Про суддів, покарання і страти на Січі
Суддями у запорізьких козаків була вся військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул, довбиш, паланковий полковник і часом весь Кіш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом; рішення суДу Коша часом повідомлялося особливим документом, в якому писалося: «За наказом пана кошового отамана такого-то, військовий писар такий-то».
Військовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затверджував своїх визначень; військовий писар часом викладав присуд старшини на раді; часом сповіщав засуджених, особливо якщо справа стосувалася осіб, котрі жили не в самій Січі, а в паланках; військовий осавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, поліційного чиновника; він розглядав на місці скарги, стежив за виконанням присудів отамана й усього Коша, збройне переслідував розбійників, злодіїв і грабіжників; військовий довбиш був помічником осавула й приставом при екзекуціях, ...він прилюдно зачитував присуди старшини й усього війська на місці страти чи на військовій раді; курінні отамани, які досить часто виконували серед козаків роль судді, у власних куренях мали таку силу, що могли розглядати суперечки сторін і тілесно карати за якісь провини; врешті, паланковий полковник зі своїми помічниками — писарем та осавулом, який жив далеко від Січі, відав прикордонними роз'їздами й керував козаками, що сиділи в стеПу в окремих хуторах і слободах, у багатьох випадках, за відсутності січової старшини, виконував також і роль судді у своїх володіннях.Покарання і страти у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від характеру злочинів. 3 покарань застосовувалися: прив'язування до гармати на площі за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козакові й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або він сам не заплатить свого бор ту, або хтось інший не поручиться за нього; подібний спосіб покарання, але тільки за злодійство, існував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусідів; шмагання нагаєм під шибеницею за злодійство й гайдамацтво: «будучи самі великими злодіями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих/ хто й найменшу річ украде у свого товариша»; пошкодження членів «изломленієм одной ноги на сходке» за поранення ножем у п'яному стані; «за большія вины переламливали руку й ногу»; розграбування майна за самовільне перевищення такси — встановленої у Січі норми продажу товарів, харчів і напоїв; заслання у Сибір, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останній час історичного існування запорізьких козаків, за імператриці Катерини II; перекази столітніх дідів вказують також на покарання різками, аледокументів про це немає, тому слід вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало співвідносне з честю запорізького «лицаря»; нарешті, при взаємній сварці, за переказами, допускалася й дуель.
Страти, як і покарання, у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від злочину, вчиненого тією чи іншою особою. Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша — вбивцю клали живим у труну разом з убитим і обох закопували в землю. Зрештою, якщо вбивця був хоробрим воїном і добрим козаком, його звільняли від цієї страшної страти, замінюючи її штрафом.
Але найпопулярнішою стратою у запорізьких козаків було забивання киями біля ганебного стовпа: до цього засуджували осіб, що вчинили крадіжку або сховали украдені речі, дозволяли собі перелюбство, содомський гріх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на січовій площі біля дзвіниці, біля нього завжди лежала в'язка сухих дубових палиць з голівками на кінцях, званих киями й схожих на палиці, що їх прив'язують до ціпа. Киї замінювали запорожцям великоруські батоги. Якщо один козак украде в іншого якусь дрібницю, чи то в самій Січі, чи поза нею, а потім його викриють, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа і тримали звичайно протягом трьох днів, а часом і більше, поки він не сплатить грошей за вкрадену річ. Протягом цього часу повз злочинця проходять товариші, причому одні мовчки дивляться на прив'язаного; інші, напившись, лають і б'ють його; треті пропонують йому грошей; четверті, прихопивши з собою горілки й калачів, поять і годують його, й хоча злочинцеві не хотілося ні їсти, ні пити, вінусе-таки мусив це робити. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, то будемо тебе, скурвого сина, бити», — кричали козаки. Але коли злочинець вип'є, то козаки, що причепилися до нього, кажуть: «Тепер же, брате, дай-но ми тебе трохи попоб'ємо».
Даремно тоді злочинець буде благати про помилування; на всі його прохання козаки вперто відповідають: «За те ми тебе, скурвий сину, й горілкою поїли, що нам тебе треба попобити». Після цього вони завдавали кількохударів прив'язаномудо стовпа й ішли; за ними з'являлися інші.
