МІФОЛОГІЯ ТА РЕЛІГІЯ НА СТАДІЇ НЕАНДЕРТАЛЬЦІВ

Вважається, що у ранніх людей неандер­тальського виду вже існував культ предків, про що свідчать т.зв. “ведмежі печери”. Наприклад, можна вести мову про культ печерного ведмедя. Ще в XIX ст.

В печері Драхенлох (Яма Дракона) в Ав­стрійських Альпах на висоті 2445 м над рівнем моря в кількох місцях в глибині печери зна­йдені спеціально згромаджені черепи печер­них ведмедів. В одній з кам’яних ніш виявлено 7черепів, які були повернуті мордами в одно­му напрямку. В другому місці лежало 9 черепів, але покладені безсистемно. Найцікавішим було нагромадження кісток - 6 черепів в нгщі^тТфи- критій кам’яними плитами. Через o*^ ckτβc⅛>M одного черепа була протягнута стегнова кістка молодого ведмедя; інші фрагменти довгих труб-

частих кісток були протягнуті через очні отвори , інших черепів, або ж стирчали з пащек поміж зубами.

Неандертальці вели переважно мандру­ючий, кочовий спосіб життя, правда, в межах визначеної із сусідами території. На зиму вони поверталися на 'зимові квартири” - в печери півдня Європи (Дордонь, Альпи, Прикарпат­тя, Крим, Кавказ). Нерідко там вони знаходили уже залеглих у сплячку печерних ведмедів - в печерних барлогах. Мабуть, вполювати сплячу тварину при усіх її велетенських розмірах було проскіше, аніж на відкритому просторі. Інко­ли а/сеологи знаходять на стінках печер сліди від сильних ударів та подряпин ведмежих лап. Можливо, ці сліди свідчать про криваві сутички людини і звіра?

Цікаві знахідки виявлені в печері Монтес - пан (Верхня Гаррона, Франція). Тут трапилася виліплена з глини фігура ведмедя довжиною 110 см, без голови, на місці якої знаходився ко­нічний виступ. Вчені вважають, що цю фігуру в пізньопалеолітичний час вкривали справжньою шкурою ведмедя, приставляли справжню голо­ву звіра і таким чином імітували натуральний макет ведмедя, який слугував об'єктом обрядо­вих церемоній.

Подібно виліплені дві фігури бізонів з пе­чери Тюк д'Одубер (розташована за 1 км від печери Труа Фрер), що знаходилися у повній пітьмі на відстані 350 м від входу. Тут же зна­йдені численні кістки печерного ведмедя, а та­кож їхні нижні щелепи із виламаними іклами (мабуть, для намиста на шию). У 1939 р. в од­ній із печер Чірчео (Італія) знайдено поховання людини, у якої відрізано голову, розбито череп і, мабуть, спожито мозок. Подібно до жертвопри­ношення голів ведмедя у мустьєрський час (не­андертальці) спостерігаємо жертвоприношення людини у період верхнього палеоліту [Bukowski, D¾browskι, 1972, s. 14-15].

У багатьох народів до сьогодні існує культ ведмедя, наприклад, в айнів (Сахалін), гіляків (устя Амуру), евенків (Східний Сибір). Для цих племен в стародавні часи ведмідь був святою істотою, з якою пов’язано багато традиційних

Рис 105. Обробка шкури тварини та пошиття одягу неандертальцями

обрядів та вірувань. Етнографи вважають, що у деяких сибірських народів обрядові культи та релігійні уявлення могли тривати без суттєвих змін впродовж багатьох тисячоліть, оскільки ці племена були відірвані від цивілізації і вели тра­диційний спосіб життя в незмінних ландшаф­тно-кліматичних умовах (тундра, тайга). Тут культ ведмедя міг тривати ще з палеоліту.

Отже, ведмідь відіграв у житті первісної людини помітну роль (правда, тільки в при- льодовикових районах Євразії). У печерах Єв­ропи на стінах і на окремих кістках знаходимо

понад 150 зображень цього звіра, що належать до иерхньопалеолітичного часу. Заслуговує на увагу унікальна скульптурка ведмедя із зазна­ченою за вухом раною з Дльніх Вестоніц (Мо­равія, Чехія). Величезне пізнавальне і наукове значення мають гравюри з печери Труа Фрер (Трьох Братів), що була відкрита у 1914 р. X. Бе- гуєном (і його синами) у департаменті Ар’єж, Франція.

