<<
>>

Джерельна база дослідження.

Документальну базу дослідження склали різноманітні за характером джерела, які умовно можна поділити на чотири групи.

До першої групи джерел відносяться неопубліковані документи з провідних архівів України та Росії: Галузевий державний архів Міністерства закордонних справ України (далі - ГДА МЗС України), Центральний державний архів вищих органів влади України (далі - ЦДАВО), Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГО), Державний архів Дніпропетровської області та Державний архів Луганської області, Архів зовнішньої політики Російської Федерації (далі - АВП РФ), Державний архів Російської Федерації (далі - ГА РФ), Російський державний архів новітньої історії (далі - РГАНИ).

Опрацьовані архівні документи дають можливість розглянути різні аспекти іранської політики СРСР у досліджуваний період. Особливу цінність, при цьому, мають джерельні матеріали, які зберігаються в АВП РФ. Так, відомості про характер політичних, торговельно-економічних, культурних контактів між Радянським Союзом та Іраном на різних етапах детально відображають документи, що зберігаються у фондах № 94 «Референтура по Ирану», № 129 «Референтура по США» та № 174 «Посольство СССР в Иране».

Процес формування концептуальних засад політики Радянського Союзу щодо Ірану після підписання між державами у 1921 р. договору про дружбу, можна простежити завдяки матеріалам фонду № 94. Особливу цінність серед них мають доповідні записки, листи працівників посольства СРСР у Тегерані, в яких проводиться детальний аналіз розвитку радянсько- іранських відносин на початковому етапі [1; 2; 3; 4]. Відомості, отримані під час опрацювання документів фонду датованих 1921 - 1925 рр., свідчать про наявність сформованих історично стійких економічних та політичних інтересів СРСР у районі Перської затоки й дають можливість зрозуміти витоки радянсько-американського протистояння за вплив на Іран в досліджуваний період.

Фонд № 129 АВП РФ складається переважно зі звітів робітників Посольства СРСР у Тегерані щодо заходів й напрямків діяльності американських представництв, фірм, офіційних установ державного департаменту США, розташованих на території іранської держави. Повідомлення референтів дають можливість визначити рівень втручання Вашингтона в економічну політику Ірану. Остання змінювала свій характер від лобіювання іранським урядом енергетичних інтересів американських нафтогазових корпорацій, особливо у період енергетичної кризи 1973 р., до заморожування ірансько-американських контактів на фоні поетапного впровадження Сполученими Штатами санкцій у відповідь на антиамериканську політику переформатованої після революції Ісламської Республіки Іран (далі - ІРІ) [5 - 7]. Запровадження економічних обмежень, на ряду із заходами, вжитими американським урядом задля вирішення проблеми заручників у будинку Посольства США в Тегерані, судячи із характеру надісланих до Москви доповідей дипломатів, підлягали глибокому вивченню керівництвом СРСР й слугували опорним матеріалом для вироблення нової стратегії радянської зовнішньої політики у районі Перської затоки [8].

У фонді також зібрані донесення співробітників посольства СРСР у Тегерані, в яких висвітлюється реакція Білого Дому на введення радянських військ до Афганістану та розгортання у 1980 р. військового протистояння Ірану з Іраком. Центральна ідея, яку відстоювали дипломати, полягала в тому, що внаслідок перемог Ірану та СРСР на близькосхідному театрі військового протистояння вельми вірогідною була перспектива блокування «життєвих інтересів США в районі Затоки». Пояснювальні записки, направлені до Москви з Тегерана, містили занепокоєння радянських дипломатів щодо активізації неофіційних контактів американських урядовців із представниками близькосхідних держав з метою забезпечення балансу сил у регіоні між СРСР та США в умовах ісламської революції, ірансько- іракської та афганської війн [9, л. 163, 168].

