Юридическая
консультация:
+7 499 9384202 - МСК
+7 812 4674402 - СПб
+8 800 3508413 - доб.560
 <<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі проведено теоретичне узагальнення й запропоновано власне вирішення наукового завдання, що виявляється у комплексному дослідженні оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

За результатами аналітичного вивчення та аналізу цивільного процесуального законодавства України обґрунтовано низку висновків та пропозицій щодо правового вдосконалення оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в апеляційному та касаційному порядку:

1. З урахуванням основних теоретичних напрацювань додатково обґрунтовано, що право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, належить до основних конституційних прав, що має загальний характер. Передумови виникнення, умови та порядок реалізації зазначеного права знаходяться у площині цивільного процесуального права, відповідно, з моменту своєї реалізації дане право трансформується у суб’єктивне цивільне процесуальне право.

Запропоновано авторське визначення права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, як гарантованої Конституцією України можливості сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, у порядку, визначеному нормами цивільного процесуального законодавства, звернутися до суду вищої інстанції з метою забезпечення усунення суддівської помилки і реального виконання судового акту.

Відповідно, змістом права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, визначено сукупність наступних правомочностей (можливостей):

а) можливість звернення до суду апеляційної інстанції зі скаргою на судові рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили, щодо їх перевірки на предмет законності та обґрунтованості; можливість безпосереднього звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою на судові рішення суду першої інстанції, що набрали законної сили, щодо їх перевірки на предмет законності;

б) право на отримання судового захисту за результатами розгляду скарги у судах апеляційної та касаційної інстанцій, забезпечене процесуальним обов’язком судів вищої інстанції використати передбачені процесуальним законом можливості для встановлення та усунення суддівської помилки, допущеної судом першої інстанції, та забезпечення реального виконання судового акту.

2. Встановлено, що ефективність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів обумовлена вибором форми такого захисту, зокрема, форми перегляду судового рішення, ухваленого судом першої інстанції. Основними критеріями вибору учасниками процесу форми, у порядку якої здійснюватиметься оскарження судового рішення у судах вищої інстанції, запропоновано визначати: норми права, що регулюють процесуальні відносини, що виникають під час перегляду судових рішень; підставу та мету перегляду судових рішень, характер оскаржуваного судового акту та коло осіб - суб’єктів суддівської помилки, допущеної при ухваленні судового рішення.

3. Здійснено періодизацію етапів розвитку та формування перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у порядку апеляційного та касаційного оскарження, за часів державної незалежності України.

Зокрема, визначено: 1) перший період (1990-1995 р.р.) - суверенізація національного цивільного процесуального законодавства та започаткування проведення судово-правової реформи в Україні; 2) другий період (1995-2001 р.р.) - перехідний, обумовлений проголошенням Україною стратегічного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, необхідністю адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, з метою його приведення у відповідність з європейськими стандартами в питаннях перегляду судових рішень; 3) третій період (2001-2010 р.р.) - запровадження інституту апеляційного оскарження та наповнення новим змістом інституту касаційного оскарження; 4) четвертий період (2010-середина 2014 р.р.) - подальше реформування судової системи, що ознаменувалось прийняттям ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та створенням кардинально нового органу - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції; 5) п’ятий період ( з середини 2014 р.) - новітній, спрямований на завершення судової реформи, в тому числі, і у сфері цивільного судочинства з метою забезпечення реального утвердження верховенства права в суспільстві.

Підтримано та додаткового аргументовано наукові доробки щодо створення, за результатами проведення судової реформи, чіткої трьох інстанційної системи перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, що включає: 1) місцеві суди як суди першої інстанції, які здійснюють розгляд і вирішення цивільних справ, віднесених процесуальним законом до їх підсудності; 2) апеляційні суди, що забезпечують перегляд судових рішень, що не набрали законної сили; 3) вищі спеціалізовані суди, а саме Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що здійснює перегляд судових рішень, які набрали законної сили, і окремий особливий статус Верховного Суду України, який здійснює перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку, метою діяльності якого є забезпечення вимог єдності судової практики.

