ГЕНЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ПАЛЕ О АНТРОПОЛОГІЇ

Перша спроба застосування генетики у пи­танні походження людини відноситься до почат­ку 1980-х років. Проте тільки в 1987 р. з’явилися важливі результати. Д, Уоллес (Wallaece) з Уні­верситету Еморі, а пізніше А.

Рис. 106 Напрямки міграції перших Homo sapiens з Африки

Ідея полягає в тому, що більшість нашого ДНК (спадкових характеристик) міститься у 23 парах (46 усіх) хромосом, які знаходяться в ядрах наших клітин. У кожній клітині нарахо­вують 3 мільярди пар частинок. ДНК з одним комплектом хромосом називається ядерним ге­номом. Але в клітині знаходиться багато копій іншого, значно меншого геному - мітохондріє кого, що складається лише з 16 569 пар части­нок. Кожна клітина вміщує кілька сотень таких структур.

На противагу ядерному геному мітохондрі- єва ДНК походить лише від матері і передається лише по материнській лінії. Враховуючи те, що в клітині не відбувається рекомбінації генів бать­ка і матері (як у ядерному геномі), генетики мо­жуть простежити єдину лінію розвитку і дійти до початку/зародження тієї чи іншої популяції.

Внаслідок проведених досліджень вияви­лося, що наш вид Homo sapiens сформувався порівняно недавно - 280-140 тис. р. тому. До такою висновку прийшли незалежно один від другого Д. Уоллес і А. Вільсон. Виявилось також, що найвищим ступенем змінності мітохондріє- вої ДНК володіють африканці, а це означає, що ця популяція є найстаршою, з якої пізніше утво рилися усі сучасні люди. Інші науковці, щоправ да, вважають, що в Африці було набагато більше різних груп і популяцій стародавніх людей, що і привело до більшої змінності ДНК і сприяло на­громадженню генетичної різниці [Lewin, 2002, s. 309-310].

Назва “Єна" спричинила деякі непорозу­міння серед громадськості. “Єва” - не означає, що в той час проживала тільки одна жінка на Землі (як у Біблії), а тому, що власне від цієї жінки розпочалися зміни в ДНК, які привели до появи нового виду - sapiens. Після 1987 р.

Рис Ю7 Череп з печери Кро-Маньйон впродовж більше 20 років зроблено понад 5 тис. індивідуальних аналізів ДНК у людей у всьому світі і нетрапилось жодного випадку, щоб люди­на походила від іншого виду, ніж Homo sapiens, тобто, в генах немає зв’язку з Homo erectus чи з Homo πeaπdεrthaleπsis, що загалом заперечує мультирегіональну теорію (поліцентризм). Од­нак африканське походження в аналізах не є абсолютно статичним, хоч і надалі залишається

Рис. 108. Архаїчні черепи Homo sapiens з Брокен Хіл (Замбія) і Водо (Ефіопія)

найправдоподібнішою версією. В наш час гене­тики розширили свої дослідження і на ядерний геном, включаючи чоловічу лінію, а також глиб­ше увійшли в проблему історії популяції.

1997 рік увійшов в історію як поворотний пункт в дослідженнях неандертальської про­блеми - було опубліковано висновки аналізу мітохондрієвої ДНК, взятого з кістки неандер­тальця 1856 року знаходження.

У 2000 р. оголошено результати аналізів мі­тохондрієвої ДНК щез двох об’єктів - кісток не­андертальців з печери Незмайська на Північно­му Кавказі і печери Віндія в Хорватії, датованих відповідно 29 і 42 тис. р. тому. Результати вияви­лися подібними до попередніх неандертальці відмінні від нас у часі і просторі, спільні гени можуть бути датовані не раніше 200 тис. р. тому [Lewin, 2002, s. 288-289 J.

Американський генетик С. Оппенгеймер щодо гіпотези “Єни” зазначає, що методика ви користання гердерної диференціації генів і їхніх ліній в останні десятиліття корінним чином змі­нила уявлення про походження наших далеких предків. За материнською мітохондрієвою ДНК можемо простежити шлях розвитку сучасного людства практично аж до перших ссавців, пла­зунів і ще далі в глибину біологічної історії Зем­лі. Потім, наклавши це “генне древо’ розвитку наших предків на географічну карту світу, ми можемо дослідити, де, коли і в який бік пройшло заселення континенті в та островів. Вдосконалю­ючи це “генне древо” ми зможемо помістити на його гілки та пагони не лише окремі народи, але й окремі пам’ятки палеоліту впродовж останніх 150 тис. років. Найцікавішим висновком є те, що, не дивлячись на, здавалось би, регулярне змішування народів і племен, постійні міграції та війни, більшість людей на Землі і надалі про­живає в тих місцевостях і територіях, які були обжиті ще 10 тис. р. тому і більше. На основі генетичних досліджень сьогодні можемо про­стежити масштабні міграції під час останнього льодовикового періоду і багато тисяч перед цим, тобто 80 тис. р. тому і більше.

5.2.