На відміну від матеріалів фонду № 129, що розкривають роль «американського фактора» та його впливу на розвиток іранської політики СРСР, у фонді № 174 АВП РФ зберігаються різнопланові джерела, на підставі яких можна виокремити та охарактеризувати напрямки співпраці СРСР з ІРІ в 1972 - 1989 рр.

Оцінити якісні й кількісні показники радянсько-іранського співробітництва у нафтогазовій сфері можна завдяки нотам МЗС Ірану, Посольства СРСР у Тегерані, які стосуються питань переговорів, візитів делегацій відомчих установ обох держав з приводу укладання контрактів щодо поставок газу до Радянського Союзу [10, л. 160; 26, л. 58 - 60; 36, л. 1 - 2; 37, л. 83; 38, л. 155; 190].

На важливе значення транзиту через Каспійське море в процесі втілення у життя спільної енергетичної програми СРСР та Ірану вказують занотовані у документах результати консультацій урядів держав, покликаних розробити механізм захисту екосистеми Каспію й отримання в оренду радянськими нафтовими компаніями стратегічно важливої прикаспійської земельної ділянки [16; 21, л. 60; 31, л. 129; 35].

Розміри радянських інвестицій у підприємства важкої промисловості, надання доброчинної допомоги Ісламській Республіці для вирішення гуманітарних проблем населення можна простежити завдяки звітним документам зазначеного вище фонду АВП РФ [15, л. 29; 17, л. 7, 11; 21, л. 116; 23, л. 11; 22, л. 61; 26; 28, л. 3; 30, л. 3 - 5, 90; 31, л. 83 - 84; 39, л. 22, 50, 95, 138;].

Аналіз нот, пам’ятних записок Посольства СРСР в Ірані, датованих 1989 р., розкриває роль України в процесі становлення і розвитку радянсько- іранських економічних відносин. Вони дають можливість висвітлити участь делегації іранських інженерів у роботі Запорізького металургійного заводу, що входив до переліку підприємств, де були організовані курси ООН для підвищення кваліфікації робітників з країн третього світу [38, л. 34, 95].

Проаналізувати інформаційно-ідеологічну складову радянської політики щодо Ірану можна завдяки документам того ж таки фонду № 174 АВП РФ, що проливають світло на процес розгортання ідеологічної кампанії, націленої на закріплення за СРСР позитивного образу всередині постреволюційного іранського суспільства [39, л. 11; 98; 14, л. 62; 15, л. 55; 23, л. 195]. Даний фонд також зберігає ноти протесту з боку радянського диппредставництва з приводу неповаги до офіційної державної символіки Радянського Союзу окремих радикальних угруповань та погроз руйнування посольських будівель [20, л.

50, 62, 66, 140; 21, л. 108; 26, л. 163; 29].

Судячи з аналізу даних архівних матеріалів, радянсько-іранські відносини розвивалися достатньо складно. Так, 27 грудня 1980 р. було вчинено напад на посольство СРСР у результаті якого історична будівля зазнала суттєвих руйнувань [15, л. 67; 20, л. 27; 22, л. 9, 92; 26, л. 188 - 189, 191; 34].

Численні повідомлення про затримання радянських спеціалістів, посадових осіб при перетині кордону, відмова пропускати російськомовну літературу до Ірану наочно демонструють погіршення радянсько-іранських відносин під впливом афганської та ірансько-іракських війн. Ці події висвітлюються у документах, надісланих до Москви дипломатами Посольства СРСР у Тегерані протягом 1980 - 1988 рр. [10, л. 197; 14, л. 107; 15, л. 10 - 11; 20, л. 103; 23, л. 7; 25, л. 91; 27; 28, л. 20; 30, л. 45; 30, л. 22, 134 - 135; 31, л. 80; 32; 33; 35, л. 180].

