<<
>>

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення доктринальних і практичних проблем, що стосуються дослідження кримінально - виконавчих засад забезпечення персоналом виконання покарань у виді позбавлення волі. Головні теоретичні і прикладні результати роботи полягають, зокрема, у такому:

1. Визначено, як еволюціонували кримінально-виконавчі правовідносини від початкового суворого нагляду персоналу над засудженими та контролю за їх поведінкою, до запровадження карально-виправних заходів.

Наголошено, що у формуванні української кримінально-виконавчої системи значну роль відігравали пам’ятки історії допенітенціарного періоду, проте трансформацію пенітенціарної системи і участь персоналу УВП у здійсненні карально-виправного впливу на засуджених необхідно розглядати з середини XVIII ст.

2. Запропоновано з часів проголошення незалежності України дослідження кримінально-виконавчих засад забезпечення виконання покарань у виді позбавлення волі умовно поділити на п’ять складових частин, які включають наукові праці, що присвячені: 1) загальним проблемам виконання та відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк; 2) видам та характеристиці суб’єктів виконання окремих видів покарань; 3) здійснення карально-виправного впливу на засуджених та його наслідки; 4) застосування кримінально-виконавчих заохочувальних норм; 5) проблемам персоналу, що розглядалися іншими галузями.

3. Надано характеристику персоналу Державної пенітенціарної служби України як суб’єкту кримінально-виконавчих відносин. Визначено, що правовідносини, пов’язані з виконанням покарань і реалізацією заходів державного примусу, завжди перебували у взаємозв’язку з відносинами в інших сферах життєдіяльності суспільства, але вони мають власну природу і закономірність розвитку. Обґрунтовано, що персонал та засуджених необхідно розглядати як головні, рівнозначні суб’єкти кримінально-виконавчих відносин, від яких залежить хід та результат застосування основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. До персоналу колоній, як до основного суб’єкта кримінально- виконавчих відносин, адресується і переважна більшість вимог КВК України, натомість на засуджених покладається обов’язок не порушувати встановлені порядок і правила відбування покарання.

4. Підтверджена доцільність обмеження кримінальної репресії шляхом зменшення карального змісту покарання, оскільки останнє справляє руйнівний вплив як на особу засудженого, так і суспільство, у яке особа повертається після звільнення з місць позбавлення волі. Розвинуті положення стосовно того, що врахування принципів гуманізму, індивідуалізації покарання, законності та рівності громадян перед законом обумовлює необхідність оптимізації карально-виправного впливу на засуджених з боку персоналу ДПтС України.

5. Визначено ключову роль персоналу у застосуванні виправного впливу на засуджених. Акцентовано, що вимоги режиму виконання та відбування покарання мають за мету не тільки забезпечення реалізації кари, а низка його елементів спрямована на досягнення безпеки яз засуджених, так і персоналу: особистісної, загальнолюдської та матеріальної. Підтверджено думки науковців, які вказують на те, що режим необхідно розглядати у двох площинах, а саме, юридичній та педагогічній. З юридичної точки зору режим - це врегульований нормами кримінально-виконавчого законодавства порядок виконання та відбування покарання, засоби його забезпечення, а також правові наслідки дотримання чи порушення його норм.

З точки зору педагогічної, режим є засобом виховання та впливу на засуджених з метою корекції або ліквідації негативних звичок і навичок, свідомої переорієнтації поведінки засудженого з негативної на правослухняну.

6. Визначено, що система використання трудових ресурсів і трудового виховання засуджених пройшла шлях свого становлення від каторжних робіт до робочих команд та виправних загонів і бригад. Досліджено нормативно-правову базу правового регулювання праці засуджених. Констатовано, що лише радикальні зміни в питаннях залучення до праці осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, а саме, допомога у придбанні дійсно корисних навичок, підвищенні рівня професійно-технічного навчання, спроможні допомогти виконати виправні функції та стануть у пригоді засудженим після їх звільнення.

7. Узагальнені позиції науковців з приводу доцільності виховних заходів в місцях позбавлення волі, зокрема, проведення соціально-виховної роботи серед засуджених. Підтримано думки вчених, які вважають, що одним з критеріїв виправлення є відношення засудженого до соціально-виховної роботи і це повинно враховуватись персоналом КВУ. Констатується, що позиція, за якою соціально - виховна робота із засудженими є необхідною частиною процесу виконання й відбування покарання у виді позбавлення волі, проводиться з метою виправлення та ресоціалізації засуджених, підтверджується не лише уявленнями науковців, а й власним практичним досвідом.

8. Розглянуто поняття, загальну характеристику заохочувальних норм як самостійного засобу формування правомірної поведінки засуджених та механізм правового регулювання застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Доведено, що ефективність карально-виправного процесу доцільно визначати через залежність від кількісних і якісних показників застосування до засуджених заохочувальних заходів в період виконання і відбування покарань.

