ВСТУП

Актуальність теми. Сучасні тенденції реформування правоохоронних органів України свідчать про безсумнівний пріоритет людського фактора і саме тому, реформування Державної пенітенціарної служби України, як суб’єкту кримінально - виконавчих правовідносин, передбачає поряд із зміною змісту роботи із засудженими та ув’язненими, наявність кваліфікованих співробітників, які володіють високою професійною культурою, широким обсягом знань, вмінь та навичок.

Характеристика кримінально-виконавчих правовідносин доводить, що основними суб’єктами є установи виконання покарань та персонал, з одного боку, й засуджені, які відбувають покарання. Від сумлінного виконання покладених на них прав і обов’язків, безпосередньо залежить ефективність виконання та відбування покарання. Науковий інтерес до проблем кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі пояснюється також потребами у створенні оптимальних засобів впливу на засудженого, які б максимально нейтралізували негативні наслідки застосування покарання, забезпечуючи при цьому належну ефективність протидії злочинності.

Теоретичне підґрунтя дисертації склали праці вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: К.А. Автухова, Л. В. Багрія-Шахматова, О. М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, В. А. Бадири, І. Г. Богатирьова, А.В. Градецького, Н. О. Гуторової, О.М. Джужі, Т. А. Денисової, В. М. Дрьоміна, О. І Зубкова, О.О. Книженко, О. Г. Колба, О. М. Литвинова, В. А. Льовочкіна, В. О. Меркулової, О.Б. Пташинського, Г.О. Радова, О.П. Рябчинської, В. П. Севастьянова, А. Х. Степанюка, Е.Г. Стоматова, Б. М. Телефанка, К. М. Тищенка, В. М. Трубникова, С. Я. Фаренюка, В. Д. Філонова, С. І. Халимона, П.В. Хряпінського, М. Д. Шаргородського, І. В. Шмарова, І. С. Яковець та ін. Віддаючи належне доробку зазначених учених, доводиться констатувати, що частина проблем взаємовідносин між персоналом та засудженими ними була розкрита лише на загальному рівні, інші відносяться до періоду, коли пенітенціарні установи знаходились в системі МВС, що не відображає нинішніх реалій. Дотепер дискусійними залишаються питання кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк, зокрема: поняття та характеристика персоналу ДПтС України як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин; правовідносини між персоналом та засудженими при забезпеченні вимог режиму, соціально-виховної роботи, залученні до суспільно- корисної праці; поняття, загальна характеристика та реалізація заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених тощо. Зважаючи на комплексність дослідження, що вивчається, зміну ідеологічних і практичних парадигм щодо карально-виправних заходів, заповнення теоретичної прогалини у дослідженні правовідносин між персоналом та засудженими, існує потреба в подальших розробках вказаних питань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану наукової роботи Класичного приватного університету (м. Запоріжжя) за темою «Кримінально-правове, кримінологічне та кримінально- виконавче забезпечення механізму реалізації прав і свобод людини і громадянина» (Державний реєстраційний номер - 0110U003958).

Тему дисертації затверджено вченою радою Класичного приватного університету (протокол № 4 від 25 грудня 2013 р.).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає у систематизації доктринальних положень та правозастосовної практики стосовно персоналу як суб’єкту кримінально-виконавчих правовідносин і його ролі у забезпеченні виконання покарань у виді позбавлення волі та формулюванні пропозицій щодо вдосконалення положень чинного КВК України й практики його застосування.

Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:

- дослідити в історичній ретроспективі трансформацію пенітенціарної системи і ставлення персоналу УВП до здійснення карально-виправного впливу на засуджених з середини XVTTT - на кінець ХХ ст.ст.;

- надати характеристику персоналу Державної пенітенціарної служби України як суб’єкту кримінально-виконавчих правовідносин;

- охарактеризувати сучасний стан наукової розробки кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом виконання покарань у виді позбавлення волі;

- дослідити сучасні проблеми кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом виконання покарань у виді позбавлення волі;

- розкрити зміст кримінально-виконавчих засад виконання покарань у виді позбавлення волі та надати комплексну характеристику правовідносинам у сфері застосування карально-виправних заходів щодо засуджених;

- розкрити зміст та специфіку діяльності персоналу щодо забезпечення доступу до загальноосвітніх послуг та професійно-технічного навчання;

- дослідити нормативно-правове забезпечення застосування заохочувальних норм та визначити проблеми їх застосування персоналом ДПтС України;

- визначити потреби переорієнтації державної політики у сфері виконання та відбування покарань щодо порядку застосування заохочувальних норм персоналом ДПтС України;

- розробити пропозиції по вдосконаленню кримінально-виконавчого законодавства України щодо застосування заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених, а також в частині застосування персоналом ДПтС України карально-виправних заходів щодо засуджених.

Об’єктом дослідження є кримінально-виконавчі правовідносини, що виникають в процесі виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі.

Предметом дослідження є кримінально-виконавчі засади забезпечення персоналом Державної пенітенціарної служби України виконання покарань у виді позбавлення волі.

Методи дослідження обрано з огляду на поставлену мету, об’єкт і предмет дослідження. Методологічну основу дисертації становить діалектичний метод, що використано для аналізу сутності понять, що характеризують позбавлення волі як окремий вид покарання та кримінально-виконавчі засади його виконання і відбування (розділи 1-3). Догматичний метод використано при формулюванні та розкритті юридичних понять, побудови юридичних конструкцій, визначенні термінів, а також з метою з’ясування змісту законодавчих та нормативно-правових (підзаконних) актів (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1, 3.3). За допомогою методів формальної логіки з’ясовувалася логіка законодавця, закладена в конкретних правових нормах, якими передбачені правила застосування карально-виправних заходів та заохочувальних норм (застосовувався впродовж усього дослідження). Історичний метод - для виявлення ґенези виникнення і становлення пенітенціарної системи, ролі і місця в ній персоналу установ виконання покарань, порядку й умов тримання засуджених (підрозділ 1.1). Завдяки аксіоматичному методу було визначено вихідні параметри дослідження; індуктивний та дедуктивний методи застосовано в ході узагальнення й аналізу емпіричної інформації за тематикою дослідження (підрозділи 2.1-2.3). Системно-структурний метод - для визначення соціально-правової природи кримінально-виконавчих правовідносин (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод використовувався при дослідженні законодавства, практики виконання покарань в зарубіжних країнах (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 3.1). Для виявлення закономірностей практики виконання та відбування покарань, було проведено контент-аналітичне дослідження 18 документів та 726 збірників періодичних видань з кримінально-виконавчого права (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 2.3).

Емпіричною базою дослідження є дані: отримані при аналізі й узагальненні матеріалів 1280 особових справ засуджених в період з 2008 р. до 2014 р.; опублікованої статистики ГП, МВС, ДПтС, ДСС України; опитування 480 працівників установ ДПтС України, анкетування 560 респондентів (засуджених, які перебували у СІЗО; засуджених до позбавлення волі в УВП мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та середнього рівня безпеки); контент- аналіз 18 документів та 726 збірників періодичних видань з кримінально - виконавчого права. Обсяги опрацьованого матеріалу свідчать про

репрезентативність вибіркового дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в сучасній Україні комплексних досліджень проблем забезпечення персоналом Державної пенітенціарної служби України виконання покарань у виді позбавлення волі. В результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових у концептуальному плані та значущих для пенітенціарної практики положень і висновків, а саме:

уперше:

- обґрунтовано висновок, що персонал КВУ та засуджених необхідно розглядати як основні, рівнозначні суб’єкти кримінально-виконавчих відносин від яких залежить хід та результат застосування засобів виправлення і ресоціалізації засуджених, а саме, режиму виконання та відбування покарання, суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання;

- доведено, що ефективність карально-виправного впливу доцільно визначати через залежність від кількісних і якісних показників застосування до засуджених заохочувальних заходів в період виконання і відбування покарань;

