<<
>>

ВСТУП

Актуальність теми

Однією з найактуальніших проблем є охорона здоров’я населення України. Адже в країні склалася загрозлива ситуація в цій сфері. Намітилася стійка тенденція до щорічного скорочення населення України, поступово вимирає старше покоління.

Статистика свідчить, що за останнє десятиліття чисельність населення України скоротилася на 3 млн, при цьому на 2,5 млн – внаслідок перевищення смертності над народжуваністю, яка зменшилася на 35 %, а смертність збільшилася на 18,6 %. Ці показники з кожним роком погіршуються. Так, за десять місяців 2002 р. природне зменшення населення Ураїни становило 293852 особи (за відповідний період 2001 р. – 291263 особи). Рівень народжуваності в Україні є передостаннім серед країн СНД Союзу та у Європі, а дитяча смертність утричі вища, ніж у середньому в розвинутих країнах. За декількома соціально-демографічними показниками Україна стоїть поруч із такими африканськими країнами, як Мозамбік, Ефіопія та Конго. Невтішні й прогнози на найближче майбутнє. За прогнозами відділу народонаселення ООН, на початок 2010 р. чисельність громадян України становитиме лише 44 млн осіб.

Різко погіршилася в Україні епідемічна ситуація, поширюються серед населення інфекційні та паразитарні хвороби. Внаслідок активізації міжнародного тероризму на земній кулі виникла загроза розповсюдження біологічних збудників найнебезпечніших хвороб людини.

Особливо тривожним є стан здоров’я молодого покоління, в тому числі дітей.

Серед підлітків і молоді поширюються: алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, венеричні захворювання, посилюється загроза епідемії СНІДу. Їх розповсюдження та зростання злочинності, пов’язаної з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, стають серйозним соціальним чинником, який негативно впливає на життя, здоров’я та благополуччя людей. Без перебільшення можна сказати, що ці явища загрожують спричиненням непоправної шкоди генофонду нації.

Закономірно, що за останні роки спостерігається і зростання злочинності, пов’язаної з наркотизмом. Загострює проблему також якісна трансформація злочинності у цій сфері. Щодалі, то більше вона набуває ознак кримінального бізнесу, організованості та професіоналізму.

Боротьба зі злочинами у сфері охорони здоров’я, як і з будь-якими іншими злочинними проявами, має проводитися тільки за умови неухильного до- тримання законності, зокрема правильного застосування кримінально-правових норм.

Теоретичною базою для вирішення цього важливого завдання є праці науковців, якими розроблено фундаментальні положення щодо підстав кримінальної відповідальності, елементів та ознак складу злочину, проблем розмежування суміжних складів злочинів, правил кваліфікації злочинних діянь, призначення покарання за їх вчинення, інших кримінально-правових інститутів.

Основа для її вирішення закладалась ще у працях авторів дорадянських часів, багато з яких містять актуальні й на сьогоднішній день положення, особливо в галузі фундаментальних суспільних наук. Йдеться про праці таких відомих юристів кінця XIX – початку XX ст., як Кістяківський А., Колер І., Франц Ліст, Познишев С. В., Сергієвський Н. Д., Таганцев Н. С., Фойницький І. Л. та ін.

На сучасному етапі розвитку української кримінально-правової науки – це праці вчених харківської школи – Бажанова М. І., Сташиса В. В., Тація В. Я., київської – Брайніна Я. М., Матишевського П. С., Михайленка П. П., львівської – Навроцького В. О., одеської – Багрій-Шахматова Л. В. та ін. Окремі аспекти цих проблем розроблено такими україн- ськими вченими, як Андрушко П. П., Бурчак Ф. Г., Воробей П. А., Гавриш С. Б., Грищук В. К., Ємельянов В. П., Кривоченко Л. М., Костенко О. М., Коржанський М. Й., Панов М. І., Пінаєв А. А., Скибицький В. В., Тарарухін С. А., Тростюк З. А., Туркевич І. К., Чубарєв В. Л., Шапченко С. Д., Ярмиш Н. М. та ін.

