§3. Види слідів людини, їх виявлення, фіксація, вилучення і використання

При розслідуванні злочинів одним із основних завдань с збирання інформації про злочинця, джерелом якої с залишені ним сліди. При цьому звертається увага й на сліди інших учасників події (потерпілого, свідків).

а) зовнішні (або анатомічні), які характеризують будову тіла і його частин (корпусу, голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкірних покривів, долонних поверхонь рук, підошов ніг);

б) внутрішні (або структурні), які характеризують внутрішню будову тканин, органів, різних виділень .людського організму в процесі його життєдіяльності (волосся, кров, сперма, пото- жирові виділення тощо).

Предметом трасологічного дослідження е .лише такі сліди людини, які мають стійку зовнішню будову та утворюються в результаті контактної взаємодії певних частин тіла з оточуючими об'єктами. До їх числа відносять: сліди рук; сліди босих ніг; сліди ніг з одягненими шкарпетками, панчохами; сліди зубів; сліди інших частин тіла (губ, лоба, вух тощо).

Сліди рук (босих міг), їх виявлення, фіксація, вилучення і використання, Утворення слідів рук і босих ніг обумовлено особливостями будови шкірного покриву кінцівок людини. Шкіра людини складається з двох шарів: зовнішнього, який називається епідермісом, і більш глибокого - дерми (власне шкіри). Будова шкіри на різних ділянках тіла .людини неоднакова: на обличчі вона має форму зірочок, на долонних поверхнях і підошвах ніг - паралельних валиків, а на іншій поверхні тіла шкіра відрізняється сітчастою будовою (рис. 3).

Дерма має численні горбки - так звані дермальні сосочки. На більшій поверхні тіла сосочки розташовані хаотично і тільки на долонних поверхнях рук і підошвах ніг розташовуються рядками; вкриті епідермісом, вони утворюють валики-складки, які можна бачити неозброєним оком і які називаються папілярними лініями (від лат.

Рис. 3. Будова шкірного покриву (шкіри) людини на різних ділянках тіла:

1 - на обличчі; 2 - на долонях; 3 - на інших ділянках

Рис. 4. Схематична будова папілярної лінії в розрізі:

1 - пора; 2 - епідерміс; 3 - дерма, 4 - сосочковий шар;

5 - потова залоза

Пора являє собою воронкоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Оскільки на долонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потовий слід. Однак сліди рук найчастіше називають не потовими, а пото-жировими, оскільки потові сліди утворюються тоді, коли руки ретельно вимиті і незабруднені. Насправді ж на долонях майже завжди знаходиться жирова речовина, яка потрапляє з інших відкритих частин тіла при торканні їх рукою (обличчя, волосся тощо). Валики розташовані паралельними рядками, тому між ними є борозенки, а разом борозенки і валики, згинаючись, утворюють візерунки, які називаються папілярними. Особливо складну будову вони мають на нігтьових фалангах. На інших фалангах пальців папілярні лінії починаються на одному боці, а закінчуються на другому, створюючи майже прямі лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії пццгімають- ся вгору, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (кола), що являють собою власне папілярні візерунки (рис. 5).

Рис. 5. Види папілярних візерунків на нігтьових фалангах пальців рук і ніг:

1 - дуговий, 2 - пепилстий; 3 - завитковий

Дуговий візерунок найпростіший - папілярна лінія, плавно піднімаючись на одному боці і досягаючи певної висоти, плавно опускається на протилежному боці, утворюючи дугу (рис.

Завитковий візерунок найбільш складний. Піднявшись угору, папілярна лінія може утворити коло чи спіраль, може повернутися на цей же бік або закінчитися на протилежному боці. Для визначення зони центральної частини візерунка праворуч і ліворуч на візерунку знаходять дельти (розгалуження лінії на дві), одна йде вгору, друга - вниз і обидві закінчуються на другому боці (рис. 5-3).

Дугова, петляста і завиткова види будови візерунка є загальними ознаками, оскільки близько 65 % усіх візерунків становлять петлі, ЗО % - завитки і 5 % - дуги. Окремі ознаки будови папілярного візерунка зосереджені в будові окремих ліній і відносному розташуванні їх деталей, а також у мікроструктурі пор.

