Греко-римський період

Однією з найранніших спроб систематизації зовнішньо суперечли­вих один щодо одного грецьких міфів і наведення порядку в дуже хао­тичній грецькій традиції стала поема Гесиода «Теогонія», в якій зводи­лися воєдино генеалогії богів.

Розвиток спекулятивної філософії в рамках іонійської школи (Фа­лес, Геракліт, Анаксимандр) сприяв формуванню більш критичного (раціоналістичного) погляду на богів. Фалес та Геракліт вважали воду та вогонь першосубстанціями, хоча Аристотель приписує Фалесові висловлювання про те, що «все наповнене богами». Анаксимандр вва­жав першосубстанцією «безмежне» (алейрон). У цих відмінних одна від одної схемах релігійної віри фігурує щось єдине, яке стоїть вище сил, що протиборствують у світі, навіть вище богів. Геракліт називає цей єдиний первень, який контролює весь світ, Логосом, хоча філософ, поет та релігійний реформатор Ксенофан указував на імморалізм тра­диційної міфології, на неможливість вираження в її образах ідей моно­теїстичної релігії.

Далі критика міфології була продовжена й розвинута Платоном. Більш консервативно ставився до цього поет VI ст. до Р.Х. Феаген, який вбачав у богах алегоричні вияви природних та психічних сил. Певною мірою ця лінія знайшла відбиток у трагедіях Есхіла, Софокла та Еври- піда, а також у філософії Парменіда та Емпедокла. У міру того, як гре­цька культура проникала в інші культури, критичне ставлення до міфо­логічної традиції підживлялося повідомленнями мандрівників. Грець­кий історик Геродот намагався розв’язати проблему численності релі­гійних культів Стародавнього Світу. Цей своєрідний синкретизм набув великого поширення, коли відбулося з’єднання грецької та римської культур у Римській імперії.

Численність культів та богів викликала інколи скептицизм. Напри­клад, софіст Протагор був вигнаний з Атен через те, що піддав сумніву існування богів.

Пізніше грецькі мислителі продовжували розвиток ідей, закладе­них їхніми попередниками. Стоїки дотримувалися концепції своєрід­ного натуралістичного монотеїзму. Епікур ставився скептично до тра­диційної релігійної практики, хоча й не заперечував Існування богів, які не втручалися в життя та діяльність людей. Особливий вплив спра­вив Євгемер (330-260 рр. до Р.Х.), який створив теорію виникнення релігії з обожнення стародавніх царів. Хоча арі*ументи Євгемера були переважно фантастичними, у грецькій міфології можна знайти прикла­ди обожнення царів та героїв.

Грецькі теорії, які стосуються релігії, впливали на римську культу­ру. Атеїстичний атомізм Лукреція у багатьох відношеннях сягає уяв­лень Епікура. Мислитель-еклектик І політик Цицероп у своєму творі «Про природу богів» критикував стоїчні, епікурейські та пізпьоплато- нічнІ погляди па сутність релігії. Античний скептицизм стосовно богів був пов’язаний головним чином з давніми традиційними релігіями Греції та Риму. Але за часів ранньої Римської імперії містерійні куль­ти— Деметри, фригійської Кібели, перського Мітри — зберігали ве­лику житгєву силу, співіснуючи з філософсько-релігійними системами типу неоплатонізму та стоїцизму. Патерни релігійної віри були склад­ними й багаторівневими; релігії різних типів співіснували разом. Си­туація ускладнилася ще більше з проникненням в елліністичний світ християнства, ставлення якого до класичної цивілізації увібрало в себе критичні підходи до античної релігії. З боку «язичників» постійно мали місЦсі спроби обґрунтування народних культів та міфології за допомо­гою методу алегорії, який найкраще відповідав завданню синтезу фі­лософії та народної віри. Внеском християнства в теоретичну сутність походження політеїзму стало вчення про гріхопадіння людини. За до­помогою ЦІЄЇ Ідеї можна було ПОЯСНИТИ певні риси СХОЖОСТІ МІЖ [ОДО- християнською традицією та деякими аспектами греко-римського по­літеїзму. Вона вміщує в собі й зародок еволюційного підходу до ре­лігії, Загалом античні теорії мали переважно натуралістичний та раціо­нальний характер.

1,2.2,