Загальнотеоретичний фундамент у науку кримінального права закладено також російськими та іншими вченими країн СНД – Герцензоном О. А., Гальпериним І. М., Дагелєм П. С., Демидовим Ю. А., Дурмановим М. Д., Карпецом І. І., Карпушиним М. В., Ковальовим М. І., Кудрявцевим В. М., Кузнецовою Н. Ф., Куріновим Б. О., Курляндським В. І., Наумовим А. В., Никифоровим Б. С., Піонтковським А. А., Рарогом О. І., Трайніним А. Н., Шарго- родським М. Д. та ін.

Пов’язані певною мірою з проблемою кримінально-правової характеристики злочинів у сфері охорони здоров’я населення дослідження вченими питань боротьби зі злочинами проти таких цінностей, як здоров’я особи, громадська безпека, громадський порядок, безпека довкілля тощо. В Україні поглиблені дослідження таких проблем проводилось Александровим Ю. В., Борисовим В. І., Даньшиним І. М., Тихим В. П., Яценком С. С., а в інших країнах СНД – Володимировим В. А., Гореликом Й. І., Гринбергом М. С., Гришаєвим П. І., Гришаніним П. Ф., Єфімовим М. А., Ігнатовим А. Н., Загородниковим М. І., Кичигіною Є. В., Якубовичем М. І. та ін.

Вагомий внесок у безпосереднє розроблення проблеми боротьби зі зло- чинами у сфері охорони здоров’я внесено докторськими дисертаційними дослідженнями, проведеними українськими вченими Глушковим В. О., Смітієнком В. М., Музикою А. А., монографічним дослідженням, здійсненим Селівановим М. П. та Хруппою М. С., досліджено проблеми боротьби зі злочинами, пов’язаними з наркотизмом, у кандидатських дисертаціях Дружиніна І. Н., Мірошниченко Н. А., Наден О. В., Никифорчина І. О. та ін. Приділено увагу цим проблемам у публікаціях таких українських вчених та юристів-практиків, як Бандурко С. А., Баулін Ю. В., Дадерко Л. Ф., Дідківська С. П., Лановенко І. П., Орлов П. І., Перепелиця А. І., Слинько С. В., Стрекалов Є. Ф., Устименко В. В., а також у численних наукових працях юристів інших країн СНД: Анисимова Л. М., Габіані А. О., Гасанова Е. Г., Карповича К. А., Майорова А. А., Малиніна В. Б., Метревелі Д. Є., Прохорової М. П., Ткаченка В. І., Шакірова М. Ш. та ін.

І все ж, чимало питань як загальнотеоретичних, так і тих, що безпосередньо стосуються проблеми боротьби зі злочинами у сфері охорони здоров’я населення, залишаються спірними в науці кримінального права, не знаходять вони єдиного вирішення і в судовій практиці.

Особливо нагальною є потреба у дослідженні цих проблем на сучасному етапі, оскільки відносно недавно було прийнято новий Кримінальний кодекс України, а отже, є необхідним осмислення його концептуальних положень і новел та відповідне коментування.

Адже новий КК України – частина правової системи, що нині інтенсивно реформується.

Серед основних цілей правової реформи, які стосуються проблеми, що розглядається, можна вирізнити принаймні три:

а) приведення законодавства у відповідність до якісно нового характеру політичних, економічних, соціальних та інших видів відносин, що склалися в суспільстві останнім часом;

б) інтеграція українського законодавства у світову (а надто – європейську) систему права;

в) створення правових основ для подальшого розвитку українського су- спільства та держави.

Новий КК певною мірою відображає основоположні ідеї, що випливають із проблеми реалізації зазначених цілей правової реформи в Україні. Відповідними до цього є й завдання, що постають перед кримінально-правовою наукою і судовою практикою під час вирішення питань застосування нового КК та його подальшого удосконалення.

Бажано дослідити проблему боротьби зі злочинами у сфері охорони здоров’я населення і під кутом зору порівняльного кримінального права.

Є також потреба у поновленні відповідних постанов Пленуму Верховного Суду України.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами

Тема дисертації затверджена вченою радою Академії адвокатури України і є складовою частиною наукового плану кафедри кримінального та адміні- стративного права Академії адвокатури України на 2001–2005 роки.

Вона пов’язана також з Міжгалузевою програмою «Здоров’я нації» на 2002–2011 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 г. № 14.