Кожна папілярна лінія мас зовнішні особливості будови у вигляді розривів, роздвоєнь, злитгів, потовщень тощо, які називаються деталями, або окремими ознаками (рис. 6).

При розгляді папілярної лінії через лупу на її гребеш можна бачити будову пор, які мають форму багатокутників, овалів з нерівними краями, що дозволяє відрізняти їх одна від одної. Краї

Рис. 6. Ознаки будови папілярних візерунків:

папілярних ліній також нерівні, мають форму вигинів і сприймаються як звивиста «берегова лінія». Особливості будови пор і країв папілярних ліній є окремими ознаками, сукупність яких використовується для ідентифікації (рис. 7).

Рис. 7 Особливості будови пор і країв папілярних ліній

Таким чином, ознаки папілярних візерунків допустимо розглядати на макрорівні. До них належать загальна форма візерунка, будова окремих деталей папілярних візерунків (центральної частини, дельт і потоків ліній, що знаходяться за рамками центральної частини візерунка). Дослідження названих загальних ознак, як правило, провадиться візуально, іноді Із застосуванням лупи малого збільшення.

У сучасній криміналістиці дактилоскопію розглядають як розділ трасології, який включає вивчення властивостей і ознак папілярних візерунків рук і ніг, розроблення методів їх виявлення і дослідження з метою одержання криміналістичної інформації.

Загальні і окремі ознаки будови папілярних візерунків мають три властивості, за якими провадиться ідентифікація людини: індивідуальність, відновлюваність і відносна незмінюваність.

Індивідуальність - це фундаментальна властивість папілярних візерунків, сутність якої полягає в особливостях будови шкіри на долонних поверхнях рук і підошвах ніг. Шкірний візерунок формується в процесі внутрішньоутробного розвитку, він пов'язаний зі спадковістю і протягом усього життя людини не змінюється. Якщо епідерміс пошкоджується, то через якийсь час візерунок відновлюється. Анатомічна будова візерунка змінюється лише при глибоких ушкодженнях дерми - сосочкового шару (при опіках, порізах, розривах). На цих ділянках виникають шрами, рубці, які, у свою чергу, стають ідентифікуючими ознаками.

Відновлюваність папілярного візерунка як властивість шкірного покриву тіла людини взагалі дозволяє використовувати сліди пальців рук, коли після вчинення злочину зони були травмовані і на візерунках з'явилися рубці, шрами.

Відносна незмінюваність як властивість папілярних візерунків пов'язана з їх індивідуальністю і вщновлюваністю. Із зростанням і розвитком людини папілярні візерунки збільшуються в розмірі, лінії їх стають товщими, з'являються зморшки, складки, «білі лінії», але при цьому загальна форма і розташування окремих ознак у візерунку залишаються незмінними. Це дозволяє ідентифікувати людину за слідами пальців рук, залишеними з великим розривом у часі.

Однакова анатомічна будова і властивості папілярних візерунків рук і ніг припускають однаковий механізм утворення слідів при механічній взаємодії. Сліди рук і ніг - контактні, вони утворюються за рахунок речовини, що виділяється шкірою або випадково потрапила на її поверхню.

Для виявлення, вилучення і фіксації слідів рук застосовуються фізичні, хімічні і радіографічні методи.

Фізичні методи. Основу фізичних методів становлять об'єктивні закономірності j властивості фізичних тіл, розглядувані у фізиці і суміжних з нею галузях, а саме: відображення, адгезія, змочування, конденсація.

Відображення - фізичне явище, сутність якого полягає в поверненні світла об'єктом в оптичне середовище при потраплянні його на межу поділу з іншим оптичним середовищем. Якщо поверхня предмета ідеально рівна, то має місце дзеркальне відображення, від нерівної (забрудненої пото-жировою речовиною) поверхні можна отримати дифузійне (розсіяне) відображення. Звідси випливає, що будь-яке нашарування або структурна зміна предмета порушує дзеркальність відображення в місці розташування речовини або сліду зміни структури поверхні. Від сліду світло відображається розсіяно, а від іншої поверхні дзеркально, таким чином, слід стає видимим. Для виявлення невидимого сліду досить спрямувати на поверхню пучок світла, наприклад кишенькового ліхтарика. Так виявляють пото-жирові оцци папілярних візерунків на об'єктах з гладкою, полірованою поверхнею. Прозорі предмети (скло і скляні вироби) оглядають на просвіт, розташовуючи джерело світла з протичежного боку.

