Розселення східнослов’янських племен.

Для схiдних слов’ян часом докорiнних зрушень стали VI-VII сторiччя. З утворенням Аварського каганату розпочинається тривалий перiод слов’яноаварських вiйн (568-635). Вони вiдбувалися одночасно з проникненням слов’ян на Балкани i сприяли процесу розкладу родового ладу у схiдному слов’янствi.

В результатi колонiзацiйних процесiв схiднослов’янськi племена зайняли величезну територiю Схiдної Європи вiд Причорномор’я до Прибалтики i верхiв’їв Волги, вiд Карпатських гiр до Поволжя. «Повiсть минулих лiт» так засвiдчує їх розселення. Вздовж середнього Днiпра жили поляни, на Лiвобережжi, в басейнах рiчок Десни, Сули i Ворскли – сiверяни, в днiпровському Полiссi – древляни, в басейнi Захiдного Бугу – дулiби, в басейнах Пiвденного Бугу i Днiстра – до Чорного моря – тиверцi та уличi, над рiчками Сяном i верхнiм Днiстром – хорвати, мiж верхiв’ями Днiпра i Сожу – радимичi, в басейнi Прип’ятi – дреговичi, у верхiв’ях Волги, Днiпра, Захiдної Двiни – кривичi, в басейнi озера Iльмень i рiчки Волхова – словени, або iльменськi слов’яни, в басейнi рiчки Оки – в’ятичi.

Територiальний характер значної частини цих об’єднань не викликає сумнiву. Так, назва волинян i бужан походить вiд назви полiтичних центрiв, або головних мiст – Волиня i Бужська, тому це дає пiдстави вважати їх не союзами племен (вони не охоплювали усього племенi дулiбiв), а своєрiдними аналогами «варварських» держав захiдного свiту. Такi об’єднання стали називатися «землями». Волинське об’єднання є одним з перших, що виникло не на родоплемiнних засадах, а на територiальних.

Саме з цим державним утворенням деякi iсторики пов’язують звiстку АльМасудi про велику слов’янську державу Валiнана, що була наймогутнiшою серед цiлої групи окремих держав пiвденно-захiдної гiлки схiдно-слов’янських племен. Цi держави мали монархiв, якi пiдкорялися монарху – сюзерену Валiнани i були його своєрiдними васалами. Проте згодом союз, керований Валiнаною, розпався, i держави продовжили своє iснування окремо. Ключевський, зокрема, вважав, що Валiнана виникла й розвинулась в перiод боротьби з аварами.

Про iснування окремих держав схiдних слов’ян у «дорюрикову» добу виразно зазначає лiтописець. У кожнiй iз земель було своє «княжение» – «а в Деревлях своє, а Дреговичи свое, а Словене свое в Новгороде, а другие на Полоте». На чолi цих земельдержав стояли князi, що походили чи з мiсцевих слов’янських династiй, чи чужоземних – норманських, або, можливо, тюркських та iнших.

Такi племiннi княжiння – союзи об’єднаних однiєю династiєю кiлькох племен – були досить стiйкою формою ранньофеодальної державностi у схiдних слов’ян. Опорою їх була система укрiплених поселень-градiв – центрiв перебування князя з дружиною, феодалiзованої знатi, мiсць притулку навколишнього населення пiд час воєнних дiй, осередкiв поганських культiв.

Багато з цих держав, якi за лiтописцем ведуть свiй початок вiд часiв Кия (VI ст.), проiснували не лише до IX ст., але й у пiзнiшi часи – Х-XI ст., коли в бiльшостi з них утвердилися князi з династiї Рюриковичiв. Втiм, слiд зауважити, що Рюриковичi дуже швидко проймалися мiсцевими iнтересами i енергiйно захищали самостiйнiсть i незалежнiсть земель. Тому утвердження нової династiї майже не вносило iстотних змiн у мiждержавне життя схiдних слов’ян. Замiна мiсцевих династiй вiдбувалася поступово, i вони ще довго залишалися володарями своїх земель. За пiдрахунками М. Грушевського, в часи Iгоря та Ольги налiчу-валося не менше двадцяти князiв, причому бiльшiсть з них належала до мiсцевих династiй. У Древлянськiй землi вони залишалися до часiв Ольги (князь Мал), в Полоцькiй землi – до Володимира Великого (Рогволод).

«Повiсть минулих лiт», завершена на початку XII ст., зафiксувала останнiй етап складного процесу розселення схiднослов’янських племен, який тривав кiлька столiть. У перiод написання твору вже фактично зник племiнний уклад, зруйнований розвитком феодальних вiдносин i пiдпорядкуванням Київськiй державi могутнiх колись союзiв племен. Зникають з тексту лiтопису i самi їхнi назви. Дулiби згадуються останнiй раз пiд 907 р., уличi – 940, поляни – 944, тиверцi – 944, древляни – 945, хорвати – 992 р.

Серед державних утворень, що виникли в ареалi розселення схiдно-слов’янських племен, найвидатнiшу роль судилося вiдiграти могутньому полiтичному об’єднанню полян, яке утворилося в Середньому Поднiпров’ї у VI-VII ст. В цей час, як вважають дослiдники, воно перейняло назву Русь i дало назву давнiй державi схiдних слов’ян. Лiтописець, прагнучи засвiдчити автохтоннiсть походження цього термiну, зазначає: «поляне, яже ныне зовомая Русь».