Західні впливи в українській архітектурі ХІІІ ХІV ст.
Татаро-монгольська навала завдала страшного удару розвиткові культури на українських землях, але не припинила його. У Галицько-Волинській державі, навпаки, татарське лихоліття стимулювало будівничу діяльність Данила Галицького та його наступників.
У XIII-XIV ст. було збудовано кілька храмів у Львові, що збереглися у перебудованому вигляді до наших днів. Серед них – церкви Миколи, П’ятниці, Онуфрія, костьоли Марії Сніжної та Іоана Хрестителя. Був розбудований Холм – резиденція Данила, про розкішні князівські палаци і храми якого оповідає літопис. Інтенсивне будівництво розгорнулося у Волинській землі. В її центрі – Володимирі – зводяться княжі і боярські палаци. Під патронатом князя Володимира Васильковича (1270-1288) побудовано церкви Петра в Бересті, Благовіщення в Кам’янці, Георгія в Любомлі.Будівництво велося згідно з усталеною на Русі архітектурною традицією. Це потверджують тринефна Вірменська церква у Львові (ХIVст.), близька до аналогічних тринефних храмів Іоана Богослова у Луцьку і Святого Юра у Львові, що не збереглися, та церква Різдва Богородиці в Рогатині (ХIУст.). Традиції романської доби на Україні завершують дві унікальні пам’ятки української архітектури – церкви-ротонди Святого Василія у Володимирі-Волинському і Горянська в Ужгороді (XIII-ХIVст.).
У післямонгольський період (XIII-XIV ст.) масштабні культові споруди зразка попередньої доби вже не будуються. Характерною рисою цього етапу розвитку архітектури стає перенесення типу українського народного житла у будівництво кам’яних храмів. 3’являються невеликі тридільні однонефні та одноапсидні церкви, які відкривають нову сторінку впливу народної творчості на муровану архітектуру України. Прикладом таких споруд є церква Святих Дмитрія та Покрови у Луцьку (XIV, XV ст.). Цей тип поширився у наступні століття й утвердився у мурованому і дерев’яному варіантах, споріднених між собою як об’ємно-просторовою композицією, так і конструктивними особливостями.
Незважаючи на тяжкі умови соціально-політичного розвитку, українське мистецтво шукає нових форм вияву і знаходить їх у процесі поглиблення куль-турних контактів із західноєвропейським світом. Готичний стиль, що прийшов на зміну романському, не оминув своєю ходою і українські землі.
Готика торувала свій шлях насамперед там, де з’являлися верстви міщанства, ремісників, організованих на засадах магдебурзького права, або безпосередньо з потоками німецької колонізації земель Східної Європи. Важливу роль у поширенні готики відіграли торговельні шляхи із Західної Європи через Пряшів, Бардіїв, Берегове, Перемишль, Львів; ці міста залишили нам чимало зразків своєрідної акцептації готичного стилю. Українські зодчі, дотримуючись традиційних засобів будівництва і конструктивних рішень, брали на озброєння й готичні стильові ознаки – нервюрні склепіння, контрфорси, видовжені віконні отвори та інші гостролучні архітектурні елементи. Прикладами таких будов є вже згадувані вірменська катедра у Львові та церква Різдва Богородиці в Рогатині. Найбільше готичних будівель мав Львів, залишки яких до сьогодні ховаються за ренесансними і бароковими перебудовами, здійсненими після пожежі міста у 1527 р.
Елементи готики зустрічаються у багатьох пам’ятках оборонного призначення. У XIII-XIV ст. на Поділлі, Волині, Галичині, Буковині і Закарпатті зводяться замки-фортеці, які були заборолом міст і сіл від нападів іноземних загарбників. Ці споруди стали продовженням мережі феодальних замків, що вкрили всю Західну і Центральну Європу, ніби засвідчуючи безпосередню причетність України до соціально-політичних і культурних процесів європейського середньовіччя. Так, літописець, який описав оборонні споруди міста Володимира, зазначає, що вони могли суперничати з найкращими фортецями Західної Європи. Українсько-литовські феодали органічно приймали західноєвропейські мистецькі форми, що поєднувалися з місцевими традиціями. Такими були найбільші на Україні Білгород-Дністровська та Хотинська фортеці, зведені наприкінці XIII – у першій половині XIV ст.
В них поєдналися давньоруські конструктивні прийоми та романо-готичні стильові ознаки.Інтенсивне замкове будівництво здійснювали князі Коріатовичі, які були засновниками эамків на Поділлі (зокрема, відомої Кам’янецької фортеці), в Ужгороді, Мукачевому, Хусті. Найбільшим замком на Волині був замок великих князів литовських у Луцьку, збудований князем Любартом Гедиміновичем. Ця велична споруда мала вигляд романської фортеці з елементами готики, обнесеної цегляними мурами 10-12 м заввишки з трьома баштами 27 м заввишки. Як і скрізь в Європі, феодальні замки на Україні були не лише засобом оборони, а й місцем зосередження різних проявів світського життя аристократичних верств, їхньої артистичної творчості тощо. В цьому своєрідному змаганні двох стилістичних напрямків – готичного і місцево-візантійського – було джерело оригінальності і художньої неповторності багатьох мистецьких творів в Україні зазначуваного періоду. Цей синкретизм мистецького процесу, що відображав своєрідність місця України в європейському культурному і суспільному середовищі, знайшов свое продовження у засвоєнні нею наступних «великих стилів» – ренесансу і бароко.