В печері Регурдцу в Франції, в печері Заль- цгофен в Австрії досліджені різні кам’яні ви­кладки, заглиблення тощо. Усе це вказує на те, що вже у неандертальської людини існував та­кож культ померлих. Найкраще це прослідкову- ється у їхніх спеціально влаштованих поховай нях. Так, в уже згаданій печері Ля Шапель-о-Сен у Франції відкрито людські скелети, що знахо­дилися у скорченому положенні на боку. Навко­ло них спостерігалися кам’яні викладки, інколи зі знаряддями праці біля тіл померлих.

Неандертальські поховання можуть слу­гувати джерелом для відтворення соціальної та духовної культури палеоантропів. В печерах Де Мустьє, Ля Шапель-о-Сен, Ля Феррасі, Спі знайдені рештки спеціальних поховань неан дертальців. В Україні це кримські печери Киїк- Коба, Заскельна V і VI, в Казахстані - поховання хлопчика в печері Тешик-Таш.

У похованні з Шанідар відкрито кістяк лю­дини, на основі детального дослідження якого учені прийшли до висновку, що при житті у чо­ловіка була ампутована права рука вище ліктя, що він був сліпий на одне око, але за допомогою одноплемінників дожив до 40 років.

З середнього палеоліту бере початок об- разотворч, мистецтво. Першими були просто паралельні чи перехрещені гравіровані лінії на кістках тварин з Більцінгслебен, Макленбург (Німечина), Лазарет, Істюріц (Франція), Вер- тешсолеш (Угорщина), які трактуються пере­важно як сліди від зняття м’яса, однак деякі з них мають явно неужитковий характер.

Часто трапляються т.зв. “олівці” з вохри з печери Арсі-скір-Кюр, Непі де л’Азе, Комб- Капель (Франція).

В печері Тата (Угорщина) Л. Вертепі у 1958 р. виявив своєрідну “чурингу” - овальна зашліфована зі всіх сторін платина з зуба ма­монта. В культурному шарі мустьє знайдений підшліфований нумуліт з процарапаним хрес­том на його поверхні. Цей предмет міг викорис­товуватися як амулет.

У відкладах печери Кульна в Чехії знайде­но багато різних нарізок на кістках тварин, се­ред яких привертає увагу геометрична фігура у вигляді літери ^,'X^rt. Яскраві зигзагоподібні зна­ки виявлені Я. Козловським на підтрикутному фрагменті кістки з печери Бачо-Кіро в Болгарії.

В печері Кастілльо (Іспанія) в ашельському культурному шарі зафіксовані сліди від черво­ної фарби - вохри.

Широко відомі паралельні нарізки-на- січки на кістці з печер Ля Феррарі (Франція). Б. Фролов так описував цей предмет: "Шматок кістки із Ля Феррасі, що вивчений найретель- нііпе, майже цілком вкритий групами тонких паралельних нарізок, розміщених під різними кутами на його поверхні. В деяких групах по З і 4 нарізки, в інших число паралельних нарізок наближується до 10, але точно визначити ці чис­ла не видається можливим з огляду збереження предмета” [Фролов, 1974, с. 101]. Також тут на вапняковій плиті, яка перекривала мустьєрське поховання № 6 у гроті, видовбано ряд глибо­ких ямок, розміщених у вигляді восьми пар, що може вказувати на їхній символічний характер.

Отже, витоки образотворчого мистецтва сягають до періоду раннього палеоліту. У се­редньому палеоліті воно з’являється у вигляді прамистецтва, що підтверджується наявністю артефактів зі слідами діяльності, які не можна пояснити практичною необхідністю. Уфіналь­ному мустьє виникають перші зображення. Відштовхуючись від теорії синкретизму, треба

вважати, що первісна образотворчість була тіс­но пов'язана із загальними процесами пізнан­ня, формуванням міфологічного та релігійного світогляду людства.

Розвиток первісного мистецтва не був пря­молінійним та прогресивним. Логіка підказує, що усе в природі (і в суспільстві) виникає з по­одиноких фактів та явищ, які на перших порах не визнаються і гинуть, а згодом стають загаль­ноприйнятими (і закономірними).

У неандертальських колективах чітко про­стежується добра організація і мисливська згур­тованість, усвідомлення своєї єдності і сили, але їхня спадковість була законсервована у вузько­му колі невеликих громад.Внаслідок ізоляції та “генного дрейфу” в бік набуття біологічної спеціалізації проходило повільне виродження неандертальської людини, що спричинило соці­альну кризу, а потім і поступову заміну їх неоан­тропами. У Європі це відбулося загалом поміж 40-30 тисячами років тому.