Мета і завдання дослідження

Головна мета праці полягає в тому, щоб на основі системного дослідження загальнотеоретичних кримінально-правових проблем, конкретних питань, пов’язаних з проблемою боротьби зі злочинністю у сфері охорони здоров’я населення, поглибити в цьому аспекті доктрину кримінального права, сформулювати пропозиції щодо подальшого удосконалення чинного законодавства, а також практики його застосування.

При цьому автор ставив перед собою такі основні завдання:

1. Виявити тенденції розвитку законодавства про відповідальність за злочини проти здоров’я населення та системи заходів, що забезпечують його охорону, для порівняння з сучасним його станом з точки зору повноти, чіткості та ефективності.

2. Відшукати оптимальне вирішення дискусійних концептуальних проблем, що стосуються поняття об’єкта злочину, його структурних компонентів, класифікації об’єктів злочинів та критеріїв їх поділу на види. На цій підставі визначити об’єкти та систему злочинів у сфері охорони здоров’я населення.

3. Розглянути у загальнотеоретичному аспекті проблему розмежування суміжних складів злочинів з метою виявлення особливостей розмежування злочинів, що є предметом цього дослідження, від інших злочинних діянь.

4. На основі відповідної загальнотеоретичної концепції визначити правила кваліфікації посягань проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, за сукупністю з іншими злочинами.

5. Дослідити в аспекті загальної характеристики ознаки об’єктивної, суб’єктивної сторін та суб’єкта злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують їх охорону.

6. Проаналізувати особливості окремих складів злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону.

7. Дослідити проблеми законодавчого регулювання питань щодо видів та розмірів покарань за злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, та інших засобів впливу на осіб, які вчинили ці злочини, проблеми застосування покарань за такі злочини та їх ефективності.

Об’єкт та предмет дослідження

Об’єктом дослідження є окремі проблеми загального вчення про склад злочину та інституту покарання в кримінальному праві, а також проблемні питання кримінальної відповідальності за злочини у сфері охорони здоров’я населення.

Предметом дослідження є:

1) Пов’язані з темою дослідження норми, що містяться в Загальній частині чинного кримінального законодавства України та містилися у відповідних кодифікованих нормативно-правових актах, які були чинними на певних етапах історичного розвитку України, особливо ті, що стосуються підстав кримінальної відповідальності, суті та мети покарання, його видів, призначення або звільнення від такого;

2) пов’язані з темою дослідження норми, що містяться в Особливій частині чинного кримінального законодавства України та містилися у відповідних нормативно-правових актах, які були чинними на певних етапах історичного розвитку України стосовно кримінальної відповідальності за злочини у сфері охорони здоров’я населення та суміжні злочинні діяння;

3) положення інших нормативних актів України, що конкретизують бланкетні ознаки складів злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують їх охорону;

4) положення кримінально-правової доктрини щодо загального вчення про склад злочину, основних інститутів, що стосуються злочину та покарання, а також питань кримінальної відповідальності за злочини у сфері охорони здоров’я населення та суміжні злочинні діяння;

5) практика судів України у справах про злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону (зокрема, вивчена практика судів України більше, ніж за п’ятнадцятирічний період);

6) положення чинного кримінального законодавства деяких зарубіжних держав стосовно регламентації підстав кримінальної відповідальності та призначення покарання в цілому, в тому числі за злочини у сфері охорони здоров’я населення.

Методи дослідження

Застосування нового КК потребує і нових методологічних підходів. Оскільки значною частиною предмета дослідження є положення кримінально-правової науки за тривалий час, не можна не взяти до уваги, що на окремих етапах суспільного розвитку науковці не завжди були вільними від перебільшеного впливу домінуючих ідеологічних поглядів, особливо в період дії КК 1922 р., 1927 р. та 1960 р. Між тим демократичний шлях розвитку українського суспільства дозволяє і водночас вимагає від науки досліджень, заснованих на неупереджених методиках.

Звичайно, при цьому не можна повністю відкидати напрацювання науковців того періоду. Навпаки, необхідно, застосовуючи принцип наступництва, який втілено у новому КК, використати їхні досягнення і синтезувати у сучасній доктрині кримінального права.

