Релігія як особистісний і соціальний феномен

Спеціальні соціологічні теорії, суспільні основи релігії, її роль у суспільній системі як особистісний і соціальний феномен досліджує розділ релігієзнавства — соціологія релігії.

Внаслідок такого розуміння предмета соціології релігії можна зробити декілька за­уважень. Деякі вчені вважають, що соціологія розглядає релігію під кутом зору її місця і функцій в суспільстві, відношення до інших ідеологічних «регуляторів» людського спілкування, до інших форм соціального контролю. Безперечно, вивчення місця і фун­кцій релігії в суспільному житті, соціального значення релігійного комплексу є важли­вим завданням соціології релігії, але не можна зводити тільки до цього її предмет. Со­ціальне значення і місце релігії можуть бути зрозумілі і розкриті тоді, коли стануть зрозумілі й розкриті глибинні зв’язки й відношення, які визначають грунт та існування релігії.

Матеріалістична соціологія релігії покликана розкрити соціальні закономірності ге­незису релігії. Це пов’язано з багатьма труднощами, які виводяться з того, що фактична база вивчення виникнення релігії дуже обмежена. Соціологам доводиться, вивчаючи це питання, користуватися матеріалами з археології, етнографії, палеоантропології та ін. Дослідники можуть створили теоретичну модель генезису релігії, яка спиралася б на певну сукупність фактів. Звичайно, не можна вважати цю модель чимось застиглим та абсолютним, але принципово важливо підкреслити, що така модель може бути, що вона є і що завдання складається з її постійного удосконалення.

Заслуговує на увагу визначення предмета соціології релігії, який дав Д.

У деяких роботах є такі характеристики предмета і завдань соціології релігії, як ім- пліцидно, без певного виразу мають ототожнювати дану галузь знання з конкретно со­ціологічними дослідженнями релігійності. Наприклад, А. Сухов каже про необхідність виділення в межах матеріалістичного релігієзнавства філософії, соціології, психології, історії. При цьому підкреслюється, що філософія релігії покликана виявити соціальні, гносеологічні та історичні корені релігійного відображення, досліджувати емоційно- психологічну сферу релігійної свідомості, встановити загальне і специфічне в процесі релігійного відображення, вивчати релігійні відношення, культ, структуру релігійної свідомості (релігійну психологію та релігійну ідеологію), суспільні функції релігії.

Навряд чи можна дати задовільне визначення предмета соціології та психології ре­лігії, якщо при цьому в структурі матеріалістичного релігієзнавства виділити філосо­фію релігії. В цьому випадку розподіл обов’язків між обчислювальними таким чином галузями знань виявляється важко вирішуваною методологічною проблемою. Ця хара­ктеристика предмета і структури наукового атеїзму має передумови для припустимого рішення питання про зміст проблемної галузі, різних його розділів. Вже говорилося, що науковий атеїзм являє собою соціальну, філософську дисципліну, його ядро складає фі­лософська проблематика. У відповідності з таким розумінням за соціологією релігії ви­знається право на вирішення багатьох питань на філософсько-соціологічному рівні, не­обхідність дослідження різноманітного комплекту зв’язків і відношень.

У соціології релігії можуть бути виділені такі рівні знань, а саме: система фундаме­нтальних положень, які розкривають суть релігії, її відношення до економічного бази­су, її соціальне коріння та ін.; система знань, які володіють меншим ступенем спільно­сті порівняно з першим рівнем. До понять цього рівня належать структура релігії, функції релігії, рівні релігійної свідомості, культ, релігійна група, секта, церква та ін.; сукупність операційно інтегруючих понять та емпіричних узагальнень: релігійність, критерії релігійності, стан релігійності, розповсюдженість релігійності, типи людей по відношенню до релігії та атеїзму тощо.

Операційна інтерпретація розумінь відіграє важливу роль у розробці методики конкрет­но-соціологічних досліджень, а емпіричні узагальнення є основою подальшого теоретично­го аналізу.

Соціологія релігії не замкнена система знань. Вона не може бути відірвана від вирі­шення багатьох специфічних світоглядних та гносеологічних проблем, її зв’язок з тео­рією атеїзму і гносеологічними аналізами релігії безперечний. Досліджуючи релігійні явища, необхідно вивчати і процес переходу від віри до невіри, байдужість до релігії, а потім байдуже ставлення до свідомого атеїзму. Звичайно, вирішити цю проблему не можна, спираючись на історію атеїзму. Соціологія релігії має прикордонну межу і з психологією релігії. Розглядаючи структурні елементи релігії, соціологія релігії не мо­же пройти повз аналіз релігійної свідомості масової, групової та індивідуальної. Ви­вчення свідомості віруючих з точки зору його детермінованості (передусім економіч­них відношень) дає основу для дослідження елементів релігії і в психологічному плані. З іншого боку, розкриття структури релігійної свідомості в соціологічному плані, розу­міння соціальної ролі релігії, з’ясування впливу релігії на свідомість людей потребує обліку даних психології релігії. Не можна не бачити зв’язок соціології релігії з теорією атеїстичного виховання. Органічною частиною соціологічних досліджень є вивчення впровадження атеїзму, практики атеїстичної роботи. Розглядаючи ці питання, соціолог дає теорію атеїстичного виховання, науковий матеріал для нових висновків і рекомен­дацій. Теорія атеїстичного виховання висуває ряд проблем і гіпотез, які для свого розв’язання потребують соціологічних досліджень.

У буржуазному релігієзнавстві постійно обговорюються питання про відповідність соціології релігії і теології. Сама постановка цього питання витікає з визначення права теології на пізнання релігії.

Соціологічне дослідження релігії спирається на результати таких дисциплін, як пра­вознавство і соціологія права і соціологія мистецтва, етика і соціологія моралі, соціоло­гія міста, села, культури та ін. Ясно, що матеріали цих наук використовуються соціоло­гією релігії під власним кутом зору. Соціолог в іншій галузі не може ігнорувати результати, досягнуті соціологією релігії, тому що вони впливають (іноді суттєво) на мотивацію поведінки, традиції, звичаї релігійних людей, в якій би сфері суспільної дія­льності та відношень ці люди не перебували.

Буржуазна соціологія релігії як специфічна дисципліна виникла на початку XX ст. її засновником вважають французького соціолога Е. Дюркгейма і німецького історика та соціолога М. Вебера. Після другої світової війни центр буржуазної соціологічної думки переміщується з Європи у США, де у багатьох університетах і коледжах читаються ку­рси соціології релігії, виникають спеціальні дослідницькі центри, які займаються емпі­ричними дослідженнями релігійності. Американські соціологи і зараз показують пере­важний вплив як на розробку буржуазної соціології релігії теоретичних проблем, так і на відпрацювання процедур емпіричних досліджень релігійності.

2.4.