Цінну інформацію про характер радянсько-іранських відносин надають документи, в яких відображається протокольна частина зв’язків обох держав: поздоровлення з нагоди обрання на керівну посаду, відзначення національних свят, запрошення, тексти телеграм голів держав ІРІ та СРСР [14, л. 184 - 185; 17, л. 24 - 30; 23, л. 109; 36, л. 122, 126. 134, 147; 38, л. 54, 55, 73, 74. 117; 25, л. 16; 37, л. 150; 39, л. 3].

Вагому роль у процесі розкриття теми дослідження зіграли огляди іранської преси, перекладеної та проаналізованої співробітниками посольства СРСР у Тегерані для вищого радянського керівництва. Даний пласт матеріалів дає можливість простежити реакцію іранського суспільства на ключові події в політичному житті Ірану, а також проаналізувати стан радянсько-іранських відносин, еволюцію політики Радянського Союзу щодо Ірану в умовах поступового посилення радикальної ісламської ідеології після революції 1979 р. та початку ірансько-іракської війни [11; 12; 13; 19].

Важливі документи, які стосуються іранської політики СРСР зібрані у фондах № 2 «Пленумы ЦК КПСС (1941 - 1991 гг.)» та № 89 «Коллекция копий документов, рассекреченных при выполнении тематических запросов в процессе научно - исследовательской работы (1920 - 1991 гг.)» РГАНИ.

Стенограми пленумів ЦК КПРС дають можливість показати офіційну позицію вищого радянського керівництва щодо енергетичної кризи 1973 р. та прогнози її негативного впливу на економічний розвиток США і країн Західної Європи. Документи фонду також містять статистичні дані, які показують перспективи розширення присутності СРСР на зовнішніх енергетичних ринках з оцінкою запланованих показників прибутків радянської держави від торговельних операцій.

Вивчення протоколів засідань ЦК КПРС дає можливість зрозуміти сутність іранської політики СРСР у 1972 - 1980 рр., для якої були характерними підтримка курсу Тегерана на націоналізацію видобувної промисловості з одночасним сприянням поширенню антиамериканських настроїв в іранському суспільстві та укріпленню співпраці Ірану з «прогресивними режимами в арабських державах» [54 - 61].

Листування членів ЦК КПРС з лідерами опозиційних партій Ірану, Постанова ЦК КПРС «Об усилении информационно-пропагандистской работы на Иран» й подальші звіти відповідних установ про реалізацію напрямів роботи, визначених в ній, зберігаються в частково розсекреченому фонді № 89. Цей пласт матеріалів дозволяє показати сутність інформаційно - ідеологічної складової політики СРСР щодо Ірану та розкрити напрямки співпраці Кремля з іранською політичною опозицією [62 - 71].

На відміну від матеріалів з фондів РГАНИ, що слугували документальним підтвердженням наявності в Ірані радянських економічних й політичних інтересів, документи з ГА РФ були використані для висвітлення міжгалузевого характеру контактів СРСР з ІРІ у 1972 - 1990 рр.

Документи фондів № 9539 «Советский комитет защиты мира», № 9540 «Советский комитет солидарности стран Азии и Африки», № 9576 «Союз Советских обществ дружбы и культурных связей с зарубежными странами» мають важливе значення для вивчення співпраці двох держав в окремих галузях економіки та культури, даючи змогу простежити роль «іракського фактора» в процесі розвитку співробітництва Москви і Тегерана. Так, звіти Товариства радянсько-іракської дружби, в яких більше уваги приділялося заходам з націоналізації Багдадом Національної іракської нафтової компанії, використовувалися радянськими дипломатами в якості додаткових аргументів у радянсько-іранських переговорах про налагодження тісної економічної співпраці обох держав [43 - 48].

Крім того, матеріали архівів Російської Федерації зберігають різнобічну інформацію щодо близькосхідного напрямку зовнішньої політики СРСР та дають можливість прослідкувати еволюцію радянсько-іранських відносин від моменту енергетичної кризи на ринку нафторесурсів 1973 р., що вивела СРСР на новий рівень економічного розвитку, до політичного й економічного зближення обох держав, який завершився 1989 р. підписанням довгострокових договорів про співпрацю.

