<<
>>

Синтетичні релігії

Синтетичними називають такі релігії, які в своїх догматах, культах спираються на багато різних традицій, але не просто еклектично поєд­нують їх, а створюють свої власні вчення, синтетичні обрядові дійства, сильну церковну організацію, що претендує на статус надрелігії.

В них розвинутий культ лідера, визнається авторитет власних віросповідних джерел, наявна Ідея богообраності їхніх послідовників. До цієї групи належать Біле братство, Церква об’єднання, або Церква уніфікації, Світова віра бахаї.

Біле братство започаткувало свою діяльність у Києві 1990 р. За­сновником І керівником цієї течії став фахівець у галузі кібернетики Юрій Кривоногов. Має ще одну назву — «Юсмалос», яке розшифро­вується так: ЮС — Юоан Свамі (сам Кривоногов), ма— Марія Деві (його дружина Марія Двигун), лос —Логос (Ісус Христос). Під анало­гічною назвою 1993 р. Біле братство друкувало газету (вийшло кілька її номерів). Нова течія проголосила себе «надрелігією епохальною, ре­лігією прийдешнього». Основні свої ідеї «Біле братство» запозичило із різних віровчень, еклектично поєднаних і скріплених сучасною науко­вою термінологією. Нашому суспільству, яке зображалося суто сата­нинським, позначеним «числом звіра», тобто 666, апокаліптично пе­редрікався кінець світу (за прогнозами «білобратчиків» мав статися в листопаді 1993 р. з епіцентром у Києві), Марія Цвигун була проголо­шена «Богом Живим Марією Деві Христос», тобто Христом у другому своєму пришесті в тілі матері. Ю. Кривоногов став називатися Юоа- ном Свамі, втіленням Івана Богослова, інші проповідники дістали імена біблійних пророків та новозаповітних апостолів. Завдяки активній мі­сіонерській діяльності проповідників Білого братства рух кількісно зро­став, особливо за рахунок молоді: учнів, студентів, які кидали своє на­вчання, сім’ї, займалися проповідництвом, розповсюдженням літера­тури тощо. Громади Білого братства виникли в різних регіонах Украї­ни і позам її межами.

Коли діяльність Білого братства почала набирати відверто антпсуспільного спрямування, вона була припинена правоохо­ронними органами, розпочато слідство, за матеріалами якого в Києві в 1994-1995 рр. відбувся суд над його організаторами.

Церква об’єднання (інша назва— Церква уніфікації)— одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, у якій поєднані риси схід­них релігій І християнства з переважанням останнього, різних філо­софських і соціальних вчень. Засновником і керівником Церкви є Сан Сюн Мун. 1954 р. ним була заснована «Асоціація Святого Духа для уніфікації світового християнства». 1960 р. Сан Мун переїздить до США, де розгортає активну релігійну діяльність. Основні положення Церкви об’єднання викладені у творах Муна, головними з яких є «По­яснення Принципу» (1957) і «Тлумачення Принципу» (1966). В них, по суті, заперечуються вихідні засади традиційного християнства, зокре­ма божественна природа Ісуса Христа, пропонується своє прочитання Святого Письма. Мун та його дружина Хак Джа Мун вважаються «істин­ними батьками», третіми Адамом і Свою, які за дорученням Бога ство­рили «досконалу сім’ю», що є джерелом спасіння для всіх сімей. Ті члени Церкви, які бажають одружитися, мають пройти через відповід­ний шлюбний обряд. Шлюбні пари добираються тільки з благословен­ня самого Муна. Масовим колективним вінчанням надається велике значення. У Церкві об’єднання існує сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Велика увага приділяєть­ся роботі з кадрами. На «семінарах з лідерства» ведеться кваліфікова­на підготовка лекторів, проповідників з використанням даних сучас­ної науки і техніки. Для вчених, діячів культури Церква організовує симпозіуми, конференції, фестивалі. Під егідою Церкви діють міжна­родні організації: Федерація жінок за мир в усьому світі, Академія про­фесорів «За мир в усьому світі», Міжнародний релігійний фонд тощо. Церква підтримує понад 200 різних наукових, соціальних, навчальних, гуманітарних та інших проектів.

