Про суддів, покарання і страти на Січі

Суддями у запорізьких козаків була вся військова старшина, тобто кошовий отаман, суддя, писар, військовий осавул, довбиш, паланковий полковник і часом весь Кіш. Кошовий отаман вважався вищим суддею, оскільки мав верховну владу над усім військом; рішення суДу Коша часом повідомлялося особливим документом, в якому писалося: «За наказом пана кошового отамана такого-то, військовий писар такий-то».

Військовий суддя лише розглядав справи, давав поради сторонам, але не затверджував своїх визначень; військовий писар часом викладав присуд старшини на раді; часом сповіщав засуджених, особливо якщо справа стосувалася осіб, котрі жили не в самій Січі, а в паланках; військовий осавул виконував роль слідчого, виконавця вироків, поліційного чиновника; він розглядав на місці скарги, стежив за виконанням присудів отамана й усього Коша, збройне переслідував розбійників, злодіїв і грабіжників; військовий довбиш був помічником осавула й приставом при екзекуціях, ...він прилюдно зачитував присуди старшини й усього війська на місці страти чи на військовій раді; курінні отамани, які досить часто виконували серед козаків роль судді, у власних куренях мали таку силу, що могли розглядати суперечки сторін і тілесно карати за якісь провини; врешті, паланковий полковник зі своїми помічниками — писарем та осавулом, який жив далеко від Січі, відав прикордонними роз'їздами й керував козаками, що сиділи в стеПу в окремих хуторах і слободах, у багатьох випадках, за відсутності січової старшини, виконував також і роль судді у своїх володіннях.

Покарання і страти у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від характеру злочинів. 3 покарань застосовувалися: прив'язування до гармати на площі за зневагу начальства й особливо за грошовий борг: якщо козак заборгує козакові й не захоче чи не зможе сплатити йому борг, винного приковують ланцюгами до гармати й залишають до того часу, поки або він сам не заплатить свого бор ту, або хтось інший не поручиться за нього; подібний спосіб покарання, але тільки за злодійство, існував у татар, тож можна припускати, що козаки запозичили його у мусульманських сусідів; шмагання нагаєм під шибеницею за злодійство й гайдамацтво: «будучи самі великими злодіями з погляду стороннього, вони жорстоко карають тих/ хто й найменшу річ украде у свого товариша»; пошкодження членів «изломленієм одной ноги на сходке» за поранення ножем у п'яному стані; «за большія вины переламливали руку й ногу»; розграбування майна за самовільне перевищення такси — встановленої у Січі норми продажу товарів, харчів і напоїв; заслання у Сибір, яке, зрештою, стало застосовуватися лише в останній час історичного існування запорізьких козаків, за імператриці Катерини II; перекази столітніх дідів вказують також на покарання різками, аледокументів про це немає, тому слід вважати, що таке покарання допускалося лише як поодиноке явище, мало співвідносне з честю запорізького «лицаря»; нарешті, при взаємній сварці, за переказами, допускалася й дуель.

Страти, як і покарання, у запорізьких козаків призначалися різні, залежно від злочину, вчиненого тією чи іншою особою. Найстрашнішою стратою було закопування злочинця живим у землю: так чинили з тим, хто вбивав свого товариша — вбивцю клали живим у труну разом з убитим і обох закопували в землю. Зрештою, якщо вбивця був хоробрим воїном і добрим козаком, його звільняли від цієї страшної страти, замінюючи її штрафом.

Але найпопулярнішою стратою у запорізьких козаків було забивання киями біля ганебного стовпа: до цього засуджували осіб, що вчинили крадіжку або сховали украдені речі, дозволяли собі перелюбство, содомський гріх, побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп стояв на січовій площі біля дзвіниці, біля нього завжди лежала в'язка сухих дубових палиць з голівками на кінцях, званих киями й схожих на палиці, що їх прив'язують до ціпа. Киї замінювали запорожцям великоруські батоги. Якщо один козак украде в іншого якусь дрібницю, чи то в самій Січі, чи поза нею, а потім його викриють, то його приводили на площу, приковували до ганебного стовпа і тримали звичайно протягом трьох днів, а часом і більше, поки він не сплатить грошей за вкрадену річ. Протягом цього часу повз злочинця проходять товариші, причому одні мовчки дивляться на прив'язаного; інші, напившись, лають і б'ють його; треті пропонують йому грошей; четверті, прихопивши з собою горілки й калачів, поять і годують його, й хоча злочинцеві не хотілося ні їсти, ні пити, вінусе-таки мусив це робити.

«Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, то будемо тебе, скурвого сина, бити», — кричали козаки. Але коли злочинець вип'є, то козаки, що причепилися до нього, кажуть: «Тепер же, брате, дай-но ми тебе трохи попоб'ємо».

Даремно тоді злочинець буде благати про помилування; на всі його прохання козаки вперто відповідають: «За те ми тебе, скурвий сину, й горілкою поїли, що нам тебе треба попобити». Після цього вони завдавали кількохударів прив'язаномудо стовпа й ішли; за ними з'являлися інші. B такому положенні злочинець залишався добу, а то й п'ять підряд, на розсуд суддів. Але звичайно бувало так, що вже за однудобу злочинця вбивали насмерть, після чого його майно відбирали на військо; траплялося, зрештою, що декотрі зі злочинців не лише залишалися жити, а й отримували від своїх п'яних товаришів грощі. Іноді покаранням киями заміняли смертну кару: в такому разі у покараного відбирали худобу й рухоме майно, причому одну частину худоби віддавали на військо, другу — паланковому старшині, третю частину і все рухоме майно винного — його дружині й дітям, якщо він був жонатим.

