Про богоявлення иа Сипаї

Згадаймо, що в пасхальному міфі відбито найважливіші моменти історії спасіння, викладеної у П’ятикнижжі: богоявлення Ягве на Сипаї й укладення заповіту з Ізраїлем. Висловлювалося — на це треба звер­нути увагу — припущення про те, що в основі не дуже впорядкованої Книги Вихід [19-34.]— культовий міф, який не має відношення до пасхального, а пов’язаний з Іншими моментами культу.

Тому видається, що в ранній період розселення свято заповіту від­бувалося в СихемІ, де виголошувався культовий міф про богоявлення на Сипаї і дарування Закону. В Книзі Ісуса Павина [8. 30-35.] містить­ся розповідь про здійснення ритуалу Ісуса в Сихемі в присутності «всьо­го Ізраїлю», повідомляється, що Ісус прочитав народові всі слова Зако­ну. «Із усього, що Мойсей заповідав [Ісусові], не було жодного слова, котрого Ісус не прочитав би перед усім зібранням Ізраїлю». Також по­відомляється, що одним із моментів цієї церемонії було урочисте під­твердження заповіту, укладеного, згідно з традицією, Ягве з Ізраїлем на Синаї.

Культовий міф, який відтворює цю подію, не дає змоги встановити, що саме реально сталося на Синаї, не встановлене і місце, де відбува­лося Синайське об’явлення, але ясно, що всі деталі розповіді про Ісуса, подібно до пасхального міфу, спрямовані на те, щоб показати велич і незрівнянну святість Ягве.

Початки міфу ми вбачаємо в розповіді Книги Буття 15 про перший заповіт, укладений з Авраамом. Після здійснення дуже давнього риту­алу розтинання заколотих жертв Авраам у трансі бачить, як Ягве про­ходить між розсіченими звірами у вигляді «диму, немовби із печі і по­лум’я вогню» [1 М. 15. 16.]. При переході через Червоне море Ягве постає у стовпі із вогню і диму і проходить між єврейським народом і його переслідувачами. В культовому міфі про прихід Бога на Синай Ягве спускається на палаючу гору в густій хмарі та у вогні. Цей симво­лічний мотив міфу постійно виникає упродовж усієї історії єврейсько­го народу. В пророцтві Ісаї присутність Ягве в Сионі у вигляді палаю­чого полум’я виголошується знаком захисту Єрусалима від його воро­гів і знищення невірних [Іс. 31. 9, 33. 14.]. Найрозгорнутішу розробку цього міфу знаходимо у видіннях Єзекіїля. Пророк бачить «велику хмару та палаючий огонь; а навколо неї [хмари] — сяйво» [Єз. 1. 4.], хмара розкривається, а в пій — херувими і престол Ягве, і па очах у пророка проходить все явлення слави Ягве, який залишає Храм і місто.

У Новому заповіті міф про Шехіне знову з’являється в синоптичній оповіді про Преображення, коли «хмари світла осінили їх» (учнів — Пер.) [Мт. 17. 5.]. У Першому посланні Кориитянам [10. 1-2.] апостол Павло говорить про те, що єврейський народ «христився в Мойсея в хмарі», перетворюючи міф у символ християнського хрещення.

Міф про богоявления на Сипаї виголошується в єврейських культо­вих центрах під час святкування оновлення Заповіту, він увійшов у єврейську літературну традицію настільки глибоко, як пасхальна куль­това легенда. Знову і знову він з’являється в поезії Ізраїлю. Опис при­ходу Ягве на Синай міститься в найдавнішій «Пісні Девори», яка услав­лює перемогу над ханаанцями і, на думку декого із дослідників, вико­нувалася під час культового свята. На нього натрапляємо й у Псалмі 7.

На вавилонському пам’ятнику, відомому як обеліск Хамурапі, цар зображений як такий, що отримує від бога Шамаша давній звід зако­нів, що їх зазвичай називають законами Хамурапі. Святість цього зво­ду засвідчувалась міфом про його отримання з рук божества. Те'ж саме сталося і з давньоєврейським законодавством, яке містилося у Першій Книзі Мойсеевій: Вихід [21. 3.], що її називають Книгою Заповіту. За­кони, що вміщені в ній, включені у розповідь, засновану не на культо­вому міфі про богоявлення на Синаї. Йдеться про те, як Ягве передав Мойсееві накреслені на кам’яних табличках закони, і таким чином було встановлено їхній священний смисл.

Перейдемо до інших міфологічних мотивів у традиціях Ізраїлю, Але перед цим спинімося на витлумаченні міфу в давньоєврейській тра­диції, Можливо, це дасть змогу пояснити опис у Старому та Новому Заповітах «чудес» у термінах звичайних явищ природи. Ці «чудеса» Мойсей використовував, аби викликати марновірний страх у фараона і йога народу. Падіння стін Єрихона вважалося наслідком землетрусу, який перегородив ріку Йордан на деякий час звичайною запрудою, що дозволило євреям перейти її по сухому. Але, виходячи із подібного під­ходу до цих епізодів, можна втратити розуміння дійсного значення міфу, а також умонастрою тих, хто тлумачив події історії Ізраїлю як історію спасіння. Для тих, хто, подібно до єврейських пророків, вірив у те, що воля Бога з самого початку визначила покликання єврейського народу і наступну за тим його історію, міф став формою мислення символами. Діяльність Бога в творенні, наприклад, могла бути описана тільки в символічних термінах, а доступні традиційні, запозичені в Месопотамії, міфи постачали підходящі для зображення Божественної діяльності образи. Та ж сама міфологічна мова використовувалась авторами роз­повідей про Божественну міць і була єдиною доступною і природною для вираження їхніх есхатологічних уявлень про кінець історії. Дра­кон, повалений Ягве спочатку, для внесення порядку в хаос, буде знову повержений, аби встановити порядок в кінці.

7.9.8.