Педагогічні основи організації позакласної та позашкільної роботи

Педагогічні основи організації позакласної і позашкільної ро­боти можна розглянути на прикладі створення системи гурткових занять. При побудові такої системи необхідно насамперед організу-

вати в школі, а також у наближених до неї територіально позашкіль­них закладах значну кількість гуртків і надати учням можливість вільно обирати гурток, а також переходити з одного гуртка в інші.

Великого значення створенню системи гурткових занять на­давав В.О. Сухомлинський. У Павлиській середній школі під його керівництвом було створено творче об’єднання, в якому щороку налічувалось до 40-45 гуртків. Кількість гуртків у різні роки зміню­валось у залежності від індивідуальних нахилів та інтересів учнів. Більшість гуртків мала технічну або сільськогосподарську спрямо­ваність. Як зазначав В.О. Сухомлинський, в школі „немає жодного учня, який не працював би в якомусь технічному або сільськогоспо­дарському гуртку”^[202].

Важливим є питання про склад учнів, що об’єднуються в одному гурткові. Склад предметних гуртків, зокрема, має відпові­дати таким вимогам: ці гуртки повинні створюватися в усіх класах школи, починаючи з першого; кожний предметний гурток об’єднує, як правило, 10-15 учнів одного або з кількох паралельних класів; до занять предметних гуртків необхідно залучати всіх учнів, крім тих, які беруть участь у занятгяхтехнічних, художніх, спортивних гуртків або факультативних груп.

Після створення того чи іншого гуртка найважливішим його завданням є поступове розширення складу гуртка в зазначених вище межах. Заняття можна розпочинати з 4-5 учнями, які виявляють бажання займатися відповідними видами діяльності. Надзвичайно важливо детально проаналізувати інтереси цих учнів з тим, щоб до­бирати зміст гурткових занять з максимальним урахуванням наяв­них інтересів.

Робота предметного гуртка зі сформованим складом спря­мовується на гармонійний розвиток індивідуальних пізнавальних інте-

ресів, а також на формування в гуртківців спільних або взаємопов’я­заних інтересів. Зміст занять поступово ускладнюється з метою вдосконалення інтелектуальних здібностей гуртківців.

У змісті гурткової роботи слід відрізняти зовнішню і внут­рішню сторони. Зовнішня сторона цього компоненту системи гурт­кової роботи звернена до навчального процесу, вона визначається метою навчання і дидактичними принципами. Внутрішня сторона змісту гурткових занять відбиває їхню специфіку, відмінність від на­вчального процесу. Кожній із цих сторін відповідають певні вимоги до змісту гурткової роботи. Зовнішня сторона характеризується та­кими вимогами, як забезпечення всебічного розвитку школярів, ви­сокий науковий рівень і суспільно корисна спрямованість змісту іурткових занять, ознайомлення з досягненнями сучасної науки, тех­ніки і культури. До вимог, які визначають внутрішню сторону змісту гурткових занять, відносять: відповідність гурткової діяльності віко­вим, статевим та індивідуальним особливостям, інтересам школярів; використання елементів цікавої науки, ігор, творчих задач і завдань; поступове ускладнення змісту занять.

Виняткового значення у зв’язку з цим набуває питання про організацію ігрової діяльності дітей як на заняттях гуртків, так і в усіх інших видах позакласної та позашкільної роботи. Гра, з одного боку, — це найгостріша потреба дітей, з іншого боку, вона є надзви­чайно ефективним засобом виховання і розвитку особистості шко­ляра. Як зазначав А.С. Макаренко, “у дитячому віці гра — це нор­ма, і дитина повинна завжди гратися, навіть коли вона робить серйозну справу...

Цілком очевидно, що у навчально-виховному процесі загаль­ноосвітньої школи потреба дітей у грі задовольняється вкрай недо­статньо. Саме в цьому криється одна з головних причин недисцип­лінованості й неуспішності школярів. Моралізування учителів на ад­ресу недисциплінованих дітей, виклики батьків до школи, обговорен­ня порушень дисципліни в класі дають, як правило, лише негативні результати. Невипадково, А.С. Макаренко, аналізуючи власний ба­гаторічний досвід роботи, наполягав на тому, що кожний педагог має знаходити час для гри з дітьми: “Якщо я буду тільки привчати, вима­гати, наполягати, я буду сторонньою силою, може й корисною, але

не близькою. Я повинен неодмінно трохи гратися, і я цього вимагав від усіх своїх колег”¹.

