Поняття та види цивільно-правових угод

Угода є основною підставою виникнення зобов'язань; вона установлює певні

суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що її уклали. Угоду

можна визначити як договір двох або декількох осіб, спрямовану на

встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом

буде неправомірна дія, тобто незаконна, то така угода визнається недійсною.

Угода вважається дійсною за дотримання таких умов: законності дії;

волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми угоди; правота

дієздатності сторін. Головним елементом кожної угоди є воля сторін,

спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові. Змістом

будь-якої угоди є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-

якої угоди характеризується її умовами. Прийнято розрізняти істотні,

звичайні та випадкові умови угоди. Істотними є ті умови угоди, що визнані

такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті

умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди До

звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо,

місце виконання договору. Ці умови не обов'язково повинні бути включені до

угоди. Випадковими визначаються такі умови угоди, які зазвичай у угодах

такого виду не передбачаються, але можуть бути встановлені договіром

сторін. У угоді може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Угоди, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються

односторонніми (приміром, заповіт, відмова від прийняття спадщини. Угоди, в

яких виявлено волю двох осіб, називаються двосторонніми (наприклад, договір

купівлі-продажу, оренди і т. ін.). Угоди, в яких беруть участь більш як дві

особи, називаються багатосторонніми договір про сумісну діяльність із

спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл і под.).

реальні й консенсуальні. Реальні угоди вважаються укладеними, тобто

набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних

дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним, коли позикодавець

передав позичальникові певну суму грошей). Консенсуальні угоди вважаються

укладеними і набувають юридичного значення з моменту досягнення угоди з

основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо). За

формою угоди можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою,

поділяються на прості й нотаріально засвідчені. У процесі укладення угоди

розрізняють дві стадії: пропозицію укласти угоду і прийняття пропозиції.

Часто сторони самі визначають момент набрання угоди юридичної сили, тобто

момент, із якого угода уважається укладеною, про що прямо зазначають в

угоді — угода набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших

випадках момент укладення угоди визначає закон. Момент набрання угоди

чинності має важливе значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні

юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової

загибелі речі та ін.