З урахуванням цього принципового положення в роботі були використані як універсальні методи пізнання – діалектичний, формально-логічний, так і спеціальні методи, зокрема:

історико-правового аналізу – для з’ясування тенденцій розвитку законодавства у сфері охорони здоров’я населення з часів дії Уложення про покарання кримінальні та виправні Зводу законів кримінальних Російської імперії, до складу якої входила й Україна, а також законодавства радянського періоду, що передувало прийняттю КК України 2001 р.;

соціологічний та статистичний, за допомогою яких виявлено фактори, що негативно впливають на стан здоров’я населення, визначено пріоритетні напрями протидії таким явищам і стан урегульованості цих ключових питань у законодавстві України, в тому числі кримінальному;

порівняльного аналізу – співставлення положень КК України з міжнародно-правовими нормами та законодавством зарубіжних країн для врахування позитивного досвіду кримінально-правового захисту здоров’я населення;

аксиологічний, на основі якого запропоновано ціннісну теорію об’єкта злочину;

системно-структурного аналізу, завдяки якому класифіковано злочини зазначеної категорії;

догматично-правовий, за допомогою якого дається тлумачення кримінально-правових норм щодо відповідальності за посягання на здоров’я населення.

Комплексне застосування цих методів дозволило внести пропозиції щодо подальшого вдосконалення норм Загальної та Особливої частин КК, в тому числі стосовно кримінально-правового захисту здоров’я населення, та ви- словити рекомендації щодо практики їх застосування.

Теоретичною основою дослідження є праці вчених, в яких висвітлюються як загальні кримінально-правові проблеми, так і питання кримінальної відповідальності за злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону.

Зокрема, теоретичним підґрунтям цього дослідження є роботи, автори яких перелічені вище, та інші літературні джерела, в тому числі й позаминулого та початку минулого століття, а також окремі праці зарубіжних вчених.

Нормативно-правову базу дослідження становлять чинні Конституція України, Кримінальний кодекс України та інші закони та підзаконні акти України. В історичному аспекті використані окремі нормативно-правові акти, починаючи з 1927 р. Крім того, для порівняльного аналізу використано кодифіковане кримінальне законодавство деяких країн колишнього СРСР, а також країн «дальнього зарубіжжя»: Кримінальні кодекси Російської Федерації, Голландії, Німеччини, Іспанії, Словаччини, Китаю та інш.

Емпіричною основою дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, а саме – окремі справи та узагальнення, які проводились Верховним Судом України та Київським міським судом в період з 1986 р. по 2001 рік. Проаналізовано також постанови Пленуму Верховного Суду України та ухвали його колегії з кримінальних справ по конкретних кримінальних справах.

Наукова новизна одержаних результатів

Дисертація є першим монографічним комплексним дослідженням проблеми кримінально-правового захисту здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, здійсненим на базі нового КК України 2001 р.

При цьому розроблено і обгрунтовано принципово нові погляди, а також розвинуто положення кримінально-правової науки щодо вирішення окремих проблем Загальної та Особливої частин КК, а саме:

1. Знайдено нові концептуальні підходи до вирішення проблеми об’єкта злочину та його структури. Зокрема, цю проблему пропонується вирішувати через категорію цінностей, які бере під захист кримінальний закон. За результатами проведеного дослідження саме вони виступають як об’єкт злочину. Складовими означених цінностей є потерпілі, їх права та інтереси, соціальні зв’язки та матеріалізовані або нематеріалізовані блага, що належать потерпілим. У такому аспекті ці компоненти об’єкта злочину визначено та проаналізовано вперше в науці кримінального права.

На розвиток теоретичних положень щодо вертикальної класифікації об’єктів злочину сформульовано власну позицію, відповідно якої вони поділяються на родовий, видовий та безпосередній об’єкти. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом XIII КК, визнано здоров’я населення, а також систему заходів, спрямованих на його охорону. На цій підставі констатується, що така назва цього розділу була б точнішою і пропонується відповідно змінити її у чинному КК.

2. На основі такого ж концептуального підходу по новому визначено видові об’єкти злочинів проти здоров’я населення і системи заходів, що забезпечують його охорону, та відповідно класифіковано ці злочини.

3. Вперше на рівні комплексного дослідження, з урахуванням сучасної кримінально-правової доктрини та нового кримінального законодавства розглянуто типові ознаки об’єктивної, суб’єктивної сторін та суб’єкта злочинів зазначеної категорії.