Важливе значення для розкриття характеру співпраці Москви й Тегерана в економічній та культурній сфері мають документальні матеріали, зібрані в архівах України.

Роль Української РСР у реалізації політики Радянського Союзу щодо Ірану в першій половині 1970-х рр. ХХ ст. розкривають документи, збережені у фондах ГДА МЗС України. На підставі аналізу фонду № 1 «Документи з основної діяльності» можна стверджувати, що упродовж 1973 - 1974 рр. Київ слугував для радянського керівництва додатковим, після Москви, центром прийому високоповажних делегацій з Ірану, місцем виголошення важливих політичних промов лідерів обох держав. Так, у фонді зберігаються документи пов’язані з перебуванням у м. Києві іранської принцеси Шамс Пехлеві і принца Г аляма Рези Пехлеві (листування, програма перебування), в ході яких було закладено основи українсько-іранської співпраці у сфері культури та спорту [41; 42].

У свою чергу, переважна більшість документів, зібраних у ЦДАВО України, пов’язана з діяльністю державних органів влади і управління радянської доби: всеукраїнських з’їздів Рад, Верховної Ради УРСР, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Президії Верховної Ради, Раднаркому, Ради Міністрів та інших управлінських органів.

Так, у фонді Р-2 «Рада Міністрів Української РСР» зберігаються оригінали листування Ради Міністрів УРСР з союзними і республіканськими міністерствами та відомствами, іноземними організаціями з питань науково - технічних зв’язків, прийому делегацій і окремих іноземних спеціалістів; оригінали протоколів засідань Комісії з питань зовнішньоекономічних зв’язків та відрядження спеціалістів українських промислових підприємств для роботи за кордоном.

Вивчення протоколів засідань Комісії Ради Міністрів УРСР з питань економічних зв’язків із зарубіжними країнами та кореспонденції щодо поставок з УРСР устаткування й матеріалів для закордонних об’єктів, дало можливість установити географію діяльності промислових підприємств України, які мали налагоджену тісну співпрацю з Іраном [74 - 81].

Аналіз звітів керівництва господарчих суб’єктів УРСР з приводу виконання плану поставок товарів й устаткування до країн Близького та

Середнього Сходу, перш за все Ірану, наочно продемонстрував залежність українського технологічного експорту від загальнорадянського рівня радянсько-іранської взаємодії в економічних питаннях [72; 73].

Більш детальному вивченню іранської політики СРСР й місця України у формуванні тісних радянсько-іранських політичних та економічних зв’язків сприяють документи, пов’язані з діяльністю Комуністичної партії України, що зберігаються у ЦДАГО. У процесі дослідження близькосхідного вектору радянської зовнішньої політики використовувалися джерела з фонду №1 «Центральний комітет Комуністичної партії України (ЦК КПУ), м. Київ (1918 - 1991)»: виступи представників делегацій УРСР під час засідань міжнародних організацій щодо вирішення військо-економічних проблем країн Перської затоки; звіти про результати роботи українських спеціалістів на промислових об’єктах Ірану та про наслідки обміну делегаціями спеціалістів між містами УРСР та Ірану у сферах металургійної промисловості і машинобудування; довідки про стан розвитку культурно- ідеологічної співпраці двох держав [83; 85 - 100].

Окрему увагу варто звернути на перекладене російською мовою повідомлення ЦРУ США про стан радянської економіки у 1977 - 1979 рр. й можливі перспективи її розвитку в умовах спаду виробничих темпів. У документі проявляється високий рівень зацікавленості Вашингтона внутрішніми процесами у Радянському Союзі за умов чергового витка «холодної війни». Аналіз економічного донесення дає змогу припустити, що активність Москви на міжнародній арені, розширення нею енергетичного експорту до країн Західної Європи були викликані системною кризою радянської економічної моделі, яка почала проявлятися в даний період [84].