Крім ганебного стовпа у запорізьких козаків використовували шибеницю й залізний гак: до них засуджували за «велику» або неодноразову крадіжку.

Шибениці ставили в різних місцях запорізьких вольностей над великими дорогами чи шляхами; вони мали вигляд двох стовпів з поперечкою нагорі і з мотузяним сильцем або петдею на перекладині. Щоб виконати страту, злочинця садовили верхи на коня, підводили під шибеницю, накидали на його шию петлю, швидко відганяли коня, і злочинець лишався висіти в петлі. Переказують, що від шибениці, за козацьким звичаєм, можна було врятуватися, коли якась дівчина виявляла бажання вийти за злочинця заміж; якщо цей переказ вірний, то цей звичай допускався, очевидно, з огляду на постійне прагнення запорожців всіляко збільшити свою чисельність за існуючого парубоцтва січовиків, але за звичного родинного життя у паланкових козаків. Щодо цього очевидці наводять такий випадок. Одного разу вели якогось злочинця на страту; назустріч йому вийшла дівчина під білим покривалом і виявила бажання вийти за нього заміж. Злочинець, наблизившись до дівчини, почав просити її зняти з обличчя покривку. Дівчина зняла. Тоді злочинець, побачивши перед собою потвору, подзьобану віспою, привселюдно заявив: «Як мати таку дзюбу вести до шлюбу, ліпше на шибениці дати дубу!»[63]

Залізний гак ...та сама шибениця, але з заміною петлі мотузкою із гострим залізним гаком на кінці. Злочинця, засудженого на гак, підводили до шибениці, застромляли під ребра гострий гак і залишали його так висіти до того часу, поки його тіло не розкладалося й не розсипалися кістки, на пострах злодіям і злочинцям; зняти труп із шибениці не дозволялося нікому під загрозою смертної кари. Залізним гаком користувалися поляки і, звичайно, від них його перейняли й запорізькі козаки.

Гостра паля або гострий кіл — це високий дерев'яний стовп із залізною шпицею нагорі; для того, щоб посадити на гостру палю злочинця, кілька чоловік піднімали його по круглій драбині й садовили на кіл; гострий кінець кола протикав yd нутрощі людини й виходив серед хребців на спині. Зрештою, запорожці рідко застосовували таку страту, і про її побутування розповідають лише перекази старезних дідів; зате поляки дуже часто практикували цю стратудля залякування.козаків: запорожці називали смерть на гострій палі «стовповою» смертю. «Такумер покійний мій батько, так і я умру потомственною стовповою смертю». Народні перекази розповідають, що коли поляки підносили на кіл запорожців, то вони, сидячи на них, знущалися над ляхами, просячи у них потягнути люльку й потім, покуривши, оглядали своїх лютих ворогів каламутними очима, плювали їм «межи-очі», проклинали католицьку віру й спокійно вмирали «стовповою смертю». Гостра паля практикувалася у поляків і татар, від котрих, мабуть, і була запозичена запорожцями.

Для виконання усіх перелічених страт у запорізьких козаків узагалі не існувало ката; коли була потреба стратити якогось здочинця, то його наказували й стратити злочинцеві; якщо ж на той час був лише один злочинець, то його залишали у в'язниці до того часу, поки не з'являвся другий; тоді новий злочинець страчував старшого.

Яворницький Al. Історія запорізьких козаків:

У 3 r. — Львів, ?990.-T. І.—С. 150—153.

7.5.

<< | >>
Источник: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. посіб. / Упоряд.: A. C. Чайковський (кер.), О. Л. Копиленко, В. M. Кривоніс, В. В. Свистунов, Г. I. Трофанчук. — K.,2003. - 656 c.. 2003

Еще по теме Про суддів, покарання і страти на Січі:

  1. ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ, СИСТЕМА, ДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРАВД КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ
  2. ДОДАТОК
  3. § 2. Місцеве управління
  4. § 3. Державне управління на західноукраїнських землях
  5. 2. ОРГАНИ УРЯДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
  6. Звичаєве козацьке право про злочини та покарання
  7. Про суддів, покарання і страти на Січі
  8. Права, за якими судиться малоросійський народ[101] [102] [103] [104] [105] (1743 p.)
  9. ЗМІСТ
  10. Рабовласницькі міста-держави Північного Причорномор'я та їх право
  11. Право
  12. Суспільно-політичний устрій і право в Галичині, на Північній Буковині та Закарпатті
  13. ТЕМА 13. УНР ЧАСІВ ДИРЕКТОРІЇ ТА її ПРАВО Державне будівництво
  14. Петро Арсенич Українські правники: короткі біографічні нариси
  15. 1648 p.
  16. Роздіп 5 ЗМОВА ДЕРЖАВНИЦЬКОГО УГРУПОВАННЯ ПРОТИ ПОЛЬСЬКИХ ВЕЙСЬК У 1663—1664 pp. KPAX ЦІЄЇ СПРОБИ ОБ’ЄДНАТИ УКРАЇНУ