При цьому проаналізовано і окремі загальнотеоретичні питання, що стосуються предмета дослідження, але в науці кримінального права є дискусійними або недостатньо вирішеними, зокрема:

3.1. Розвинено положення та наведено додаткові аргументи на користь концепції необхідного спричинення, на основі якої рекомендується вирішувати практичні питання кваліфікації злочинів з матеріальним складом, в тому числі у випадках, коли наслідок стає результатом сукупних причин.

3.2. Дістали подальшого розвитку питання щодо особливостей змісту умислу при вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачено у статтях, що мають бланкетну диспозицію. Аргументовано висновок, що умислом особи, винної у вчиненні такого злочину, має охоплюватись усвідомлення особою невідповідності вчиненого діяння вимогам норм інших, крім кримінального, галузей права, тобто його протиправності в широкому розумінні цього слова. Якщо ж скоєно таке діяння з необережної вини, особа підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо вона усвідомлювала або могла усвідомлювати протиправність свого діяння.

3.3. Знайдено додаткові аргументи щодо необхідності законодавчого визначення формули умислу при вчиненні злочинів з формальним складом, а також врегулювання питань щодо поняття, різновидів та значення складної вини.

3.4. Запропоновано термінологічне уточнення поняття суб’єкта злочинів, пов’язаних з використанням посадового становища.

3.5. Наводяться додаткові аргументи щодо позитивного значення такої законодавчої новели, як обмежена осудність.

4. На підставі висвітлених теоретичних положень, а також системного дослідження чинного законодавства виявлено його прогалини, а також суперечності між нормами, що встановлено окремими статтями КК, в зв’язку з чим внесено такі пропозиції законотворчої спрямованості:

4.1. З огляду на складність проблеми застосування норм з бланкетною диспозицією, створити моніторинг нормативних актів, які конкретизують зміст таких диспозицій по окремих категоріях злочинів.

4.2. Усунути суперечність між текстом ч. 2 ст. 11 КК, яка не визнає злочином діяння, що не заподіяло і не могло заподіяти істотної шкоди, та положеннями частин других статей 359, 363, 382, 410, 424, а також ч. 3 ст. 362 Особливої частини КК, у яких істотна шкода зазначена як ознака кваліфікованого виду складу злочину, шляхом редагування тексту останніх.

4.3. Усунути неоднозначність змісту терміну «викрадення» у різних статтях КК.

4.4. Поновити редакцію ч. 2 ст. 24.

4.5. Доповнити КК України ст. 251 «Складна вина».

4.6. У відповідних статтях КК замінити в усіх відмінках слова «службова особа», «службовий злочин», «службова діяльність» словами «посадова особа», «посадовий злочин», «посадова діяльність».

5. Виявлено недосконалість статей розділу XIII КК, у яких закріплено ознаки кваліфікованих або особливо кваліфікованих видів складів злочинів, на підставі чого пропонуються зміни до відповідних частин статей 308, 309, 310, 311, 312, 317, 321, 326.

6. 3апропоновано нову редакцію ч. 3 ст. 28.

7. Розроблено у загальнотеоретичному аспекті новий підхід до проблеми розмежування суміжних складів злочину. Суттєво по-новому визначено поняття суміжних складів злочинів та критеріїв їх розмежування.

8. Доведено, що через не зовсім вдалу редакцію деяких статей розділу XIII (наприклад, ст. 311, 312) суб’єктам правозастосування доводиться штучно кваліфікувати діяння як сукупність злочинів.

9. Вперше після прийняття КК 2001 р. на монографічному рівні проаналізовано кожний конкретний склад злочинів, передбачених статтями розділу XIII КК, з’ясовано їх зміст. Запропоновано можливі шляхи вирішення питань, що є предметом дискусії в юридичній літературі або не вирішеними. Обгрунтовано також, що для остаточного їх вирішення доктринального та судового тлумачення недостатньо – необхідні уточнення диспозицій окремих статей розділу XIII КК. Зокрема, пропонується внесення змін до тексту диспозиції ч. 1 статей 307, 311, 312, 317.

10. Вперше звертається увага на необхідність удосконалення системи кримінально-правових норм щодо захисту здоров’я населення та усунення прогалин чинного законодавства, в зв’язку з чим запропоновано:

10.1.Норми щодо відповідальності за злочини, передбачені статтями 130, 131, 133, трансформувати до розділу XIII КК.