Позицію партійного керівництва УРСР щодо подій на Близькому та Середньому Сході, яке було зацікавлене у використанні ірансько-іракської війни для просування радянських економічних інтересів у район Затоки демонструють протоколи партійних зборів, засідань парткому, що зберігаються у ще одному важливому для розкриття теми дослідження фонді

ЦДАГО № 322 «Первинна організація Компартії України Міністерства закордонних справ УРСР, м. Київ (1944 - 1987).» [82].

Документальні матеріали, які показують місце і роль української важкої промисловості у процесі реалізації економічного напрямку зовнішньої політики СРСР щодо Ірану, містяться у фондах № 2951 «Министерство тяжелого энергетического и транспортного машиностроения СССР. Главное управление металлургического машиностроения Днепропетровского ордена Трудового Красного знамени завода металлургического оборудования», № 4455 «Министерство станкостроительной и инструментальной промышленности СССР. Главдревстанкопром Днепропетровский станкостроительный завод» Державного архіву Дніпропетровської області. Зокрема, мова йде про проекти інноваційних розробок Дніпропетровського заводу металургійного устаткування спеціально для іранського імпортера та поставки на постійній основі Дніпропетровським верстатобудівним заводом до Ірану деталей і моделей верстатів [49 - 52].

Документи фонду Р-1 «Паровозостроительный завод имени Октябрьской революции» Державного архіву Луганської області дають змогу розглянути деструктивні процеси у радянській економіці на початку 1980-х рр., що негативним чином позначились на експортних поставках луганських тепловозів до Ірану й тим самим зменшили представництво Луганського тепловозобудівного заводу на ринках Близького і Середнього Сходу [53].

Архівну базу дослідження доповнює наступна, друга, група джерел, яку складають опубліковані офіційні документи, пов’язані з іранською політикою США й СРСР. Надруковані у різні роки документальні матеріали висвітлюють діяльність міжнародних організацій, спрямовану на подолання численних кризових явищ у районі Затоки. Останні в основному представлені матеріалами діяльності ООН та конвенціями, прийнятими державами у підсумку роботи міжнародних конференцій.

Серед документів, які містяться у Системі офіційної документації (СОД) ООН, доступної в мережі Інтернет, виділимо Записки Голови Ради Безпеки ООН [112 - 116], звіти засідань, резолюції Ради Безпеки (далі - РБ ООН) та Генеральної Асамблеї (далі - ГА ООН) ООН [122 - 132; 134 - 151; 160].

Для виявлення цілей, підходів та методів реалізації політики СРСР щодо Ірану були залучені стенографічні звіти з’їздів ЦК КПРС за 1961, 1971, 1976 та 1981 роки [102; 103; 108; 133; 152; 161; 162; 164].

Аналіз радянсько-іранських двосторонніх договорів, підписаних протягом 1921 - 1989 рр., що зберігаються в електронному архіві

законодавчих актів Росії, дає можливість виокремити стратегічно важливі галузі іранської економіки, співпраця по яким гарантувала Москві стабільність своїх інтересів у регіоні: важке машинобудування, металургійне, нафтохімічне, хімічне виробництво, сільське господарство, тощо.

Левову частку усіх погоджень між Іраном та СРСР становлять контракти, що регулювали основи торговельних двосторонніх відносин: транзит, питання спільної експлуатації вантажного й пасажирського залізничного транспорту, морських комунікацій [1 09; 110; 121; 154 - 156].

Окрім контрактів, радянсько/російсько-іранська співпраця

представлена також постановами, покликаними врегулювати ситуацію у сфері мирного використання атомної енергії та обміну культурною спадщиною між державами Великого шовкового шляху [120; 153].

