Класифікація господарського договору

Господарські договори можна класифікувати за кількома критеріями.

I. За суб’єктним складом розрізняють двосторонні та багатосторонні господарські договори.

II. За способом виникнення виділяють формальні, реальні та консенсуальні господарські договори.

III. За способом оферти та визначення змісту господарського договору розрізняють:

III.1. договори приєднання;

III.2. договори, зміст яких визначається сторонами під час їх укладення.

IV. За змістом істотних умов господарські договори поділяють на прості й складні. Прості господарські договори містять елемен- ти лише одного виду договору, у той час як складні поєднують елементи двох або більше договорів.

V. За регулятивними функціями виділяють:

V.1. попередні та основні господарські договори;

V.2. генеральні та поточні господарські договори.

VI. Інші види господарських договорів.

Згідно із загальним правилом, господарський договір укладається в письмовій формі та підписується вповноваженими представниками сторін договору. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріп-люється печаткою.

Сторони господарського договору за власним бажанням можуть обрати одну з форм.

1. Повну письмову форму.

2. Скорочену письмову форму.

3. Усну форму, у випадках, коли укладається угода, яка виконується під час її укладення.

4. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, установлених законом.

Зміст господарського договору, як і будь-якого іншого договору, можна визначити як сукупність умов, на яких укладена угода сторін.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Відповідно до ст. 638 ЦК договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов до-говору.

Під час вивчення цієї теми необхідно з’ясувати природу істотних умов та їх склад.

Укладання суб’єктами господарської діяльності договору передбачає досягнення ними згоди щодо істотних умов договору. Погодження сторонами умов договору проходить зазвичай дві стадії.

I. Оферта — пропозиція однієї сторони укласти договір, адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору й виражає намір оферента вважати себе зобов’яза- ним договором у разі прийняття пропозиції;

II. Прийняття пропозиції іншою стороною — акцепт. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прий- няття (акцепт) повинна бути повною й безумовною. Якщо акцептант у своїй відповіді на оферту пропонує інші умови, таку відповідь необхідно розглядати як кон-троферту.

У теорії розрізняють такі види оферти:

усна оферта;

письмова;

строкова, тобто в такій оферті встановлено строк, упродовж якого акцептант може прийняти пропозицію;

безстрокова.

відзивна;

безвідзивна.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до чинного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному по- свідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності й нотаріального посвідчення, й державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Під час укладання господарського договору можна виділити також ще одну стадію —переддоговірного спору, коли сторони складають протокол розбіжностей і погоджують істотні умови договору. У разі недосягнення ними згоди, переддоговірний спір може бути передано на вирішення у господарський суд.

Специфічні стадії виділяють під час укладення біржових угод, угод за конкурсом і на аукціоні.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов гос- подарського договору, такий договір вважається не-укладеним (таким, що не відбувся).

Чинне за-конодавство передбачає, що в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої (кредитора) певну дію, а саме: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має пра- во вимагати від боржника виконання його обов’язку. Переважна більшість зобов’язань виникає з договору.

Цивільний кодекс України передбачає загальні умови виконання зобов’язань, засоби забезпечення виконання зобов’язань, відповідальність за порушення зобов’язань, положення про строк і місце виконання зобов’язань тощо.

Особливість виконання господарських договорів полягає в тому, що виконання зобов’язань, які витікають з них, деталізується законодавством про окремі види договорів.

Виконання господарського зобов’язання ґрунтується на зазначених нижче принципах.

I. Належного виконання.

II. Реального виконання.

На практиці часто виникає необхідність змінити або доповнити укладений договір. Чинне законодавство України забороняє зміну умов господарського договору в односторонньому порядку. Сторони повинні досягти згоди з нових умов договору.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.