10.2. Прийняти спеціальну норму, помістивши її у розділі XIII КК, якою передбачити відповідальність за виробництво, зберігання, перевезення з метою збуту або збут товарів чи продукції, виконання робіт або надання послуг, що не відповідають вимогам безпеки.

10.3. Доповнити також цей розділ КК статтею про відповідальність за ввезення в Україну, виробництво, виготовлення, зберігання з метою збуту або збут неякісних ліків.

10.4. Статті 313, 316 виключити з КК.

11. Висловлено пропозиції щодо доцільності внесення уточнень та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 4.

12. Вперше у вітчизняній науці кримінального права запропонована часткова декриміналізація відповідальності за незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами без мети збуту шляхом внесення змін до ст. 309 та встановлення такої відповідальності лише за дії, вчинені у великому чи особливо великому розмірі.

13. Поглиблено розгляд питання щодо звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб, що вчинили злочини у сфері охорони здоро- в’я населення, визнано необхідним коригування законодавчих положень з цього приводу.

14. На підтримку висловлених в літературі позицій констатується значна розбалансованість санкцій статей КК, в тому числі й тих, що передбачають відповідальність за злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони, їх неузгодженість як між собою, так і порівняно до санкцій статей інших розділів КК. З метою вдосконалення законодавства в цій частині пропонуються зміни до статей 306, 308, 310, 311, 312, 313.

15. Відмічається недостатність заходів, що застосовуються судовою практикою для ресоціалізації осіб, які вчинили злочини на грунті наркоманії, неповне використання наданих законом можливостей поєднувати покарання з іншими заходами впливу. При цьому вперше звертається увага на доцільність застосування до наркоманів поряд з покаранням примусових заходів медичного характеру, якщо вони вчинили злочин у стані обмеженої осудності.

Практичне значення одержаних результатів

Насамперед, доктринальне тлумачення норм нового КК 2001 р., яке дається в роботі, буде сприяти практичному вирішенню питань правової оцінки злочинів проти здоров’я населення та інших злочинних діянь у повній відповідності до закону.

Крім того, положення дисертації можуть бути використані:

а) законодавцем для вдосконалення норм Кримінального кодексу України;

б) науковцями на розвиток концептуальних питань, дискусія яких не завершена;

в) у навчальному процесі – для підготовки підручників і навчальних посібників, методичних розробок та лекцій з курсу «Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини)» для юристів, які підвищують кваліфікацію, а також студентів юридичних вузів та факультетів.

Особистий внесок здобувача

Деякі опубліковані роботи по темі підготовлені у співавторстві.

Так, монографія «Наркомания: уголовно-правовые и медицинские проблемы» (К.: Вища школа. – 1989) була підготовлена разом з Дидківською С. П. та Гарницким С. І., але останніми було висвітлено тільки медичні аспекти проблеми.

Глава підручника «Кримінальне право України. Загальна частина. (К.: Юрінком інтер. – 1997) щодо об’єкта злочину була підготовлена разом з Матишевським П. С. Однак при цьому було використано результати дослі- дження, здійсненого Фесенком Є. В. особисто і опублікованого ним раніше у Юридичному віснику України. – №33. – 1997. – 14–20 серпня.

У підручнику «Кримінальне право України. Особлива частина» (К.: Юрінком інтер. – 1999) глава XIII підготовлена разом з Яценко С. С., який дав загальну характеристику злочинів проти здоров’я населення. Але у дисертації цей фрагмент підручника не використовувався.

Дві публікації – «Кримінальна відповідальність за легалізацію коштів та іншого майна, здобутих незаконним шляхом // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 3 // та «Боротьба з легалізацією брудних коштів потребує комплексного підходу» // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 4 // були видані спільно з М. Бондаревою, якою було висвітлено питання стосовно положень запропонованої автори загальної норми щодо відповідальності за такі діяння. У дисертації ці положення не використовувались.

Тези доповіді на міжнародній науково-практичної конференції «Питання застосування нового Кримінального кодексу України» (25–26 жовтня 2001 року. м. Харків), готувались спільно з Гавришем С.Б. У цих тезах зазначались деякі позиції С. Б. Гавриша, сформульовані ним під час дослідження проблем боротьби зі злочинами проти довкілля. У дисертації ці положення також не використовувались.