Серед важливих документів, що визначили характер зовнішньої політики Росії вже у пострадянський період й містять цінну інформацію про основні засади радянсько-іранських відносин у період занепаду СРСР є Декларація про принципи відносин й дружньої співпраці та Довгострокова програма торговельно-економічної й науково-технічної співпраці, підписані 22 червня 1989 р. між Радянським Союзом та Ісламською Республікою Іран [107; 111]. За своєю суттю дані документи, разом із посланням Хомейні до М. С. Горбачова, були програмою стратегічного розвитку й модернізації

СРСР й ІРІ, які дивлячись на «появу нового політичного мислення», мали вийти на якісно новий рівень розвитку усіх галузей політико-економічного життя [117].

Установити взаємозалежність між внутрішньоекономічним становищем СРСР та реалізацію його зовнішньополітичної доктрини, націлену на встановлення тісних відносин з Іраном, можна завдяки урядовим документам та звітам, присвяченим проблемам розвитку нафтогазової, важкої промисловості та матеріального становища радянського суспільства, розміщених на порталі уряду РФ й доступних у мережі Інтернет [106; 158].

Позиція США під час ірансько-іракської війни простежується крізь призму розпоряджень Дж. Картера й Р. Рейгана щодо пошуків можливих контактів з постреволюційним Іраном, спогадів посадовців, виступів представників адміністрації президента на брифінгах, аналітичних оглядів розвідників ЦРУ, підібраних за хронологією у розсекречених й опублікованих протягом 2000-х рр. виданнях Національного архіву Вашингтона: «US - Iran: lessons from an Earlier War» та «Shaking Hands with Saddam Hussein: The U.S. Tilts toward Iraq, 1980 - 1984» [165; 170; 171; 174; 175; 177 - 179; 181; 186; 187; 189].

Плани Вашингтона встановити на Близькому та Середньому Сході вигідний для себе міжнародний порядок, шляхом підтримки політики Р. Пехлеві в Ірані та запровадження антиіранських санкцій після перемоги ісламської революції, ілюструють джерела, розміщені у зібраннях документів «Documentation of Early Cold War US Propaganda Activities in the Middle East» та «20 Years after the Hostages: Declassified Documents on Iran and the United States» [182; 191].

З відкритих для загального доступу документів Конгресу США можна дізнатися про об’єми військових поставок, фінансової допомоги Іраку від СРСР й США для стабілізації соціально-економічного становища Багдаду, а також отримати точні статистичні дані про кількість постраждалих з обох сторін від використання іракською армією хімічної зброї [166; 167; 169; 172; 173; 176; 180; 183 - 185; 188; 190; 192].

З докладної записки радника з питань національної безпеки США у 1977 - 1981 рр. Зб. Бжезинського, датованої 1979 р., та документів, підписаних 1988 р. американськими й іранськими послами під час їхньої зустрічі у Швеції, можна зрозуміти реакцію Білого Дому на політичні події в Ірані періоду ісламської революції, а саме, захоплення американських заручників у Тегерані [168].

Разом з цим, такі документи як конституції СРСР й ІРІ, Устав ООН слугують додатковим довідковим матеріалом для більш детального розуміння законодавчої специфіки діяльності держав й міжнародних організацій, задіяних у тих процесах, які досліджуються [118; 119; 159].

До третьої групи відносяться джерела особового походження: мемуари, автобіографії, інтерв’ю й наукові доробки видатних державних діячів, представників МЗС, дипломатів Радянського Союзу, Ірану та Сполучених Штатів Америки, які були учасниками подій, що вивчаються.

Радянська/російська мемуаристика розкриває загальні питання організації зовнішньополітичної діяльності СРСР протягом 1972 - 1990 рр., відбиваючи особисте сприйняття дипломатами та урядовцями діючого міжнародно-політичного клімату, ролі окремих осіб у вирішенні проблем радянсько-іранських та ірансько-американських відносин.