Адгезія — це властивість фізичних тіл прилітати до інших тіл, унаслідок чого виникає зчеплення поверхонь тіл. Свіжий слід папілярного візерунка становить пото-жирову речовину, що відшарувалася і певний час залишається вологою і липкою. Якщо на її поверхню потрапляють частки іншої кольорової речовини, то вони прилипають до неї, і слід стає видимим. Природно, вони прилипають І там, де немає пото-жирової речовини, тобто сліду, але адгезійні властивості поверхні слідоносія слабші порівняно з властивостями пото-жирової речовини.

слід. Виявлення невидимих слідів порошками на основі їх адге- зійних властивостей одержало назву порошкових методів. Порошки за походженням поділяють на неорганічні (магнітні), які становлять собою головним чином подрібнені метали (залізо, алюміній, мідь, кобальт, барій, свинець, цинк або їх окисли), і органічні (немагнітні), до яких відносять кам'яновугільні смоли, каніфоль, камфору, крохмаль.

Для виявлення сліду порошок необхідно нанести на поверхню, де прогнозується розташування сліду. Порошки наносять посипанням або спеціальними пристроями: пензлем, пневматичними розпилювачами. При посипанні (насипанні) невелику порцію порошку наносять на об'єкт, наприклад аркуш паперу, і, рухаючи останній, перекочують порошок по всій поверхні, а залишки зсипають у ємність. Якщо предмет твердий і громіздкий, то насипаний порошок слід перемістити пензлем або здути, струсити. На вертикальні поверхні немагнітні порошки наносять дактилоскопічним волосяним (білячим, колонковим) пензлем (рис. 8) або пневматичними розпилювачами. Для роботи з магнітними дактилоскопічними порошками використовується магнітний пензель (рис. 9,10).

Рис. 8 Виявлення слідів рук Рис. 9 Виявлення слідів рук

немагнітним порошком. магнітним порошком.

Рис. 10 Будова магнітного пензля.

1 — наконечник, 2 - гайка, З -постійний магніт, 4 - стержень, 5 - пружина, 6 - корпус пензля, 7 - ручка во 161 ся

Суміші порошків відрізняються від немагнітних і магнітних тим, що вони мають не тільки адгезійні, а й інші властивості, наприклад люмінесцентні, що дозволяє виявляти невидимі сліди на кольорових поверхнях, спостерігаючи люмінесценцію в ультрафіолетових променях. Комбіновані порошки-суміші включають як органічні, так і неорганічні порошки.

Змочування - поверхневе фізичне явище, яке виникає при зіткненні рідини з твердим тілом. Існують тіла, що змочуються і не змочуються. Жир не змочується водою, і ця властивість лежить в основі виявлення слідів рук, підошов ніг водяними розчинами барвників. Якщо у водяний розчин барвника, наприклад фіолетового, синього чорнила, занурити об'єкт із латентним слідом, то барвник змочить тільки ті ділянки сліду, де немає пото-жирової речовини. Так слід стане видимим на пофарбованому фоні документа. Після цього документ злегка промивають (купають).

Конденсація - ущільнення, згущення, перехід речовини із газоподібного в рідкий чи твердий, кристалічний стан. На цьому фізичному явищі засновані методи виявлення слідів парами йоду, кіптявою палаючої свічі, металами, розпиленими у вакуумі.

Сутність способу полягає в тому, що частки твердої речовини, які перебувають у газоподібному стані, вибірково конденсуються й у такий спосіб забарвлюють слід чи поверхню слідоносія, внаслідок чого слід стає видимим (пофарбованим чи непофарбо- ваним). На основі явища конденсації розроблено два методи виявлення пото-жирових невидимих слідів пальців рук: окурюван- ня парами йоду і вакуумне напилювання.

Метод окурювання є найбільш поширеним у слідчій та експертній практиці. Основу його становить властивість йоду сублімуватися, тобто переходити із твердого сгану в газоподібний. Для сублімації сконструйована низка приладів - субліматорів. Найпростіший з них являє собою циліндричну скляну трубку довжиною 100-120 мм, що закінчується воронкою (рис. 11).