B такому положенні злочинець залишався добу, а то й п'ять підряд, на розсуд суддів. Але звичайно бувало так, що вже за однудобу злочинця вбивали насмерть, після чого його майно відбирали на військо; траплялося, зрештою, що декотрі зі злочинців не лише залишалися жити, а й отримували від своїх п'яних товаришів грощі. Іноді покаранням киями заміняли смертну кару: в такому разі у покараного відбирали худобу й рухоме майно, причому одну частину худоби віддавали на військо, другу — паланковому старшині, третю частину і все рухоме майно винного — його дружині й дітям, якщо він був жонатим.Крім ганебного стовпа у запорізьких козаків використовували шибеницю й залізний гак: до них засуджували за «велику» або неодноразову крадіжку.
Шибениці ставили в різних місцях запорізьких вольностей над великими дорогами чи шляхами; вони мали вигляд двох стовпів з поперечкою нагорі і з мотузяним сильцем або петдею на перекладині. Щоб виконати страту, злочинця садовили верхи на коня, підводили під шибеницю, накидали на його шию петлю, швидко відганяли коня, і злочинець лишався висіти в петлі. Переказують, що від шибениці, за козацьким звичаєм, можна було врятуватися, коли якась дівчина виявляла бажання вийти за злочинця заміж; якщо цей переказ вірний, то цей звичай допускався, очевидно, з огляду на постійне прагнення запорожців всіляко збільшити свою чисельність за існуючого парубоцтва січовиків, але за звичного родинного життя у паланкових козаків. Щодо цього очевидці наводять такий випадок. Одного разу вели якогось злочинця на страту; назустріч йому вийшла дівчина під білим покривалом і виявила бажання вийти за нього заміж. Злочинець, наблизившись до дівчини, почав просити її зняти з обличчя покривку. Дівчина зняла. Тоді злочинець, побачивши перед собою потвору, подзьобану віспою, привселюдно заявив: «Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу!»[63]
Залізний гак ...та сама шибениця, але з заміною петлі мотузкою із гострим залізним гаком на кінці.
Злочинця, засудженого на гак, підводили до шибениці, застромляли під ребра гострий гак і залишали його так висіти до того часу, поки його тіло не розкладалося й не розсипалися кістки, на пострах злодіям і злочинцям; зняти труп із шибениці не дозволялося нікому під загрозою смертної кари. Залізним гаком користувалися поляки і, звичайно, від них його перейняли й запорізькі козаки.Гостра паля або гострий кіл — це високий дерев'яний стовп із залізною шпицею нагорі; для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, кілька чоловік піднімали його по круглій драбині й садовили на кіл; гострий кінець кола протикав yd нутрощі людини й виходив серед хребців на спині. Зрештою, запорожці рідко застосовували таку страту, і про її побутування розповідають лише перекази старезних дідів; зате поляки дуже часто практикували цю стратудля залякування.козаків: запорожці називали смерть на гострій палі «стовповою» смертю. «Такумер покійний мій батько, так і я умру потомственною стовповою смертю». Народні перекази розповідають, що коли поляки підносили на кіл запорожців, то вони, сидячи на них, знущалися над ляхами, просячи у них потягнути люльку й потім, покуривши, оглядали своїх лютих ворогів каламутними очима, плювали їм «межи-очі», проклинали католицьку віру й спокійно вмирали «стовповою смертю». Гостра паля практикувалася у поляків і татар, від котрих, мабуть, і була запозичена запорожцями.
Для виконання усіх перелічених страт у запорізьких козаків узагалі не існувало ката; коли була потреба стратити якогось здочинця, то його наказували й стратити злочинцеві; якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в'язниці до того часу, поки не з'являвся другий; тоді новий злочинець страчував старшого.
Яворницький Al. Історія запорізьких козаків:
У 3 r. — Львів, ?990.-T. І.—С. 150—153.
7.5.
Еще по теме Про суддів, покарання і страти на Січі:
- Про злий умисел султана й вейзира турського на викоренення запорожців; про нещасливу їхню в тому ділі поведінку з погублен- ням у Запорозькій Січі численних янчарів; про щастя в тому запорожців і про всі тодішні діяння; про подяку їхню спасителеві Богу; про взятих живцем янчарів і про викуплення їх ханом; про чотири агиу що викупилися; про запорозький листу з підозрінням і діткливо писаний до Дорошенка; про клятвенн
- Про присилку на Ніжинське воєводство Савелова з супровідною патріаршою грамотою до гетьмана; про відвідання митрополитом Ясинсъким своєі єпархГі і про посвячення великоі мурованої церкви в Лубенському монастирі; про Петрикову втечу із Січі в Крим і про постановлення його гетьманом на Каланчаку; про Петрикові похвалки в тодішньому його намірі; про солтанський марш з Петри- ком на Малу Росію і про іхн
- Про поїздку Хмельницького з Січі до Криму; про побит його там, про те, як він присягав перед ханом; про ханську приязнь і запевняння, що дасть для війни з поляками кримське військо; про ханське вшанування Хмельницького на Великдень.