Серед російської мемуарної літератури слід виділити перш за все спогади А. А. Громико [197]. Посідаючи у 1957 - 1985 рр. посаду міністра закордонних справ СРСР, а у 1985 - 1988 рр. голови Президії Верховної Ради СРСР, він мав безпосереднє відношення до формування радянської політики щодо Ірану і відігравав ключову роль у процесі її реалізації.

Оцінка Андрієм Громико стану розвитку міжнародних відносин після втрати Ісламською Республікою Іран статусу «жандарма Затоки» й, відповідно, посилення радянської військово-політичної присутності на Близькому та Середньому Сході, представлена ним у праці «История внешней политики СССР». Основна частина двотомника, що вийшла друком у 1981 р., присвячена висвітленню ініціатив Кремля щодо вирішення міжнародних проблем у районі Затоки, найперше пов’язаних зі зміною політичного статусу Ірану, відповідно до положень «Програми миру», «Програми подальшої боротьби за мир і міжнародну співпрацю, свободу, незалежність народів», прийнятих на XXIV з’їзді КПРС [196].

Спогади В. Виноградова, посла СРСР у Тегерані 1977 - 1982 рр. [195], А. Добриніна, посла СРСР у Вашингтоні 1962 - 1986 рр. [198], Р. Утургаурі, консула СРСР в Ісфахані 1985 - 1988 рр. [210], Л. Шебаршина, резидента КДБ в Ірані 1979 - 1983 рр. [215], які були головними провідниками радянської зовнішньополітичної доктрини у районі Затоки в умовах ісламської революції та посилення радянсько-американського протистояння за вплив на Іран під тиском афганської та ірансько-іракської війн, містять важливі свідчення про перші роки перебування при владі в Ірані аятоли Хомейні. Особливо важливою є розповідь Утургаурі про скандал з таємними поставками Білого Дому озброєння для опозиції Хомейні з метою реставрації проамериканської влади в Ірані та рапорт Л. Шебаршина про становлення системи радянської розвідки в хомейністському Ірані [210; 215].

Зрозуміти особливості внутрішньополітичного становища Ірану, життя іранського суспільства в умовах панування політичного ісламу стає можливим завдяки подорожнім нотаткам радянських журналістів А. Ахмудзянова й С. Вєрьовкіна [193; 194].

Позицію СРСР щодо іранського питання в ООН, з критичною оцінкою основних засад радянської міжнародної діяльності, відображає у своїх спогадах представник СРСР в ООН у 1976 - 1986 рр. О. Троянівський [209].

Універсальним довідником фінансового становища країн Західної Європи й США періоду «нафтового шоку» є праця Є. М. Примакова «Энергетический кризис в капиталистическом мире» [205], написана на основі отриманого автором досвіду під час роботи протягом 1965 - 1970 рр. спецкором «Правди» на Близькому та Середньому Сході. Спираючись на статистичні дані й макроекономічні показники розвитку іранського нафтогазового сектору, Примаков обґрунтовує доцільність збільшення виробничих потужностей СРСР в даній галузі й поглиблення радянської співпраці із країнами Перської затоки.

Своєрідним підбиттям підсумків роботи Є. М. Примакова на посаді міністра закордонних справ РФ у 1996 - 1998 рр. стала книга

«Конфиденциально: Ближний Восток на сцене и за кулисами (вт. пол. ХХ - нач. XXI в.)» [204]. Учений-сходознавець, спираючись на здобутий досвід, отриманий під час безпосередньої роботи з урядами країн Перської затоки, на сторінках дослідження намагався показати еволюцію революційних ідей в Ірані, що відбувалася на фоні суперництва СРСР й США за посилення військово-економічної присутності на Близькому та Середньому Сході.

Мемуари державних діячів, дипломатів США дозволили подивитися на близькосхідну політику СРСР з позицій американської сторони, більш достовірно відтворити і об’єктивно проаналізувати досліджувані події.

