СУЗДАЛЬСЬКА ПОЛІТИКА.
— B міру упадку Київа відсувалася друга столиця варяго-руської держави —■ Новгород — щораз дальше поза круговорот подійзвя- заних із боротьбою за Київ та з політичною ситуацією на українських землях.
Живі торговельні зносини з Балтий- ським морем відкрили тут ворота культурним і громадським впливам німецької Ганзи та довелидопостепенного перетворювання новгородського князівства у міщанську аристократичну републику, в якій власть князя постійно маліла а збільшалося значіннє посадника-намісника. Слідом Новгорода пішов Псков, вчасти і Полоцьк, які до того здавна стояли осторінь політичних подій на Україні*Инше становище займала Ростовсько-суздальська чи (від сер. XII в.) Владимірсько-суздальська земля над Волгою на території первісно финській. Найстарший політичний осередок її P о c т о в був зразу звязаний із Новгородом, одначе вже за Володимира I творив окрему волость,
яка лічилася між менше важні і діставалася наймолодшим
____________________________________________________________ ^^_ *
князям. По смерти Ярослава (1054) перейшла вона на його сина Всеволода I, внука Володимира II Мономаха і правнука Юрія I званого Довгоруким. Сей князь розширив володіння на схід і щоб бути близше України, переніс столицю у Суздаль, та став родоначальником окремої линії Мономаховичів (див. § 33). Його амбиція панувати над Київщиною і Переяславщиною довела до довголітної завзятої боротьби з українськими князями (див. § 34).
Син його Андрій Боголюбський (1154—1174) посунув столицю ще дальше на південь, у Владимір над Клязмою, та з ненависти до Київа й України старався зробити з нього політичний і культурний осередок східної Европи. Після зруйнування Київа 1169 p. (див. § 37) задумав він підтяти у „матері городів руських" й ту одиноку честь, яка їй ще оставалася — себто реліґійно-культурну. Він почав заходи у Царгороді, щоб утворена була о к p e м а від Київа митрополія у Владимірі (1172), одначе безуспішно.
Дальші його заходи в напрямі утворення геґе- монїї Владиміра над Україною перервала його напрасна смерть з рук бояр (1174). Зі становища політичних інтересів України тілько пожалуйати треба, що патриярх і митрополит-Грек не допустили до задуманого ним і єп. Федором відокремлення московської церкви.По кількох роках політичної крізи у Суздальщині обняв там власть наймолодший Юрієвич B c e в о л о д (1177—1212). Він пішов слідами батька і брата ra змагав усіма силами до удержання переваги на Руси. B першій мірі відчули се українські землі — Чернигівська і Київська* де князюваннє Святослава II (див. 37) було тітько блідою відбиткою дійсної власти. Всеволод умів при помочи інтриґ здобути вплив на всіх инших українських князів. Про протекцію його над Володимиром галицьким говорилося висше (§ 38), та державно-правного значіння вона не мала
жадного, хочби з огляду на велику віддаль обох земель. Всеж таки був у ній явний доказ, що політичний осередок східної Европи почав пересуватися з над Дніпра на Волгу і що династія Юрія Довгорукого почала наново будувати розсипану варяго-руську державу і простягати свої справди довгі руки на всю Україну. B таких обставинах політична концентрація українських земель, задля східно-евро- пейської рівноваги і противаги Суздалеви з одного боку та Новгородови з другого, стала історичною необхідно- стю. Вона ждала тілько великої індшзндуальноетн між українськими князями, яка булаб у силі сю концентрацію перевести в діло. ї хтож був до сього більше покликаний, як не внук Юрієвого суперника Роман Мстиславнч?