Глибокий аналіз вікових особливостей ігрової діяльності, взає­мозв’язку гри і праці, ролі дорослих у правильній організації гри А.С. Макаренко представив у одній із лекцій про виховання дітей у сім’ї*². Саме в цій лекції Антон Семенович визначив головну ознаку хорошої гри: “У кожній хорошій грі є насамперед робоче зусилля і зусилля думки”³.

Таким чином, заняття гуртків і вся система позанавчальної роботи мають спрямовуватися на максимальне задоволення потре­би дітей у хорошій грі.

Специфіка гурткових занять знаходить відображення і в ме­тодах гурткової роботи. Насамперед необхідно відмовитися від імперативної позиції учителя, яка нерідко має місце на уроках, і замінити її відносинами співробітництва з учнями. Крім того, методи гурткової роботи ґрунтуються на високому ступені адекватності змісту діяльності учнів їхнім віковим та індивідуальним особливостям і інтересам. Обов’язковою вимогою до методів є також забезпечення позитивної мотивації цієї діяльності.

Особливості методики гурткової та інших форм позакласної роботи глибоко розкриваються В.М. Терським і О.С. Кель у книзі “Игра. Творчество.

Ряд специфічних особливостей мають організація і плану­вання гурткових занять. Зокрема, під час створення гуртка необ­хідно пробудити інтерес учнів до його занять. Перші заняття мають бути особливо цікавими. Пробудженню інтересу до гуртка сприя­ють організація різноманітних видів діяльності, застосування ігор, уміле поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм робо­ти. Важливе значення має періодичність гурткових занять і їхня три­валість. Аналіз передового педагогічного досвіду говорить, що за­няття гуртка слід проводити раз або двічі на тиждень. Тривалість занять (для середнього і старшого шкільного віку) — від 1,5 до 2 годин.

Гальмівним фактором у розвитку пізнавальних інтересів учнів, в педагогічно доцільній організації їхнього вільного часу є навчальні перевантаження. У навчальних закладах нових типів усупереч ви­могам вікової фізіології та шкільної гігієни розклади уроків передбачають до 7-8 академічних годин на день. Під цим кутом зору не можна не погодитися з думкою кандидата філософських наук М. Бауера: „Перевантажені навчальні програми і навчальні плани, нудні підручники притупляють бажання вчителя... Я переконаний, що без значного розвантаження від механічної урочної роботи, без вивільнення часу на самостійну діяльність дитини всі виховні зусил­ля будуть марними”¹. Проведені дослідження свідчать, що педа­гогічні колективи шкіл мають досить великі резерви для зменшення навчальних перевантажень учнів. Насамперед треба створити в школі систему захисту учнів від зловживань тих учителів, котрі по­стійно порушують норми часу для домашньої самостійної роботи учнів^{[204] [205].}

Зазначимо, що гурткова робота відкриває перед кожним учи­телем безмежний простір педагогічної творчості, котра може легко переноситись і в навчальний процес.

Наведемо один із таких прикладів. Учитель хімії Г.Є. Васін залучив до гурткової роботи Віктора Л., котрий, навчаючись в іншій школі, мав незадовільні знання з цього предмета. Цей учень відзна­чався грубістю, нестриманістю, злісними порушеннями дисципліни. Пробудження інтересу до хімії на заняттях гуртка допомогло Вікто­ру поповнити знання за попередні роки вивчення хімії. Дев’ятий клас він закінчив з твердими задовільними успіхами. Під час навчання в десятому класі Віктор був прийнятий у студентський гурток хімфа- ку інституту. Протягом року він наполегливо вивчав не лише хімію, але також математику, фізику, іноземну мову. Після закінчення шко­ли Віктор поступив на хімічний факультет Московського університе­ту, потім в аспірантуру, став одним зі здібних хіміків-дослідників¹.

Наведений приклад є типовим і закономірним явищем для тих шкіл і вчителів, котрі приділяють належну увагу гуртковій ро­боті, а також усім іншим видам позакласної роботи.

У великих містах, де є вищі педагогічні навчальні заклади, доцільно залучати до проведення гурткових та інших позанавчаль- них занять студентів — майбутніх учителів. Заслуговує на підтрим­ку і схвалення в цьому плані досвід Херсонського університету з організації клубів дозвіллєвого спілкування школярів. Організатора­ми і керівниками цих позашкільних об’єднань школярів є студенти — майбутні педагоги^{[206] [207].}

9.4.5.