Важливою з точки зору розкриття теми та завдань дослідження є праця державного секретаря США 1973 - 1977 рр. Г. Кіссінджера «Нужна ли Америке внешняя политика. К дипломатии ХХІ века» [200]. Дипломат піддає критичному аналізу цілий спектр міжнародних проблем, відводячи окрему роль Ірану, як «жандарму Затоки» і Росії, яка завдяки постійному прагненню до розширення контактів з Тегераном, загрожує американським інтересам у Перській затоці. Інший державний секретар 1997 - 2001 рр. М. Олбрайт у своїх мемуарах більше уваги приділила релігійному фактору в процесі розвитку діалогу між США та ІРІ, нехтування яким, на її думку, спричинило ряд невдач американської політики у Затоці після ісламської революції [202].

Окремо слід назвати спогади Р. Пехлеві, надруковані 1980 р. у Торонто. Шах подає власний погляд на ісламську революцію, як головний чинник, що спровокував перегрупування сил у регіоні. Він доводить, що Іран після падіння монархії перетворився на поле бою США та СРСР за сфери впливу [218].

Ще однією різновидністю джерел особового походження є інтерв’ю безпосередніх очевидців та учасників подій в Ірані 1972 - 1980 рр., опублікованих на шпальтах газет, інтернет-видань чи записаних автором дисертаційного дослідження.

Приміром, інтерв’ю Л. Шебаршина проливає світло на цілий ряд помилок радянського керівництва у питанні зміни зовнішньополітичної стратегії СРСР щодо Ірану після ісламської революції, а свідчення Алі Кхаварі, першого секретаря іранської партії «ТУДЕ», дають змогу розкрити головні напрями співпраці ЦК КПРС з іранською опозицією [212 - 214; 217].

Зрозуміти роль радянських фахівців у становленні та розвитку культури, економіки Ірану, встановити місце й значення українських підприємств у радянсько-іранській співпраці стає можливим завдяки інтерв’ю з працівником ССОД в Ірані О. Жигаліною, інженерами- технологами О. Осипенко та Н. Найшем [199; 201; 203].

Інформаційна підтримка радянської зовнішньої політики щодо Ірану, реакція іноземних журналістів на впровадження радянської близькосхідної доктрини стає зрозумілою завдяки аналізу матеріалів преси, що складають четверту групу джерел. У дослідженні були використані матеріали, опубліковані в різні роки на сторінках таких видань як «Правда», «Ленинская правда» та англомовного журналу «Backgrounder. The Heritage Foundation» [367 - 386]. Аналітичні статті на шпальтах цих періодичних видань присвячені не лише висвітленню енергетичної кризи 1973 р. та міжнародної ситуації, що зазнала змін після ісламської революції й ірансько-іракської війни, але й політологічним оглядам радянсько-іранських двосторонніх контактів.

Таким чином, використані джерела, більшість з яких були вперше введені до наукового обігу, дозволили більш детально розкрити раніше майже недосліджену тему - вплив нафтового фактора й гуманітарної складової на становлення зовнішньої політики СРСР щодо Ірану.

1.2.

<< | >>
Источник: ПИЛИПЕНКО В.В.. ПОЛІТИКА СРСР ЩОДО ІРАНУ, 1972 - 1989 рр.. 2016

Еще по теме Джерельна база дослідження.:

  1. РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА І ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  2. 1.3. Теоретико-методологічний інструментарій дослідження
  3. РОЗДІЛ 2 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСТОРІОГРАФІЧНОГО ПРОЦЕСУ З ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ
  4. 2.2. Історіографія національного осмислення козацької державності України
  5. ВИСНОВКИ
  6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  7. ЗМІСТ
  8. РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
  9. 1.2. Джерельна база дослідження
  10. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
  11. Характеристика джерел
  12. Джерельна база дослідження.
  13. Історіографія проблеми.
  14. РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ
  15. Аналіз використаних джерел
  16. ВИСНОВКИ.
  17. РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ І АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -