Джерела досліджень релігії

Експансія європейської культури на початку XIX ст. і розвиток нау­кових методів в історії та філології сприяли переходу вивчення інших релігій та цивілізацій на якісно новий рівень.

Велике значення мали також виявлення та публікація священних текстів та інших літературних пам’яток неєвропейської культури. У зв’язку з цим необхідно відзначити опублікування серії «Священні кни­ги Сходу», виданої під керівництвом німецького орієнталіста та філо­лога Макса Мюлера (1823-1900). Завдяки цьому виданню західний читач отримав доступ до найважливіших письмових джерел нехристи- янського світу. Дещо раніше М. Мюлер опублікував переклади голо­вних ведичних текстів. Ці стародавні священні тексти Індуїзму викли­кали глибокий інтерес у широкої публіки Америки та Європи. Якщо раніше вважали, що Веди відображають світогляд, який виник «на сві­танку людської історії», і що Історикам політеїзму потрібно шукати його джерела в обожненні природи, то тепер з’ясувалося, що ведичні текс­ти являють собою щось зовсім інше. Тривалість людської історії та передісторії, яка з’ясувалася завдяки розвиткові еволюційної біології та археологічним відкриттям, виключає погляди на ведичні гімни як на щось дуже стародавнє. Але склад Вед дає підстави розглядати їх як найвищий щабель мистецтва та складні компіляції, призначені для ви­користання у ритуальному контексті, а не як спонтанні вияви людсько­го духу.

Вивчаючи індуїські тексти, М. Мюлер висунув філологічну теорію походження політеїзму, Він вважав, що політеїзм виник як результат свого роду «хвороби мови», виявляючись у тому, що назву явищ при­роди розглядають як сутність, що має самостійну власну реальність: потіпа (назва) перетворюється на питіпа (духовну сутність).

Розвиток вивчення неєвропейських мов та текстів був пов’язаний з гіпотезою існування нехристиянського аналога Біблії—Святого Пись­ма, яке дало б ключ до розуміння вірувань, культів, інституцій. Проте поступово ставало дедалі більш зрозумілим, що в різних релігійних культурах роль Святого Письма є різною. Дещо пізніше почалося ви­вчення буддійського канону стародавньою індійською мовою палі, яке завдяки діяльності англійського сходознавця Риса Дейвидса та засно­ваного ним наукового товариства досліджень палійських текстів, чи­малою мірою сприяло відкриттю для західного читача буддійської ре­лігійної літератури.

Спочатку західні вчені вважали південний варіант буддизму (тгера- вада) найбільш ранньою та «чистою» формою буддійської релігії. Але видання текстів ранньої магаяни (північного буддизму, або «Великої колісниці») та відкриття різноманітних старожитностей у палійському каноні спонукали до перегляду цих уявлень. Інтерес до буддизму поси­лювався у міру вивчення культури Тибету, Китаю та Японії. Одним із найбільших дослідників дзен-буддизму був японський філософ Дайся- цу Тейтаро Судзукі (1870-1966), якого іноді називають «американським апостолом дзен-буддизму»; його творчість мала широкий резонанс на Заході.

Дослідження релігійних текстів наприкінці XIX ст. було дуже про­дуктивним; воно спиралося на археологічні відкриття та вивчення не­європейських цивілізацій загалом. На початок XX ст. західні вчені мали у своєму розпорядженні велику Інформацію щодо головних неєвро­пейських культур та відповідні письмові джерела. Хвиля підвищеного інтересу до цих текстів та зняття традиційних обмежень щодо їх роз­повсюдження (наприклад, до цього часу доступ до ведичних об’явлень був відкритий тільки представникам вищих верств індуської кастової системи) сприяли оживленню культурних традицій Сходу, особливо Індуїзму та буддизму, спонукуваному суперництвом з культурою Захо­ду.

Водночас були знайдені та опубліковані тексти зороастризму — іран­ської релігії, яка виникла у VI ст, до Р.Х. Виявлення в них пластів різ­номанітної стародавності свідчило про труднощі шляхів розвитку зо- роастрійського вчення.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. спостерігався квіт досліджень Стародавнього Близького та Середнього С логічні відкриття дали можливість глибше пізнати юдейсы ську релігійну історію. Відкриття «Епосу про Гільгамеїш щої пам’ятки месопотамської релігійної літератури, та п надало нову перспективу розвиткові уявлень про релігії Бл ду. В Єгипті археологи знайшли тексти відомої єгипетської вих. Завдяки іншим відкриттям дізналися про історичи юдаїзму, про виникнення ісламу. Нарешті, були отримані дані, які стосувалися історії дохристиянської релігії Заход; лили вченим досягнути більш систематичних та вірогідні цей період існування європейської культури. В цей час бу, вані стародавні германські, кельтські, скандинавські свяш Інтенсивні дослідження композиції та змісту Старого й Но ту були забарвлені новим, «науковим» духом. Тут, звичайн лося без суперечностей, якоюсь мірою через тісний внут] зок між релігійними переконаннями та науковою оцінкою сти — через використання для аналізу тексту Нового Заш лятивних патернів історії релігії. Велике значення для розу тиянства мало використання методів класичної філології патристичних текстів (творів отців церкви) та релігійних т Реформації.

1.3.2.