Культові міфи

Як зазначалося, в тій групі міфів, яку ми називаємо ритуальними, ритуал супроводжується елементами мовлення або співів, це був міф, який описував те, що відбувалося в ритуальному дійстві.

Ми бачили, що більшість із цього міфологічного матеріалу була сприйнята традицією єврейського народу, але в Ізраїлі відбувалося дещо нове, що не мало аналога в історії жодного з народів. Його виникнення було таємницею; воно могло бути започатковане з Авраама, якого біль­шість дослідників більше не вважають постаттю міфічною, могло по­чатися з Мойсея, але до того часу, коли ягвІст почав зіставляти й ство­рювати ранні літописи єврейського народу. Бог Ізраїлю Ягве звеличу­вався подібно до скелі на туманному тлі політеїзму, що оточував Ізра­їль. На противагу уявним постатям вавилонських чи ханаанських бо­гів Ягве був реальною особою, носієм моралі та основної мети, яка надавала змісту подіям ізраїльської історії.

Одним із наслідків цього розвитку була нова функція міфу. Легенди про патриархів у Книзі Буття свідчать про збереження в усній чи пись­мовій формі племінних традицій, які сягають найдавніших часів, а опо­віді про врятування євреїв під проводом Мойсея з єгипетської неволі, про їхні поневіряння в пустелі, про завоювання ХанааЕга під проводом Ісуса Павина свідчать також про збереження національних традицій з найдавніших часів.

Коли стародавні євреї увійшли в Ханаан, вони, як показують архео­логічні дані, зайняли такі великі культові центри ханаанян, як Сихем, Вафіль (Бетель) і Силом (Шило), і перетворили їх у племінні та регіо­нальні святилища Ягве. До того, як Соломок зробив Єрусалим голов­ним культовим і регіональним центром, і, ймовірно, ще тривалий час після цього, в цих племінних і релігійних святилищах відбувалися го­ловні сезонні святкування. У «Повторенні законів» [26. 1-І І.] ми зна­ходимо приклад структури такого сезонного ритуалу, у якому, ймовір­но, все відбувалося так, як у місцевому святилищі під час свята зби­рання врожаю, пізніше його почали називати святом Кущів. Євреї при­носили свої жертви і вручали їх священнослужителю, котрий розмі­щував їх перед вівтарем. Після цього відбувалося те, що можна було б назвати святковою літургією з антифониим виконанням.

Вірний проголошував перед священнослужителем і вівтарем куль­товий міф про входження в Ханаан.

Значення цього цікавого уривку із «Повторення законів» полягає в тому, що в місцевих культових центрах священнослужителі дотриму­валися традиційного тлумачення давнього минулого єврейського на­роду, І ця традиція набула літургійної форми, яка передавалася наступ­ним поколінням євреїв. Так само, як міф про перемогу Мардука над Тиамат проголошувався під час святкування вавилонського Нового року, центральною частиною сезонних свят Ізраїлю був тШіїоз, ритуальна декларація про могутні діяння Ягве. Тут потрібно зазначити, що єврейські пророки, які витлумачували історію Ізраїлю як історію спа­сіння, послуговувалися міфологічними образами для опису звільнення єврейського народу Із Єгипту могутньою волею Ягве. Єгипет перетво­рився на дракона, поваленого мечем Ягве [Іс. 51. 9-10.]. Таке тлума­чення називали історізацією міфу, але скоріше в цьому можна угледіти пристосування міфу до нового призначення. З огляду на це доцільно розглянути найважливіший Із культових міфів.

Пасхальний культовий міф. Немає сумніву в тому, що в основі книги Вихід у якій розповідається про перебування єврейського наро­ду в Єгипті і про його втечу звідти, лежать історичні події, однак у тому вигляді, в якому вона дійшла до нас, це не є історія.

7.9.7.