- 4. Покарання та звільнення з посад суддів
- Про рушення Хмельницького з Запорозьким і татарським військом від Січі до Жовтої Води та на Україну; про злучення його з реєстровими козаками, що їх послали проти нього коронні гетьмани; про розгром під Жовтою Водою польських військ на чолі з комісаром і гетьмановим сином; про взяту там здобич і полонян; про відправлення їх до Чигрина; про те, як зловили Чаплинського.
- Про Суховієве звільнення зі своїм військом від татар, бо прибули до нього з Запорожжя Сірко й Улановський; про відхід татар від Суховія до Криму, а Суховія із Сірком до Січі, його ж козаків по своїх домівках; про Дорошенкову підозру на запорожців, що врятували Суховія, і про його гнів за те; про цьогобічні події, отримання прощення царської величності за зраду Брюховецького; про вибран- ня у Глухові гетьмано
- Про вибрання на Києво-Печерську архімандрію Вуяхевича; про монаршу платню, прислану гетьману, і про розіслання Ti полковникам; про послання тієї ж таки платні полтавському полковникові через канцеляриста Петрика; про його, Петрикову, втечу за Мазепи- ним благозволенням до Січі та Криму; про воєводу Новобогородиць- кого Змєєва і про архімандрита Хрисанфа, якого прислано в Малу Росію від святійшого єрусалимського патріарха Досифея з грамотою do київського митрополита отця Ясинського, писаною на те
- Про вислання від Хмельницького до Запорозькоі Січі списків, поданих вище жалуваних грамот усьому війську Запорозькому і народові малоросійському і про письмову відповідь на те запорожців.
- Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування
- Про покарання свавільних і неслухняних людей, на якому б тільки боці вони не з'являлися, про кіїівські з монастирями, також чернігівські та переяславські лісові та польові грунти і про комісарів, що мають бути для відновлення на них кордонів.
- Про гетьманську уразу на Орільські сотні; про їхнє покарання й прощення, висловлене в гетьманському універсалі; про діткливе гетьманське писання до запорожців і взаємну діткливу листовну відповідь гетьманові від запорожців; про постановлений і утверджений у Москві Вічний мир і російський союз з поляками проти турчина; про тодішні пакти; про лібертаціяльний 1085 королівський універсал, виданий на прохання Шум’янського всьому духовенству грецького обряду, що жило в Польщі; про королівський лист до
- В. Методи відбору суддів 1. Характеристики суддів
- Звичаєве козацьке право про злочини та покарання
- Маніфест Катерини Il від 3 серпня 1775 p. про ліквідацію Запорозької Січі
- Про нараду Брюховецького зі своєю старшиною, як вигнати з Малої Росії воєвод; про виконання того рішення і про воєвод, що втримались у деяких містах; про полтавську вірність; про благовіщенське свято і про сніг на нього; про монарший гнів на Малу Росію за зраду і про мстиву війну за те Ромодановського; про вихід Брюховецького на оборону вітчизни і про з'єднання його зі своїми полками на Сербинському полі; про прибуття д
- Про перший невдалий російський похід на Крим τα про причини його; про довгочасні християнські шкідливі незгоди і про успіхи через те у бусурман; про згоду та союз християнський, страшний для бусурман; про лихий знак Самойловичеві; про воєвод, котрі були в московських військах; про з'єднання гетьмана та його полків і про дарування гетьманові від Величковського образу його патрона з віршами; про тодішню генеральну старшину та полковників; про злу- чення з московськими військами та про пе
- Про безперервне озлоблення поміж козаків; про обмову Многогрішного Мокрієвичем; про взяття йогоу Многогрішного, з товаришами до Москви і про вічне заслання їх у різні місця; про вибрання після Многогрішного на гетьманство Івана Самойловича; про дані йому монарші статті і про його попереднє життя; про царських послів, що мали бути на царських комісіях з поляками; про Дорошен- кову піджогу турків на поляків і на взятт
- Про виправу до Нестервара полковників Ганжі й Остапа; про те, як відкупився Нестервар; про винищення нестерварських жидів; про взяття Нестервара та інших тамтешніх міст; про страх поляків і про \їхню втечу; про заміряння козацьких кордонів по річку Горинь; про дбалість примаса Віцерекса після смерті короля Владислава; про новопризначених гетьманів.