Наведено додаткові аргументи на користь необхідності зміни умов відбування покарання у виді позбавлення волі в межах однієї виправної колонії шляхом переведення до іншої структурної дільниці установи виконання покарань, переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки, застосування заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м’яким і умовно - дострокового звільнення від відбування покарання, як стимулюючих факторів для формування правомірної поведінки засуджених.

9. Показані напрямки, що обумовлюють удосконалення діяльності персоналу в частині виконання покарання у виді позбавлення волі. Оскільки персонал є одним з основних суб’єктів кримінально-виконавчих правовідносин, розроблені рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення окремих положень чинного законодавства і практики його застосування в частині підбору осіб на службу у ДПтС України, соціального захисту в процесі проходження служби та після її закінчення, стимулювання сумлінного ставлення персоналу до виконання службових обов’язків.

10. З метою удосконалення кримінально-виконавчих засад забезпечення персоналом ДПтС України виконання покарань у виді позбавлення волі запропоновані зміни, доповнення і власна редакція низки норм кримінально - виконавчого законодавства, а саме: ч. 2 ст. 8, ст. 93, ст. 94, ч. 5 ст. 97, ч. 1, 3, 4 ст. 107, ч. 3 ст. 110, ст. 122, ст. ст. 131 - 131-4, ст. ст. 132 - 135 КВК України. Зокрема:

Ч. 1, 3, 4 ст. 107 КВК України викласти у наступній редакції:

Стаття 107. Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі

1.

Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України:

одержувати правову допомогу від адвокатів або інших осіб, які згідно з законом можуть виступати представниками засудженого.

3. Засуджені зобов’язані:

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;

утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням; виконувати законні вимоги персоналу колонії; дотримуватися санітарно-гігієнічних норм; дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

4. Засудженим забороняється:

самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони; спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції;

придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;

з порушенням встановленого чинними законодавчими актами порядку продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;

умисно завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;

грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію та приміщення.

Ст. 122 КВК України викласти у наступній редакції:

Стаття 122. Пенсійне забезпечення засуджених до позбавлення волі

1. Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом.

2. Призначена пенсія перераховується органами Пенсійного Фонду України за місцем відбування покарання пенсіонера.

3. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії. Страхові внести до Пенсійного фонду України сплачуються адміністрацією підприємства, установи чи організації, в якій працює засуджений, в порядку і розмірах, передбачених законодавством. Адміністрація виправного закладу не більш як протягом 30 днів з дня реєстрації клопотання особи, яка набула права на призначення пенсії відповідно до частини першої цієї статті під час відбування покарання, забезпечує зустріч засудженого з представником Пенсійного фонду

України та всебічно сприяє належному оформленню і поданню ним відповідних документів або забезпечує умови для оформлення і подання необхідних документів через представника особи, яка відбуває покарання.

4. Засуджені, які втратили працездатність під час відбування покарання мають право на пенсію і на компенсацію шкоди у випадках і у порядку, встановлених законодавством України.

5. Адміністрація установи виконання покарань зобов’язана сприяти засудженому в оформленні необхідних для призначення пенсії документів.

Внести зміни до ст. 131 КВК та доповнити її ч. 8, 9 й викласти у такій редакції:

Стаття 131. Порядок застосування заходів заохочення до осіб, позбавлених волі

1. Застосування заходів заохочення має на меті здійснення виховного впливу як на тих осіб, до яких ці заходи застосовуються на основі об'єктивної оцінки поведінки засуджених, їхнього ставлення до праці і навчання, так і на інших засуджених.

2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.

3. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам.

4. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення.

5. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця.

6. Із засудженого може бути достроково знято, як правило, лише одне раніше накладене стягнення.

7. Заохочення у виді подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення застосовуються усно або письмово, інші заохочення - тільки письмово.

8. Адміністрація колонії зобов’язана щомісячно проводити оцінку поведінки особи, її ставлення до праці, навчання, участі у роботі самодіяльних організацій та мотивовано приймати рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів заохочення. Прийняте рішення відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, під розпис.

9. Інформація про осіб, до яких застосовано заохочення повідомляється у місцевій стінгазеті, радіо, на зібраннях засуджених, доповідях, родичам. Інші засуджені додатково інформуються про це під час проведення щоденної перевірки наявності засуджених.

Ст. 132 КВК України викласти у наступній редакції:

Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених

волі

1. За невиконання покладених обов’язків та порушення встановлених заборон, якщо воно спричинило шкоду встановленому режиму виконання-відбування покарання, до осіб, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;

грошовий штраф до 2 мінімальних розмірів заробітної плати;

скасування поліпшених умов тримання.

Примітка: Попередження - це письмове застереження про притягнення до дисциплінарної відповідальності певного виду у разі повторення порушення.

Ст. 133 КВК України викласти у наступній редакції:

Стаття 133. Злісне порушення встановленого порядку відбування покарання

Злісним порушенням є: вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів;

виготовлення, збереження, розповсюдження заборонених предметів; настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; дрібне хуліганство; систематичне ухилення від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Внести зміни до ст. 134 КВК України які викласти у наступній редакції:

Стаття 134. Порядок застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених

волі

1. При призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку. При недотриманні вказаних вимог та не встановленні усіх обставин, що мають значення для об’єктивного вирішення справи, стягнення не може накладатися.

Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. Рішення про накладання стягнення приймається на засіданні відповідної комісії установи. За письмовим бажанням засудженого на засідання комісії запрошується його захисник. Засуджений інформується про місце та час розгляду матеріалів не пізніше, ніж за три дні до дати засідання комісії. На прохання засудженого, адміністрація колонії забезпечує отримання ним безоплатної первинної або вторинної правової допомоги.

Абзац другий частини 11 виключити.

15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість за телефоном або іншим зв’язком повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, якому засуджений доручає представляти свої інтереси. Це фіксується у спеціальному журналі із підписом засудженого.

16. Адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов’язана негайно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення щодо суті проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитись іншими профілактичними заходами, це відображається в індивідуальній програмі соціально-виховної роботи та доводиться до відома особи під розпис.

Змінити назву та зміст ст. 135 КВК України та викласти у такій редакції:

Стаття 135. Процедура розгляду питання про застосування заходів стягнення

1. Питання про доцільність накладення на осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, стягнення вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи.

2. До складу комісії входять начальник установи, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов’язками безпосередньо спілкуються з особами, що відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює комісію начальник установи або особа, яка виконує його обов’язки.

3. На засідання комісії запрошуються інші особи, чия присутність є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності, за клопотанням засудженого присутність таких осіб на засіданні комісії є обов’язковою та забезпечується адміністрацією установи виконання покарань.

4. Особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання комісії не пізніше, ніж за три доби до його проведення. Адміністрація установи виконання покарань зобов’язана надати цій особі допомогу в отриманні документів та матеріалів, які стосуються вчиненого порушення і до яких в особи немає доступу.

5. Особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі прав за власним вибором під час підготовки до засідання комісії. Якщо в особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, відсутній доступ до адвоката або фахівця у галузі права, адміністрація установи зобов’язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до органів, які надають таку допомогу.

6. Матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, а також запрошених.

7. Рішення комісії може бути оскаржене особою, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, або його представником до вищого органу управління чи суду.

8. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, несуть персональну відповідальність за це. У випадку встановлення порушень при вирішенні питання стосовно застосування чи незастосування заохочень і стягнень винні особи притягуються до дисциплінарної відповідальності, а у разі наявності в їх діях ознак адміністративного правопорушення чи злочину - до відповідальності відповідного виду.

Доповнити КВК України ст.ст. 131-1, 131-2, 131-3,131-4:

Стаття 131-1. Поняття дисциплінарного правопорушення

Дисциплінарним правопорушенням особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на правовідносини у сфері виконання покарань та спричинило завдання їм шкоди шляхом невиконання або неналежного виконання покладених обов’язків, порушення заборон чи обмежень.

Персонал установи виконання покарань зобов’язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, що відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.

Стаття 131-2. Вчинення дисциплінарного правопорушення умисно

Дисциплінарне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Стаття 131-3. Вчинення дисциплінарного правопорушення з необережності

Дисциплінарне правопорушення визнається вчиненим із необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 131-4. Обставини, що виключають дисциплінарну відповідальність

Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, під дією психологічного або фізичного примусу, не підлягає дисциплінарній відповідальності.

<< | >>
Источник: ПАВЛОВ Володимир Григорович. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРСОНАЛОМ ДЕРЖАВНОЇ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Запоріжжя-2015. 2015

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. І. Складання обвинувального висновку і направлення справи для попереднього розгляду її суддею
  2. Висновки
  3. 2.4. Висновки до розділу
  4. ВИСНОВКИ
  5. ВИСНОВКИ
  6. ВИСНОВКИ
  7. Висновки до розділу 1
  8. Висновки до розділу 2
  9. ВИСНОВКИ
  10. ВИСНОВКИ
  11. ВИСНОВКИ
  12. Висновки до розділу
  13. Висновки до розділу 3
  14. ВИСНОВКИ
  15. Висновки до Розділу ІІІ
  16. Висновки до Розділу IV
  17. ВИСНОВКИ