Церква об’єднання— швидкозро- стальна релігійна течія, її прихильники є нині у 160 країнах світу, в тому числі у Росії, країнах Балтії, в Україні, де рух з’явився ще у 70-х рр., але як масова організація відомий з 1991 року. Є громади в Києві, Харкові, Донецьку та інших містах.

Світова віра бахаї — нова для України релігія, яка виникла в Ірані в середині минулого століття як різновид одного з модернізованих ісламських напрямів— бабізму. Її засновник— Мірза Хосейн Алі (1817-1892), відомий під ім’ям Баха-Ула («слава Божа»), у 1863 р. про­голосив світові про свою божественну місію — об’єднати людство на основі єдиної релігії. На відміну від християнства, квінтесенцією яко­го є любов, у Баха основним принципом визнано ідею єдності: єдності Бога, єдності релігій, єдності людства, Заповідями цієї релігії стали визнання принципу рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків і жінок, необхідності обов’язкової освіти, знищення крайностей бідності й багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вживання алкого­лю, наркотиків, припис одношлюбності й вірності у ньому, невтручан­ня в політику, повага до свого уряду, піднесення будь-якої праці зі слу­жіння іншим до рівня богослужіння тощо. Бахаї визнають усі релігії вчителів людства, які були послані йому Богом, розуміючи ці вчення як необхідні етапи розкриття духовної істини. Для бахаїв Баха-Ула — останній за часом заявлених вчителів. Віросповідним джерелом є Пи­сання засновника релігії. Перші бахаї за межами країни виникнення з’явилися в Америці (1896), Канаді (1897), Великій Британії та Франції (1896), Німеччині (1906). Відомо, що в кінці XIX ст. громада бахаїв діяла в АшхабадІ, їхнє вчення було відоме Льву Толстому. Основними поширювачами віри (так званими піонерами) стали американці та іранці, які не займалися місіонерством або пропагандою вчення. Піо­нери просто інформують людей про наявність таких поглядів, не на­в’язуючи останні, поважаючи право людини на остаточний вибір.

26.5.

<< | >>
Источник: Лубський В., Козленко В., Лубська М., Севрюков Г.. Історія релігій. Навчальний посібник. — Київ: Тандем,2002. — 640 с.. 2002

Еще по теме Синтетичні релігії:

  1. Синтетичні релігії
  2. Основні підходи щодо тлумачення сутності релігії І ВИЗНАЧЕННЯ РЕЛІГІЇ: ТЕОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ РЕЛІГІЇ
  3. Типологія релігії, принципи та критерії класифікації форм РЕЛІГІЇ І ОСНОВНІ МОДЕЛІ КЛАСИФІКАЦІЇ ФОРМ РЕЛІГІЇ
  4. Вплив релігії Месопотамії на релігії інших народів
  5. Концепції релігії
  6. Тема 24 «ФІЛОСОФСЬКІ РЕЛІГІЇ»
  7. 3.3. Основні теорії походження релігії
  8. 4.2. ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ І теологія: загальне та особливе
  9. Час виникнення релігії: основні гіпотези
  10. Структурно-функціональний аналіз релігії
  11. Академічна форма історії релігії: особливі РИСИ, МЕТОДИ, ПРИНЦИПИ
  12. Становлення історії релігії як наукової дисципліни
  13. 6.1. ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ
  14. Релігії орієнтального напряму
  15. Релігії орієнтального напряму
  16. Становлення іудейської монотеїстичної релігії
  17. Понятійно-категоріальний апарат історії релігії
  18. Передумови науково-теоретичного вивчення релігії