Становлення однонаціональних держав у Західній Європі.
Через нерiвномiрнiсть розвитку феодалiзму в рiзних частинах Європи процес становлення феодальних держав вiдбувався неоднаковими темпами i набував неоднозначного змiсту. Тодi як рiзноетнiчнi схiдно-слов’янськi племена перебували на стадiї утворення ранньофеодальної iмперiї з численними родоплемiнними рудиментами, в країнах Захiдної Європи вже почався процес утворення однонацiональних держав.
Цьому сприяли бiльш швидкi процеси феодалiзацiї, що неухильно розвивались у франкському суспiльствi, соцiально-економiчна та етнiчна неоднорiднiсть Каролiнгської держави. Розпад монархiї Каролiнгiв став важливим етапом в iсторiї Францiї, Нiмеччини та Iталiї.Верденським договором (843) було оформлено остаточний подiл iмперiї Карла Великого, а на початок Х ст. на її територiї утворилося сiм самостiйних феодальних держав: Нiмеччина, Францiя, Iталiя, Прованс, Бургундiя (згодом вони об’єднались у так зване Арелатське королiвство), Лотарингiя i Наварра.
Структура феодальної земельної власностi, що склалася в країнах Захiдної Європи у Х-XI ст., проiснувала впродовж кiлькох столiть. Вона була пов’язана з перетворенням бенефiцiю на феод, що означало перехiд права земельного володiння, надаваного за вiйськову службу, iз прижиттєвого у спадкове. Клас феодалiв склався як своєрiднi iєрархiчнi «сходи», де верховним власником всiєї землi у державi вважався король – верховний сеньйор. Йому пiдкорялися великi свiтськi та духовнi феодали – герцоги, графи, архiєпископи, єпископи, абати, якi отримували вiд монарха феод. Великi феодали були фактично незалежними вiд короля, мали права оголошення вiйни та миру, карбування власної монети, судочинства тощо. Їм пiдкорялися дрiбнiшi феодали – барони й вiконти, якi також були повновладними господарями у своїх володiннях. На найнижчiй сходинцi перебували нетитулованi рицарi. З певними видозмiнами у назвах, титулатурi тих чи iнших верств чи груп феодалiв така система взаємозалежностi утвердилась в усiй Захiднiй Європi.
Зосередження земельної власностi в руках феодалiв зумовило появу феодального маєтку, що посiв мiсце вiльної селянської общини. Вiльне колись селянство перетворилося на крiпосне, проте община-марка не зникла, а була пiдпорядкована владi феодала. Меншу частину селянства становили особисто вiльнi селяни.
Слiд зауважити, що масштаби феодалiзацiї в рiзних країнах Захiдної Європи були рiзними i закрiпачення селянства вiдбувалося нерiвномiрно. Скажiмо, Нiмеччина, територiя якої не входила до складу Римської iмперiї, у розвитку феодальних вiдносин дещо вiдставала вiд Захiднофранкської держави. В багатьох нiмецьких общинах-марках ще залишалося чимало вiльних селян, якi користувалися частковим iмунiтетом i не пiдлягали суду феодала. Королiвська влада у новостворених державах була слабкою. У Францiї 987 р. перервалася династiя Каролiнгiв i королiвська корона дiсталася графу Гуго Капету, який започаткував нову династiю. Реальна влада перших Капетингiв поширювалася на порiвняно невелику територiю його безпосереднiх володiнь (королiвського домену пiд назвою Iль-де-Франс). Її найважливiшими центрами були Париж i Орлеан. Поза власним доменом влада короля Францiї фактично була номiнальною.
Нiмецька феодальна держава, що видiлилась зi складу Франкської iмперiї як Схiднофранкське королiвство, починає свiй самостiйний полiтичний розвиток вiд утвердження на престолi короля Генрiха I Птахолова, першого представника Саксонської династiї, який об’єднав усi нiмецькi герцогства у Тевтонське королiвство. Вiд назви одного з нiмецьких племен – «тевтонiв» – пiшло етнiчне найменування нiмцiв – Tutschen або Deutschen (звiдси найменування сучасної Нiмеччини – Deutschland). За Генрiха I починається довготривала експансiя нiмецьких феодалiв на землi захiдних слов’ян, а також в Iталiю. Наступник Генрiха Оттон I, скориставшись полiтичним роздробленням Iталiї i послабленням папства, захопив Ломбардiю i Тоскану i 962 р. коронувався у Римi iмператорською короною. Полiтика нової iмперiї, що отримала згодом назву «Священна Римська iмперiя германської нацiї», сприяла прагненню нiмецької феодальної верхiвки до панування у Захiднiй Європi.
Проте вже наприкiнцi Х ст. вiдбувається послаблення влади iмператорiв, якi одночасно зазнають невдачi i у зовнiшнiй полiтицi на сходi. Спроби нiмецьких iмператорiв просунутися далi на схiд i захопити слов’янськi землi були паралiзованi стiйким опором лютичiв та ободритiв. Не вдалися також i горезвiснi «iталiйськi походи» Оттона I i його наступникiв та їхнi намагання витiснити Вiзантiю з Пiвденної Iталiї.Об’єднання англосаксонських королiвств в одну державу вiдбулося на початку IХ ст. Важливе значення для змiцнення єдностi країни i нової державностi мав складений за короля Альфреда Великого (871-899) збiрник законiв «Правда короля Альфреда», до якого було включено низку старих англосаксонських «Правд» рiзних королiвств Британiї. Англiйськiй державi довелося вести тривалу боротьбу з Датським королiвством i норманами, що постiйно спустошували узбережжя Англiї. Разом з тим, вiдстояли державну незалежнiсть кельтськi областi Британiї Уельс, Корнуел i Шотландiя, де було утворено свої князiвства i королiвства. Повну незалежнiсть вiд англосаксiв зберегла (до другої половини XII ст.) Iрландiя.
Аналогiчнi процеси вiдбувались у середовищi захiдного слов’янства, що було географiчне близьким до Захiдної Європи i зазнавало тих самих процесiв феодалiзацiї i державотворення. В кiнцi IX – на початку Х ст. розпалася Великоморавська держава. Це величезне територiально-полiтичне об’єднання вiдiграло важливу роль у стримуваннi натиску Франкської держави та її спадкоємцiв i сприяло збереженню етноiдентичностi захiднослов’янських народiв. Крiм того, бiльш тiсна взаємодiя iз захiдним свiтом сприяла швидкому, порiвняно зi схiдним слов’янством, формуванню одно-нацiональних держав i феодалiзацiї захiдних слов’ян.
Пiсля розпаду Великоморавської держави утворюється незалежне Чеське князiвство на чолi з династiєю Пшемисловичiв. У другiй половинi Х ст. завершився процес утворення Польської держави. І чехам, i полякам довелося й надалi витримувати натиск Германської iмперiї, що прагнула проводити полiтику розширення германського свiту далi на схiд за рахунок територiй слов’янських народiв.