За умов трьохінстанційної структури судів визначено наявність двох інстанційних способів оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції: апеляційного і касаційного.

4. Підтримано та доповнено наявні в літературі точки зору щодо доцільності розмежування передумов права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, та умов реалізації зазначеного права.

Відповідно, передумовами права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, запропоновано визначати ті обставини процесуального характеру, від яких залежить виникнення права на скаргу і відсутність яких виключає можливість відкриття провадження у справі. Тоді як умовами реалізації права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, є обставини процесуального характеру, з якими пов’язано належне здійснення зазначеного права.

Зокрема, до передумов виникнення права на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції належать: 1) підвідомчість справи суду або належність справи до цивільної юрисдикції суду; 2) відсутність ухвали про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою особи від апеляційної скарги; 3) відсутність ухвали про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Передумовами виникнення права на касаційне провадження судових рішень суду першої інстанції є: 1) підвідомчість справи суду або належність справи до цивільної юрисдикції суду; 2) перегляд справи в апеляційному порядку; 3) відсутність ухвали про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу; 4) відсутність ухвали про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу; 5) обґрунтованість касаційної скарги.

Встановлено, що умови реалізації є загальними для права апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, до яких варто відносити: 1) належний об’єкт оскарження; 2) належність особи до кола суб’єктів апеляційного та касаційного оскарження; 3) дотримання строків апеляційного та касаційного оскарження; 4) дотримання вимог щодо форми та змісту скарги; 5) дотримання процесуального порядку реалізації зазначеного права.

Шляхом критичного аналізу основних доктринальних підходів, приписів цивільного процесуального законодавства та правозастосовної практики додатково обґрунтовано доцільність постановлення ухвали про повернення касаційної скарги у разі її подання на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає касаційному оскарженню.

5. Запропоновано суб’єктів перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в залежності від їх процесуального статусу, класифікувати на наступні види:

1. Суб’єкти права на скаргу (на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції), які поділяються на:

а) суб’єктів, що є безпосередніми носіями права на скаргу, мають процесуальну та/або матеріальну заінтересованість у результатах розгляду та вирішення справи (зокрема, сторони, треті особи, заявники і заінтересовані особи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки);

б) суб’єктів реалізації права на скаргу, які не мають суб’єктивного інтересу у розгляді та вирішенні справи, діють у цивільному процесі в інтересах суб’єктів, які потребують захисту, права, свободи та інтереси яких порушені ухваленим судовим рішенням. У свою чергу, зазначених суб’єктів доцільно поділяти на тих, що:

а) звертаються до суду вищої інстанції зі скаргою на рішення суду від власного імені на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, які потребують такого захисту (зокрема, прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо);

б) звертаються до суду вищої інстанції зі скаргою на рішення суду від імені та в і інтересах особи, яку представляють (законні представники, договірні представники);

2. Суди апеляційної інстанції та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ як суд касаційної інстанції, які мають особливий правовий статус, не є безпосередніми носіями права на оскарження судових рішень, однак беруть активну участь у реалізації права на скаргу особами, визначеними законом, здійснюючи правосуддя;

3. Інші учасники цивільного судочинства, які сприяють перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, судовими органами вищої інстанції.

6. Підтримано наукові підходи щодо недоцільності відмови у прийнятті апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи, оскільки зазначене питання по суті вирішується не в момент прийняття скарги, а у судовому засіданні при безпосередньому перегляді. Додатково обґрунтовано, що при поданні апеляційної чи касаційної скарги особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої ( першої чи апеляційної) інстанції питання не вирішував, якщо зазначені обставини будуть встановлені після відкриття провадження у справі, суддя-доповідач, за наслідками розгляду апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі за такою скаргою та про її повернення особі, яка подала скаргу.

Зроблено висновок, що для виняткових випадків проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення суду і відкладення складання повного рішення стосовно осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, є оптимальним встановлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення, обчислення якого здійснюється з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України.

Для осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, з урахуванням їх процесуального статусу та приписів цивільного процесуального законодавства, запропоновано строк апеляційного оскарження на рішення суду першої інстанції визначати з дня отримання ними копії судового рішення, обчислення якого необхідно здійснювати з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України.

7. Встановлено, що перегляд судових рішень, ухвалених судами апеляційної інстанції, у судах апеляційної та касаційної інстанцій, здійснюється у процесуальній формі, що передбачає строго регламентований послідовний порядок руху справи. Додаткового обґрунтовано, що для позначення послідовного переходу справи на стадіях перегляду доцільним є використання терміну «частини». Відповідно, підтримано та аргументовано доктринальні підходи про доцільність визначення перегляду судових рушень в апеляційному та касаційному порядку в якості стадій цивільного судочинства, що складається з відповідних частин.

За результатами аналізу приписів чинного цивільного процесуального законодавства та основних доктринальних підходів з’ясовано, що подання нових доказів та їх подальше дослідження судом апеляційної інстанції у разі їх неподання до суду першої інстанції з поважних причин обумовлено наступними обставинами: 1) особа повинна обґрунтувати поважність причин, за наявності яких мало місце неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, а 2) суд апеляційної інстанції повинен визнати причини, з яких нові докази не могли бути надані до суду першої інстанції, поважними.

Підтримано позицію тих вчених, які вважають виправданим для суду апеляційної інстанції позбавлення його права скасовувати рішення суду першої інстанції і направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав зловживання зазначеним правом з боку суду.

Підтримано наукові підходи щодо недоцільності розгляду касаційної скарги судом касаційної інстанції за умови обов’язкового повідомлення та виклику осіб, які беруть участь у справі, що не є обмеженням доступу до суду.

За результатами аналізу основних теоретичних доробок встановлено, що можливість подання додаткових доказів суперечить суті касаційного перегляду, під час якого касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, оскільки зумовила б процесуальну діяльність щодо доданих доказів, оцінки фактичного матеріалу.

Метою перегляду судових рішень судами апеляційної та касаційної інстанцій є усунення суддівської помилки, допущеної судом першої інстанції при ухваленні відповідного рішення.

Додатково обґрунтовано доцільність класифікації суддівських помилок у цивільному процесі на суттєві та несуттєві. Запропоновано авторське визначення несуттєвих та суттєвих суддівських помилок. Відповідно, несуттєвими суддівськими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, є помилки, що створюють загрозу недосягнення мети та завдань правосуддя у цивільних справах, та підлягають усуненню судом, що їх допустив, у порядку та у спосіб, визначений законом, без звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій).

Суттєвими суддівськими помилками, допущеними судом першої інстанції при розгляді і вирішенні цивільної справи, запропоновано визначати помилки, що порушують права, свободи та інтереси осіб, сприяють недосягненню мети та завдань правосуддя у цивільних справах, тягнуть за собою негативні наслідки, в т.ч. скасування судового рішення, та підлягають усуненню у порядку та у спосіб, визначений законом, шляхом звернення до судових органів контролюючих інстанцій (суду апеляційної та касаційної інстанцій).

До суттєвих суддівських помилок, що підлягають усуненню судами вищих інстанцій, та супроводжуються негативними наслідками у вигляді скасування рішення суду першої інстанції або його зміни, зокрема,віднесено наступні: 1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У свою чергу суттєві суддівські помилки, допущені судом першої інстанції, в залежності від обставин, що обумовили їх наявність, запропоновано класифікувати на наступні підвиди: 1) вимушені, тобто ті помилки виникнення яких обумовлюється зовнішніми факторами; 2) казуальні, тобто ті, виникнення яких не залежить від зовнішніх факторів і обумовлено суб’єктивними чинниками, зокрема, недостатнім рівнем професійної підготовки судді, недбалістю при розгляді і вирішенні справи тощо.

У залежності від виду судового акту, в якому віднайшли втілення суддівські помилки, останні запропоновано поділяти на: 1) суддівські помилки, що реалізовані у рішенні суду першої інстанції; 2) суддівські помилки, що реалізовані в ухвалі суду першої інстанції; 3) суддівські помилки, що реалізовані в окремій ухвалі суду першої інстанції; 4) суддівські помилки, що реалізовані в судовому наказі чи в зміненому судовому наказі;

5) суддівські помилки, що реалізовані в заочному рішенні суду першої інстанції тощо.

8. Запропоновано повноваження суду апеляційної та касаційної інстанцій визначати як сукупність законодавчо визначених процесуальних засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація функцій судів вищої інстанції з усунення суддівської помилки щодо рішень та ухвал, ухвалених судами першої інстанції, що підлягають перегляду за апеляційною чи касаційною скаргою у випадках, встановлених законом, з метою забезпечення поновлення порушених прав.

При цьому, умовами застосування судом вищої інстанції наданого йому повноваження запропоновано визначати: 1) оскарження судового рішення, ухваленого судами першої інстанції, шляхом подання, відповідно, апеляційної та касаційної скарги; 2) встановлення відсутності чи, навпаки, наявності суддівської помилки у рішенні суду першої інстанції, що підлягає усуненню за результатами перегляду зазначеного рішення судом вищої інстанції; 3) наявність правових норм, що передбачають можливість застосування конкретного повноваження судом апеляційної та касаційної інстанцій для усунення суддівської помилки.

Шляхом критичного аналізу положень п. 5 ч. 1 ст. 336 України, що наділяє суд касаційної інстанції повноваженнями скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд, додаткового обґрунтовано недоцільність та некоректність спільного закріплення в одній нормі зазначених повноважень у зв’язку з урахуванням їх сутності та правових наслідків за результатами застосування.

9. На основі теоретичних пропозицій та висновків запропоновано зміни та доповнення до Цивільного процесуального кодексу України щодо оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, серед яких наступні:

ч. 1 ст. 294 ЦПК України доповнити наступним змістом: «У виняткових випадках, коли складання повного рішення може бути відкладено, особи, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення суду»;

ч. 1 ст. 307 ЦПК України (повноваження апеляційного суду) доповнити окремим пунктом наступного змісту «постановити ухвалу про закриття провадження у справі та повернути апеляційну скаргу особі у разі подання такої скарги особою, яка не брала участь у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував»;

ст. 328 ЦПК України доповнити окремою частиною наступного змісту: «У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню, суддя-доповідач повертає її особі, яка подавала касаційну скаргу, про що постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню»;

ч. 1 ст. 336 ЦПК України (повноваження суду касаційної інстанції) доповнити окремим пунктом наступного змісту «змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд», при цьому повноваження суду касаційної інстанції, закріплене у п. 5 ч. 1 ст. 336 ЦПК України, як право змінити рішення, виключити;

ч. 1 ст. 336 ЦПК України (повноваження суду касаційної інстанції), доповнити окремим пунктом наступного змісту: «постановити ухвалу про закриття провадження у справі та повернути касаційну скаргу особі у разі подання такої скарги особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої чи апеляційної інстанцій питання не вирішував».

<< | >>
Источник: ЦИХОНЯ Денис Юрійович. ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ, УХВАЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ. ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Одеса - 2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  6. ВИСНОВКИ
  7. ВИСНОВКИ
  8. Висновки до розділу 1
  9. Висновки до розділу 2
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. ВИСНОВКИ
  13. Висновки до розділу
  14. Висновки до розділу 3
  15. ВИСНОВКИ
  16. Висновки до Розділу ІІІ
  17. Висновки до Розділу IV
  18. ВИСНОВКИ
  19. 2.1.11. Проміжні висновки