Отже викладені в дисертації положення, які виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки співавторів опублікованих робіт у дисертації не використовувались. Висновки та положення дисертації повністю самостійні.

Апробація результатів дослідження

1) По результатах дослідження вносились також пропозиції щодо вдосконалення проекту Кримінального кодексу України 2001 р. до Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, а також до Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України. Ці пропозиції було ініційовано народним депутатом України і враховано при опрацюванні редакції статей проекту та прийнятті Кримінального кодексу України.

2) Вносились зауваження та пропозиції до проекту постанов Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів», що приймалися 27 лютого 1998 р. та 26 квітня 2002 р., які також були частково враховані.

3) Основні положення й висновки дисертації обговорювалися: на 15 науково-практичних конференціях, семінарах та «круглих столах», в тому числі 8 міжнародних; на засіданнях кафедр кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України.

4) Результати дослідження використовувалися автором при підготовці 10-ти видань Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу Ук- раїни, а також 3-х підручників з курсу «Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини)» для студентів юридичних вузів та факультетів.

5) Результати дослідження використовуються у навчальному процесі Академії адвокатури України в лекціях з нормативного курсу «Кримінальне право України (Загальна та Особлива частина)» та спецкурсів «Теоретичні основи кваліфікації злочинів» і «Кримінально-правові аспекти захисту обвинуваченого (підсудного)».

Публікації

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження, а також матеріали по темі дисертації викладені у трьох монографіях, десяти виданнях Науково-практичного коментарю Кримінального кодексу України, трьох підручниках з курсу «Кримінальне право України (Загальна та Особлива частини)» для студентів юридичних вузів та факультетів, двадцяти одній наукових статтях, опублікованих у збірниках та журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, та у одинадцяти статтях, виступах, тезах доповідей, які додатково відображають наукові результати дисертації.

Структура роботи та послідовність її частин обумовлені об’єктом, метою та завданнями дослідження. Вона складається з вступу, 5 розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатка. Обсяг дисертації становить 444 сторінок, із яких 26 сторінок займає список використаних джерел (338 найменувань), 18 сторінок – додаток .

<< | >>
Источник: ФЕСЕНКО ЄВГЕНІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ТА СИСТЕМИ ЗАХОДІВ З ЙОГО ОХОРОНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктораюридичних наук. Київ–2004. 2004

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВСТУП:

  1. 40. Вступление закона в силу
  2. Статья 208. Вступление решения суда в законную силу
  3. Статья XrV ВСТУПЛЕНИЕ В СИЛУ
  4. ВСТУПИТЕЛЬНАЯ СТАТЬЯ
  5. Статья 48. Вступление в силу настоящего Федерального закона
  6.             2.1. Исследование отношения семейного законодательства к повторному вступлению в брак в России во второй половине 19 века. Эволюция вопроса, дозволенность и законность числа последовательных браков.
  7. Раздел девятый § 351. Преждевременное вступление во второй брак
  8. §I. ВСТУПЛЕНИЕ УГОЛОВНОГО ЗАКОНА В СИЛУ
  9. Вступление уголовного закона в силу по советскому законодательству.
  10. Специальные вопросы вступления уголовного законав силу.
  11. Статья 6 Основ уголовного законодательства и приговоры, вступившиевзаконную силу.
  12. Статья 119. Понуждение женщины к вступлению в половую связь
  13. Статья 119. Понуждение женщины к вступлению в половую связь
  14. б. Вступ до адвокатури
  15. Комментарий к статье 131. Преимущественное право вступления в члены жилищного кооператива в случае наследования пая
  16. Вступление федерального закона в силу: правовое регулирование и практика
  17. Указ президента РФ «о порядке опубликования и вступления в силу актов президента Российской Федерации, Правительства Российской Федерации и нормативных правовых актов федеральных органов исполнительной власти»
  18. 56. Правовой статус Губернатора Санкт – Петербурга. Порядок назначения, вступление в должность и компетенция.
  19. ВСТУПИТЕЛЬНЫЕ ЗАМЕЧАНИЯ.
  20. §3. Американо-германские отношения накануне вступления США в войну