удосконалено:

- критерії оцінювання ступеня виправлення засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

- теоретичні підходи щодо підстав і порядку зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі на певний строк, застосування заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким і умовно-дострокового звільнення від відбування покарання;

- аргументацію позицій за якими необхідним є поновлення на державному рівні обліку рецидиву злочинів серед звільнених з місць позбавлення волі;

дістали подальшого розвитку:

- погляди на зміст мети покарання та шляхи її досягнення в процесі виконання та відбування покарань у виді позбавлення волі на певний строк;

- аргументація необхідності зміни умов відбування покарання у виді позбавлення волі в межах однієї виправної колонії шляхом переведення до іншої структурної дільниці установи виконання покарань, переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки, застосування заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким і умовно-дострокового звільнення від відбування покарання;

- механізм правового регулювання застосування заходів заохочення і стягнення до засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі на певний строк;

- аргументи щодо місця кримінально-виконавчих правовідносин, з урахуванням їх власної природи і закономірностей розвитку, в системі відносин у інших сферах життєдіяльності суспільства.

У дисертації внесені та обґрунтовані зміни, доповнення і власна редакція низки норм кримінально-виконавчого законодавства, а саме: ч. 2 ст. 8, ст. 93, ч. 5 ст. 97, ч. 1, 3, 4 ст. 107, ч. 3 ст. 110, ст. 122, ст.ст. 131 - 131-4, ст.ст. 132 - 135 КВК України.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретична й практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані у:

- законотворчій діяльності - при підготовці проектів законів про внесення змін і доповнень до КВК України щодо виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк (лист Голові комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України Кожемякіну А.А. № 41 від 12 березня 2015 р.);

- правозастосовчій діяльності - при виконанні покарань у виді позбавлення волі на певний строк (акт упровадження результатів дисертаційного дослідження в правозастосовну діяльність управління ДПтС України в Чернігівській області від 15.10.2014 р. № 782);

- навчальному процесі - при проведенні лекцій, семінарських і практичних занять із курсу кримінально-виконавчого права, а також під час підготовки підручників, навчальних і методичних посібників (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України від 05.01.2015 р. № 3/11).

- науково-дослідній сфері - при подальшому дослідженні проблем, пов’язаних із забезпеченням персоналом Державної пенітенціарної служби України виконання покарань у виді позбавлення волі.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. У колективній монографії «Протидія злочинності та адаптація кримінального законодавства і права України до законодавства і права Європейського Союзу» дисертантом особисто розроблено питання щодо шляхів досягнення мети покарання в процесі виконання та відбування покарань у виді позбавлення волі на певний строк, характеристики особи засудженого, а також надані пропозиції щодо досягнення позитивного результату в процесі застосування карально-виправного впливу. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовуються, висновки та положення мають самостійний характер.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися на засіданні кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету та обговорювалися на міжнародних науково - практичних конференціях: «Актуальные проблемы исполнения уголовных наказаний в условиях реформирования пенитенциарной системы» (м. Пермь, 2011р.); «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Київ, 21 березня 2014 р.); «Політика в сфері боротьби зі злочинністю» (м. Івано-Франківськ, 25 лютого-2 березня 2014 р.); «Дотримання прав особливих груп ув’язнених» (м. Харків, 24 червня 2014 р.); «Актуальні проблеми кримінального права» (м. Київ, 21 листопада 2014 р.); «Актуальні проблеми публічного та приватного права» (м. Запоріжжя, 17 жовтня 2014 р.); «Теоретико-прикладні засади правової науки: сучасний вимір» (м. Запоріжжя, 25 грудня 2014 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в чотирнадцяти опублікованих працях здобувача, з яких: 1 - підрозділ колективної монографії; 4 - статті у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук, одній статті, опублікованій у науковому виданні іноземної держави, 1 - юридично-інформаційний довідник; 7 - тези наукових доповідей.