані скривається тайна вищих форм творчості, здібність бачити в предметі нове, таке, що не бачать інші.