У скляну камеру поміщають кристалічний йод (1) і скловату (2). Для виявлення слідів трубку тримають у лівій руці, під дією тепла якої йод випаровується. Прокачуючи грушею (3) повітря, пари йоду за допомогою воронки (4) окурюють необхідне місце на об'єкті і виявляють слід. Прилади для сублімації парів йоду одержали назву йодних трубок. Криміналістами запропоновано кілька їх варіантів, що відрізняються лише способом підігріву енергією тента руки, електричним, хімічним і водяним.

Рис. 11 Принциповіш устрій йодної трубки.

Метод вакуумного напилювання також заснований на явищі сублімації. Цей лабораторний метод використовується поки лише в експертній практиці. Сутність його полягає в тому, що досліджуваний об'єкт поміщають у дзвін, з якого викачане повітря. Потім у дзвоні спалюють (випаровують) метал - срібло, цинк тощо. Сублімовані частки металу осаджуються на речовину сліду чи на його носій, залишаючи слід незабарвленим.

Хімічні методи. Сутність виявлення невидимого сліду хімічним методом полягає в тому, що хімічна речовина вступає з пото- жировою речовиною в реакцію і утворює забарвлену сполуку в тих місцях, де розташовується слід. Слід стає видимим. Як хімічні реах- тиви-проявники здавна використовують водяний розчин азотнокислого срібла (ляпісу), розчин нінгідрину або апоксану ацетону. Однак усі хімічні методи виявлення слідів рук мають серйозний недолік - їх застосування не рекомендується у випадках, коли потрібно виявити відбитки пальців рук на документах, оскільки вони призводять до пошкодження документа, що забарвлюється.

Радіографічний метод. Сутність методу полягає в тому, що досліджуваний об'єкт, на якому припускається наявність слідів, опромінюють потоком нейтронів, унаслідок чого деякі елементи, що входять до складу пото-жирової речовини (натрій, калій, кальцій, фосфор), стають радіоактивними. Якщо тепер об'єкт привести в контакт із фотографічною плівкою, то в місцях розташування сліду відбудеться засвічування фотоемульсії. При проявленні плівки слід на ній буде чорним на білому фоні.

Виявлені сліди рук і ніг фіксують загальними методами і засобами—протоколюванням, копіюванням, моделюванням, фотографуванням, вилученням слідів безпосередньо з носієм, на якому виявлений слід. Спосіб фіксації і застосовування технічних засобів залежить від багатьох факторів: виду і речовини сліду, характеру об'єкта-носія та ін. За всіх ситуацій треба мати на увазі, що сліди папілярних візерунків рук і ніг мають складну структуру, і дослідження їх провадиться на макроскопічному і мікроскопічному рівнях. Тому копіювання будь-якими технічними засобами, безперечно, зменшує шанс мікроскопічного дослідження.

З огляду на це на місці події слід застосовувати насамперед методи виявлення слідів, які не пошкоджують останні: візуальний огляд, застосування оптичних засобів, .люмінесцентні, рентгенографічні, фотографічні методи. Наприклад, скляні об'єкти немає необхідності обробляти порошками, оскільки пото-жирові сліди завжди можна виявити оглядом на просвіт. Порошкові методи рекомендується використовувати для виявлення слідів на шорсткуватих об'єктах - папері, фруктах, шкірі, тканинах тощо. Особливо обережно треба працювати з аргенторатом, оскільки навіть невеликий надлишок порошку на щітці може пошкодити (забити) слід і зробити його непридатним для ідентифікації.

Пофарбовані видимі сліди вилучають разом зі слідоносіями (шіяшки, склянки, шматки скла, документи, деталі машин), з об'ємних слідів виготовляють зліпки. Пофарбовані порошками сліди також рекомендується вилучати разом з об'єктом- слідоносієм. Лише в тих випадках, коли предмет громіздкіш і його неможливо вилучити, застосовують копіювання на дактило- плівки та їх замінники. Сліди, виявлені хімічними методами, не підлягають копіюванню, їх фотографують крупномасштабно, а документи вилучають і упаковують відповідним чином. Необхідно пам'ятати загальне правило: виявлені будь-якими способами на містц події сліди пальців рук бажано вилучити в оригіналі; копіювання призводить до втрати частини відображеної інформації.